Тема 1. Антропологія, як наука.
Міністерство освіти та науки України
Дніпропетровський національний університет
Імені Олеся Гнчара
АНТРОПОЛОГІЯ
Навчальний посібник
Дніпропетровськ
Авторський колектив:
А. М. Кабар, Ю. В. Лихолат, І. О. Огінова, О. В. Севериновська
Рецензенти:
ВСТУП
Головне – це зрозуміти, що еволюційний підхід до людини нічого й
Нікого не виправдовує. Він пояснює походження, а це різні речі. Мені
Незрозуміла логіка тих громадян, які вважають, що еволюція ніби
Виправдовує безжальне знищення слабких (ця помилкова теорія відома
Під назвою «соціал-дарвінізму»), рівно як і тих, хто вимагає заборонити
Викладання еволюції в школах під тим приводом, що «якщо дітям
Сказати, що вони пішли від мавпи, то діти й будуть вести себе як
Мавпи».Фантастична нісенітниця! Давайте тоді вже приховувати від
Дітей, що вони складаються в основному з води, щоб вони не розтікалися
Й приймали форму посуду.
(О. Марков)
В наш час, який потопає в різного роду бузувірстві, в тому числі й псевднауковому, для нас особливо важливим є захист здорового глузду та реального сприйняття дійсності людиною. Чисельні клерикальні та псевдонаукові вчення намагаються заволодіти розумом людей та диктувати їм свій світогляд, що рідко має щось спільного з раціональним сприйняттям дійсності. Як завжди, найбільш сприйнятливим для подібного роду маніпуляцій є розум молодого покоління. Як зберегти їх здоровий глузд? Як захистити від «сону розуму», що народжує чудовиськ? Існує достатня кількість шляхів виходу з цієї ситуації. Мова йде в тому числі й про те, як прищепити молодим людям основи розуміння того, що ми називаємо сучасною «синтетичною еволюційною теорією», розуміння того, що людина є таким же продуктом тривалого еволюційного розвитку оточуючої природи, як і решта речей, які існують в цьому світі. Звісно простіше говорити про те, що людина – це продукт роботи Бога, який він створив наприкінці шостого дня творіння. Це набагато простіше, а найголовніше те, що мізки не потрібно напружувати. Приховати істину для себе й спокійно існувати, вважаючи себе особливим, знаючим правду. Проте чи не приведе це до того, що й наші діти будуть вірити в ці нісенітниці. Це буде в першу чергу некоректно в світі того обсягу знань, які ми отримали в останній час, відкриттів багатьох поколінь науковців, які стійко витримують тиск неконструктивної критики різного роду пройдисвітів та сліпців, а іноді й просто навіжених. Наука за майже два століття зробила величезний крок вперед. Вона вже має величезний обсяг фактичного практичного та теоретичного досвіду, який дозволяє її представникам говорити про ті істини, що можуть бути доведені з допомогою конструктивної логіки. Які є беззаперечними, та на які ми вже не можемо закривати очі. Розвиток біології, генетики, молекулярної біології, біохімії, порівняльної анатомії, палеонтології, геологічної стратиграфії, археології, палеогенетики, палеонтології, еволюційної теорії, цитології, епігенетики, фізіології людини та тварин, етології, психології дозволяє нам говорити в наш час, що людина є продуктом тривалого еволюційного розвитку, що вона є наслідком багатьох природних процесів, які можливо збагнути та системазувати. Тому в цьому навчальному посібнику ми й будемо розглядати людину саме в контесті сучасного наукового уявлення про людську природу, про її біологічну суть.
Тема 1. Антропологія, як наука.
Антропологія– це в першу чергу наука про людину, яка вивчає її походження, розвиток і варіанти фізичного типу людини, а також її індивідуальні особливості: вікові, статеві, професійні, етнічні, расові, психічні, соціологічні, політичні, культурологічні тощо. Виникнення антропології пов’язане з активним розвитком раціональної науки в 19-21 століттях, зокрема з такими її розділами, як генетика, епігенетика, еволюційне вчення, зооологія, порівняльна ембріологія, етнографія, психологія, філологія та мовознавство, історія, археологія, палеонтологія, релігієзнавство, фізіологія людини та тварин, етологія, культурологія, соціологія, психогенетика тощо. Проте в даній книзі ми будемо в першу чергу розглядати людину в якості біологічного об’єкту, а потім вже як суб’єкту соціуму та носія тих чи інших цінностей, тому що саме біологічне, тваринне лежить в самій глибинній суті людського буття. Навіть соціальне в ній має біологічну тваринну природу і саме в ній потрібно шукати розуміння поведінки людини. При цьому потрібно розуміти, що тваринне не є неодмінно негативним, тим що може принижувати в людині її гідність, її «божественну суть». Чим більше ми намагаємося від цього відійти, тим більше саме тваринного починаємо вбачати. Наприклад, чи можна вважати негативними вітальні інстинкти? Той же інстинкт збереження життя має як і все в світі подвійну суть. З одного боку – він слугує збереженню життя, в тому числі собі подібних у соціальних тварин. З іншого – є мотивом для зрадництва однією особиною інших. Справа не в його наявності, а в його спрямованості. Адже і соціальне у соціальних організмів є формою егоїзму. Якщо не можливо вижити одному – рятуй генетично близьких, як про це резюмують Річард Докінз [19] та Джон Холдейн [76, 77, 78].
У зв’язку з цим у її складі антропологічної науки виділяють декілька розділів. До основних відносяться:
1. Антропогенез, або еволюційна антропологія – вчення про походження людини, про її виникнення і розвиток як біологічної та суспільної істоти. Цей розділ включає приматоведення, еволюційну анатомію людини та палеоантропологію.
2. Морфологія людини, або конституційна, фізична антропологія – вчення про варіації тіла та морфологічні типи людей, досліджується мінливість ознак, пов’язаних із віком, статевим диморфізмом і впливом різних умов життя та праці.
3. Етнічна антропологія, або расоведення – вчення про виникнення рас, націй і їхнє розповсюдження на планеті, а також зміни фізичного типу людей внаслідок культурно-історичного прогресу, що призводить до появи національно-фізіологічних та психологічних відмінностей народів.
Крім того, як порівняно самостійні розділи антропології розглядаються:
1. Психологічна антропологія, котра вивчає нормальні та аномальні варіанти поведінки людини, зокрема сюди відносяться психоаналіз, парапсихологія і т.п.
2. Культурологічна антропологія – вчення про людину як творця культури, котре вивчає етнологію народів, їхніх звичаїв, родинних зв’язків, мови, моральності та релігії.
3. Соціальна антропологія – вчення про особливості соціальної організації народів світу, складну структуру внутрішнього світу людину та систему його зв’язків із суспільством.
4. Філософська антропологія – вчення про людину та її сутність, основні напрямки та закони її біологічного, психічного, духовно-історичного та соціального розвитку.
5. Соціально-філософська антропологія розглядає загальну природу людини, її існування в межах суспільства і взаємовідносини з ним.
6. Політична антропологія – вивчає людину як особу, що діє в усіх політичних організаціях. Її предмет – специфіка політичного управління у різних архаїчних (повністю або частково ізольовані від світових соціально-економічних зв’язків) і традиційних (базуються на певних традиціях – ісламські, конфуціанські, православні) суспільствах.
7. Економічна антропологія – досліджує еволюцію людини в соціально-економічній площині.
8. Педагогічна антропологія – вчення про закони розвитку і формування цілісної сутності людини в онтогенезі під впливом батьків, педагогів, суспільства, засобів масової інформації, самовиховання та самовдосконалення усього життєвого шляху.
9. Теологічна антропологія тощо. Будь-який розділ антропології спрямований на вивчення певної складової частини цілісності людини.