Моделі реальної ринкової оцінки окремих фінансових інструментів інвестування.
Серед теоретичних концепцій і моделей, що забезпечують реальну ринкову оцінку окремих фінансових інструментів інвестування в процесі їх вибору, першорядну роль відіграють такі:
1. Концепція вартості грошей у часі[Time Value of Money, TVM]. Основні теоретичні положення цієї концепції були сформульовані в 1930 році Ірвіном Фішером [Irving Fisher] у роботі "Теорія відсотка: як визначити реальний дохід у процесі інвестиційних рішень" [The Theory of Interest: as Determined by impatience to Spend Income and Opportunity to Invest]. Пізніше -
1958 році - більш повний механізм цієї концепції було розглянуто Джоном Хіршлейфером [John Hirshleifer] у роботі "Теорії оптимального інвестиційного рішення" [On the Theory of Optimal Investment Decision]. Сутність цієї концепції полягає в тому, що справжня вартість грошей завжди вище їх майбутньої вартості у зв'язку з альтернативою можливого їх інвестування, а також впливом
факторів інфляції і ризику. З урахуванням цієї концепції розроблені різні моделі дисконтування грошових потоків [Discounted Cash Flow, DCF], які широко використовуються в практиці фінансового менеджменту.
2. Моделі оцінки акцій і облігацій на основі їх дохідності[Stocks and Bonds Valuation Models]. Найпростіші моделі оцінки таких фінансових інструментів інвестування як акції та облігації на основі даних про їх прибутковості (дивідендну віддачу, відсотках) були вперше систематизовані Джоном Уїльямсом [John Williams] ще в 1938 році в його роботі "Теорія інвестиційної вартості" [The Theory of Investment Value ]. Потім у зв'язку з появою нових різновидів цих фінансових інструментів система моделей цього виду була доповнена Майроном Гордоном [Myron Gordon] у роботі "Інвестування, фінансування і оцінка вартості корпорації" [The Investmen Financing, and Valuation of the Corporation], опублікованій в 1962 р. , і Скоттом Бауманом [Scott Bauman] у роботі "Інвестиційний дохід і справжня вартість" [Investment Returns and Present Value], опублікованій в 1969 р. В основі всіх моделей оцінки цього виду лежить дисконтована вартість очікуваної прибутковості фінансових інструментів при відповідному рівні їх ризику.
3. Модель оцінки фінансових активів з урахуванням систематичного ризику[Capital Asset Pricing Model, САРМ]. Своєю появою ця модель зобов'язана американському досліднику Вільяму Шарпу [William Sharpe], що опублiкував її в 1964 році в роботі "Ціни фінансових активів" [Capital Asset Prices]. Її основу становить визначення необхідного рівня прибутковості окремих фінансових інструментів інвестування з урахуванням рівня їх систематичного ризику. На основі цієї моделі формується "графік лінії прибутковості цінних паперів" [Security Market Line], що визначає залежність між рівнем систематичного ризику фінансових інструментів інвестування і рівнем необхідної дохідності за ними. Пізніше ця модель була вдосконалена Джоном Лінтнер [John Lintner] в 1965 році, Яном Моссіним [Jan Mossin] в 1966 році і іншими дослідниками.
4. Модель оцінки опціонів[Option Pricing Models]. Ця модель вперше була запропонована американськими економістами Фішером Блеком [Fisher Black] і Майроном Скоулзом [Myron Scholes] в 1973 році в роботі "Ціноутворення корпоративних зобов'язань" [The Pricing of Corporate Liabilities]. Вона була розроблена для оцінки європейських "колл-опціонів" - одного з найбільш поширених в тому періоді видів похідних цінних паперів. Модель відображає теоретичну концепцію авторів про умови ціноутворення такого роду фінансових активів. У пошуках підходів до реальних умов їх обігу були розроблені альтернативні моделі цього виду, зокрема, модель Роберта Мертона [Robert Merton] у роботі "Теорія раціонального ціноутворення опціонів" [The Theory of Rational Option Pricing], опублікованій в 1973 році; модель Джона Кокса [John Сохнув] і Стефена Росса [Stephen Ross] у роботі "Ціноутворення опціонів в альтернативному стохастичному процесі" [The Valuation of Option for Alternative Stochastic Processe], опублікованій в 1976 році, та інші.
5. Концепція взаємозв'язку рівня ризику і прибутковості[Risk and Return Conception]. Теоретичні основи цієї концепції вперше були сформульовані в 1921 році Френком Найтом [Frank Niht] – засновником Чиказької школи економічної теорії – в книзі "Ризик, невизначеність і прибуток" [Risk, Uncertainty and Profit]. Потім ця концепція отримала подальший розвиток в роботах численних дослідників (дослідження форм цього взаємозв'язку і їх кількісних пропорцій не припиняються до теперішнього часу). Сутність цієї концепції полягає в тому, що між рівнем очікуваного доходу і рівнем супутнього йому ризику існує прямо пропорційна залежність. На базі цієї концепції побудовані множинні моделі оцінки фінансових активів (фінансових інструментів інвестування) та методика інвестиційного аналізу в системі портфельної теорії.
Ризик чинить серйозний вплив на багато аспектів використання капіталу підприємства, однак найбільш значуще його вплив проявляється у двох напрямках:
1) рівень ризику справляє визначальний вплив на формування рівня прибутковості використання капіталу підприємства - ці два показники перебувають у тісному взаємозв'язку і являють собою єдину систему "прибутковість - ризик ";
2) ризик, пов'язаний з використанням капіталу, є основною формою генерування прямої загрози банкрутства підприємства, так як фінансові втрати, пов'язані з цим ризиком, є найбільш відчутними.
Ризики, які супроводжують процес використання капіталу, є об'єктивним, постійно діючим фактором у функціонуванні будь-якого підприємства і тому вимагають серйозної уваги з боку фінансових менеджерів. Облік чинника ризику в процесі управління використанням капіталу підприємства супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Концепція обліку фактора ризику полягає в об'єктивній оцінці його рівня з метою забезпечення формування необхідного рівня прибутковості фінансових операцій, пов'язаних з використанням капіталу, і розробки системи заходів, які мінімізують його негативні фінансові наслідки для господарської діяльності підприємства.
Використання відповідного методичного інструментарію обліку фактора ризику у фінансовій діяльності підприємства потребує попереднього розгляду базових понять у цій галузі. Нижче розглядаються основні базові поняття, пов'язані з урахуванням фактора ризику в процесі управління використанням капіталу.
РИЗИК - можливість настання несприятливої події, пов'язаного з різними видами втрат.
ФІНАНСОВИЙ РИЗИК - сукупність специфічних видів ризику, що генеруються невизначеністю внутрішніх і зовнішніх умов здійснення фінансової діяльності підприємства.
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ФІНАНСОВИЙ РИЗИК - ризик, властивий окремим фінансовим операціям підприємства, або окремим фінансовим інструментам, використовуваним їм у процесі господарської діяльності.
ПОРТФЕЛЬНИХ ФІНАНСОВИЙ РИЗИК - загальний ризик, притаманний сформованої сукупності фінансових інструментів, пов'язаних із здійсненням певних видів фінансових операцій. Основними видами портфельного ризику на підприємстві можуть виступати: ризик інвестиційного портфеля (сформованої сукупності цінних паперів), ризик кредитного портфеля (сформованої сукупності дебіторської заборгованості за наданим комерційного або споживчим кредитом), ризик депозитного портфеля (сформованої сукупності депозитних рахунків підприємства в комерційних банках) та інші.
СИСТЕМАТИЧНІ (РИНКОВИЙ) РИЗИК - ризик, пов'язаний зі зміною кон'юнктури всього фінансового ринку (або окремих його сегментів) під впливом макроекономічних чинників. Він виникає для всіх учасників цього ринку і не може бути усунутий ними в індивідуальному порядку.
НЕСИСТЕМАТИЧНИЙ (СПЕЦИФІЧНИЙ) РИЗИК - сукупна характеристика внутрішніх фінансових (інвестиційних) ризиків, притаманних діяльності конкретних господарюючих суб'єктів (емітентів цінних паперів, дебіторів і т.п.).
БЕЗРИЗИКОВА НОРМА ПРИБУТКОВОСТІ - норма прибутковості по фінансовим (інвестиційним) операціями, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу або доходу. Цей показник використовується зазвичай як основа розрахунку необхідної норми прибутковості за фінансовими операціями з урахуванням премії за ризик.
БЕЗРИЗИКОВА ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ - фінансове операції, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або доходу і гарантовано отримання розрахункової реальної суми прибутку.
РІВЕНЬ ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ - показник, що характеризує ймовірність виникнення певного виду ризику та розмір можливих фінансових втрат при його реалізації.
СПІВВІДНОШЕННЯ рівня прибутковості та ризику-одна з основних базових концепцій фінансового менеджменту, обумовлена прямий взаємозв'язком цих двох показників. Відповідно до цієї концепції зростання
рівня прибутковості фінансових операцій за інших рівних умов завжди супроводжується підвищенням рівня їх ризику і навпаки. Конкретні кількісні співвідношення на шкалі "прибутковість - ризик" визначаються "Ціновий Моделлю Капітальних Активів".
ВІРОГІДНІСТЬ ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ - вимірювач частоти можливого наступу недоброзичливі випадку, що викликає фінансові втрати підприємства.
БЕТА-КОЕФІЦІЄНТ (БЕТА) - показник, що характеризує рівень мінливості курсу котирування окремого фінансового інструменту (цінного паперу) або їх портфеля по відношенню до динаміки зведеного індексу цін всього фінансового (фондового) ринку. Бета-коефіцієнт вимірює рівень як індивідуального, так і портфельного систематичного ризику. Чим вище значення бета-коефіцієнта, тим вище рівень систематичного і загального ризику по конкретному фінансовому інструменту або їх портфелю в цілому.
ЦІНОВА МОДЕЛЬ КАПІТАЛЬНИХ АКТИВІВ - модель визначення необхідного рівня прибутковості окремих фінансових (фондових) інструментів з урахуванням рівня їх систематичного ризику, вимірюваного за допомогою бета-коефіцієнта. Розрахунковий механізм цієї моделі враховує необхідний розмір премії за ризик.
ПРЕМІЯ ЗА РИЗИК - додатковий дохід, виплачуваний (або передбачений до виплати) інвестору понад того рівня, який може бути отриманий за безризиковими фінансовими операціями. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня систематичного ризику по конкретному фінансовому (фондового) інструменту. Основою визначення цієї кількісної залежності є графік "Лінії надійності ринку".
"ЛІНІЯ НАДІЙНОСТІ РИНКУ" - графічний метод визначення залежності між рівнем систематичного ризику по конкретному фінансовому інструменту (цінного паперу) і рівнем необхідної дохідності по ньому (цей графік буде наведено і розглянуто при викладенні відповідного розділу методичного інструментарію обліку фактора ризику).
З урахуванням розглянутих базових понять формується конкретний методичний інструментарій обліку фактора ризику, що дозволяє вирішувати пов'язані з ним конкретні завдання управління використанням капіталу підприємства.
Методичний інструментарій оцінки рівня фінансового ризику є найбільш великим, тому що включає в себе різноманітні економіко-статистичні, експертні, аналогові методи здійснення такої оцінки. Вибір конкретних методів оцінки визначається наявністю необхідної інформаційної бази і рівнем кваліфікації менеджерів.
1. Економіко-статистичні методи становлять основу проведення оцінки рівня фінансового ризику. До числа основних розрахункових показників такої оцінки ставляться:
а) Рівень фінансового ризику. Він характеризує загальний алгоритм
оцінки цього рівня, представлений наступною формулою: