Установка і психічна саморегуляція.

Психологічна установка - теорія, розроблена грузинським психологом Д. М. Узнадзе. Вона розкриває закономірності неусвідомлюваної регуляції психічних станів, що забезпечують людині готовність діяти, виконувати певну діяльність задля вдоволення власних потреб.

У класичному варіанті установка людини - це первинна неусвідомлювана реакція на ситуацію, в якій вона усвідомлює і розв'язує завдання. Отже, основною умовою створення актуальної установки є: а) потреби, б) ситуації в) процес вдоволення потреби або вирішення завдання. У разі виникнення одних і тих самих умов установка спроможна закріплюватися, і тоді створюється фіксована установка, яка звільняє свідомість людини від прийняття рішення діяти так, а не інакше.

Залежно від того, на який компонент діяльності спрямована установка, виділяють три рівні регуляції діяльності людини:

смислові установки, коли їх предметом стає мотивація діяльності;

цільові установки - усвідомлення продукту, який має бути створений внаслідок діяльності;

операційні установки — здатність здійснювати регуляцію діяльності відповідно до умов її виконання.

Функції установки, її ефекти і зміст розкриваються в саморегуляції діяльності:

по-перше, установка визначає сталий, послідовний, цілеспрямований процес здійснення дій, тобто є механізмом стабілізації, який зберігає їх спрямованість у безперервно змінних умовах діяльності;

по-друге, фіксована установка звільняє свідомість людини від необхідності приймати рішення і довільно контролювати дії в стандартних і відомих умовах;

по-третє, установка може стати фактором, що обумовлює інертність, скутість дій, призводить до труднощів у пристосуванні до нових умов виконання діяльності.

Серйозним завданням системи професійної підготовки має бути сприяння особистісному розвиткові фахівця, культивування потреби у постійному самовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання. Самопізнання - невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному «функціонуванню»: форма свідомості, що передбачає активність і самостійність особистості як суб'єкта своєї життєдіяльності. Процес самопізнання - це кропітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в „стані самопізнання", розвиток рефлексивних здібностей.

Проблема регуляції психічної діяльності належить до фундаментальних проблем психології. Це пов'язано з тим, що при взаємодії з навколишнім світом людина безперервно стикається з ситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей і умов дійсності, особливостей людей, що взаємодіють з нею. У ситуації вибору зменшення невизначеності можливе лише засобами регуляції, а у разі психологічної регуляції - засобами саморегуляції в тому сенсі, що людина сама досліджує ситуацію, програмує свою активність, контролює і коректує результати.

Місце і роль психічної саморегуляції в житті людини достатньо очевидні, якщо взяти до уваги, що практично все її життя є безліч форм діяльності, вчинків, актів спілкування і інших видів цілеспрямованої активності. Від ступеня досконалості процесів саморегуляції залежить успішність, надійність, продуктивність, кінцевий результат будь-якого акту довільної активності. Саморегуляція цілеспрямованої активності виступає як найбільш загальна і сутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції реалізується єдність психіки у всьому багатстві що умовно виділяються її окремих рівнів, сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і тому подібне.

"Регулювати", згідно визначенню, означає: 1) підпорядковувати певному порядку; правилам, упорядковувати; 2) впливати на роботу механізму і його частин, добиватися потрібного протікання якого-небудь процесу. Ці визначення відображають різні сторони психічної саморегуляції.

Пошук оптимального рішення відбувається шляхом самоврядування і саморегуляції. Ці два поняття не ідентичні. Самоврядування пов'язане з постановкою цілей самим суб'єктом діяльності і спілкування, з передбаченням віддалених результатів, тоді як саморегуляція направлена на актуальну діяльність і є такою, що становить самоврядування. Саморегуляція має дві форми - довільну і мимовільну. Довільна саморегуляція (усвідомлена) сполучена з цільовою діяльністю, тоді як мимовільна (неусвідомлена) - пов'язана з життєзабезпеченням, не має цілей і здійснюється в організмі на основі еволюційних норм, що склалися. Разом з тим, самоврядування і саморегуляція мають схожість: всі вони направлені на досягнення оптимального рівня життєдіяльності суб'єкта. Досягнення оптимального рівня функціонування суб'єкта є метою, а самоврядування і довільна саморегуляція - механізмами реалізації цієї мети, завдяки якій і відбуваються закономірні зміни елементів всієї системи психічних явищ.

Коли людина регулює власну психічну сферу, ми маємо справу з психічною регуляцією. Розглядаючи склад і функцію саморегуляції, ми тим самим піднімаємо питання про його механізм. Розкрити механізм чого-небудь - це, значить, проникнути в його внутрішній устрій (будову), з'ясувати взаємозв'язок і взаємозалежність частин і елементів цілого і пояснити суть предмету (процесу), його необхідний закономірний хід і його неминуче виникнення в тих або інших умовах. Цілком зрозуміло, що саморегуляція не може здійснюватися без наявності того, що власне регулюється, перевіряється. З іншого боку, в саморегуляції її складові повинні відповідати еталону. Контрольована і еталонна складові, процес звірення і оцінки ступеня їх збігу формують інформаційний зміст механізму саморегуляції. Канали прямого і зворотного зв'язку, мозкове представництво операції звірення є структурними компонентами механізму саморегуляції.

Механізми саморегуляції мають місце вже на клітинному рівні організації діяльності життєдіяльності людини. У основі єдності і цілісності організму людини як біологічної системи лежать два взаємозв'язані види саморегуляції: гуморальна або хімічна, і нервова.

Саморегуляція пронизує всі психічні явища, властиві людині, - саморегуляцію окремих психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення та ін.

Відповідно до принципу довільності слід розрізняти довільний і мимовільний види саморегуляції. Дії називаються довільними, якщо вони доступні самоконтролю. Витікає нерозривний зв'язок довільного зі свідомим, що було відмічене І.М. Сеченовим, який говорив, що довільний рух завжди свідомий. Система психічної саморегуляції стану має ієрархічну будову і включає окрім мимовільного і довільний рівень. Довільна саморегуляція стану - це свідома саморегуляція, яка завжди є індивідуально і особово забарвленою. Завдяки довільній саморегуляції стану можливості пристосування до скрутних умов можуть зростати і розширятися. Рівень системи довільної саморегуляції стану визначає сутність і зміст взаємовпливу стану і професійної діяльності. Як показано в роботі Л.Г. Дікої, саморегуляція у міру збільшення її мимовільності спочатку входить в психофізіологічну структуру діяльності на рівні активаційно-енергетичного забезпечення; потім взаємодіє з професійною діяльністю по типу сумісної діяльності; потім у міру усвідомлення оператором необхідності її виділення в самостійну діяльність може здійснюватися поперемінно з професійною, змінюючи одна одну залежно від співвідношення векторів «мотив - ціль» і інших компонентів їх психологічних систем. Тому можна сказати, що саморегуляція функціональних станів людини пов'язана з різними формами активації: мимовільна і неусвідомлювана - з короткочасними, емоційно-вольова - з більш тривалими, зміни рівня активності - з найтривалішими.

Одним з найвідоміших видів довільної саморегуляції є вольова регуляція, основними засобами здійснення якої служать вольові зусилля. Важлива роль в довільній саморегуляції стану належить розумовим процесам, які є необхідною умовою реалізації будь-якого способу саморегуляції. Мислення може виступати як самостійний спосіб саморегуляції у формі самопереконання. Іншими психологічними способами управляючої самодії на стан є самонавіяння, різні форми уявлення, сенсорна і емоційна репродукція, уява, ідеомоторний дія, самопрограмування. Загальною задачею всіх цих способів є направлена перебудова взаємодії психічних ланок в цілісній структурі функціонального стану. Так, самонавіяння звичайно здійснюється за допомогою індивідуально підібраних формул, направлених на активізацію певних умовно-рефлекторних соматичних і вегетативних процесів.

Все більш широке поширення набуває спосіб саморегуляції і управління деякими вегетативними функціями, нейрофізіологічними процесами і цілісним психофізіологічним станом за допомогою штучно створюваних функціональних систем, так званий «біологічний зворотний зв'язок». Постановка питання про довільний самоконтроль і саморегуляцію мимовільних функцій є сучасним науковим підходом до проблеми довільності і мимовільності в життєдіяльності людини, заснованим на системних уявленнях про діяльність людського організму.

Основою реалізації цього способу довільної саморегуляції є біотехнічна функціональна система, яка виникає завдяки штучному інформаційно-технічному каналу зворотного зв'язку. По цьому каналу на сенсорні входи людини поступає спеціальним чином оброблена інформація про зміну стану відповідної функції або процесу. Це призводить до того, що неусвідомлювані і мимовільні процеси стають усвідомлюваними і довільними.

Вивчення саморегуляції функціональних станів ґрунтується на знаннях про саморегуляцію психофізіологічних і психічних станів, як зовнішніх і внутрішніх детермінантах стану. Функціональний стан є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх детермінант, при цьому внутрішні зміни у формі довільної і цілеспрямованої саморегуляції функціонального стану готують людину до діяльності, передбачають її вимоги, проводять корекцію неоптимальних для діяльності станів і стимулюють резервні можливості. Тому визначальними в регуляції функціонального стану в процесі діяльності є внутрішні зміни, а саме саморегуляція, яка є умовою формування загальної системи регуляції і її стабільності.