Загальна схема інноваційної інфраструктури

Виробничо-технологічна складова Консалтингова складова Фінансова складова Кадрова складова Інформаційна складова Збутова складова
Інноваційно-технологічні центри і технопарки Центри трансферу технологій Бюджетні кошти Підвищення кваліфікації персоналу в сфері інновацій Державна система науково-технічної інформації Зовнішньо-торговельні об’єднання
Інноваційно-промислові комплекси Консалтинг у сфері економіки і фінансів Бюджетні і зовнішньо- бюджетні фонди технологічного розвитку Підготовка спеціалістів в сфері технологіч-ного і наукового менеджменту Ресурси структур підтримки малого бізнесу Спеціалізо-вані посеред-ницькі фірми
Технологічні кластери Технологічний консалтинг Венчурні фонди   Регіональні інформаційні мережі Інтернет, виставки
Техніко-впровадницькі зоногарантійні структури і фонди Маркетинговий консалтинг Посівні в стартові фонди   Інтернет  
Центри колективного користування висотехно-логічним обладнанням Консалтинг у сфері зовнішньо-економічної діяльності        

Джерело: [133, с.10]

 

До структурних одиниць інноваційної інфраструктури, які формують інфраструктурне забезпечення інноваційної діяльності в Національній інноваційній системі належать інноваційні структури. Розглянемо їх докладніше.

Технополіс –

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ [104, с. 21].

Залежно від виробничої і містоутворювальної бази технополісу можна відстежити три їх основних типи [104, с. 22]:

1) технополіс дослідницького профілю. Формується на базі дослідницького парку. Як правило, це утворення має середню чисельність населення — 20 – 30 тис. жителів.

2) технополіс, що формується на базі технологічного парку.Міське утворення, має середню чисельність населення 30 – 100 тис. жителів.

3) технополіс, що формується на базі промислових (грюндерських) парків. Має середню чисельність населення 100 – 180 тис. жителів.

До функціональних компонент утворення типу технополіс належать інші структури, які можуть функціонувати і як окремі та бути складовими частинами інших організацій [104, с. 24]:

Дослідницький (науковий) парк — інноваційна інфраструктура, до складу якої може входити декілька інкубаторів і вже зрілих фірм, що займаються промисловим впровадженням наукових розробок. Залежно від місця розміщення (центр міста, передмістя), покоління розвитку дослідницького (наукового) парку середні розміри територій, які він займає, коливаються від 0,5 до 10 га.

Промисловий (грюндерський) парк– об’єднує фірми, фінансово-комерційні структури для надання допомоги виробництвам, що розвиваються. Залежно від способу розміщення і організації середні розміри території, яку вони займають, коливаються від 5 до 50 га і більше.

Технологічні парки –

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ [31].

Існує декілька моделей технопарків [110]:

1. Європейська модель: ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і націлена, головним чином, на створення робочих місць.

2. Модель технопарків США: в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________Японська модель. Японська модель наукових технопарків, на відміну від американської, передбачає будівництво нових міст – так званих «технополісів», що зосереджують в собі наукові дослідження в передових і піонерних галузях і наукоємне промислове виробництво.

3. Змішана модель.

На сьогодні в Україні нараховується 16 технопарків: «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м.Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофізики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область, м. Яворів), «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Бізнес-інкубатори –

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ [129, с. 36].

Існують фірми-інкубатори трьох типів [129, с. 36]:

1) безприбуткові. Створюються за підтримки місцевих органів влади. Орендна плата таких інкубаторів зазвичай на 15—50% нижча середнього рівня. Місцеві організації їх субсидіюють з метою створення робочих місць і економічного розвитку регіонів. Орендаторами виступають промислові фірми, дослідницькі, конструкторські і сервісні організації;

2) орієнтовані на отримання прибутку. Це приватні організації. Дозволяють орендаторам платити тільки за ті послуги, якими вони користуються;

3) філії вузів. Орендна плата висока, але є можливість користуватись інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, бібліотекою, мати контакт з викладачами.

Тривалість перебування в межах інкубатора обмежується, зазвичай, трьома роками.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ [129, с. 37].

Існують й інші організації, що належать до інноваційної інфраструктури [53]:

− НДІ, дослідницькі центри (ІЦ) – організації, що займаються науковою та експериментальною перевіркою можливості матеріалізації нормативів конкурентоспроможності товарів, розробкою нововведень, їх апробацією. Відмінні риси НДВ, ІЦ: реалізація концепції маркетингу; дуже висока фондоозброєність та інформаційна забезпеченість праці наукових співробітників; відповідність умов праці світовим стандартам; свобода творчості; висока культура.

− Проектно - конструкторська організація (ПКО), спеціальне конструкторське бюро (СКБ ) - організації, що займаються конструкторськими розробками і проектуванням ідей, перевірених НДДКР , експериментуванням і випробуваннями нових зразків товарів з метою забезпечення їх конкурентоспроможності. Відмінні риси ПКО, СКБ: дуже висока фондоозброєність та інформаційна забезпеченість праці конструкторів; високий технічний рівень експериментальної та випробувальної бази; використання системи автоматизованого проектування ( САПР); створення для конструкторів сприятливих умов праці та відпочинку; розвиток міжнародного співробітництва.

− Проектно - технологічна організація (ПТО) - організація, що займається розробкою та виготовленням технологічних систем виробництва товарів з мінімальними витратами ресурсів і високої якості. Відмінні риси ПТО: висока фондоозброєність та інформаційна забезпеченість праці технологів; наявність автоматизованої системи технологічної підготовки виробництва (АСУТПП); застосування методів типізації технологічних процесів, уніфікації засобів оснащення, сучасних (економічних) методів обробки випускаються об'єктів; створення для технологів сприятливих умов праці та відпочинку.

В Україні наука організаційно ділиться на п´ять взаємопов´язаних сфер (секторів) [67]:

− Академічна наука – включає заклади Національної Академії наук України, Української академії аграрних наук, Академій медичних, педагогічних та правових наук України, а також галузевих академій: Української екологічної академії наук, Українській академії архітектури, Академії інженерних наук України, Академії наук вищої школи України, Української академії економічної кібернетики, Міжнародної академії комп´ютерних наук та систем, Міжнародної академії біоенерготехнологій.

− Галузева наука є другою сферою організації науки в Україні. Вона включає самостійні наукові організації, підпорядковані органам державного і галузевого управління (міністерствам і відомствам) та самостійні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, науково-виробничі об´єднання. Галузеві науково-дослідні установи працюють на певну галузь і найбільш наближені до проблем її розвитку. Вони підпорядковані наступним міністерствам: Міністерству палива та енергетики, Державному комітету промислової політики, Міністерству охорони здоров´я, Міністерству транспорта, Міністерству аграрної політики, Державному комітету будівництва, архітектури та житлової політики, іншим міністерствам та відомствам.

− Вузівська наука (третій сектор) представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково-технічні роботи на кафедрах.

− Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково-дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об´єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.

− Позавідомча наука (підприємницький сектор) об´єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури -інкубатори, технопарки, технополіси.