Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання безпеки у НС
Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання техногенної та природної безпеки, в частині безпеки у НС, повинно здійснюватися багатопланово, в загальному комплексі заходів з регулювання безпеки виробництва, технологічних процесів, безпеки продукції (робіт, послуг), устаткування, сейсмобезпеки, пожежної, епідеміологічної безпеки та інших видів безпеки, що затверджуються як державні або галузеві норми і правила органами виконавчої влади відповідно до галузей економіки та сфери своєї відповідальності.
Підґрунтям для застосування комплексу заходів спрямованих на регулювання безпеки у НС перш за все стають визначені у правовому полі:
показники віднесення міст до відповідних груп з ІДО, об'єктів - до відповідних категорій з ЦО та класу підвищеної небезпеки;
норми і правила проектування, будівництва та експлуатації об'єктів виробничого і соціального призначення в зонах можливого впливу небезпечних техногенних процесів і природних явищ;
нормативи (регламенти) параметрів уражальних чинників НС, що традиційно проводяться за видами безпеки технічними комітетами в системі стандартизації (надлишковий тиск у фронті ударної хвилі, тиск гідравлічного потоку, площа та тривалість затоплення, щільність теплового потоку, доза опромінення, гранично допустима концентрація, токсична доза, тощо).
Основними механізмами регулювання є державна стандартизація, сертифікація, експертиза, державний нагляд і контроль на відповідність вимогам у сфері ЦЗ, ліцензування, врахування та реалізація вимог ІТЗ ЦЗ (ЦО), а також страхування та економічні регулятори (податки, штрафи, санкції на відшкодування збитків, фонди, пільги, тощо). Всі механізми мають спиратися на певні норми та бути ув'язані між собою в правовому полі (рис. 1.3).
Державна стандартизація визначається Законом України «Про стандартизацію» встановлює норми, характеристики і правила, що відповідають рівню науково-технічного і технологічного розвитку, формує єдину систему вимірювань гармонізовану з міжнародними стандартами.
Створення комплексу стандартів у сфері ЦЗ дозволяє досягти оптимального ступеня впорядкування та закріплення встановлених норм, положень, правил, методів щодо прогнозування виникнення та розвитку НС, запобігання ним, ліквідації цих ситуацій та їх наслідків, спрощує роботу органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, установ і організацій у цієї сфері.
Група стандартів, що входить до комплексу національних стандартів у сфері ЦЗ включає: стандарти вимог щодо моніторингу, запобігання і ліквідації НС, убезпечення населення, тварин, рослин, об'єктів економіки, захисту грунтів, атмосферного повітря, продовольства, харчової сировини та кормів, водних джерел та систем водопостачання, засобів та методів управління, зв'язку і оповіщення, технічного оснащення аварійно-рятувальних формувань, засобів спеціального захисту.
Рис. 1.3. Механізми регулювання безпеки у НС
Державна експертиза. Основні документи з цього питання цє Закони України «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про екологічну експертизу». У рамках комплексної державної експертизи аспекти безпеки у НС розглядаються в таких її складових частинах як державна експертиза проектно-кошторисної документації у частині пожежної безпеки, державної експертизи проектів будівництва небезпечних об'єктів виробничого захисту у частині протиаварійного захисту.
Відокремленої державної експертизи у сфері ЦЗ в правовому полі України немає, слід зауважити, що і самим законодавством у сфері ЦЗ державна експертиза передбачена, як експертиза стосовно техногенної безпеки об'єктів.
Державне ліцензування здійснюється з метою встановлення кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог і контролю за їх додержанням для провадження певних видів господарської діяльності.
Як регулятивний механізм, ліцензування належить до групи традиційних адміністративних методів управління, які визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Ліцензування об'єктів економіки для завчасного здійснення комплексу заходів з підготовки об'єктів до сталого функціонування в умовах НС та категорійних об'єктів з ЦО у воєнний час, до яких будуть застосовуватися окремі правила ліцензування, а також і самі ці правила в державі відсутні.
Сертифікація систем захисту та управління безпекою визнана у всьому світі як ефективний механізм незалежної компетентної оцінки на відповідність вимогам нормативних правових актів. Сертифікація з ЦЗ, насамперед повинна стосуватися надійності технічних компонентів систем захисту, оповіщення та управління заходами ЦЗ на категорійних об'єктах, систем управління безпекою на потенційно-небезпечних об'єктах, підтвердження показників готовності персоналу до дій в умовах НС.
Головною мотивацією цієї сертифікації є інтереси національної безпеки, і тому її характер має бути обов'язковим. На даний час сертифікація з ЦЗ залишається у методичному плані слабо відпрацьованим механізмом державного регулювання безпеки у національному правовому полі.
Економічне регулювання, основні механізми якого можна класифікувати за функціональним принципом, виділивши наступні групи:
механізм економічної відповідальності (санкції, відшкодування збитків);
механізм перерозподілу ризику (страхування);
механізм формування і використання бюджетних і позабюджетних коштів (система фондів);
механізм стимулювання підвищення рівня безпеки (пільгове оподаткування прибутку, пільгове кредитування заходів з підвищення безпеки);
механізм резервування на випадок НС (утворення резервів матеріальних і фінансових ресурсів, призначених для ліквідації наслідків НС).
Страхування. Базовим законодавчим актом є Закон України «Про страхування». До основних класів страхування, що передбачені в законодавстві і що стосуються сфери ЦЗ, належать страхування від ризиків стихійних явищ, вогневих та технічних ризиків.
Розвиток системи страхування напряму пов'язаний з розв'язанням проблеми визначення ризику НС, адже саме такий показник складає основу механізмів страхування.
Оцінка ризику
В проблемі ризику, що широко дискутується однозначного тлумачення оцінки ризику не встановлено, оскільки застосування цього поняття використовується в різних сферах діяльності.
Ризики в якості основного кількісного показника рівня безпеки, приймаються у більшості складних систем, що включають в себе такі основні елементи, як людина (оператор, персонал, населення), об'єкти техносфери та оточуюче середовище.
Ризик реалізується через збиток, набуваючи конкретних форм, тому математичне визначення загального ризику як потенційної шкоди, як правило, у більшості (видань) світової літератури, присвяченої вивченню проблеми безпеки, наводиться, як добуток імовірності прояви деструктивного явища Р (яка не будь частотна характеристика) на математичне очікування (середнє значення) збитків від нього U в натуральному або вартісному виразі.
У такому варіанті один і той же ризик може бути викликаний або високою інтенсивністю прояву деструктивного явища, або обмеженої імовірністю його прояву але з високим рівнем збитку від нього.
Концепцією захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС одним із принципів вирішення завдання захисту, визначений принцип не
нульового (прийнятного) ризику, концепція ALARA - as low as risk acceptable (так низько, як це розумно досяжне) на яку спираються більшість розвинутих країн світу.
З якісної точки зору, прийнятний ризик це рівень ризику, який в цілому сприймається громадськістю. Стосовно аналізу рівня безпеки, прийнятний рівень встановлює нижній допустимий і верхній бажаний рівні з урахуванням соціально-економічних факторів.
Обгрунтування рівнів ризику потребує розгляду комплексу технічних, економічних, соціальних і психологічних проблем, а також обов'язкового урахування регіонального фактору. Тому останнім часом стала актуальною проблема визначення та нормативного закріплення національних стандартів ризику.
Аналіз рівня безпеки населення і територій від НС на підставі показника ризику дозволяє:
визначити інвестиційний рейтинг регіонів, територій;
створити нові можливості для формування умов страхування потенційно-небезпечних об'єктів та об'єктів, які мають одну із категорій з ЦО;
обґрунтувати величини фінансових вкладень у підтримку та підвищення рівня безпеки об'єктів, комплексів, систем, з урахуванням обсягу кількісних характеристик можливих втрат і реальних фінансових можливостей;
провести аналіз у порівнянні з іншими державними системами у сферах безпеки, охорони та захисту життя і здоров'я показників небезпечності факторів ініціюючих надзвичайні ситуації та ефективності застосування захисних бар'єрів від них.
Державним стандартом України оцінка ризику визначена, як ідентифікація небезпеки та можливих її джерел, дослідження механізму їх виникнення, оцінювання ймовірності виникнення ідентифікованих небезпечних подій та їх наслідків.
Небезпека у НС розглядається, як загроза виникнення вражаючих чинників (радіаційної, хімічної, геологічної, пожежної, біологічної, метеорологічної і гідрологічної небезпеки) і їх впливу на населення, об'єкти економіки та довкілля. Джерелами такої небезпеки виступають небезпечні природні явища або події техногенного походження, поширення інфекційних хвороб людей, тварин і рослин, а також застосування сучасних засобів ураження або терористичні прояви внаслідок чого можуть виникнути НС.
Ідентифікація небезпеки та можливих її джерел здійснюється за прийнятою процедурою паспортизації ПНО і територій щодо ризиків виникнення на них НС.
Результатом ідентифікації є вибір кодів та аналіз показників ознак можливих НС, опис джерел їх виникнення, параметрів вражаючих чинників, сценаріїв розвитку НС, які може ініціювати кожне з виявлених джерел небезпеки для встановлення максимально можливих рівнів НС.
Методологічною основою побудови сценаріїв розвитку НС може бути метод структурно-логічного аналізу, що дозволяє виділяти осередки НС та аналізувати їх взаємодію і процес розвитку НС з урахуванням існуючих систем комплексного захисту (рис. 1.4).
Після ідентифікації переходять до етапу дослідження механізму виникнення ідентифікованих джерел небезпеки, які при певних умовах можуть стати причиною виникнення НС, оцінювання ймовірності їх виникнення та наслідків, основні завдання якого включають:
визначення ймовірності виникнення ініціюючих НС подій;
оцінку наслідків їх виникнення (кількість загиблих, постраждалих, тих, кому порушені умови життєдіяльності, спричинено матеріальні збитки);
узагальнення оцінок потенційного ризику щодо їх відповідності критеріям прийнятного ризику з метою або його визнання, або розроблення рекомендацій щодо його зменшення.
Для оцінки ймовірності виникнення джерел небезпеки, ініціюючих НС, та наслідків НС потрібна наявність достатньо могутнього інструментарію у вигляді комплексів розрахункових кодів, що спираються на бази даних, які узагальнюють накопичену інформацію про можливі сценарії виникнення та розвитку НС при різних граничних і початкових умовах. Крім того, повинні існувати бази даних по механізмах впливу на людину, об'єкти економіки та території уражальних чинників джерел НС. До складу такого "інструментарію" повинні входити принаймні три групи розрахункових методів і програм з необхідними базами даних:
методи і програми для ймовірності оцінки шляхів виникнення і процесів розвитку небажаних подій (аварій, стихійних лих і катастроф);
методи і програми, що описують наслідки небажаних подій, наприклад вихід, поводження і поширення в навколишньому середовищі небезпечних речовин і механізми ураження цими речовинами організму людини;
методи і розрахункові програми оцінки економічного збитку й оптимізації витрат ресурсів на запобігання чи зменшення наслідків небажаних подій.
Можна виділити чотири методичних підходи для ймовірнісної оцінки ризику виникнення НС: інженерний опирається на статистику, розрахунок частот, ймовірний аналіз безпеки); модельований (побудова моделей впливу на об'єкт захисту); експертний (визначення ймовірності подій на основі опитування експертів); соціологічний (опитування населення).
Ймовірність виникнення небезпечної події техногенного походження для об'єктів підвищеної небезпеки визначається через процедуру декларування безпеки. Для отримання ймовірності виникнення інших техногенних, а також природних та соціальних небезпек, залежно від наявної вихідної інформації, можуть використовуватися статистичні, структурно-логічні методи та метод експертного оцінювання.
Статистичний або екстраполяційний метод - величина середнього щорічного оцінюваного ризику для майбутнього періоду J (Rj) за статистичними даними за період (Δ Т ) підраховується як відносний збиток на одну НС у рік (Ur) на середнє значення щорічного числа HC(NT):
Структурно-логічний метод оснований на побудові математичних моделей та використання «дерев відмов» та «дерев подій».
Дерева відмов, логічне представлення ймовірностей відмов системи, використовуються переважно для технічних систем, для ідентифікації слабких елементів, які можуть призводити до небажаних подій.
Дерево подій відображає шлях розвитку небажаної події та її можливий вплив на об'єкти захисту. Використовується для ідентифікації сценаріїв розвитку аварійних ситуацій, визначення суттєвих функцій систем безпеки та захисту.
Під головної подією розглядається, дія уражальних чинників на об'єкт захисту за реалізацією яких небезпека, з урахуванням наявних систем захисту може класифікуватися, як надзвичайна ситуація.
Структурно-логічний метод достатньо трудомісткій, вимагає великого числа вихідних даних, що призводить до низької точності одержуваних результатів та потужного пакету програмних продуктів, об'єднаних загальним управлінням для рішення спеціальних задач (комп'ютерні коди).
Рис. 1.4 Схема сценарію виникнення та розвитку НС
Експертний метод застосовується за відсутністю апробованих математичних моделей і досить достовірних вихідних даних. Основними методами є: метод попарних порівнянь -інтуїтивної оцінки небезпеки при порівняні територій при їх кількості не більш 9, метод порівняльної оцінки територій за статистичними даними, де в якості показників використовуються абсолютні (чисельність НС, потерпілих, ПНО, населення, яке проживає в потенційно-небезпечних зонах тощо) чи відносні показники колективного ризику, частка матеріальних збитків від НС у бюджеті, частка потенційно-небезпечних площ від загальної площі територій тощо.
Для оцінки наслідків небезпек, що можуть призвести до загибелі людей, тварин, рослин, значних матеріальних збитків використовують наявні методики з прогнозування та оцінки інженерної, пожежної, хімічної, радіаційної, медичної обстановки в основу яких закладений причинно-наслідковий зв'язок двох процесів: впливу вражаючих чинників на об'єкт захисту та опір самого об'єкту такому впливу.
Прогнозування обстановки, як об'єкт зацікавленості систем протидії НС включає в себе:
визначення території або об'єкту економіки де може виникнути НС;
аналіз масштабів та наслідків НС, що вже мали місце на відповідній території, об'єкті економіки;
визначення максимальних параметрів зони розповсюдження НС та її впливу на об'єкти захисту;
можливість виникнення в наслідок НС зон катастрофічного затоплення, осередків пожеж, радіоактивного, хімічного або іншого зараження, руйнувань будинків, промислових та громадських об'єктів і споруд, комунальних та енергетичних мереж, магістральних продуктопроводів;
визначення можливих втрат населення, персоналу об'єктів економіки;
орієнтовне визначення розмірів можливих матеріальних збитків;
визначення характеру та обсягів аварійно-рятувальних і невідкладних (першочергових) робіт.
При оцінці обстановки на підставі даних моніторингової інформації, оцінці уразливості об'єктів захисту, розрахунків вражаючих чинників визначаються зони НС та відстані на яких можливі ураження і загибель людей. При моделюванні наслідків враховуються погодні умови, стан атмосфери, напрям та швидкість вітру, умови розповсюдження.
На підставі прогнозних даних щодо територіального поширення, математичного очікування втрат населення та розміру очікуваних збитків небезпечна подія класифікується, як НС відповідного рівня та походження.
Збитки (втрати) відображають кінцевий результат негативного впливу НС на соціально-еколого-економічну систему.
Методикою оцінки збитків від наслідків НС усі збитки розділені на 4 класи залежно від виду завданої шкоди:
збитки від втрат життя і здоров'я;
технічні збитки (руйнування і пошкодження основних фондів);
втрати від недовироблення продукції внаслідок припинення виробництва;
екологічні наслідки.
При визначенні збитків оперують поняттями прямого, побічного, повного та загального, враховуючи динаміку зміни функції збитків у часі в залежності від оперативності вжиття заходів з реагування та ліквідації наслідків НС.
Під прямим збитком розуміють втрати всіх структур господарської діяльності, що увійшли до зони дії уражальних і шкідливих чинників НС.
Побічні збитки це втрати та додаткові затрати внаслідок порушень та змін в існуючій структурі господарських зв'язків, інфраструктурі, що несуть об'єкти, які не увійшли до зони дії уражальних чинників, а також втрати, що пов'язані з необхідністю проведення окремих заходів з ліквідації НС.
Повний збиток - це сума прямого та побічного збитків. Він розраховується на конкретний термін часу і є проміжним, якщо його порівнювати із загальним збитком, чисельність якого визначиться віддаленою перспективою.
Оцінка ризику виникнення НС закінчується розробленням рекомендацій, які можуть признати існуючий ризик, як прийнятний, або вказати міри щодо його зменшення через побудову систем комплексного захисту організаційного та технічного характеру. За результатами прогнозу та оцінки ризику можуть складатися карти територій щодо ризику виникнення НС.