Більш як половина українців Грузії (53,4%) вважала українську мову рідною, зокрема в Абхазії – 57,6%, в Аджарії – 55,3%, в Тбілісі – 42,6%.

Держави Балтії

Естонія

Згідно з даними Департаменту статистики Естонської Республіки на початок 1995 р. в цій країні проживало 39,6 тис. українців (2,7% населення). За шість років, що минули від часу перепису населення 1989 р., їхня чисельність скоротилась на 8,7 тис. осіб. За даними перепису населення 1989 р. в Естонії проживало 48,3 тис. українців, які становили 3,1% всього населення республіки. Половина всіх українців Естонії (24,2 тис.) мешкала її столиці – Талліні, решта – в інших містах на півночі країни. Вважали українську мову рідною 44,2% українців Естонії, зокрема в Талліні – 42,1%.

Переважна більшість українців Естонії не є нині громадянами цієї держави, що створює значні труднощі в реалізації ними своїх національно-культурних інтересів і потреб, а також стає на перешкоді підписанню міжурядових угод у цій сфері. Наприклад, українсько-естонської угоди щодо забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.

Латвія

За даними Регістру жителів Латвії на 20 лютого 1995 р. в цій країні проживало 69,3 тис. українців, які становили 2,7% всього її населення. Тільки 19,4% з них народилися в Латвії, дві третини приїхали сюди після 1945 р. з України, решта прибула з інших республік колишнього СРСР, головне з Росії. Абсолютна більшість українців є міськими жителями. Майже половина (34,0 тис. осіб) проживає в Ризі, становлячи близько 4,2 % постійних жителів столиці. Понад 70% решти українців сконцентровані в семи інших містах Латвії. Найбільше їх у Лієпаї (близько 6% городян).

Українці Латвії мають відносно високий рівень освіти. У віці понад 15 років, у розрахунку на одну тисячу,753 особи мають середню або вищу освіту (у латишів цей показник становить 535, у Росії – 640 осіб), 161 – вищу. У цьому аспекті українців випереджають лише євреї Латвії.

Згідно з даними перепису 1989 р. 33% українців Латвії було зайнято в промисловості, 8,6% – в сільському господарстві, 8,9% – на будівництві, 6,6% – в торгівлі, 10,7% – в транспорті та службі зв’язку, 5,6% – в охороні здоров’я й службі соціального забезпечення, 2,1% – в науці. Високу питому вагу становили офіцери й прапорщики розміщених на території Латвії частин Радянської Армії. Близько половини українців (49,5%) вважали рідною мовою українську.

Литва

За переписом населення 1989 р. в Литві проживало 44,8 тис. українців, що становило 1,2% населення республіки. Понад дві третини з них (78,6%) народилися за межами Литви. Майже третина українців (13,3 тис.) проживала у Вільнюсі. Значні громади українців були в Клайпеді (7,8 тис. осіб),Каунасі (5,2 тис.), Шауляї (2,7 тис.), Панєвєжисі (1,2 тис.), а також в окремих районах Литви – Ігналінському (2,4 тис.), Іонавському (1,3 тис.,), Тракайському (1,1 тис.).Українці посідають у Литві друге місце (після євреїв) за часткою осіб, які мають вищу освіту (21,9%), і перше – за часткою осіб із середньою спеціальною освітою (28,7%).

Українці в Азії та Африці

Китай

До революції 1917 р. в Маньчжурію переселилося понад 20 тис. українських сімей. Найбільша кількість переселенців осіла в Харбіні, місті, заснованому 1898 р. Невдовзі воно стало центром усієї північної Меньчжурії. За непрямими підрахунками, у 1920-х-1930-х роках у Харбіні проживало понад 15 тис. українців, а всього в Маньчжурії (Харбін, Мукден, Дайрен, Кірін тощо) – від 30 до 40 тис. Вони підтримували тісні зв’язки з «материковою» Україною та з українцями, які проживали на Далекому Сході.

Враховуючи всі українські скупчення в Китаї в 1920-х - 1940-х роках (Маньчжурія й передовсім Харбін, а також Шанхай, Тяньцзінь і Циндао), загальну кількість українців у цій країна на той час можна оцінювати цифрою в межах від 35 до50 тис. чоловік.

Говорити про українську етнічність у Китаї як про скільки-небудь помітний фактор нинішньої китайської дійсності досить важко. Хоча за даними сучасного китайського українознавця професора Хе Жунчана, очевидно, що всі вони цілком асимілювалися й інтегрувалися в суспільне життя цієї країни.

Туреччина

Після розгрому Запорозької січі частина козаків (близько 10 тис.) змушена була покинути рідні землі й оселитися на території Османської імперії в гирлі Дунаю. Тут вони заснували Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 року.

Через брак необхідних джерел важко встановити точну кількість українців і показати конкретні вияви українського громадського життя в Туреччині протягом 1920-х-1940-х років. Відомо, що за кілька років після закінчення громадянської війни через Стамбул пройшли й певний час проживали в Туреччині понад 300 тис. емігрантів (так званих «білих»), вихідців із Росії. Значну частину цих емігрантів становили українці.

За даними журналу «Тризуб» (1928 р., ч. 22-23), чисельність організованих українців у Туреччині становила у цей час приблизно 450-460 чол. Водночас у доповіді представника Української громади в Туреччині В. Филоновича на 1-й конференції української еміграції в Празі (червень 1929 р.) зазначалося, що в Туреччині перебуває 200-250 українських емігрантів.

Українська громада в Туреччині як один із осередків, що входили до складу Української Головної Еміграційної Ради, проіснувала до кінця 1950-х років. Давні емігранти повмирали, а їхні нащадки (їх було небагато) асимілювалися.

Африка

Єгипет