Змінні витрати плюс надбавка.

Прямі матеріали – 10 грн. / одиницю;

Пряма оплата праці – 7 грн. / одиницю;

Змінні виробничі накладні витрати – 4 грн. / одиницю;

Змінні адміністративні та збутові витрати – 2 грн. / одиницю.

Всього змінні витрати = 23 грн.

Підприємство визначає ціну, додаючи до змінних витрат 66,96% надбавку.

Надбавка = 23*0,6696 = 15,4 грн.

Ціна = 23+15,4=38,4 грн.

 

Звіт про прибутки та збитки.

Продаж (15000*38,4) 576000 грн.

Змінні витрати (23*15000) 345000 грн.

Маржинальний дохід 231000 грн.

Постійні витрати (9*15000) 135000 грн.

Прибуток 96000 грн.

Одним із різновидів ціноутворення за принципом „витрати плюс” є ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів. Цей метод досить розповсюджений у обслуговуючих підрозділах підприємства, або на підприємствах, що надають споживачам послуги.

Ціна послуги при цьому методі визначається як сума вартості часу та матеріальних витрат. В свою чергу вартість часу визначається як сума прямої заробітної плати за годину, накладних витрат на годину та вартості години для забезпечення бажаного прибутку.

Матеріальні витрати визначаються як сума прямих матеріалів за ціною придбання та частки витрат на транспортування і зберігання матеріальних запасів.

Ще одним методом ціноутворення, поширеним в управлінському обліку є визначення відсотку надбавки.

Рентабельність інвестицій часто використовується підприємства як база для визначення відсотку надбавки.

 

Відсоток = Плануємий прибуток + Адміністративні та збутові витрати (11.7)

надбавки Обсяг виробництва * Виробнича собівартість одиниці

 

Приклад 8.

Підприємство розглядає можливість інвестицій в устаткування та поповнення оборотних коштів в сумі 3 млн. грн. Очікується щорічна реалізація 60 тисяч одиниць продукції. Виробнича собівартість одиниці продукції – 45 грн. Адміністративні та збутові витрати – 900000 грн. Компанія планує рентабельність інвестицій – 25%.

Відсоток надбавки = ((25%*3000000)+900000)/(60000*45) = 61%

Виробничі витрати 45 грн.

Надбавка 61% 27,45 грн.

Ціна 72,45 грн.

 

Підприємства також можуть використовувати цільове ціноутворення, при якому ціна на продукцію визначається з урахуванням цін конкурентів та впливу покупців. Задача керівництва підприємства – виготовити продукцію, яка буде успішно продаватись на ринку. Підприємству необхідно розрахувати цільові витрати на продукцію, які забезпечать необхідний прибуток.

Приклад 9.

Підприємство планує виготовити продукцію, ринкова вартість якої складає 30 грн. Обсяг виробництва і продаж запланований на рівні 15000 одиниць. Надбавка до повних витрат 10%. Адміністративні та збутові витрат, що виникають при виробництві даної продукції складуть 45000 грн. в рік. Необхідно визначити цільові виробничі витрати одиниці продукції.

Продажі = 15000*30 = 450000 грн.

Надбавка = 450000 – (450000/1,1) = 40909 грн.

Адміністративні та збутові витрат = 45000 грн.

Цільові виробничі витрати = 450000 – 40909 – 45000 = 364091 грн.

Цільові виробничі витрати на одиницю = 364091/15000 = 24,27 грн.

Отже, підприємство має виготовляти продукцію з виробничою собівартістю, що не перевищує 24,27 грн.

При прийнятті управлінських рішень, керівники часто стикаються з проблемою неможливості передбачити майбутні події. Недостатність інформації для оцінки майбутньої ситуації означає невизначеність.

Невизначеність – це відсутність достатньої інформації про можливі події. Вона зумовлює ризик, тобто можливість відхилення фактичних результатів від очікуваних. Чим більша невизначеність, тим більший ризик при прийнятті рішення. Для зниження ризику необхідно враховувати ймовірність тих або інших явищ [2, с. 188].

Ймовірність – число, що характеризує міру можливого настання події. Відповідно, подія – це явище, можливість виникнення якого вивчається [Голов].

За теорією ймовірностей усі події, що спостерігаються, можна поділити на 3 групи:

1) достовірні – ті, що відбудуться обов’язково (ймовірність = 1);

2) неможливі – ті, що не можуть статися (ймовірність = 0);

3) випадкові – ті, що можуть відбутись за певних умов (ймовірність 0<p<1.

Невизначеність пов’язана саме з можливістю випадкових подій.

Ймовірність випадкової події – це відношення числа сприятливих наслідків випробування до загального числа всіх можливих наслідків. Ймовірність всіх можливих наслідків випадкової події дорівнює 1.

Розподіл ймовірностей – це список можливих наслідків аналізованої події та ймовірність того, що такий або інший наслідок настане [2, с. 188].

Очікуване значення розраховується зважуванням кожного наслідку на відповідну йому ймовірність:

n

Ā = ∑ Аі рі , (11.8)

i = 1

де Ā – очікувана величина (оцінка події);

Аі – значення змінної величини для певної події (наслідку);

рі – ймовірність певної події (наслідку).

 

Виділяють два види ймовірностей (рис. 11.3).

Рис. 11.3. Види ймовірностей

Приклад 10.

Підприємство планує розробити та запустити у виробництво новий вид продукції. Витрати на розробку складуть 150000 грн. Ймовірність того, що розробка буде вигідною для підприємства складає 0,7, а що невигідною – 0,3. Якщо розробка буде вигідною, то на ринку продукція може забезпечити такі показники (за даними попередньої експертизи):

1) якщо продукція буде високої якості і користуватиметься підвищеним попитом, то вона забезпечить прибуток на суму 400000 грн. Ймовірність такої події – 0,6;

2) якщо продукція буде середньої якості, вона забезпечить прибуток на рівні 300000 грн. Ймовірність такої події – 0,3;

3) якщо продукція буде неякісною, то збиток становитиме 200000 грн. Ймовірність такої події – 0,1.

Рішення.

Успішна розробка р = 0,7 Продукція якісний р = 0,6 400000*0,7*0,6 = 168000 грн.
Продукція середньої якості р = 0,3 300000*0,7*0,3 = 63000 грн.
Продукція неякісна р = 0,1 (200000)*0,7*0,1=(14000) грн.
Невдала розробка р = 0,3 (150000)*0,3 = (45000) грн.
Загальна сума очікуваного результату 168000+63000-14000-45000 = 172000 грн.
Ймовірність прибуткових наслідків рішення 0,7*0,6 + 0,7*0,3 = 0,63 або 63%

 

Якщо, очікуваний результат для декількох варіантів буде однаковим, для вибору кращого варіанта доцільно розрахувати можливе стандартне (середньоквадратичне) відхилення (σ):

n

σ = ∑(Аі – Ā)2 рі . (11.9)

i=1

При наявності декількох варіантів, кращим вважають той, який має менше значення стандартного відхилення, що говорить про бульш однорідну сукупність та більш високу ймовірність одержання розрахованого результату.

Якщо альтернативні події мають різну очікувану величину і різне стандартне відхилення, то для остаточної оцінки кожної з них визначають коефіцієнт варіації (Кв):

 

Кв = σ/ Ā. (11.10)

 

Той варіант, коефіцієнт варіації якого менший, вважають більш привабливим.

При проведенні розрахунку ймовірності подій важливими є показники розподілу ймовірності очікуваних наслідків майбутніх подій, але саме ці показники і найважче визначити на задовільному рівні, а у деяких випадках це взагалі неможливо.

Якщо ситуація складається так, що керівники не можуть одержувати обґрунтовану оцінку ймовірності можливих наслідків очікуваної події, в умовах невизначеності вони можуть приймати рішення на основі оптимістичних або песимістичних прогнозів. При цьому можливі такі варіанти поведінки керівників:

1) максимізація максимальних результатів (критерій максимакс) – це прогноз, який передбачає найкращий результат з усіх можливих;

2) максимізація мінімальних результатів (максимін – критерій Вальда) – це прогноз, який передбачає найгірший з очікуваних варіантів;

3) мінімізація максимального жалю (мінімакс – критерій Севіджа) – це прогноз, розрахований на мінімально можливі втрати при різних варіантах рішень;

4) максимізація рівня ймовірності – прогноз дій у варіанті, ймовірність якого найвища.

Можливі й інші методи прийняття рішень в умовах невизначеності [2, с. 189 - 193].