Оцінка маржинального доходу.
У системі прийняття рішень щодо беззбиткового ведення господарювання широко використовується метод маржинального оцінювання.
Маржинальне оцінювання є найважливішим елементом системи управління підприємством в умовах ринку та вільної конкуренції. Важливою особливістю маржинального оцінювання є те, що воно дає можливість вивчати взаємозв'язки між обсягом виробництва (реалізації), витратами і прибутком. Його основою є класифікація витрат на постійні та змінні.
Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва (закупівля і вартість сировини і матеріалів, електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні й інші витрати).
Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу. Одна їхня частина пов'язана з виробничою потужністю підприємства (амортизаційні відрахування, орендна плата, витрати на утримання адміністративно – управлінського персоналу, загальногосподарські витрати і
т.п.).
Диференціація витрат на постійні й змінні проводиться:
- методом максимальної і мінімальної точки
З усієї сукупності даних вибирають два періоди з найбільшим і найменшим обсягом виробництва. Визначається так звана ставка змінних
витрат (СЗВ) – це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції:
ÑÇÂ
| |
B
100%
| |
, (6.1)
max
min
100%
Kmin
max
де Вmax– максимальна сума витрат, тис. грн.;
Вmin– мінімальна сума витрат, тис. грн.;
Кmах – максимальний обсяг виробництва, тис. шт.;
Кmіn– мінімальний обсяг виробництва у відсотках до максимального, %.
- графічним (статистичним) методом
Як відомо, лінія загальних витрат визначається рівнянням першого ступеня:
де y – загальні витрати;
а – постійні витрати;
у = а + bх, (6.2)
b – ставка змінних витрат на одиницю продукції;
х – обсяг виробництва, фіз. од.
На графік наносяться всі дані про сукупні витрати фірми. „На око” проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат (рис. 6.1).
З моделі 6.2 ставка змінних витрат дорівнює:
bya
Çàãàëüí³
âèòðàòè
Ïîñò³éí³
âèòðàòè
(6.3)
x Îáñÿã
âèðîáíèöòâ à
60
50 Загальні витрати
40
Змінні витрати
30
20 Постійні витрати
| Ри |
с. 6.1. Графічне відображення постійних та змінних витрат
| ва |
| иє |
0 10
30 50
70 90
Кількість виробленої продукції, шт.
- методом найменших квадратів
Він є найбільш точним, тому що використовують всі дані про сукупні витрати і визначають коефіцієнти а і b.
Алгоритм визначення коефіцієнтів і результати розрахунків наведені в табл. 6.2.
Ставка змінних витрат визначається за формулою:
xx
yy
b
(6.4)
x
x 2
Постійні витрати дорівнюють:
a= y– bx (6.5)
Алгоритм визначення коефіцієнтів
Таблиця 6.2
| Період | Обсяг виробниц тва (Х), тис. шт. | Õ Õ , тис. шт. | Сумарні витрати (У), грн. | Ó Ó , грн. | ( Õ Õ) 2 | (Õ Õ) (Ó Ó) , грн. |
| 1 | ||||||
| … | ||||||
| п | ||||||
| разом | Х | Х | ||||
| середнє | Х | Х | Х | Х |
Аналіз поведінки змінних і постійних витрат залежно від обсягу виробництва (реалізації), дає змогу гнучко та оперативно приймати рішення з управління.
Крім того, маржинальне оцінювання дає також інформацію про можливості використання в конкурентній боротьбі демпінгу – продажу товарів за свідомо заниженими цінами, що пов’язане зі встановленням нижньої межі ціни. Цей прийом використовується в періоди тимчасового скорочення попиту на продукцію для завоювання ринків збуту.
При цьому собівартість продукції, товарів, робіт та послуг враховується і планується тільки в частині змінних витрат.
Постійні витрати загальною сумою списуються на фінансові результати того періоду, в якому вони були проведені. За змінними витратами оцінюються залишки готової продукції на початок і кінець періоду і незавершене виробництво.
Величина і коефіцієнт маржинального доходу дають змогу обчислити обсяг виручки, що покриває постійні та змінні витрати. Величина
маржинального доходу показує внесок підприємства в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Існує два способи визначення величини маржинального доходу(МД). При першому способі з доходу підприємства за продану продукцію (ДР)
віднімають всі змінні витрати (ЗВ). При другому ж способі величина маржинального доходу визначається шляхом додавання постійних витрат (ПВ)
і прибутку підприємства (П):
МД = ДР – ЗВ = ПВ + П(6.6)
Під середньою величиною маржинального доходу ( ÌÄ ) розуміють різницю між ціною (Ц) продукції і середніми змінними витратами ( ÇÂ).
ÌÄ
Ö ÇÂ
(6.7)
Середня величина маржинального доходу відбиває внесок одиниці виробу в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Коефіцієнтом маржинального доходуназивається частка величини маржинального доходу у виручці від продажу або (для окремого виробу) частка
середньої величини маржинального доходу в ціні товару.
Ê ÌÄ
ÌÄ ÌÄ ÄÐ Ö
(6.8)
Використання CVP-аналізу в практиці роботи комерційних організацій допомагає оперативно і якісно вирішити багато завдань, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.
Головна роль у виборі стратегії поведінки підприємства належить величині маржинального доходу. Домагатися збільшення прибутку можна, збільшивши величину маржинального доходу. Досягти цього можна різними способами:
• знизити ціну продажу і відповідно збільшити обсяг реалізації;
• збільшити обсяг реалізації і знизити рівень постійних витрат;
• пропорційно змінювати перемінні, постійні витрати й обсяг випуску продукції.
Крім того, на вибір моделі поведінки підприємства також робить істотний вплив величина маржинального доходу в розрахунку на одиницю продукції. Одним словом, використання величини маржинального доходу надає ключ до вирішення стратегічних проблем, пов'язаних з витратами і доходами підприємств.