Мал. 200. Середостіння. Передня грудна стінка видалена.

1. v. cava superior(верхня порожниста вена);

2. v. brachiocephalica dextra(права плечо-головна вена);

3. v. brachiocephalica sinistra(ліва плечо-головна вена);

4. v. jugularis interna dextra(права внутрішня яремна вена);

5. v. subclavia dextra(права підключична вена);

6. v. jugularis interna sinistra(ліва внутрішня яремна вена);

7. v. subclavia sinistra(ліва підключична вена);

8. arcus aortae(дуга аорти);

9. truncus brachiocephalicus(плечо-головний стовбур);

10. a. subclavia dextra(права підключична артерія);

11. a. carotis communis dextra(права загальна сонна артерія);

12. a. carotis communis sinistra(ліва загальна сонна артерія);

13. a. subclavia sinistra(ліва підключична артерія);

14. truncus pulmonalis(легеневий стовбур);

15. vv. pulmonales sinistrae(ліві легеневі вени);

16. vv. pulmonales dextrae(праві легеневі вени);

17. bronchus principalis dexter(правий головний бронх);

18. bronchus principalis sinister(лівий головний бронх);

19. oesophagus(стравохід);

20. pulmo dexter(права легеня);

21. pulmo sinister(ліва легеня);

22. diaphragma(діафрагма);

23. pars thoracica aortae(грудна частина аорти);

24. plexus oesophageus anterior (truncus vagus sinister)(переднє стравохідне сплетення(лівий блукаючий стовбур));

25. v. cava inferior(нижня порожниста вена);

26. pericardium(осердя).

Нижнє середостіння поділяється на переднє, середнє та заднє. Середнє середостіння утворене серцем з осердям та двома діафрагмовими нервами. Спереду від серця розташоване переднє середостіння - між осердям і внутрішньою поверхнею груднини та хрящів ребер. Позаду від серця між ним і хребтовим стовпом (тіла хребців), а також головками і шийками ребер розташоване заднє середостіння.

На внутрішній поверхні передньої грудної стінки відшукайте на препараті органи переднього середостіння: внутрішню грудну артерію внутрішні грудні вени, пригруднинні лімфатичні вузли, сполучнотканинну клітковину та нижню частину тимуса (у дітей).

Органи середнього середостіння: серце, осердя, диафрагмові нерви, осердно-діафрагмову артерію та осердно-діафрагмові вени. До середнього середостіння також належать великі судини основи серця: легеневий стовбур, висхідна частина аорта, чотири легеневі вени, верхня порожниста вена, лімфатичні вузли.

До органів заднього середостіння належать: стравохід, блукаючі нерви, грудна лімфатична протока, грудна частина аорти, непарна вена, півнепарна вена, великий та малий черевні нерви, задні середостінні лімфатичні вузли, нижня порожниста вена.

Сечова система (systema urinarium)

Нирки. Сечовід. Сечовий міхур

До сечових органів належать нирки, сечоводи і сечовий міхур (мал. 201).

Нирка (ren) – парний орган, що має квасолеподібну форму.

Голотопія нирок: нирки розташовані в черевній порожнині, заочеревинно, в проекції поперекової ділянки.

Скелетотопія: права нирка розміщується на рівні XII грудного, III поперекового хребців, ліва - на рівні XI грудного II поперекового хребців. XII ребро умовно відсікає від правої нирки верхню третину її, а ліву нирку ділить навпіл. Права нирка розташована вище від клубового гребеня в середньому на 3 см, ліва - на 5 см.

На вологому препараті черевної порожнини розгляньте, з якими органами межують права та ліва нирки.

Синтопія правої нирки: до її передньої поверхні прилягає печінка та правий згин ободової кишки, до присереднього краю нирки - низхідна частина дванадцятипалої кишки. На верхньому кінці правої нирки розташовується права надниркова залоза.

Синтопія лівої нирки: передня поверхня нирки межує зі шлунком, з підшлунковою залозою, з петлями порожньої кишки. Збоку ліва нирка прилягає до селезінки та лівого згину ободової кишки.

Позаду від обох нирок формується так зване ниркове ложе, утворене поперековою частиною діафрагми, поперечним м’язом живота, великим поперековим м’язом та квадратним м’язом попереку.

Оболонки та фасції нирки (мал. 202). Зовні нирки вкриті нирковою фасцією (fasсia renalis). Ниркова фасція має два шари: переднирковий та позанирковий. Біля верхнього кінця та бічного краю нирки обидва ці шари зростаються між собою. Поза нирковий шар покриває задню поверхню нирки і, дійшовши до її присереднього краю, губиться в клітковині, не переходячи на протилежний бік. Перед нирковий шар покриває передню поверхню однієї нирки і переходить на передню поверхню другої нирки. Переднирковий та позанирковий шари, йдуть униз і спускаються в таз і там губляться в сполучнотканинній клітковині. Під нирковою фасцією розташована жирова капсула (capsula adiposa). Вона добре розвинена, особливо позаду від нирки. Під жировою капсулою безпосередньо на паренхімі розміщується волокниста капсула (capsula fibrosa). Вона дуже легко відділяється від нирки, якщо немає запального процесу. Від внутрішньої поверхні ниркової фасції до зовнішньої поверхні волокнистої капсули нирки через товщу жирової капсули проходять сполучнотканинні перегородки, які беруть участь в утримуванні нирки. Якщо жирова

Мал. 201. Сечові органи. Черевна порожнина, передня стінка черевної порожнини виглядалена (схема):

1. ren dexter(права нирка);

2. glandula suprarenalis dextra(права надниркова залоза);

3. ren sinister(ліва нирка);

4. glandula suprarenalis sinistra(ліва надниркова залоза);

5. ureter sinister(лівий сечовід);

6. ureter dexter(правий сечовід);

7. v. renalis dextra(права ниркова вена);

8. v. renalis sinistra(ліва ниркова вена);
9. a. renalis dextra(права ниркова артерія);

10. v. cava inferior(нижня порожниста вена);

11. pars abdominalis aortae(черевна частина аорти);

12. hepar(печінка);

13. lien(селезінка);

14. a. et v. ovarica(яєчникові артерія і вена);

15. a. iliaca communis dextra(права загальна клубова артерія);

16. a. iliaca interna dextra(права внутрішня клубова артерія);

17. a. iliaca communis sinistra(ліва загальна клубова артерія);

18. vesica urinaria(сечовий міхур);

19. colon transversum(поперечна ободова кишка) (частково видалена);

20. colon ascendens(висхідна ободова кишка);

21. caecum(сліпа кишка);

22. appendix vermiformis(червоподібний відросток);

23. colon descendens(нисхідна ободова кишка );
24. colon sigmoideum(сигмоподібна ободова кишка);

25. rectum(пряма кишка);

26. m. quadratus lumborum(квадратний м’яз попереку);

27. m. psoas major(великий поперековий м’яз).

капсула зменшується, перегородки обвисають, відбувається опущення нирок. Кожна нирка має верхній кінець (extremitas superior), нижній кінець (extremitas interior), бічний край (margo lateralis), присередній край (margo medialis), передню поверхню (facies anterior), задню поверхню (facies posterior). Зверніть увагу на те, що передня поверхня випукла, а задня - сплощена. Бічний край опуклий, присередній - увігнутий. Верхній кінець нирки закруглений і ширший, ніж нижній кінець. Посередині медіального краю нирка має ниркові ворота (hilum renalis). У воротах нирки визначте на препараті утворення, які входять в нирку або виходять з неї. Входить у нирку ниркова артерія, виходять з неї ниркова вена, сечовід та лімфатичні судини (мал. 203).

Мал. 202. Горизонтальний розтин живота на рівні 2-го поперекового хребця. Вигляд зверху:

1. ren dexter et sinister(права і ліва нирка);

2. caput pancreatis(головка підшлункової залози);

3. a. et v. mesenterica superior(верхні брижові артерія і вена);

4. pars abdominalis aortae(черевна частина аорти);

5. v. cava inferior(нижня порожниста вена);

6. fascia renalis(ниркова фасція) (передниркова пластинка);

7. fascia renalis (ниркова фасція)(позадуниркова пластинка);

8. fascia abdominis parietalis seu endoabdominalis(пристінкова черевна фасція,або внутрішньочеревна фасція);

9. pars descendens duodeni(нисхідна частина дванадцятипалої кишки);

10. flexura duodenojejunalis(дванадцятипало-порожньокишковий згин);

11. colon descendens(нисхідна ободова кишка);

12. mesenterium(брижа тонкої кишки);

13. hepar(печінка).

Внутрішня будова нирки (мал. 204). По периферії нирки розвинена кіркова речовина нирки (cortex renalis), а в центрі - мозкова речовина нирки (medulla renalis).

Мал. 203. Проекція ниркових сегментів на поверхні нирки:

a. передня поверхня правої нирки:

1. capsula fibrosa(волокниста капсула);

2. seg. superius(верхній сегмент);

3. seg. anterius superius(верхній передній сегмент);

4. seg. anterius inferius(нижній передній сегмент);

5. seg. Inferius(нижній сегмент);

6. a. renalis(ниркова артерія);

7. v. renalis(ниркова вена);

8. ureter(сечовід);

б. задня поверхня правої нирки:

1. seg. superius(верхній сегмент);

2. seg. posterius(задній сегмент);

3. seg. inferius(нижній сегмент).

Мозкова речовина складається з окремих ділянок конічної форми, що мають назву ниркових пірамід (pyramides renales). Кожна ниркова піраміда своєю основою обернена до кіркової речовини, а верхівкою - до воріт. Верхівки двох-трьох пірамід з’єднуються в один нирковий сосочок (papilla renalis). В одній нирці нараховується близько 15 сосочків. На поверхні сосочка є маленькі сосочкові отвори (foramina papillaria), через які сеча виділяється в малі ниркові чашечки. Ці отвори на сосочкові утворюють дірчасте поле (area cribrosa). Між пірамідами мозкової речовини нирки проходять прошарки кіркової речовини, вони мають назву ниркових стовпів (columnae renales).

Кіркова речовина нирки, яка прилягає до її мозкової речовини, отримала назву лабіринту кіркової речовини (labyrinthus corticis).

Смужки мозкової речовини нирки, які заходять у товщу кіркової речовини, називаються мозковими променями (radii medullares).

Усередині нирки є невелика порожнина, яка переходить у ниркові ворота. Це ниркова пазуха (sinus renalis). Стінки ниркової пазухи утворені сосочками пірамід та нирковими стовпами кіркової речовини. Ниркова пазуха заповнена малими і великими нирковими чашечками (calyces renales minores et majores), нирковою мискою (pelvis renalis), а також гілками ниркової артерії, притоками ниркової вени, нервами, лімфатичними судинами, жировою клітковиною.

Число ниркових сосочків варіює від 5 до 15, частіше їх буває 7-8. Кілька сосочків (2-3) можуть зливатись і утворювати складні сосочки. Окремий сосочок завжди обернений до порожнини малої ниркової чашечки. Стінка малої ниркової чашечки приростає до основи ниркового сосочка по колу. В одну малу ниркову чашечку відкриваються 2-3 сосочки. Малих ниркових чашечок в одній нирці 7-8. Велика ниркова чашечка утворюється шляхом з’єднанням кількох (2-3) малих ниркових чашечок. Великих ниркових чашечок частіше буває дві - верхня та нижня, - іноді три. Унаслідок злиття великих ниркових чашечок утворюється ниркова миска. Вона має лійкоподібну форму, продовжується в сечовід. Малі ниркові чашечки, великі ниркові чашечки, ниркова миска та сечовід становлять сечові шляхи нирки.

Варіанти розвитку та утворення ниркової миски: розрізняють ембріональну, фетальну та зрілу форми утворення ниркової миски. Коли малі чашечки безпосередньо впадають в ниркову миску, ембріональна форма, великі ниркові чашечки при цьому відсутні. Фетальна форма характеризується тим, що малі ниркові чашечки і великі ниркові чашечки впадають у сечовід, ниркова миска відсутня. При зрілій формі малі ниркові чашечки зливаються й утворюють великі ниркові чашечки, які також зливаються й утворюють ниркову миску, що переходить у сечовід.

На рентгенограмах форми ниркових чашечок та ниркової миски можуть мати одну з трьох форм: ампулярну, деревоподібну, змішану.

Ви вже знаєте, що стінка малої ниркової чашечки приростає до основи сосочка піраміди над верхівкою сосочка. У стінці малої ниркової чашечки в межах входу в неї розвинені непосмуговані м’язові волокна, проходять артеріальні, венозні і лімфатичні судини, а також нерви. Названі утворення запобігають поверненню сечі з ниркових чашечок у сечові канальці.

Сегментна будова нирки.

Нирка має 5 сегментів: верхній (І) сегмент (segmentum superius), верхній передній (ІІ) сегмент (segmentum anterius superius), нижній передній (ІІІ) сегмент (segmentum anterius inferius), нижній (IV) сегмент (segmentum inferius), задній (V) сегмент (segmentum posterius).

Ниркова артерія (мал. 205, 206) входить у ворота нирки і поділяється на передню та задню гілки, які проходять спереду та ззаду від ниркової миски. Передня гілка віддає чотири сегментні артерії, задня гілка входить у задній сегмент нирки.

Від сегментних артерій відходять міжчасткові артерії (aa. interlobares), які проходять у ниркових стовпах між суміжними нирковими пірамідами. Від міжчасткових артерій відходять дугоподібні артерії (aa. arcuatae), які проходять уздовж основ ниркових пірамід між мозковою та кірковою речовиною нирки. Від останніх у товщу ниркової кори й мозкової речовини відходять численні артерії. У межах кори – це променеві кіркові артерії (aa.corticales radiatae). Від променевих кіркових артерій відходять приносні клубочкові артеріоли - приносна судина (arteriola glomerularis afferens).Вона розгалужується на кровоносні капіляри, розташовані в капсулі нефрона. Їх продовженням є виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens). Діаметр виносної артеріоли менший, ніж приносної. У капілярній сітці в капсулі нефрона тече артеріальна кров. Вона надходить по приносній судині і відтікає по виносній судині. Призначення капілярів капсули нефрона полягає в тому, що кров тут очищається від продуктів обміну, так званих “шлаків”, за рахунок утворення первинної сечі. Ця сеча збирається в просвіті капсули, що має форму чаші з подвійними стінками. Таким чином, виносна судина відводить від судинного клубочка артеріальну кров, очищену від токсичних продуктів обміну. Вона розгалужується на капілярну сітку, яка виконує функцію живлення ниркової паренхіми.

Мал. 205. Артерії нирки. Фронтальний розтин правої нирки:

1. arteria renalis(ниркова артерія);

2. a. segmentis superioris(верхня сегментна артерія);

3. a. segmentis anterioris superioris(верхня передня сегментна артерія);

4. a. segmentis anterioris inferioris(нижня передня сегментна артерія);

5. a. segmentis posterioris(задня сегментна артерія);

6. a. segmentis inferioris(нижня сегментна артерія);

7. a.intrarenalis(внутрішньониркова артерія);

8. r. uretericus(сечовідна гілка);

9. r. capsularis(капсульна гілка);

10. a. suprarenalis inferior(нижня надниркова артерія);

11. a. interlobaris(міжчасткова артерія);

12. aa. arcuatae(дугоподібні артерії);

13. aa interlobulares(міжчасточкові артерії).

У поверхневих шарах кіркової ниркової речовини формуються зірчасті венули (vv. stellatae). Це початкові вени кіркової речовини. Далі вени повторюють хід артерій. Ниркова вена (v. renalis)формується в нирковій пазусі, виходить з воріт нирки і впадає в нижню порожнисту вену.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон (nephron) (мал. 207, 208). Спочатку розглянемо будову сечового канальця нефрона. Він починається від капсули клубочка (capsula glomeruli), що охоплює судинний клубочок і переходить у проксимальну частину канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), переходить далі. Ця частина поділяється на згорнуту і пряму частину. Від них відходить петля нефрона (ansa nephroni). Ця петля має низхідну та висхідну частини (pars descendens, et pars ascendens). Продовженням петлі нефрона є дистальна частина канальця нефрона (pars distalis tubuli nephroni),яка теж поділяється на згорнуту і пряму частини. Від дистальної частини канальця нефрона починається збиральна ниркова трубочка (tubulus renalis colligens). Збиральні трубочки, зливаються по 2-3, утворюючи сосочкову протоку (ductus papillaris), яка відкривається в дірчастому полі ниркового сосочка.

Серед нефронів, що розташовані в кірковій речовині нирки, розрізняють так звані юкстамедулярні нефрони (nephronum juxtamedulare). Ниркові тільця цих нефронів розташовані на межі між кірковою та мозковою речовиною нирки. Капілярні клубочки юкстамедулярних

Мал. 206. Артеріальні та венозні судини нирки (схема):

1. a. Interlobaris(міжчасткова артерія);

2. a. arcuata(дугоподібна артерія);

3. a. corticalis radiata(променева кіркова артерія);

4. arteriola glomerularis afferens(приносна клубочкова артеріола );

5. glomerulus(клубочок);

6. arteriola glomerularis efferens(виносна клубочкова артеріола);

7. rete capilare(капілярна сітка);

8. r. capsularіs(капсульна гілка);

9. venula(венула);

10. v. arcuata(дугоподібна вена);

11. v. Interlobaris(міжчасткова вена);

12. arteriolaе rectaе(прямі артеріоли);

13. venula recta(пряма венула);

14. venulae stellatae(зірчасті венули);

15. vеnula interlobularis(міжчасточкова венула);

16. arteriola recta(пряма артеріола), що відходить від a. interlobaris.

нефронів більші, ніж звичайні. Їх приносна артеріола має такий самий діаметр, як і виносна артеріола. Виносні артеріоли розгалужуються на прямі артерії, які переходять у прямі венули. Ці венули впадають у дугоподібні вени, утворюючи прямі артеріоло-венулярні анастомози. Прямі судини являють собою потенціальний обхідний шлях для прямого проходження крові з артеріальної системи нирки у венозну систему через юкстамедулярні клубочки. У нормі 80 % крові йде через звичайні кіркові клубочки, а 20% - через юкстамедулярні.

Мал. 207. Схема будови нефрона, сечового канальця, співвідношення нефрона з артеріями:

1. glomerulus(клубочок);

2. tubulus contortus proximalis(проксимальний звивистий каналець);

3. tubulus rectus proximalis(проксимальний прямий каналець);

4. ansa nephrica(петля нефрона);

5. tubulus rectus distalis(дистальний прямий каналець);

6. tubulus contortus distalis(дистальний звивистий каналець);

7. tubulus renalis coligens(збірна ниркова трубочка);

8. tubulus renalis arcuatus(дугова ниркова трубочка);

9. tubulus coligens rectus(пряма збірна трубочка);

10. ductus papillaris(сосочкова протока);

11. foramen papillare(сосочковий отвір);

12. a. interlobaris(міжчасткова артерія);

13. a. arcuata(дугова артерія);

14. a. interlobularis(міжчасточкова артерія);

15. corpusculi renalеs(ниркові тільця);

16. arteriola glomerularis afferens(приносна клубочкова артеріола);

17. arteriola glomerularis efferens(виносна клубочкова артеріола);

18. capsula glomeruli(капсула клубочка);

19. medulla renalis (pyramis)(ниркова піраміда);

20. cortex renis(кіркова речовина нирки).

Юкстагломерулярний комплекс нирок. Біля клубочка, тобто там, де в клубочок входить приносна артеріола і виходить виносна артеріола, розміщуються клітини, сукупність яких отримала назву юкстагломерулярного комплексу. Клітини цього комплексу продукують гормон ренін, який бере участь у регулюванні артеріального тиску.

Мал. 208. Ниркове тільце (схема):

1. arteriola glomerularis afferens(приносна клубочкова артеріола);

2. arteriola glomerularis efferens(виносна клубочкова артеріола);

3. rete capillare glomerulare (клубочкова капілярна сітка);

4. capsula glomeruli(капсула клубочка);

5. pars interna(внутрішня частина);

6. pars externa(зовнішня частина);

7. lumen capsulae(просвіт капсули);

8. pars proximalis tubuli nephroni(проксимальна частина канальця нефрона).

Функції нирки полягають у забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму, тобто гомеостазу. Це, виведення чужорідних речовин та продуктів обміну, регуляція концентрації натрію (натрійуретична функція), об’єму позаклітинної рідини, сталості концентрації іонів у крові, а також регуляція кислотно-основного стану організму.

Сечовід (ureter), розміщений у заочеревинному просторі черевної порожнини, порожнині таза (див. мал. 209). Кожен сечовід починається від ниркової миски і закінчується в сечовому міхурі. Сечовід має три частини: черевну (pars abdominalis), тазову (pars pelviсa) та внутрішньостінкову (pars intramuralis) (міститься в стінці сечового міхура).

Сінтопія сечовода неоднакова справа та зліва. Тому спочатку вивчіть синтопію правого сечовода. Відшукайте сечовід у воротах нирки. Правий сечовід розташований на поверхні великого поперекового м’яза, позаду від низхідної частини дванадцятипалої кишки, яєчкової (у чоловіків) чи яєчникової (у жінок) артерії та вени, брижі тонкої кишки. Входячи в порожнину таза, правий сечовід іде на рівні межової лінії спереду від правої загальної клубової артерії та правої загальної клубової вени. У тазі він іде спереду від правих внутрішньої клубової артерії та внутрішньої клубової вени.

Синтопія лівого сечоводу. Вийшовши з воріт лівої нирки, де він розташований знизу і ззаду від ниркових артерії та вени, лівий сечовід іде позаду від дванадцятипало-порожньокишкового згину, яєчкової (у чоловіків) чи яєчникової (у жінок) артерії та вени, кореня брижі сигмоподібної кишки; на рівні межової лінії таза він йде спереду від лівих зовнішньої клубової артерії та зовнішньої клубової вени, потім спереду від лівих внутрішньої клубової артерії та внутрішньої клубової вени.

У порожнині таза у жінок сечовід проходить позаду від яєчника, потім він огинає збоку шийку матки, залягаючи тут між двома шарами широкої зв’язки матки. Далі він розміщується між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром. Отже, біля матки сечовід іде позаду від маткової артерії.

У чоловіків сечовід проходить зовні від сім’явиносної протоки, потім іде позаду від неї і нижче від верхнього кінця пухирчастої залози входить у сечовий міхур.

Сечовід має три звуження: на початку - в місці виходу із ниркової миски; у місці переходу черевної частини сечоводу в тазову (на рівні межової лінії таза); і в місці входу сечоводу в сечовий міхур.

Стінка сечоводу має три шари. Внутрішній шар - слизова оболонка (tunica mucosa), вона покрита перехідним епітелієм. Слизова оболонка утворює поздовжні складки, тому на поперечному зрізі просвіт сечоводу має форму зірочки. Середній шар - м’язова оболонка (tunica muscularis). Це непосмуговані м’язові волокна. Верхня частина сечоводу має поздовжні та колові м’язові волокна, а в нижній частині є вже три м’язових шари: два повздовжні (внутрішній і зовнішній) та середній (коловий). Третім шаром стінки сечоводу є зовнішня оболонка (tunica adventitia) - пухка сполучна тканина.

Довжина сечоводу близько 30 см, діаметр – 7-8 мм, у вузьких місцях – 3-4 мм. У разі опущення нирки сечовід може загинатися, складатися петлями, що унеможливлює виділення сечі.

Сечовий міхур (vesica urinaria)– це порожнистий орган, в який відкриваються два (правий та лівий) сечоводи і в якому починається сечівник (мал. 209). На препараті вивчіть синтопію сечового міхура у чоловіків та жінок.

Мал. 209. Сечовий міхур, передміхурова залоза. Фронтальний розтин, вигляд сзаду:

1. apex vesicae(верхівка міхура);

2. corpus vesicae(тіло міхура);

3. plicae vesicae mucosae(слизові складки міхура);

4. trigonum vesicae(трикутник міхура);

5. plica interureterica(міжсечова складка);

6. ostium ureteris(вічко сечовода);

7. ostium uretrae internum(внутрішнє вічко сечівника);

8. prostata(передміхурова залоза);

9. pars prostatica, ostia ductuli prostatici(передміхурова частина,вічка проточок передміхурових залозок);

10. ostium ductus ejaculatorius(вічко сім’явипорскувальної протоки);

11. utriculus prostaticus(передміхуровий мішечок);

12. uvula vesicae(язичок міхура).

У жінок сечовий міхур розміщений глибше, ніж у чоловіків, тому він навіть у стані наповнення залишається у малому тазі. Передня стінка сечового міхура прилягає до задньої поверхні лобкового симфізу, між міхуром і симфізом міститься венозне сплетення. Знизу від сечового міхура розташований глибокий поперечний м’яз промежини. До верхньої поверхні сечового міхура прилягає передня стінка матки. Задня стінка сечового міхура прилягає до передньої поверхні шийки матки та до передньої стінки піхви, причому з шийкою матки зв’язок відбувається за рахунок пухкої сполучної тканини, тоді як із піхвою – за рахунок волокнистої тканини.

Синтопія сечового міхура у чоловіків. Передня поверхня сечового міхура межує з задньою поверхнею лобкового симфізу. Знизу до міхура прилягає передміхурова залоза, з якою міхур зв’язаний м’язовими волокнами. До дна сечового міхура ззаду прилягають ампули сім’явиносних проток, а з боків від них – пухирчасті залози. Задня стінка сечового міхура межує з передньою стінкою ампули прямої кишки. У чоловіків до верхньої поверхні сечового міхура прилягають петлі тонкої кишки.

Сечовий міхур має звужений, обернений догори і вперед кінець, що називається верхівкою міхура(apex vesicae). Вниз і назад спрямоване дно міхура(fundus vesicae). Між верхівкою і дном міститься тіло міхура (corpus vesicae). Дно сечового міхура, звужуючись уперед і донизу, переходить у шийку міхура (cervix vesicae).

Стінка сечового міхура складається із слизової оболонки(tunica mucosa), підслизового прошарку (tela submucosa), м’язової оболонки (tunica muscularis) і розташованої зовні серозної оболонки (tunica serosa) та підсерозного прошарку (tela subserosa). Там, де серозна оболонка відсутня, стінку сечового міхура покриває сполучнотканинна оболонка. Завдяки великій кількості пухкої клітковини в підслизовому прошарку слизова оболонка утворює численні складки, коли сечовий міхур не наповнений. Слизова оболонка покрита перехідним епітелієм. У ній є слизові залози (glandulae vesicales) та лімфатичні вузлики.

На дні міхура є ділянка трикутної форми, на якій відсутні складки слизової оболонки. Це трикутник міхура(trigonum vesicae).Відсутність складок слизової оболонки в цьому трикутнику пояснюється відсутністю тут підслизового прошарку. Тому слизова оболонка зрощена щільно з м’язовою оболонкою. В основі трикутника міхура розміщені праве та ліве вічка сечоводу (ostium ureteris). Між ними проходить міжсечовідна складка слизової оболонки (plica interureterica). Складочка слизової оболонки над отвором сечоводу виконує роль заслонки.

У верхівці трикутника міхура покажіть третій отвір. Він веде в сечівник і називається внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum). Навколо цього отвору колові непосмуговані м’язові волокна стінки сечового міхура утворюють м’яз – замикач сечового міхура (m. sphincter vesicae). М’язова оболонка має три шари непосмугованих м’язових волокон: зовнішній і внутрішній поздовжні та середній коловий. Усі ці м’язові волокна разом отримали назву м’яза – випорожнювача міхура (m. detrusor vesicae).

Серозна оболонка, тобто нутрощева, покриває сечовий міхур залежно від його наповнення. Порожній сечовий міхур покривається екстраперитонеально, а наповнений –мезоперитонеально. Значно наповнений сечовий міхур піднімається вгору і розташовується вище від лобкового симфізу. Коли сечовий міхур піднімається вгору, його передня стінка безпосередньо прилягає до поперечної фасції живота на передній стінці черевної порожнини. Унаслідок цього очеревина покриває задню стінку сечового міхура. У клініці це положення використовують для пункції сечового міхура, а також для операції: розсікають передню черевну стінку, передню стінку сечового міхура, не торкаючись очеревини.

Очеревина з сечового міхура переходить у чоловіків по дну таза на передню стінку прямої кишки. При цьому утворюється прямокишково-міхурова заглибина.

У жінок очеревина з сечового міхура переходить на передню стінку матки, при цьому утворюється міхурово-маткова заглибина.

Товщина стінки сечового міхура в скороченому стані 15 мм. Коли ж він розтягнений, стінка стоншується до 2-3 мм. Місткість сечового міхура у дорослих в середньому становить 350-500 мл.

Від верхівки сечового міхура до пупка йде волокнистий тяж - серединна пупкова зв’язка. Вона являє собою зарощену сечову протоку. Нижня частина сечового міхура фіксована до стінок таза за рахунок лобково-міхурового м’яза (m. pubovesicalis). У чоловіків, крім того, є ще прямокишково-міхуровий м’яз (m. rectovesicalis). Фіксують сечовий міхур також передміхурова залоза у чоловіків, глибокий поперечний м’яз промежини у жінок, кінцеві відділи сечоводів, передміхурова частина сечівника.

Сеча, що утворюється в нирках, надходить у малі ниркові чашечки, з них - у великі ниркові чашечки, а звідти - в ниркову миску, а далі в сечовід. У сечовий міхур сеча потрапляє по сечоводах внаслідок перистальтичних скорочень їх м’язової оболонки та активно виводться у сечовий міхур де й накопичується. Через певні проміжки часу внаслідок переповнення міхура подразнюються чутливі рецептори, що є в стінці сечового міхура. Після цього розслабляються внутрішній м’яз – замикач сечівника, одночасно з цим скорочується м’яз – випорожнювач міхура.

Сеча не повертається назад у сечоводи, оскільки сечоводи входять у стінку сечового міхура косо, від так, чим вищий тиск сечі в міхурі, тим щільніше закриваються отвори сечоводів складкою слизової оболонки. Отвори сечоводів відкриваються 2-3 рази за 1 хв. Сприяють сечовипусканню також скорочення м’язів живота.

Чоловіча статева система

(systema genitale masculinum).

До складу чоловічої статевої системи входять внутрішні та зовнішні чоловічі статеві органи.

До внутрішніх чоловічих статевих органів належать: яєчко, над’яєчко, сім’явиносна протока, сім’яний канатик, пухирчаста залоза, передміхурова залоза, цибулинно-сечівникова залозa.

До зовнішніх чоловічих статевих органів належать: статевий член, чоловічий сечівник, калитка (мал. 210, 211).

Внутрішні чоловічі статеві органи

Чоловіча статева парна залоза - яєчко (testis)розташоване в калитці. Воно має верхній кінець (extremitas superior), нижній кінець (extremitas inferior), бічну поверхню (facies lateralis), присередню поверхню (facies medialis), передній край (margo anterior) та задній край (margo posterior).Передній край яєчка вигнутий назовні і спрямований вперед і дещо вбік. Задній край зв’язаний з над’яєчком і спрямований назад та присередньо. Бічна поверхня яєчка випукла, присередня – сплощена. Вісь яєчка проходить вертикально з нахилом уперед і вбік. Розміри яєчка: довжина – 4-4,5 см, ширина - 2,5-3,5 см, товщина – 2-3 см. На верхньому кінці яєчка, ближче до його заднього краю, міститься привісок яєчка (appendix testis), який є залишком парамезонефральної протоки.

Яєчко зовні покрито білковою оболонкою (tunica albuginea). Уздовж заднього краю яєчка від білкової оболонки всередину яєчка відходить щільний прошарок сполучної тканини, що має назву середостіння яєчка (mediastinum testis). Від середостіння до білкової оболонки яєчка йдуть перегородочки яєчка (septula testis). Вони поділяють усе яєчко на часточки яєчка (lobuli testis). Їх нараховується 250-300. У паренхімі

Мал. 210. Чоловічі статеві органи, сечовий міхур, сечівник.

1. Scrotum(калитка).

2. Testis(яєчко)

3. Lig. epididymidis superius(верхня зв’язка над’яєчка).

4. Lig. epididymidis inferius(нижня зв’язка над’яєчка).

5. Caput epididymidis(головка над’яєчка).

6. Corpus epididymidis(тіло над’яєчка).

7. Cauda epididymidis(тіло над’яєчка).

8. Ductus deferens(сім’явиносна протока).
9. Ampula ductus deferentis(ампула сім’явиносної протоки).

10. Glandula vesiculosa(пухирчаста залоза).

11. Ductus excretorius(вивідна протока).

12. Ductus ejaculatorius(сім’явипорскувальна протока).

13. Pars prostatica urethrae(передміхурова частина сечвника).

14. Prostata(передміхурова залоза).

15. Vesica urinaria(сечовий міхур).

16. Pars membranacea urethrae(перетинчаста частина сечівника).

17. Glandula bulbourethralis(цибулинно-сечівникова залоза).

18. Ductus glandulae bulbourethralis(протока цибулинно-сечівникової залози).

19. Bulbus penis(цибулина статевого члена).

20. Pars spongiosa urethrae(губчаста частина сечівника).

21. Fossa navicularis urethrae(човноподібна ямка сечівника).

22. Ostium urethrae externum(зовнішнє вічко сечівника).

23. Glans penis(головка статевого члена).

24. Corpus cavernosum penis(печеристе тіло статевого члена).

25. Corpus spongiosum penis(губчасте тіло статевого члена).

яєчка є звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti), в кожній часточці їх є 2-3. Вони зливаються й утворюють прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti), які йдуть до середостіння яєчка і там впадають у сітку яєчка (rete testis). Із сітки яєчка починаються 12-15 виносних проточків яєчка (ductuli efferentes testis). Усі вони виходять із яєчка і входять у головку над’яєчка (мал. 212).

Мал. 211. Чоловічі статеві органи. Сагітальний розтин таза. Права половина.

1. Vesica urinaria(сечовий міхур).

2. Ostium urethrae internum(внутрішнє вічко сечівника).

3. Prostata(передміхурова залоза).

4. Pars prostatica urethrae(передміхурова частина сечівника).

5. Ductus ejaculatorius(сім’явипорскувальна протока)

6. Ostium ureteris(вічко сечовода).

7. Bulbus penis(цибулина статевого члена).

8. Pars spongiosa urethrae(губчаста частина сечівника).

9. Fossa navicularis urethrae(човноподібна ямка).

10. Ostium urethrae externum(зовнішнє вічко сечівника).

11. Preputium penis(передня шкірочка статевого члена).

12. Rectum(пряма кишка).

13. Glandula bulbourethralis(цибулинно-сечівникова залоза).

14. Excavatio rectovesicalis(прямокишково-міхурове заглибнення).

15. Scrotum(калитка).

16. Anus(відхідник).

17. Lig. fundiforme penis(пращоподібна зв’язка статевого члена).

18. Corpus cavernosum penis(печеристе тіло статевого члена).

19. Corpus spongiosum penis(губчасте тіло статевого члена).

Над’яєчко (epididymis) має головку (caput epididymidis), тіло (corpus epididymidis) та хвіст (cauda epididymidis). На тілі та хвості яєчка помітні відхильні проточки (ductuli aberrantes), що є рудиментами мезонефральної протоки.

Білкова оболонка яєчка переходить у білкову оболонку над’яєчка, що розташовується вздовж заднього краю яєчка. Головка над’яєчка прилягає до верхнього кінця яєчка, а хвіст розміщений внизу, біля нижнього кінця яєчка. Між яєчком та над’яєчком спереду розташована пазуха над’яєчка (sinus epididymis).

Внутрішня будова над’яєчка. Воно складається з окремих часточок (lobuli epididymidis), їх є 12-15. Ці часточки мають конічну форму, тому їх ще називають конусами над’яєчка (coni epididymidis). Вершини часточок спрямовані в бік середостіння яєчка. Кожен з виносних проточків (ductuli efferentes) яєчка, увійшовши в головку над’яєчка, звивається й утворює часточку над’яєчка. Найвище розташована перша часточка видовжується, проходить уздовж усього над’яєчка, отримуючи назву протоки над’яєчка (ductus epididymidis). У протоку над’яєчка впадають проточки усіх часточок над’яєчка.Сім’явиносна протока (ductus deferens) починається від хвоста над’яєчка і є продовженням протоки над’яєчка. Спочатку в калитці вона йде позаду від над’яєчка, піднімаючись від нижнього до верхнього кінця яєчка. Потім сім’явиносна протока в складі сім’яного канатика доходить до зовнішнього кільця пахвинного

Мал. 212. Будова яєчка та придатка яєчка (схема).

1. Extremitas superior(верхній кінець).

2. Extremitas inferior(нижній кінець).

3. Tunica albuginea testis(білкова оболонка яєчка).

4. Tubuli seminiferi contorti(звивисті сім’яні трубочки).

5. Tubuli seminiferi recti(прямі сім’яні трубочки).

6. Rete testis(сітка яєчка).

7. Ductuli efferentes testis(виносні проточки яєчка).

8. Lobuli epididymidis(часточки над’яєчка).

9. Ductus epididymidis(протока над’яєчка).

10. Ductus deferens(сім’явиносна протока).

каналу, входить у канал. Вийшовши з пахвинного каналу через його внутрішній отвір, сім’явиносна протока входить у порожнину таза. Вона огинає з боку нижню надчеревну артерію, перехрещує зовнішню клубову артерію, спускається по бічній стінці малого таза вниз і назад. Далі в пресередньому напрямку сім’явиносна протока проходить спереду від сечоводу по задній поверхні сечового міхура, розташовуючись між ним та прямою кишкою, досягає дна сечового міхура. Цей відділ сім’явиносної протоки розширюється, утворюючи ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis). Ампула має довжину 3-4 см, ширину – 7-10 мм. Над передміхуровою залозою ампула звужується і на рівні верхнього краю передміхурової залози зливається з вивідною протокою пухирчастої залози, утворюючи сім’явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius), яка відкривається в передміхурову частину сечівника.

У сім’явиносній протоці виділяють такі частини: калиткову (pars scrotalis), канатикову (pars funicularis), пахвинну (pars inguinalis), тазову (pars pelvica). Довжина сім’явиносної протоки 50 см, поперечник - 3 мм, просвіт становить 1/6 поперечника.

Стінка сім’явиносної протоки має три оболонки: слизову (tunica mucosa), м’язову (tunica muscularis), зовнішню (tunica adventitia).

Слизова оболонка утворює 35 поздовжніх складок, в ампулах має дивертикули. М’язова оболонка складається із зовнішнього та внутрішнього поздовжніх і середнього колового шарів. М’язи непосмуговані. Зовнішня оболонка утворена сполучною тканиною.

Сім’яний канатик (funiculus spermaticus) – це комплекс органів (сім’явиносна протока, судини, нерви, м’язи, оболонки), які йдуть до яєчка та над’яєчка або відходять від них. Інакше кажучи, це комплекс органів, на яких підвішене яєчко з над’яєчком.

Сім’яний канатик починається від верхнього кінця яєчка і закінчується біля внутрішнього кільця пахвинного каналу. До складу сім’яного канатика входять: сім’явиносна протока, артерія сім’явиносної протоки, вена сім’явиносної протоки, яєчкова артерія, яєчкова вена, яка починається у вигляді гроноподібного венозного сплетення; автономне симпатичне сплетення сім’явиносної протоки, лімфатичні судини; залишок піхвового відростка (vestigium processus vaginalis), що є рудиментом піхвового відростка (processus vaginalis)очеревини; м’яз – підіймач яєчка (m. cremaster); фасція м’яза – підіймача яєчка (fascia cremasterica); внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna). М’яз – підіймач яєчка, його фасція та внутрішня сім’яна фасція розглядаються як оболонки сім’яного канатика.

Пухирчасті залози (glandula vesiculosa) є дві - права і ліва. Розташовуються вони позаду від сечового міхура, збоку від ампули сім’явиносної протоки, вище від передміхурової залози, спереду від прямої кишки (мал. 98). Кожна залоза звужена до низу і переходить у вивідну протоку (ductus excretorius). Довжина пухирчастої залози 5 см, ширина - 2 см, товщина - 1 см. Зовні залози покриті зовнішньою оболонкою (tunica adventitia) з м’язовими волокнами. Слизова оболонка (tunica mucosa) утворює поздовжні складки.

Пухирчаста залоза має у розтягнутому стані вид трубочки, завдовжки 10-12 см, завтовшки 0,6-0,7 см. Очеревина покриває тільки верхівки залоз. Пухирчасті залози виробляють секрет, що становить рідку складову частину сперми.

Передміхурова залоза (prostata) розташовується в малому тазі (мал. 213). Спереду від неї розміщується задня поверхня лобкового та венозне сплетення, ззаду - пряма кишка, зверху - сечовий міхур, знизу – поперечний глибокий м’яз промежини.

У передміхуровій залозі розрізняють основу (basis prostatae), верхівку (apex prostatae), праву частку (lobus prostatae dexter), ліву частку (lobus prostatae sinister).

Своєю основою передміхурова залоза зростається з сечовим міхуром. Вище від основи передміхурової залози розташовані пухирчасті залози, а ближче до них - ампули сім’явиносних проток (правої та лівої). Верхівка передміхурової залози обернена донизу і прилягає до поперечного глибокого м’яза промежини.

Залоза має передню поверхню (facies anterior), обернену до лобкового симфізу, та задню поверхню (facies posterior), обернену до прямої кишки. Виділяють також нижньобічну поверхню (facies inferiorcteralis), обернену до венозного сплетення та до м’яза-підіймача відхідника.

У товщі залози проходять сечівник та дві (права та ліва) сім’явипорскувальні протоки. Частина залози, що розташовується позаду від сечівника, між правою та лівою сім’явипорскувальними протоками, називається середньою часткою (lobus medius), або перешийком передміхурової залози (isthmus prostatae). Ця частина в старечому віці може гіпертрофуватися, в наслідок чого стискається сечівник і ускладнюється сечовипускання, аж до повного припинення його.

Мал. 213. Передміхурова залоза, сім’яні міхурці, ампула сім’явиносної протоки (вигляд спереду, передня стінка передміхурової залози, сім’яних міхурців та ампули сім’явиносної протоки частково виглядалені).

1. Ampula ductus deferentis(ампула сім’явиносної протоки).

2. Ductus deferens(сім’явиносна протока).

3. Glandula vesiculosa(пухирчаста залоза).

4. Ductus excretorius(вивідна протока).

5. Ductus ejaculatirius(сім’явипорскувальна протока).
6. Pars prostatica urethrae(передміхурова частина сечівника).

7. Colliculus seminalis(сім’яний горбок).

8. Utriculus prostaticus(передміхуровий мішечок).
9. Prostata(передміхурова залоза).

10. Pars membranacea urethrae(перетинчаста частина сечівника).

Особливістю передміхурової залози є те, що вона складається з трьох видів тканин: сполучної, залозистого епітелію і непосмугованих м’язових волокон. Її залозиста паренхіма (parenchyma) являє собою окремі простатичні залозки (glandulae prostaticae). Їх нараховують 30-40. Це альвеолярно-трубчасті залози. Протоки двох таких простатичних залозок зливаються, утворюючи одну спільну проточку – передміхурової залози (ductuli prostatici). Таким чином 15-20 проточків передміхурової залози відкриваються в передміхурову частину сечівника (pars prostatica urethrae). Непосмуговані м’язові волокна розміщуються між окремими залозками і в сукупності отримують назву м’язової речовини (substantia muscularis). Унаслідок скорочення м’язових волокон передміхурової залози виділяється секрет залози.

Зовні передміхурова залоза покрита капсулою (capsula prostatica). Верхівка залози фіксується до глибокого поперечного м’яза промежини. Крім того, залозу фіксують парні (права та ліва) лобково-передміхурові м’язи (mm. puboprostatica), що йдуть у стріловій площині від окістя лобкового симфізу до залози.

Анатомічні утворення передміхурової частини сечівника - сечівниковий гребінь (crista urethralis), на якому розташований сім’яний горбок (colliculus seminalis). У центрі сім’яного горбка є заглибинка - передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus) – гомолог піхви у жінок. Сам сім’яний горбок являє собою печеристу тканину, в якій є м’язові волокна. Слизова оболонка в межах стінок предміхурового мішечка вистелена одношаровим призматичним епітелієм. По боках на сім’яному горбку відкриваються сім’явипорскувальні протоки. На задній стінці передміхурової частини сечівника біля сім’яного горбка, а також і на ньому відкриваються проточки передміхурової залози.

Цибулинно-сечівникова залоза (glandula bulbourethralis) – парний орган (права та ліва) розміром з горошину, округлої форми, поверхня горбиста (мал. 214). Розміщена залоза в товщі глибокого поперечного м’яза промежини, позаду від проміжної частини чоловічого сечівника. Відстань між залозами - 5-6 мм. Це складна комірково-трубчата залоза. Протока цибулинно-сечівникової залози (ductus gl. bulbourethralis), завдовжки 3-4 см, відкривається в губчасту частину сечівника (bulbus urethrae). Вічко проток залози щілиноподібні, розташовані близько одне від одного.

Мал. 214. Чоловічі статеві органи, сечівник. Фронтальний розріз.

1. Vesica urinaria(сечовий міхур).

2. Trigonum vesicae(трикутник міхура).

3. Ostiі ureterеs(вічка сечоводів).

4. Plica interureterica(міжсечовідна складка).

5. Ostium urethrae internum(внутрішнє вічко сечовода).

6. Prostata(передміхурова залоза).

7. Pars prostatica urethrae(передміхурова частина сечівника).

8. Glandula bulbourethralis(цибулинно-сечівникова залоза).

9. Pars membranacea urethrae(перетинчаста частина сечовода).

10. Ostium ductus glandulae bulbourethralis(вічко протоки сечівниково-цибулинної залози).

11. Pars spongiosa urethrae(губчаста частина сечівника).

12. Fossa navicularis(човноподібна ямка).

13. Ostium urethrae externum(зовнішнє вічко сечівника).

14. Glans penis(головка статевого члена).

15. Corpus cavernosum penis(печеристе тіло статевого члена).

16. Crus penis(ніжка статевого члена).

17. Bulbus penis(цибулина статевого члена).

18. Corpus spongiosum penis(губчасте тіло статевого тіла).

19. Corona glandis(вінець головки ).

20. Musculi regionis urogenitalis(м’язи сечостатевої ділянки).

Зовнішні чоловічі статеві органи

До зовнішніх чоловічих статевих органів належать: статевий член, чоловічий сечівник, калитка (див.мал. 221, 225).

Калитка (scrotum), являє собою мішкоподібне випинання передньої стінки черевної порожнини, в якій розміщуються яєчка. Шари калитки та оболонки яєчка відповідають шарам м’яких тканин передньої стінки живота (мал. 215).

1. Шкіра калитки відрізняється від шкіри передньої стінки живота тим, що не має підшкірно-жирової клітковини, вона тонка, еластична, покрита волосками, має сальні та потові залози, може збиратися в дрібні складочки. У ній багато еластичних волокон, тому шкіра калитки може розтягуватися. Калитка поділена швом калитки (raphe scroti)на дві половини.

2. М’ясиста оболонка (tunica dartos), відповідає підшкірній жировій клітковині передньої стінки живота. Ця оболонка має в своєму складі непосмуговані м’язові волокна, під час скорочення яких шкіра калитки збирається в складочки. По середній лінії калитки м’ясиста оболонка утворює перегородку калитки (septum scroti).

Наступні шари тканин є оболонками яєчка.

3. Зовнішня сім’яна фасція (fascia spermatica externa) - аналог обгортальної фасції живота.

4. Фасція м’яза - підіймача яєчка (fascia cremasterica) утворена поверхневою обгортальною фасцією живота.

5. М’яз – підіймач яєчка (m. cremaster) утворюється волокнами, які відщепилися від внутрішнього косого та поперечного м’язів живота. Він утворений окремими м’язовими волокнами, між якими є проміжки. Ці волокна виходять із поверхневого пахвинного кільця й охоплюють яєчко у вигляді петель. М’яз складається із посмугованих волокон, але скорочується довільно.

6. Внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna), утворена за рахунок поперечної фасції живота. Ця фасція покриває яєчко, над’яєчко та сім’яний канатик.

7. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною. Вона поділяється на дві пластинки: пристінкову (lamina parietalis) та нутрощеву (lamina visceralis). Пристінкова пластинка вистилає зсередини внутрішню сім’яну фасцію. Нутрощева пластинка покриває зовні яєчко та над’яєчко, вона позбавлена підсерозного прошарку, чим відрізняється від решти серозних оболонок. Нутрощева пластинка складається тільки з одного шару плоского мезотелію, який безпосередньо покриває білкову оболонку яєчка з усіх боків, окрім заднього краю, де до нього прилягає над’яєчко. У місці переходу нутрощевої пластинки з яєчка на над’яєчко утворюється пазуха над’яєчка (sinus epididymidis). Угорі і внизу вона обмежована двома серозними зв’язками: верхня зв’язка над’яєчка (lig. epididymidis superius) з’єднує яєчко з головкою над’яєчка; нижня зв’язка над’яєчка (lig. epididymidis inferius) з’єднує яєчко з над’яєчком у місці переходу його тіла у хвіст. Нутрощева пластинка переходить у пристінкову пластинку піхвової оболонки вздовж заднього краю яєчка. Між пристінковою та нутрощевою пластинками утворюється замкнена серозна порожнина з невеликою кількістю серозної рідини. У випадках, коли рідини продукується багато, виникає водянка яєчка, що потребує хірургічного лікування.

Мал. 215. Оболонки правого яєчка. Вигляд з боку.

1. Testis(яєчко).

2. Epididymis(надяєчко).

3. Cutis(шкіра).

4. Tunica dartos(м’ясиста оболонка).

5. Fascia spermatica externa(зовнішня сім’яна фасція).

6. M. cremaster et fascia cremasterica(м’яз-підіймач яєчка та його фасція).

7. Fascia spermatica interna(внутрішня сім’яна фасція).

8. Lamina parietalis tunica vaginalis(пристінкова пластинка піхвової оболонки).

9. Lamina visceralis tunica vaginalis(нутрощева пластинка піхвової оболонки).

Статевий член (penis) має корінь (radix penis), якій фіксується на лобкових кістках. Спереду від кореня є тіло (corpus penis), яке закінчується спереду головкою статевого члена (glans penis). На головці статевого члена є щілина - зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum). Зовнішнє вічко обмежоване з боків правою та лівою губами.

Статевий член складається з двох (правого та лівого) печеристих тіл (corpora cavernosa penis), які зрослися між собою (див. мал. 225). Їх верхньопередня поверхня називається спинкою статевого члена (dorsum penis). До нижньозадньої поверхні цих парних печеристих тіл статевого члена прилягає третє тіло, яке називають губчастим тілом статевого члена (corpus spongiosum penis). У ньому проходить сечівник. Поверхня парних печеристих тіл, до якої знизу прилягає непарне губчасте тіло, називається сечівниковою поверхнею (facies urethralis).

Будова парних печеристих тіл. На задньому кінці кожного печеристого тіла є ніжка статевого члена (crus penis). Правою та лівою ніжками обидва печеристі тіла приростають до окістя нижніх гілок лобкової та сідничої кісток. Кожна ніжка печеристого тіла звідси йде вперед і присередньо, зростаючись знизу від лобкового симфізу з таким самим печеристим тілом протилежного боку. Передні кінці кожного печеристого тіла загострені. Одне від одного печеристі тіла відділяє відросток білкової оболонки – перегородка статевого члена (septum penis).

В губчастому тілі статевого члена проходить губчаста частина сечівника. Задній кінець губчастого тіла розширений, утворює цибулину статевого члена (bulbus penis), розташовану в товщі м’язів промежини. На передньому кінці печеристого тіла розміщена головка статевого члена, вільний край її називається вінцем головки (corona glandis). У ввігнутість головки статевого члена входять передні загострені кінці парних печеристих тіл. Кожне з печеристих тіл та губчасте тіло покриті білковою оболонкою (tunica albuginea corporum cavernosum et tunica albuginea corporis spongiosi). У печеристих тілах є перекладки печеристих тіл (trabeculae corporum cavernosorum), що відділяють одну від одної печери печеристих тіл (cavernae corporum cavernosorum). У губчастому тілі також є перекладки і печери губчастого тіла (trabeculae corporis spongiosi et cavernae corporis spongiosi).

Усі три тіла (два печеристих і губчасте) покриті фасцією статевого члена (fascia penis). Зовні від фасції, під шкірою розміщений шар пухкої сполучної тканини без підшкірної жирової клітковини. Завдяки цьому шкіра статевого члена рухома, розтяжна. У ділянці головки статевого члена зовсім немає підшкірної жирової клітковини. У місці переходу на головку шкіра утворює два шари, які закривають всю головку, - це передня шкірочка статевого члена (preputium penis). У передній частині її є отвір.

Шкіра на головці статевого члена тонка, волога, ніжна, вона не має слизових залоз, тому її не можна розглядати як слизову оболонку.

Передня шкірочка статевого члена прикріплюється до шийки головки, з’єднується по середній лінії з вирізкою головки статевого члена за допомогою вуздечки передньої шкірочки (frenulum preputii). Між головкою статевого члена та внутрішнім шаром передньої шкірочки утворюється щілиноподібний простір, в якому міститься смегма – секрет залоз передньої шкірочки. Характерно, що шкіра головки, шийки та внутрішнього шару передньої шкірочки не має сальних і потових залоз, тоді як на решті шкіри статевого члена вони є.

Фіксуючий апарат статевого члена. До нього належить підвішувальна зв’язка статевого члена (lig. suspensorium penis) та подібна зв’язка статевого члена (lig. fungiforte penis). Пращеподібна зв’язка – це волокна поверхневої обгортальної фасції живота, які у вигляді петель охоплюють корі статевого члена. Підвішувальна зв’язка починається від поверхневої обгортальної фасції в ділянці білої лінії живота над лобковим симфізом, вплітається в фасцію статевого члена і закінчується в білковій оболонці тильної поверхні парних печеристих тіл статевого члена.

Чоловічий сечівник (urethra masculina) починається внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) на дні сечового міхура і закінчується зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) на головці статевого члена. Чоловічий сечівник поділяється на чотири частини: внутрішньостінкову (pars intramuralis), передміхурову (pars prostatica), перетинчасту (pars membranacea) і губчасту (pars spongiosa).

Сечівник має розширення та звуження. Розширення є в передміхуровій частині і в ділянці цибулини статевого члена (bulbus penis). Окрім того, в ділянці головки статевого члена є човноподібна ямка (fossa navicularis urethrae). Звуження є в перетинчастій частині та в ділянці зовнішнього вічка сечівника. Діаметр сечівника
5-7мм (при введенні в нього медичних інструментів може розтягуватися до
10мм), довжина – 16-22см.

Частини сечівника.

Внутрішньостінкова частина починається від внутрішнього вічка сечівника і закінчується в ділянці виходу із сечового міхура. Передміхурова частина сечівника - це найбільш захищена зовні частина сечівника, оскільки вона розташована в товщі передміхурової залози. На препараті розрізу передньої частини передміхурової залози і передньої стінки сечівника, розгляньте і вивчіть утворення, що розміщені на задній стінці сечівника. Це, насамперед, сечівниковий гребінь (crista urethralis). У середній частині його розташований підвищений сім’яний горбок (colliculus seminalis), у центрі якого є передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus). На бічній поверхні сім’яного горбка справа та зліва відкриваються відповідно права та ліва сім’явипорскувальна протоки. На задній стінці сечівника відкриваються численні (15-20) проточки передміхурової залози.

Перетинчаста частина розміщена в товщі поперечного глибокого м’яза промежини. Вона оточена зовнішнім мя’зом - замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus).

Губчаста частина сечівника проходить у товщі губчастого тіла статевого члена. Починається вона в межах цибулини статевого члена. Діаметр сечівника на межі перетинчастої та губчастої частин дорівнює 4 мм, в ділянці передміхурової частини - 11 мм, діаметр зовнішнього вічка сечівника ‑6 мм.

На слизовій оболонці сечівника відкриваються протоки численних сечівникових залоз (glandulae urethrales). Переважно у верхній стінці сечівника перед цибулиною є сечівникові затоки (lacunae urethrales).

Під слизовою оболонкою сечівника розташовується шар непосмугованих м’язових волокон, які складаються з двох шарів: внутрішнього (поздовжнього, зовнішнього) та колового.

Жіноча статева система

(systema genitale femininum)

Жіноча статева система поділяється на внутрішні жіночі статеві органи та зовнішні жіночі статеві органи (мал. 227).

Внутрішні жіночі статеві органи

До внутрішніх жіночих статевих органів належать: яєчник, матка, маткова труба, піхва (мал. 228, 229).

Яєчник (ovarium) - це парний орган, що розташовується в малому тазі позаду від широкої маткової зв’язки. Він утримується на брижі яєчника (mesovarium), що є частиною широкої маткової зв’язки. Яєчник бічною поверхнею прилягає до стінки таза, до яєчникової ямки (fossa ovarica), що розташована в місці поділу загальної клубової артерії на зовнішню і внутрішню клубові артерії. Дном ямки є внутрішній затульний м’яз, покритий затульною фасцією та пристінковою очеревиною. Яєчник має трубний кінець (extremitas tubaria), обернений до торочок маткової труби, та матковий кінець (extremitas uterina) дві вільні поверхні - присередню (facies mеdialis) і бічну (facies lateralis) та два краї - брижовий (margo mesovaricus) і

• ⇐ Назад
• 35
• 36
• 37
• 38
• 39
• 40
• 41
• 42
• 43
• 44
• 45
• 46
• 47
• 484950
• Далее ⇒