Вплив телебачення на суспільство ХХІ століття

Яскрава картинка, що безперестанку змінюється, здатна полонити навіть найжвавішу дитину, змушуючи її просиджувати годинами перед «ящиком». Тому чимало родин із появою дитини відмовляються від телебачення повністю, аби тільки не дати маляткові перетворитися на телезомбі. Чи варто батькам сприймати телевізор виключно як джерело психічних розладів, ожиріння і збайдужіння до реального світу? Психологи, що співпрацюють із американським громадським телебаченням, стверджують: діючи свідомо й дотримуючись певних правил, батьки можуть перетворити телевізор на союзника й помічника у вихованні та розвитку дітей.

v Будьте активними глядачами

v Старанно добирайте програми і фільми, які дивиться ваша дитина.

v Для ввімкнення телевізора повинна бути причина.

v Для вимкнення телевізора є маса причин.

v Не дозволяйте сформуватися хибним стереотипам.

v Ніякої їжі перед телевізором!

v Обережно, залежність!

На останньому всесвітньому конгресі з прикладної психології, який проходив в Афінах, було кілька цікавих симпозіумів з приводу впливу перегляду мультиків на дітей. Зокрема американських, – таких, як «Том і Джері». Там смішну форму надають насильству, адже персонажі цілеспрямовано намагаються завдати один одному шкоди. Чому це актуально? Зараз ми часто маємо практику, коли дитина залишається сам на сам із мультиками, а батьки в цей момент займаються чимось іншим. Але, як показали дослідження, у дітей, що не мають практики спільного перегляду або обговорення побаченого, гальмується розвиток моральних уявлень (що від заподіяної шкоди бувають страждання). Загалом знижується поріг чутливості до насильства, воно стає звичним явищем, і в цьому головний негативний наслідок телевпливу.
Інформація, яка йде з медіа, фактично задає моделі поведінки та сценарії життя. В цьому моделюванні є очікувані та неочікувані ефекти – ті, які не закладаються авторами, а з’являються як побічні. Наприклад, демонстрація показів моди, де на подіум виходять дуже стрункі моделі – на межі з дистрофією, сприяла розповсюдженню такої хвороби, як анорексія. Дівчатка-підлітки, які ще не можуть співвіднести життєві цінності, фактично заморюють себе голодом, намагаючись досягти нав’язаного ідеалу. В результаті це може набути характеру психічного відхилення, з яким доведеться працювати спеціалістам. Отож більшість західних телекомпаній зараз працює над тим, щоб продемонструвати різні зразки успішних жінок.

Телебачення формує як негативні, так і позитивні стереотипи. Саме завдяки йому в значній мірі складається образ того, що є загальноприйнятим. Раніше він формувався в безпосередньому спілкуванні, а тепер – у медіа. Причому на старше покоління переважно впливає телебачення, на тінейджерів уже більше інтернет. Телебачення – це своєрідний інкубатор, який культивує і норми, і цінності, і думки. Це таке середовище – породження знань, а не тільки передача інформації.

Крім того, зараз дуже багато говориться про психотерапевтичний ефект телебачення. Мається на увазі можливість регулювати власні стани через вибір того, що ми переглядаємо. Адже програми є різні – емоційно нейтральні та емоційно турботливі. Наприклад, такі, де ведучий звертається до діточок, демонструє своє позитивне ставлення: «Які ви гарненькі, який ти розумненький». Діти, які відчувають себе непотрібними та перебувають у пригніченому стані, спеціально шукають такі програми.

Взагалі для позбавлення пригніченого стану (якщо він не набуває нав’язливого характеру) людина часто вибирає радісні, енергійні програми. Таким чином відбувається саморегуляція. Хоча, звісно, у депресивному стані людина не буде дивитися комедії. А програми, які акцентують на негараздах, продукують негативні емоції, навпаки, можуть сприяти поглибленню депресії, фіксують людину на хворобливих станах, протистоять природному відновленню емоційного фону.