Національно-визвольний рух в Україні у 60-90-х роках XIX ст.
З середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Зміна на престолі російських царів у 1855 р. сприяла амністії членів братства, тож вони збираються у Петербурзі і відновлюють свою діяльність. За допомогою українських поміщиків-меценатів В.Тарнавського і Г.Галагана в російській столиці організовується українське видавництво, у якому побачили світ "Записки о Южной Руси", "Чорна Рада" П.Куліша, твори Т.Шевченка, Марка Вовчка та інших українських авторів. З великими труднощами у 1861 р. було отримано дозвіл на видання місячника "Основа" - першого в Російській імперії українського часопису.
До "народників" примкнула група так званих "хлопоманів", які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'яжи з польським національним рухом. Вважаючи своїм обов'язком служіння українському народові, вени засновують в Києві громаду, котра займається культурно-просвітницькою Діяльністю. До складу громади, яку очолював В.Антонович, входили такі діячі, як Т.Рильський, П.Чубинський, Б.Познанський, О.Русов, Кониський, М.Драгоманов та ін. Члени громади брали активну участь у створенні в Києві недільних шкіл для дорослих і підлітків; у багатьох із них викладання велося українською мовою. Перша така школа виникла ще 1859 р. на Подолі, а до 1862 р. їх кількість перевищувала сотню. За зразком київської громади виникають аналогічні організації інтелігенції в інших містах України.
Активізацією українського руху була стурбована царська адміністрація. Особливо ускладнилось з початком у січні 1863 р. польського повстання, оскільки уряд розглядав український рух як продовження польського. У Києві, Харкові, Полтаві Чернігові та інших містах пройшли арешти, найактивніші учасники громад.
18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав секретний циркуляр, у якому звинувачував ініціаторів видання української літератури в політичних замірах.
У 1873 р. за ініціативою громадівців у Києві було створене українське наукове товариство під назвою "Південно-Західний відділ Російського Географічного Товариства". Тут розгорнулася велика робота по вивченню української етнографії, історії, філології. Щоб обійти заборону на українські видання, громадівці налагодили тісні зв'язки з українським рухом в Галичині і активно використовували західноукраїнську пресу. В 1875 р. вони придбали російську газету "Киевский Телеграф" і протягом року через неї пропагували свої ідеї.
За Емським указом ухвалювалося: 1) не допускати ввозу українських видань з-за кордону; 2) заборонити видання українських творів в імперії, за винятком історичних документів і "красного письменства"; 3) заборонити сценічні вистави і навіть тексти до нот українською мовою; 4) припинити видання "Киевского Телеграфа". Водночас на громадівців накочується нова хвиля репресивних заходів, у Києві ліквідовується відділення Російського Географічного Товариства. Однак і після Емського указу громади продовжували діяти, перейшовши на підпільне становище. Було вирішено відкрити за кордоном своє представництво, і з цією метою М. Драгоманов відбув до Швейцарії.
В Галичині з середини XIX ст.. могутні впливи серед української інтелігенції мала московофільська течія. Вважаючи Російську імперію своїм рятівником від засилля поляків, москвофіли прагнули повного злиття українців Галичини з Росіянами.
Москвофілам протистояла інша течія - народовці. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство "Просвіта", що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Велике значення для народовців мала допомога з Наддніпрянської України. У 1873 р. при допомозі меценатів Василя Симиренка та Єлизавети Скоропадської-Милорадович народовці засновують у Львові Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке згодом, у 1892р., було перетворене в наукове товариство і стало провідним українським науковим центром.