ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДІВ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ
10.1. Метод дерева цілей.
10.2. Метод Дельфі.
Метод дерева цілей.
Ідея методу дерева цілей уперше була запропонована У. Черчменом у зв'язку з проблемами прийняття рішень у промисловості.
Термін «дерево цілей» використовується як для деревовидних ієрархічних структур, так і у випадку «слабких» ієрархій. Тому так само вживається запропонований В. М. Глушковим термін «прогнозний граф», який може представлятися як у вигляді деревоподібної ієрархічної структури, так і у формі структури з «слабкими» зв'язками.
При використанні методу дерева цілей як засобу прийняття рішень використовують також термін «дерево рішень». При застосуванні дерева цілей для виявлення й уточнення функцій керування говорять про «дерево цілей і функцій». При структуризації тематики науково-дослідної організації зручніше користатися терміном «дерево проблем», а при розробці прогнозів терміном «дерево напрямків розвитку (чи прогнозування розвитку)» або згаданим вище терміном «прогнозний граф».
Метод дерева цілей орієнтований на одержання повної і відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається. Для досягнення цього при побудові варіантів структури варто враховувати закономірності цілеутворення і використовувати принципи і методики формування ієрархічних структур цілей і функцій.
Цілі випливають з об'єктивних потреб і мають ієрархічний характер. Цілі верхнього рівня не можуть бути досягнуті, поки не досягнуті цілі найближчого нижнього рівня. В міру переміщення вниз рівнями ієрархії цілі конкретизуються. У процесі побудови та використання дерева цілей необхідно прагнути чіткого і конкретного формулювання цілей, забезпечити можливість кількісної чи порядкової оцінки ступеня їхнього досягнення.
Цілі діяльності системи необхідно конкретизувати за часом і виконавцями, тобто загальний остаточний результат, якого прагне система, треба піддати декомпозиції на окремі задачі, що розв'язуватимуться в коротші терміни. Крім того мета, якої прагне, наприклад, фірма загалом, конкретизується для окремих підрозділів і ланок апарату керування. При цьому необхідно, щоб колектив кожного підрозділу чітко знав загальну (генеральну) мету і свою роль у її досягненні.
Структурування дає можливість деталізувати цілі і шляхи їхнього досягнення, виявити існуючі між ними взаємозв'язки, забезпечити визначену логіку розв'язання проблеми. В більшості випадків дерево цілей будується поетапно, згори донизу, шляхом послідовного переходу від вищого рівня до нижчого суміжного рівня, хоча існують методи побудови дерева одночасно «згори» — від розробників та керівництва, та «знизу» — починаючи від користувачів-виконавців, з наступною координацією отримуваних структур. Структурування дає можливість навіть при проведенні чисто якісного аналізу одержати нові ідеї, розкрити нові можливості рішення досліджуваної проблеми на різних рівнях керування.
Конкретизація цілей згори донизу повинна зростати: чим нижче рівень, тим в докладнішій формі формулюється мета — в деяких випадках вдається дістатися кількісної форми критеріїв.
Одним з варіантів побудови дерева цілей є наступний. Генеральну мету бажано записувати в наступному форматі:
[Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт] та/або [Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт] та/або [Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт].
Потім ціль розбивається на конкретніші підцілі, що записуються у тому ж форматі, декомпозиція цілей відбувається доти, поки підцілі не стануть об'єктивно вимірними, або ж коли подальша декомпозиція виявиться недоцільною.
Для перевірки повноти і внутрішньої несуперечливості дерева цілей застосовуються наступні правила.
При просуванні згори донизу деревом цілей підціль-нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання «що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередню ціль-предок попереднього рівня?».
При просуванні знизу догори ціль вищого рівня повинна відповідати на запитання «для чого необхідна безпосередня підціль-нащадок».
При розгляді множини безпосередніх підцілей-нащадків, необхідних для досягнення однієї цілі, необхідно уточнити, чи всі підцілі дійсно необхідні для її досягнення.
При розгляді множини безпосередніх підцілей-нащадків, необхідних для досягнення однієї цілі, слід уточнити, які ще безпосередні підцілі-нащадки необхідні для досягнення мети.
Одним з перших методів системного аналізу, в якому були визначені порядок та етапи роботи зі структурою цілей у процесі прогнозування та планування, був метод PATTERN (Planning Assistance Through Technical Evaluation Relevance Number), розроблений в RAND Corporation для наукових робіт військового характеру.
Основними етапами PATTERN є наступні:
розроблення сценарію, що являє собою прогноз політичної картини світу на період, що планується;
розроблення прогнозу розвитку науки і техніки (який може бути складовою частиною сценарію);
розроблення дерева цілей шляхом визначення коефіцієнтів відносної важливості, коефіцієнтів стану розробки та строків, коефіцієнтів взаємної корисності;
опрацювання результатів оцінювання (розрахунок сумарних коефіцієнтів) та надання результатів особам, що приймають рішення.
Неформальний аспект методу відображається шляхом участі експертів на всіх етапах побудови дерева цілей. Формальну частину утворюють принципи, якими керуються експерти при побудові дерева цілей:
· дерево цілей є структурою, що пов'язує міме собою як причину, так і наслідок — головні цілі системи з задачами, завданнями та засобами їх забезпечення;
· змістовна частина дерева цілей будується на ґрунті складеного прогнозу — політичної картини світу на планований період;
· не розглядаються розв'язані задачі, а також задачі, розв'язання яких очікується в найближчі роки;
· для елементів дерева обчислюються коефіцієнти відносної важливості (КВВ), коефіцієнти «стан-строк» (КСС) та коефіцієнти взаємної корисності (КВК).
Побудова дерева цілей в методі PATTERN базувалася на евристичному ґрунті, і виникали природні запитання про повноту представлення та ненадлишковість цілей кожного рівня, що привело до появи ряду інших варіантів методології побудови дерева цілей.
Тому при формуванні конкретних структур цілей запропоновано та використовуються наступні два прийоми формування верхніх рівнів дерева цілей. Перший базується на концепції про відповідність складових двох шкал розвитку системи: просторової (цілі власне системи; цілі, що визначаються взаємними відношеннями з найближчим середовищем; цілі, що ініціюються віддаленим середовищем) та шкали часу (поточні оперативні цілі, цілі найближчої перспективи, цілі віддаленої перспективи).
Підцілі верхніх рівнів дерева визначаються діагоналлю матриці, і, отже, в залежності від конкретних умов є можливість обмежувати дерево за рахунок виключення, наприклад, відразу цілої гілки підцілей віддаленої перспективи та віддаленого середовища, не змінюючи при цьому інших гілок дерева.
Окрім того, доцільно формувати структуру дерева цілей шляхом уявлення його у вигляді піраміди з послідовним обходженням всіх її граней, повертаючись на новому витку до вже структурованих раніше гілок з врахуванням нового бачення проблеми.
Для побудови дерева цілей доцільно також використовувати загальні ознаки структурування для різних рівнів системи.
Принципи та ознаки структуризації, що пропонуються в різних методологіях, ґрунтуються на досвіді формування структур цілей. Розкриваючи одну й ту ж глобальну мету, різні аналітики можуть отримати різні ієрархічні структури, і це є природним, оскільки системний аналіз ґрунтується не лише на формальних процедурах та прийомах, але й на використанні інтуїції та досвіду фахівців. З іншого боку, рекомендації кваліфікованих системних аналітиків будуть близькими між собою.
Метод ДЕЛЬФІ
Особливий клас методів, що пов'язані безпосередньо з опитуванням експертів, утворюють методи експертних оцінок (назва походить від специфіки процедури отримання інформації від експертів — при опитуваннях експертів оцінки проставляються в балах і рангах), тому вони і подібні їм підходи іноді поєднують терміном «якісні» (розуміючи умовність цієї назви, тому що при опрацюванні думок, отриманих від фахівців, можуть використовуватися і кількісні методи). Так, в методі аналізу ієрархій застосовувався один з найпростіших варіантів методів експертного оцінювання — попарне порівняння.
Цей термін (методи експертних оцінок) більшою мірою, аніж інші, відображає суть методів, використовувати які змушені фахівці, коли вони не лише не можуть відразу описати проблему за допомогою кількісних аналітичних залежностей, але і не бачать, які з методів формалізованого представлення систем могли б допомогти одержати модель для ухвалення рішення.
Вивченню можливостей і особливостей застосування експертних оцінок присвячено багато робіт. У них розглядаються форми експертного опитування (різні види анкетування, інтерв'ю), підходи до оцінювання (ранжування, нормування, різні види упорядкування і т. д.), методи опрацювання результатів опитування, вимоги до експертів і формування експертних груп, питання тренування експертів, оцінки їхньої компетентності (при опрацюванні тверджень вводяться і враховуються коефіцієнти компетентності експертів, вірогідності їхніх думок), методики організації експертних опитувань. Вибір форм і методів проведення експертних опитувань, підходів до опрацювання результатів опитування і т. д. залежить від конкретної задачі й умов проведення експертизи. Однак існують деякі загальні проблеми, які потрібно пам'ятати фахівцю із системного аналізу. Зупинимося на них докладніше.
Можливість використання експертних оцінок, обґрунтування їхньої об'єктивності звичайно базується на тому, що невідома характеристика досліджуваного явища трактується як випадкова величина, відображенням закону розподілу якої є індивідуальна оцінка фахівця-експерта про вірогідність і значимість тієї чи іншої події. При цьому передбачається, що значення досліджуваної характеристики знаходиться усередині діапазону оцінок, одержуваних від групи експертів, і що узагальнена колективна думка є достовірним.
Однак це припущення не завжди є правильним. Тому існують методи, в яких пропонується розділити проблеми, для розв'язання яких застосовуються експертні оцінки, на два класи:
до першого класу належать проблеми, що досить добре забезпечені інформацією і для яких можна вважати експерта зберігачем великого обсягу інформації, а групову думку експертів — близькою до істини; до другого класу належать проблеми, стосовно яких групових знань експертів для впевненості в справедливості названих припущень недостатньо; експертів не можна розглядати як достовірних «вимірювачів», і необхідно обережно підходити до опрацювання результатів експертизи, оскільки в цьому випадку думка одного (одиничного) експерта, який приділяє більше уваги дослідженню маловивченої проблеми, може виявитися найзначимішою, а при формальному опрацюванні вона буде втраченою.
Тому до задач другого класу повинне застосовуватися якісне опрацювання результатів. Використання методів усереднення (справедливих для достовірних «вимірювачів») у цьому випадку може привести до істотних помилок.
Задачі колективного прийняття рішень по формуванню цілей, удосконаленню методів і форм керування звичайно належать до першого класу. Однак при розробці прогнозів і перспективних планів доцільно виявляти «рідкісні» думки і піддавати їх ретельнішому аналізу.
Інша проблема, яку потрібно враховувати при проведенні системного аналізу, полягає в наступному: навіть у випадку розв'язання проблем, що належать до першого класу, не можна забувати про те, що експертні оцінки несуть у собі не лише вузькосуб'єктивні риси, що властиві окремим експертам, але і колективно-суб'єктивні риси, що не зникають при опрацюванні результатів опитування (а при необережному застосуванні Дельфі-процедур можуть навіть підсилюватися).
Отже, експертні оцінки — це певна «суспільна точка зору», що залежить від рівня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї. Отже, експертне опитування — це не одноразова процедура. Такий спосіб одержання інформації про складну проблему, що характеризується великим ступенем невизначеності, повинен бути певного типу «механізмом», вбудованим у складній системі, тобто необхідно створити регулярну систему роботи з експертами.
Метод Дельфі, чи «дельфійского оракула», спочатку був запропонований О. Хелмером і його колегами як ітеративна процедура при проведенні мозкової атаки, що сприяла б зниженню впливу психологічних факторів при повторенні засідань і підвищенню об'єктивності результатів. Однак майже одночасно Дельфі-процедури стали методом підвищення об'єктивності експертних опитувань з використанням кількісних оцінок при оцінці дерева цілей і при розробці сценаріїв.
Метод Дельфі був розроблений для розв'язання складних стратегічних проблем з метою отримання інформації про майбутнє, гранично зменшити вплив суб'єктивного фактора, стимулювати способи мислення спеціалістів шляхом створення інформаційної системи з оберненими зв'язками, усунути завади в обміні інформацією між фахівцями, тиск авторитету та інші форми тиску, забезпечити підвищення достовірності прогнозів шляхом спеціальних процедур кількісного оцінювання думок експертів та їх опрацювання.
У складніших варіантах методу Дельфі розробляється програма послідовних індивідуальних опитувань за допомогою анкет-запитальників, що виключають контакти між експертами, але передбачають ознайомлення їх з думками один одного між турами. Запитальники від туру до туру можуть уточнюватися. Для зниження впливу таких факторів, як пристосування до думки більшості, іноді потрібно, щоб експерти обґрунтовували свою точку зору, але це не завжди приводить до бажаного результату, і в деяких випадках навпаки, може підсилити ефект пристосування. У найрозвинутіших варіантах методу експертам присвоюють вагові коефіцієнти значимості їхніх тверджень, що обчислюються на основі попередніх опитувань, уточнюються від туру до туру і враховуються при одержанні узагальнених результатів оцінок.
На відміну від методу сценаріїв метод Дельфі передбачає попереднє ознайомлення фахівців з ситуацією за допомогою певної моделі, математично строгої або ж неформальної. Фахівцям пропонується оцінити структуру моделі загалом та дати пропозиції щодо невключених зв'язків. При цьому використовується анкетний метод з уніфікованими формами запитань, відповідей та оцінок.
Анонімність та можливість поповнити інформацію про предмет експертизи створюють умови, що забезпечують найпродуктивнішу працю експертної комісії. Крім того наявність зворотнього зв'язку, що реалізується в декілька турів, дозволяє експертам корегувати свої висловлювання з врахуванням проміжних усереднених оцінок та пояснень експертів, які висловили полярні точки зору.
В розповсюдженому варіанті методу Дельфі під час першого туру для експертів формулюється мета експертизи та перелік запитань у вигляді анкети, можливо з поясненням. Для складних систем пояснення може бути представлене у вигляді концептуальної моделі системи та характеру можливих відповідей. Оформлені результати-відповіді експертів на анкети — опрацьовуються аналітичною групою. Аналітична група визначає граничні точки зору — найвищі та найнижчі оцінки для кожної альтернативи, середнє значення, верхній та нижній квартилі. Віддаль між квартилями характеризує узгодженість точок зору експертів (аналог середньоквадратичного відхилення).
На другому турі експерти отримують наступну інформацію: усереднені оцінки альтернатив та обгрунтування (анонімні) граничних оцінок альтернатив, — та корегують у відповідності до неї попередні оцінки. Скорегована інформація опрацьовується аналітичною групою. Третій та четвертий тур за змістом не відрізняються від другого, при переході від туру до туру покращується узгодженість оцінок. Однак в деяких випадках думки експертів мають тенденцію до поляризації Користь методу Дельфі в цьому випадку полягає у виявленні поляризованих точок зору у різних груп експертів.
Кількість турів визначається ступенем узгодженості між експертами та наявністю або відсутністю поляризації. Як показує досвід, зміна оцінок експертів наближає їх до дійсних значень, особливо якщо експерти відзначаються високим рівнем компетентності. Крім того, існує цілий ряд модифікацій методу Дельфі, які додатково дозволяють уточнювати результати експертних оцінок шляхом визначення відносного рівня компетентності експертів та розрахунку результатів експертиз лише для експертів з відносно високим рівнем компетентності; зменшити тиск на експертів за рахунок повідомлення експертам значень квартилів або децилів розподілу без значення медіани; послідовно розширювати коло експертів (переваги — відсутність тиску усередненої думки комісії, отримання більшої кількості інформації за рахунок аргументації оцінок експертами, недолік — чутливість до порядку підключення експертів).
Отже, основними особливостями методу Дельфі як достатньо надійного інструменту отримання експертної інформації є: анонімність висловлювань; обґрунтування думок експертів з граничними оцінками; наявність оберненого зв'язку, що реалізується за допомогою багатокрокового опитування.
Однак ці особливості виключають появу нових підходів до розв'язання проблеми, які можуть виникнути в ході дискусії — альтернативні оцінки проблеми формулюються анонімно, хоча, з іншого боку, це виключає можливість тиску. Існує ймовірність того, що достатньо суттєва інформація, якою може володіти учасник експертної групи, може бути невикористаною внаслідок обмеженості запитань анкети. Тому формування анкет повинно бути надзвичайно професійним та оперативним, щоб відреагувати на нову інформацію, отриману після чергового туру.
Для того, щоб запобігти появі «штучного консенсусу», коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які в остаточному результаті зникають внаслідок багатьох турів, використовуються також модифікації методу Дельфі, які поляризують точки зору за певних умов, замість того, щоб прагнути зведення їх до одного спільного варіанту-консенсусу.
Перспективною є ідея розвитку методів експертних оцінок, запропонована у свій час В. М. Глушковим, яка полягає в тому, щоб сполучити цілеспрямоване багатоступінчасте опитування з «розгорненням» проблеми в часі, що стає цілком реалізованим в умовах алгоритмізації такої (досить складної) процедури і використання комп'ютерної техніки.
Для підвищення результативності опитувань і активізації експертів іноді сполучать метод Дельфі з елементами ділової гри: експерту пропонується проводити самооцінку, ставлячи себе на місце конструктора, якому реально доручено виконувати проект, чи на місце працівника апарату керування, керівника відповідного рівня системи організаційного керування і т. д.
ОСНОВНА ЛIТЕРАТУРА
1. Анфилатов В.С. и др. Системный анализ в управлении. М.: Финансы и статистика, 2002.
2. Барышников А. А., Кузьмин А. М. Формы применения функционально-стоимостного анализа //«Машиностроитель», № 6, 2001.
3. Богданов А. А. Всеобщая организационная наука (тектология). В 3-х томах. М.: 1995. - Т 1-3.
4. Волкова В.Н., Денисов А.А. Основы теории систем и системного анализа. Учебник, издание 2. СПб.: Изд-во СПбГГУ, 1999.
5. Вощинин А.П, Сотиров Г.Р. Оптимизация в условиях неопределенности. МЭИ-СССР, Техника: НРБ (книга+дискета), 1989.
6. Денисов А.А., Колесников Д.Н. Теория больших систем управления. -Л.: Энергоатомидат, 1992.
7. Дивак М.П, Гладiй Г.М. Методичнi вказiвки до самостiйного вивчення роздiлу "Використання методiв iнтервального аналiзу для моделювання економiчних систем" курсу "Системний аналiз". Тернопiль, ТIНГ, 1994.
8. Калянов Г.Н. CASE - структурний системний аналіз. -М.:Лори 1996. 242.
9. Катренко А.В. Сиситемний аналіз об’єктів та процесів комп’ютеризації. Навчальний посібник. Львів, “Новий світ-2000”, 2003. 424 с.
10. Основы системного анализа и проектирования АСУ./ под. ред.А.А.Павлова. -К: Вища школа, 1991.
11. Перегудов Ф.И, Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. М: Высшая школа, 1992.
12. Саченко А.А., Володарский Е.Т. Методические указания к выполнению самостоятельной работы по дисциплинам: "Системный анализ", "Основы планирования эксперимента". Тернополь, ТИНХ,1990.
13. Системный анализ и структуры управления./ под ред. В.Г.Щорина -М.: Знание, 1975.
14. Шарапов О.Д., Терехов Л.М., Сiднєв С.П. Системний аналiз. К.: Вища школа, 1983
15. Hawryszkiewych I.T. Introduction to system analysis and design. New York, 1992. 379р.
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА
1. Акофф Р. Искусство решения проблем. М.: Мир, 1982.
2. Винер Н. Кибернетика. М.: Сов. Радио, 1968.
3. Винер Н. Кибернетика и общество. М.: ИЛ, 1958.
4. Горстко А.Б., Угольницкий Г.А. Введение в прикладной системный анализ. Ростов-на-Дону: Книга, 1996.
5. Келле В В Переосмисление системний методологии версия П Чекленда // Системные исследования Методологические проблеми Ежегодник, 1995—1996 —М, 1996.
6. Губанов и др. Введение в системный анализ. Л.: Из-во ЛГУ, 1979.
7. Колесников Л. Основы теории системного подхода. К.: Наукова думка, 1995.
8. Котов В. Е. Сети Петри — М Наука, 1984
9. Кузьменко В., Романчук О. На порозі надцивілізації системний аналіз актуальних проблем сучасності, соціальне прогнозування та футурологія — Л. Універсум, 2001
10. Кузьмина Е. А., Кузьмин А. М. Функционально-стоимостншй анализ Концепции й перспективи // «Методи менеджменти качества», № 8, 2002
11. Кузьмин А. М. История возникновения, развития й использования метода развертывания функции качества //«Методи менеджменти качества», № 1—2, 2002
12. Кухтенко А Й Кибернетика й фундаментальние науки — К Наукова думка, 1987
13. Кухтенко А.И. Кибернетика и фундаментальные науки. К.: Наукова думка, 1987.
14. Ларичев О.И. Наука и искусство принятия решений. М.: Наука, 1979.
15. Ларичев О.И., Мошкович Е.М. Качественные методы принятия решений. М.: Физматлит, 1996.
16. Месарович М., Такахара И. Общая теория систем. Математические основы. М.: Мир, 1978.
17. Митичкин С. Образ мышления системного аналитика. 2003, http//www.cfo.ru/article.htm#l.
18. Одрин М.В., Картавов С.С. Морфологический анализ систем. К.: Наукова думка, 1977.
19. Оптнер С.Л. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем. Пер. с англ. М.: Советское радио, 1969.
20. Саати Т. Принятие решений. Метод анализа иерархий. М.: Радио и связь, 1993.
21. Спицнадель В.Н. Основы системного анализа. М.: Бизнес-Пресса, 2000.
22. Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. М.: Экономика, 1975.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Оберіть відповіді з наведених варіантів для сформульованих запитань.
Кожна з правильних відповідей оцінюється в 3 бали. У кожному варіанті 28 теоретичних запитань. Додатково кожен варіант містить дві задачі, правильний розв’язок кожної оцінюється у 8 балів. Результати тесту оцінюються наступним чином: якщо кількість набраних балів знаходиться в межах 0—60% — «незадовільно», 61—74% — «задовільно», 75 —89% — «добре», 90—100% — «відмінно».
Теоретична частина
1. Метою застосування системного аналізу до конкретної проблеми є:
а) отримання нових знань про проблему;
б) синтез обґрунтованого оптимального управління системою;
в) підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається;
г) проектування складних інформаційних систем.
2. Системотехніка як науковий напрямок описує:
а) правила поведінки інженера, що конструює складні системи;
б) поняття «системна технологія»;
в) систему знань інженера в галузі об'єктів комп'ютеризації;
г) методи системного аналізу інженерних систем.
4. Щоб забезпечити досягнення остаточної мети ступінь централізації повинен бути:
а) мінімальним;
б) максимальним;
в) достатнім;
г) середнім.
5. Ідеали:
а) цілі, які досягаються за певних умов функціонування системи;
б) цілі, які ніколи не досягаються, але до яких система постійно наближається, реалізуючи деякі тактичні та макроцілі;
в) цілі, які ніколи не досягаються;
г) цілі, до яких система постійно наближається.
6. Сукупність – це:
а) з’єднання або набір в одну множину безвідносно до форми чи порядку;
б) набір в одну множину за формою;
в) з’єднання або набір в одну множину за певним порядком;
г) з’єднання або набір в одну множину за формою та порядком.
7. Системи транзакційного типу виконують:
а) прості операції перетворення зв’язків між елементами вхідної інформації з метою формування вихідної;
б) складні операції перетворення зв’язків між елементами вхідної інформації з метою формування вихідної;
в) прості операції перетворення зв’язків між елементами вихідної інформації;
г) складні операції перетворення зв’язків між елементами вихідної інформації.
8. Статистична концепція складності:
а) ґрунтується на тому, що агреговані характеристики багатьох стохастичних явищ та процесів, що описуються в термінах систем, виявляються за умов словозмінного середовища статистично стійкими;
б) має наслідком те, що статистична стійкість агрегованих характеристик складних явищ та процесів служить основою для прогнозування, без чого неможливо планувати, керувати та проектувати;
в) вимагає невеликого об'єму спостережень, необхідного для достатньо надійної апроксимації сумісного розподілу ймовірностей випадкового вектора як моделі системи;
г) розглядає складність розв'язання оптимізаційних задач.
9. Параметрична адаптація:
а) це керування, що полягає в підлаштуванні значень параметрів системи до того часу, поки не буде забезпечене досягнення мети;
б) вимагає зміни структури існуючої складної системи;
в) в найближчому майбутньому прагне повернути систему на планову траєкторію шляхом додаткового керування;
г) необхідна тоді, коли потрібна траєкторія руху відома, і, відповідно, відоме й правильне керування.
11. Скінченність моделі полягає в:
а) тому що з безмежної множини властивостей об'єкта-оригіналу обираються та використовуються лише деякі властивості, що подібні на ті властивості об'єкта-моделі, які цікавлять дослідника;
б) необхідності пізнавати нескінченний світ за допомогою скінчених засобів;
в) ієрархічній природі абстракцій, тобто існують не лише моделі реальних об'єктів, але й «моделі моделей», і кількість таких рівнів обмежується лише практичною потребою;
г) тому, що спрощення є сильним засобом виявлення головних ефектів в явищі, що досліджується.
12. Ізоморфізм – це:
а) співвідношення між системами тотожної структури;
б) співвідношення між системами різної структури;
в) співвідношення між елементами систем;
г) співвідношення між елементами і функціями систем.
13. Семіотика – це:
а) спеціальна область знань, яка досліджує знакові моделі;
б) спеціальна область знань, яка досліджує вербальні моделі;
в) спеціальна область знань, яка досліджує фонетичні моделі;
г) спеціальна область знань, яка досліджує імітаційні моделі.
14. Імітаційна модель відтворює:
а) процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ в системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вихідних сигналів та зміни станів елементів;
б) процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ в системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вхідних сигналів та зміни станів елементів;
в) процес функціонування системи в часі шляхом моделювання складних явищ в системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вихідних сигналів та зміни станів елементів;
г) процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ в системі.
15. Коваріаційна матриця залежить від:
а) вектору вхідних значень параметрів;
б) матриці значень базових функцій і, відповідно, від матриці експерименту;
в) похибки прогнозування;
г) оцінок параметрів моделі.
16. Основні припущення, на яких базуються методи аналізу інтервальних даних у випадку побудови моделей “вхід-вихід”:
а) статична система описується функцією лінійної залежності;
б) статична система (об’єкт) описується лінійно-параметричним рівнянням;
в) результати експерименту представлені у вигляді матриці інтервальних значень вхідних змінних;
г) результати експерименту представлені вектором значень вхідних змінних і відповідних гарантованих інтервалів значень вихідних змінних.
17. Декомпозиція:
а) це основна операція синтетичного підходу до дослідження складних систем;
б) це розгляд системи як частини великого цілого;
в) це процедура дослідження, чому система працює так, а не на те, як вона це
робить;
г) дозволяє розділити задачу на підзадачі, систему — на підсистеми, мету — на підцілі.
18. Зовнішня цілісність відображається:
а) моделлю “чорної скриньки”;
б) моделлю структури;
в) моделлю складу;
г) імітаційною моделлю.
20. Адаптованість – це:
а) здатність цілеспрямовано функціонувати в умовах нестаціонарного середовища;
б) здатність функціонувати в будь-яких умовах;
в) здатність цілеспрямовано функціонувати в умовах стаціонарного середовища.
г) здатність підтримувати постійний функціональний стан в умовах стаціонарного середовища.
21. Метод – це:
а) функція або техніка генерації описань компонентів;
б) систематична процедура або техніка генерації значень компонентів;
в) систематична процедура або техніка генерації описань компонентів;
г) функція або техніка генерації значень компонентів.
22. Врахування змін та невизначеностей у системі реалізується:
а) побудовою надійної системи з ненадійних елементів;
б) дослідженням причинно-наслідкових зв'язків у складній системі з наступною побудовою детермінованих моделей;
в) визначенням потреб у ресурсах та агрегуванням моделі системи;
г) використанням принципу гарантованого результату, тобто забезпечення потрібного рівня функціонування системи за найкращих умов;
24. Для перевірки повноти і внутрішньої несуперечливості дерева цілей застосовується наступне правило:
а) при просуванні знизу догори деревом цілей підціль-нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання «що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередню ціль-предок попереднього рівня?»;
б) підціль нижчого рівня повинна відповідати на запитання, для чого необхідна безпосередня ціль-предок;
в) дерево цілей будується знизу догори, з поступовим узагальненням цілей нижніх рівнів при переході до вищих рівнів;
г) підціль-нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання «що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередньо ціль-предок попереднього рівня» є процес руху згори донизу деревом цілей;
25. Принципи, якими керуються експерти при побудові дерева цілей:
а) дерево цілей є структурою, що пов’язує між собою як причину, так і наслідок;
б) дерево цілей будується за схемою бінарного дерева;
в) розглядаються задачі, розв’язання яких очікується в найближчі роки;
г) для елементів дерева коефіцієнти відносної важливості задаються на основі нормального закону розподілу.
29. Наука про системи досліджує:
а) застосування системних концепцій у фізичних, суспільних науках та науках про поведінку емпіричним чином;
б) структуру систем;
в) взаємозв’язок системи з зовнішнім середовищем;
г) застосування системних концепцій в процесі моделювання.
30. Системологія розглядається як:
а) поняття і концепції системного підходу і системного аналізу;
б) комплекс понять і концепцій, що стосуються лише системного аналізу;
в) комплекс понять і концепцій, що стосуються і системного підходу, і системного аналізу, і загальної теорії систем, і системотехніки, і теорії ієрархічних систем;
г) поняття і концепції системного підходу, системного аналізу і загальної теорії систем, системотехніки і теорії ієрархічних систем.
33. За наявністю інформації про способи досягнення цілей виділяються наступні їх класи:
а) функціональні цілі, цілі-аналоги, ідеали;
б) мікроцілі, макроцілі, генеральна ціль;
в) тактичні цілі, цілі-аналоги, цілі розвитку;
г) функціональні цілі, цілі-аналоги, цілі розвитку.
34. Ієрархія — це:
а) структура з підпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв'язками — дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому;
б) деревовидна структура, в якій відношення підпорядкування служать для забезпечення інформованості верхніх рівнів ієрархії;
в) мережа, в якій завдяки наявності великої кількості зв'язків між елементами забезпечується стійкість системи;
г) система, в якій діють негативні зворотні зв'язки, що сприяють досягненню системою глобальної мети.
35. Керування:
а) це цілеспрямоване втручання в перебіг процесів у системі;
б) є унікальним терміном у сенсі багатозначності його конкретних реалізацій;
в) робить систему незалежною від змін зовнішнього середовища;
г) забезпечує необхідний рівень стійкості системи у процесах взаємодії її з зовнішнім середовищем та взаємодій всередині самої системи.
36. Основна функція моделі - це:
а) засіб керуванням об’єктом;
б) засіб представлення об’єкта;
в) засіб пізнання;
г) засіб оцінки функцій об’єкта.
37. Моделі прямої подібності - це:
а) масштабовані або в реальний розмір виконані копії оригіналів;
б) слабомасштабовані копії оригіналів;
в) сам оригінал;
г) змодельовані на ЕОМ копії оригіналів.
39. Синтетичний підхід орієнтує на:
а) розчленування системи, при якому втрачаються не лише суттєві її властивості, але й зникають і суттєві властивості частин системи;
б) вивчення системи дослідником «зсередини», маючи обмежений горизонт;
в) розгляд системи як частини великого цілого;
г) дослідження, чому система працює так, а не на те, як вона це робить.
40. Агрегування:
а) веде до того, що об'єднані елементи, які взаємодіють між собою, набувають не лише зовнішньої, але й внутрішньої цілісності, єдності;
б) виникає в результаті декомпозиції як певна деревовидна структура, що повинна бути повною та простою;
в) це операція об'єднання декількох елементів в єдине ціле;
г) дозволяє повністю звести складне до простого лише у випадку складності через непоінформованість.
41. Особливістю агрегатів-операторів є:
а) можливість розгляду окремих складових складної системи,
б) можливість встановлення класифікації,
в) те, що аналіз об'єкта повинен проводитися кожною мовою агрегата-оператора окремо,
г) зменшення розмірності, об'єднання частин в дещо ціле, єдине, окреме,
43. Основною послідовністю системного аналізу є:
а) послідовність “мета – способи досягнення мети - ресурси”;
б) послідовність “мета – ресурси – способи досягнення мети”;
в) методологія – метод – нотація – засіб;
г) послідовність „мета – метод – алгоритм – ресурси”.
44. Експертні оцінки – це:
а) певна “суспільна точка зору”, що не залежить від рівня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження і не може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї;
б) певна “суспільна точка зору”, що залежить від рівня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї;
в) певна “суспільна точка зору”, що не залежить від рівня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї;
г) певна “суспільна точка зору”, що залежить від рівня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження, але не може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї.
46. Метод PATERRN – один з перших методів системного аналізу, в якому були визначені:
а) порядок та етапи роботи зі структурою цілей у процесі прогнозування та планування;
б) етапи прогнозування, планування та конструювання;
в) структура цілей, етапи планування;
г) етапи конструювання.
47. В результаті опису проблеми необхідно отримати:
а) дерево розв’язків;
б) дерево цілей та множину альтернатив;
в) критерії оцінки альтернатив;
г) моделі системи.
48. Метод комісії полягає в:
а) проведенні відкритої дискусії з метою отримання єдиного узгодженого висновку експертів, причому висновок визначається шляхом голосування;
б) організації та проведенні закритої дискусії з метою отримання єдиного узгодженого висновку експертів, причому висновок визначається шляхом відкритого або таємного голосування;
в) організації та проведенні відкритої дискусії з метою отримання єдиного узгодженого висновку експертів, причому висновок визначається шляхом відкритого або таємного голосування;
г) отриманні єдиного узгодженого висновку експертів шляхом розрахунку максимальних комісійних від прийнятого рішення.
49. Аналітичні моделі описують:
а) функціонування системи у вигляді певних функціональних залежностей;
б) функціонування системи у вигляді певних математичних залежностей;
в) функціонування системи у вигляді певних функціональних залежностей та (або) логічних співвідношень;
г) функціонування системи у вигляді певних синтаксичних та логічних залежностей.
50. Який вид моделей широко використовується для визначення подібності та ізоморфізмів в різних видах систем:
а) вербальні моделі;
б) математичні моделі;
в) гіпотетичні моделі;
г) натурні моделі.
51. Системний аналіз — це:
а) методологія дослідження таких властивостей та відношень в об'єктах, які важко спостерігаються та важко розуміються, за допомогою представлення цих об'єктів у вигляді цілеспрямованих систем;
б) технологія конструювання складних систем з урахуванням їх призначення та мети функціонування;
в) методологія представлення великих об'єктів у вигляді важко зрозумілих ціле спрямованих систем;
г) методика розрахунку параметрів об'єктів, які важко спостерігаються та важко розуміються, за допомогою представлення цих об'єктів у вигляді ціле спрямованих систем.
53. Стан системи – це:
а) значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження;
б) зафіксовані значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження;
в) нефіксовані значення характеристик системи;
г) показники, без яких неможливе нормальне функціонування системи.
54. Складність:
а) не має чіткого формального визначення;
б) полягає в тому, що складна проблема, зазвичай, має велику кількість розв'язань, і ці розв'язання мають багато призначень;
в) проблем викликана їх сильною структурованістю, багатобічністю мети їх розв'язання;
г) виявляється у стійкості агрегованих характеристик складних явищ та процесів, що служить основою для прогнозування, без чого неможливо планувати, керувати та проектувати.
55. Синергізм полягає в тому, що:
а) в деяких системах кожна зі змінних може розглядатися незалежно від інших, і відхилення системи загалом є фізичною сумою відхилень її окремих елементів;
б) відкриті системи розвиваються в напрямку диференціації та спеціалізації;
в) з часом одна зі складових системи може стати домінуючою, тобто зміни в цій складовій спричиняють зміни в багатьох інших;
г) ефективність сумісного функціонування елементів системи вища, ніж сумарна ефективність ізольованого функціонування цих же елементів.
57. Побудова моделі системи у вигляді «чорної скрині» не є тривіальним завданням, тому що:
а) критерієм відбору є цільове призначення моделі, суттєвість того чи іншого зв'язку відносно цієї мети;
б) те, що є суттєвим — включається, що ні — не включається до списку входів та виходів моделі;
в) необхідно поряд з генеральною метою сформулювати перелік додаткових цілей, тому що виконання лише генеральної мети є недостатнім;
г) проблемою є визначення, які входи та виходи потрібно включати до складу моделі.
58. Суть аналізу полягає в:
а) створенні окремих компонент моделі, об'єднання яких утворює модель системи;
б) тому, що на грунті вивчення окремих підсистем, елементів та формулювання локальних цілей будується модель системи, яка є об'єднанням окремих компонент моделі;
в) представленні складного у вигляді сукупності простіших компонент, поділі цілого на компоненти;
г) вивченні системи дослідником «ззовні», маючи обмежений горизонт.
59. В результаті декомпозиції виникає:
а) певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру: повноти і простоти;
б) певна ієрархічна структура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру: повноти і простоти;
в) певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання повноти;
г) певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання простоти.
62. Основним недоліком пасивного експерименту є:
а) моделювання минулого, а також виявлення критичних ситуацій;
б) моделювання реальності та виявлення критичних ситуацій;
в) моделювання минулого, а також неможливість або недоцільність виявлення критичних ситуацій;
г) низька активність експериментатора.
63. Основною проблемою моделювання є:
а) досягнення оптимального результату моделювання;
б) досягнення оптимального компромісу між адекватністю моделі та її простотою;
в) досягнення компромісу між адекватністю моделі і її повнотою;
г) досягнення максимальної адекватності моделі.
64. Засоби – це:
а) інструментарій для підтримання та посилення методів;
б) система методів;
в) інструментарій функціонування методів;
г) сукупність інструментів та методів для реалізації методології.
65. Першим етапом методології системного аналізу є:
а) ідентифікація призначення, мети, головних цілей системи;
б) виявлення проблеми;
в) декомпозиція мети, визначення потреб у ресурсах, композиція цілей;
г) знаходження альтернатив.
69. Дерево декомпозиції проблеми:
а) будується на основі принципу простоти, що вимагає збільшення розмірів дерева;
б) виникає в результаті декомпозиції як певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру повноти та складності;
в) співставляє об'єкт аналізу з деякою змістовною моделлю;
г) будується до того моменту, коли декомпозиція привела до результату (підфункції, критерію, підзадачі, підцілі), які є зрозумілими, можуть бути реалізованими, забезпеченими, виконаними.
73. Ціль-аналог - це:
а) образ, який отриманий в результаті дії іншої системи, але який ні разу не досягався системою, що розглядається;
б) образ, отриманий в результаті дії системи, що розглядається;
в) образ, який ні разу не досягався системою, яка розглядається;
г) образ, який отриманий в результаті дії іншої системи, і який використовується системою, що розглядається.
74. Цілеспрямовані системи:
а) закриті, тобто обмінюються матерією, енергією та інформацією зі своїм оточуючим середовищем;
б) можуть зберігати високий рівень організованості та розвиватися в бік збільшення порядку та складності;
в) це системи, елементами котрих є поняття, зв'язані між собою відношеннями;
г) це системи, в яких людина ставить цілі не лише перед технічними системами, але й перед людьми, що входять до таких систем в якості елементів;
75. Алгоритмічна складність задає:
а) складність описання алгоритму розв’язання задачі;
б) складність побудови алгоритму;
в) складність розв’язання алгоритму;
г) складність проектування алгоритму.
76. Непряма подібність між моделлю та оригіналом:
а) слабомасштабовані копії оригіналів;
б) співпадання чи достатня близькість їх абстрактних моделей;
в) масштабовані копії оригіналів;
г) співпадання частини компонент, а решта масштабовані копії.
77. Синтаксис – це:
а) відношення між різноманітними функціями, що дозволяє їх розрізняти та будувати з них складніші функціональні конструкції;
б) відношення між різноманітними знаками, що дозволяє їх розрізняти та будувати з них складніші знакові конструкції;
в) відношення між різноманітними моделями, що дозволяє їх розрізняти та будувати з них складніші моделі;
г) відношення між різноманітними лексемами, що дозволяє їх розрізняти та будувати з них складніші моделі.
78. Моделі типу “чорної скриньки” задають:
а) залежність між вихідними показниками системи та її входами;
б) залежність між вхідними показниками та її виходами;
в) залежність між вихідними показниками системи;
г) залежність між вхідними показниками системи.
79. Прогнозування на основі інтервальної моделі статичної системи:
а) розрахунок виходу системи при заданому наборі входів, поза експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але в межах області експерименту;
б) планування виходу системи при заданому наборі входів, поза експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але в межах області експерименту;
в) розрахунок виходу системи при заданому наборі входів, поза експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але не в межах області експерименту;
г) розрахунок виходу системи при заданому наборі входів, в області експериментальних точок, на основі яких будувалась модель, але в межах області експерименту.
80. Принцип простоти вимагає:
а) збільшення розмірів дерева цілей;
б) зменшення розмірів дерева цілей;
в) спрощення та при необхідності видалення гілок дерева цілей;
г) зменшення кількості зв’язків при незмінній кількості елементів дерева цілей.
81. Методологія системного дослідження:
а) це інструментарій для підтримання та посилення методів системного аналізу;
б) ідентифікує та впорядковує домінуючі елементи перед описанням системи як єдиного цілого;
в) включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу, постановку та загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень;
г) є абстрактною схемою, що жорстко визначає послідовність дій у процесі системного аналізу.
83. Основними особливостями методу Дельфі є:
а) можливість консультування та обговорення між експертами;
б) неможливість обгрунтування думок експертів;
в) наявність оберненого зв’язку, що реалізується за допомогою багатокрокового опитування;
г) наявність прямого зв’язку, що реалізується за допомогою багатокрокового опитування.
86. Модель як засіб осмислення дійсності дозволяє:
а) впорядкувати уявлення про систему;
б) впорядкувати та при можливості формалізувати первинні нечіткі або суперечливі уявлення про те чи інше явище, об’єкт, систему;
в) формалізувати уявлення про систему;
г) впорядкувати та формалізувати чіткі уявлення про систему, явище, об’єкт.
88. Пізнання мети допомагає:
а) зрозуміти сутність систем, що досліджуються;
б) зрозуміти призначення досліджуваних систем;
в) доцільність дослідження системи;
г) простити дослідження системи.
89. Декомпозиція — це:
а) поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією системою;
б) об'єднання елементів в систему шляхом визначення системотворчих відношень;
в) ускладнення системи, надміру простої для виконання визначених функцій;
г) розподіл функцій системи за класами з метою її кращого пізнання;
90. Аналогія – це:
а) твердження про схожість речей, явищ, процесів в різних об’єктах, по суті рух думки від відомого до невідомого;
б) твердження про відмінність речей, явищ, процесів в різних об’єктах, по суті рух думки від відомого до невідомого;
в) твердження про відмінність речей, явищ, процесів в різних об’єктах, по суті рух думки від невідомого до відомого;
г) твердження про схожість речей, явищ, процесів в різних об’єктах, по суті рух думки від невідомого до відомого.
91. Семантика – це:
а) відношення між функціями та тим, що вони позначають, вкладений сенс функцій;
б) відношення між знаками та тим, що вони позначають, вкладений сенс знаків;
в) відношення між елементами та тим, що вони позначають, вкладений сенс елементів;
г) відношення між моделями та тим, що вони позначають, вкладений сенс моделей.
93. Основною характеристикою точності інтервальної моделі є:
а) похибка прогнозування, яка задається різницею меж коридору;
б) похибка прогнозування, яка межами коридору;
в) похибка прогнозування, яка задається верхньою межею коридору;
г) похибка прогнозування, яка задається нижньою межею коридору.
94. Модель структури:
а) головні складові системи;
б) відображає зв’язки елементів між собою;
в) відображає структуру елементів системи;
г) відображає ранг елементів системи.
95. Критерії планування оптимального регресійного експерименту:
а) мінімізують розміри гарантованої множини оцінок параметрів моделі;
б) забезпечують певні властивості функціонального коридору моделей;
в) мінімізують розміри довірчої області оцінок параметрів моделі;
г) забезпечують адекватність моделі.
96. Першим та необхідним етапом будь-якого системного дослідження є:
а) правильне та достатньо точне формулювання проблеми;
б) аналіз проблеми;
в) врахування змін та невизначеностей у системі;
г) відокремлення елементів системи від зовнішнього середовища.
98. Зв'язок між системою, що моделюється, і нашими знаннями про неї та моделлю:
а) є ізоморфізмом;
б) є гомоморфізмом;
в) дозволяє отримати нове знання про об'єкт дослідження;
г) є засобом постановки та проведення експериментів.
100. Проблеми оптимізації в системному аналізі полягають в тому, що:
а) оптимізаційна модель включає в себе формальну модель взаємозв'язків між змінними та параметрами;
б) незначні зміни в умовах задачі можуть привести до вибору суттєво різних альтернатив;
в) локально оптимальне рішення може бути й зовсім не оптимальним з точки зору «надсистеми», що приводить до необхідності координувати критерії підсистем з критеріями системи;
г) одним з найважливіших аспектів оптимізації є адекватне описання обмежень.
101. Основою для декомпозиції може служити:
а) лише конкретна, змістовна модель системи, що розглядається;
б) лише головна мета системи, що розглядається,
в) лише функціональна модель системи, що розглядається;
г) лише модель структури системи, що розглядається.
102. Системне дослідження:
а) допомагає правильно та достатньо точно сформулювати проблему;
6) виконується в послідовності «мета — способи використання ресурсів — ресурси»;
в) грунтується на первинному визначенні альтернативних варіантів розв'язання проблеми;
г) реалізує спіральний рух гранями піраміди «цілі — ресурси — проблеми».
104. Система — це:
а) множина об'єктів разом з відношеннями між об'єктами та зовнішнім середовищем;
б) множина функцій, на якій визначене задане відношення з фіксованими властивостями;
в) комплекс взаємопов'язаних елементів, що утворюють цілісність;
г) комплекс елементів, що взаємодіє з зовнішнім середовищем;
106. Метод моделювання:
а) вивчає об'єкт не безпосередньо, а шляхом дослідження іншого об'єкта, аналогічного в певному сенсі першому;
б) відрізняється від інших методів пізнання тим, що об'єкт вивчається з його допомагаю безпосередньо;
в) є не методом пізнання, а методом практичного вивчення системи за допомогою об'єкта-посередника, роль якого виконує дослідник;
г) грунтується на гіпотезах, досвіді дослідника та формальних моделях.
109. Остаточною метою аналітичного методу є:
а) встановлення причинно-наслідкових зв’язків між явищами;
б) встановлення функціональних зв’язків між явищами;
в) встановлення причинно-наслідкових зв’язків між елементами;
г) встановлення функціональних зв’язків між системою і зовнішнім середовищем.
110. Метод дерева цілей орієнтований на:
а) одержання повної та відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу;
б) одержання структури, яка буде змінюватися протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається;
в) одержання повної та відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається;
г) одержання адаптивної структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається.
112. Геоінформаційні системи – це:
а) системи, в яких управління процесами зберігання інформації здійснюється за допомогою графічного інтерфейсу;
б) системи, у яких управління процесами опрацювання інформації здійснюється за допомогою графічного інтерфейсу, виконаного на основі географічних, топографічних карт, планів;
в) системи, в яких обробка інформації здійснюється за допомогою графічного інтерфейсу;
г) системи, в яких управління здійснюється за допомогою графічного інтерфейсу, виконаного на основі географічних, топографічних карт, планів.
113. Досить часто застосування моделей “вхід-вихід” пов’язане з такими проблемами:
а) для розрахунку достовірних оцінок статистичних характеристик об’єкта необхідні достатньо великі вибірки експериментальних даних, які не завжди можна отримати;
б) не існує об’єктів, коли припущення про імовірнісну природу, адитивність похибок в експериментальних даних не відповідає реальним властивостям об’єкта;
в) для розрахунку достовірних оцінок динамічних характеристик об’єкта необхідні достатньо великі вибірки експериментальних даних, які не завжди можна отримати;
г) існує клас об’єктів, коли припущення про імовірнісну природу, адитивність похибок в експериментальних даних відповідає реальним властивостям об’єкта.
114. Системний аналіз конкретизується в напрямку:
а) методологія – метод – нотація – засіб;
б) мета – способи досягнення мети – ресурси;
в) мета – ресурси – способи досягнення мети;
г) мета – метод – алгоритм – ресурси.
116. Характерним для дискретної моделі є:
а) множини припустимих значень змінних та параметрів у ній дискретні;
б) множини припустимих значень лише параметрів у ній дискретні;
в) множини припустимих значень лише змінних у ній дискретні;
г) множини припустимих значень змінних та параметрів у ній стохастичні.
117. Конфігуратор – це:
а) агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість цих мов є максимально необхідною для досягнення мети;
б) агрегат, що складається з якісно різних мов програмування, причому кількість цих мов є мінімально необхідною для досягнення мети;
в) агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість цих мов є мінімально необхідною для досягнення мети;
г) агрегат, що складається з якісно різних мов програмування, причому кількість цих мов є максимально необхідною для досягнення мети.
119. Структура — це:
а) множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій;
б) це стійка упорядкованість у просторі і в часі елементів та зв'язків між системою та зовнішнім середовищем;
в) множина обмежень на потоки в просторі та часі;
г) сукупність всіх об'єктів, зміна яких впливає на систему, а також об'єктів, що змінюються під дією системи.
120. Казуальні системи — це:
а) пристрої, що використовуються для виконання вимог, які усвідомлені ними самими;
б) системи, що визначають свої цілі в залежності від зовнішнього середовища;
в) системи, в яких формування організації є результат дії причинно-наслідкових зв'язків,
г) системи, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем.
121. У процесі проведення експериментів на імітаційній моделі можливе внесення змін:
а) у сукупність знань експертів з даної проблеми;
б) в характері та змісті інформації про процеси, що спостерігаються за допомогою моделі;
в) у значення змінних, що мають відповідники та є суттєвими з точки зору дослідника в реальній системі;
г) у поведінку системи в особливих ситуаціях.
123. “Штучний консенсус” – це:
а) коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які в остаточному результаті зникають внаслідок багатьох турів;
б) коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему;
в) коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які зникають внаслідок опитування;
г) коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які в остаточному результаті внаслідок багатьох турів залишаються неузгодженими.
127. Модель складу визначає:
а) елементи і функції, що входять до складу системи;
б) що повинно ввійти до складу системи;
в) головні складові системи;
г) елементи, що входять до складу системи, і зв’язки між ними.
129. Емерджентність — це така властивість складної системи, яка:
а) дозволяє розглядати деякий об'єкт в якості системи без безвідносно до конкретних властивостей та відношень;
б) відображає той факт, що стан системи — це функція як станів її елементів, так і відношень (зв'язків) між ними;
в) стверджує, що система поводить себе як одне ціле, якщо зміни однієї зі змінних викликають зміни інших змінних;
г) полягає в тому, що у складної системи наявні властивості, що не можуть бути виведені з відомих властивостей елементів, які входять до її складу.
130. Для формування верхніх рівнів дерева цілей застосовуються наступні правила:
а) складові верхнього рівня структури дерева визначаються відповідями на наступні запитання: які критерії найважливіші, які з гілок дерева можна відтяти без втрати суттєвої інформації, на яку кількість підцілей розбити ціль-предок?
б) дерево цілей обмежується за рахунок виключення гілки підцілей віддаленої перспективи та віддаленого середовища;
в) в першу чергу відтинаються гілки дерева, яким відповідають малі значення коефіцієнта відносної важливості;
г) складові верхнього рівня структури дерева визначаються відповідями на наступні запитання: що потрібно дізнатися для розв'язання проблеми, що потрібно створити для розв'язання проблеми, що потрібно організувати у процесі розв'язування проблеми.
131. Ділові ігри – це:
а) метод імітації, розроблений для прийняття управлінських рішень у різних ситуаціях шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини і комп’ютера;
б) метод генерації ідей, розроблений для прийняття управлінських рішень у різних ситуаціях;
в) прийняття управлінських рішень шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини і комп’ютера;
г) метод генерації ідей шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини і комп’ютера.
136. Принцип функціональності:
а) структура системи та її функції повинні розглядатися окремо з пріоритетом функцій над структурою;
б) структура системи та її функції повинні розглядатися сумісно з пріоритетом структури над функціями;
в) структура системи та її функції повинні розглядатися окремо з пріоритетом структури над функціями;
г) структура системи та її функції повинні розглядатися сумісно з пріоритетом функцій над структурою.
137. Кортежний запис системи включає:
а) множину елементів системи, множину зв’язків між елементами, множину системних функцій;
б) множину елементів системи, множину зв’язків між елементами, множину зв’язків між елементами системи та зовнішнім середовищем, множину системних функцій;
в) множину елементів системи, множину зв’язків між елементами, множину зв’язків між елементами системи та зовнішнім середовищем, множину системних функцій, множину можливих станів системи;