Наявні в українській мові також значна кількість слів (близьких до тюркізмів)арабського й іранського (перського) походження.
При вивченні зображальних джерел історики користуються не лише загальноісторичними та джерелознавчими методами, а й методами, що розроблені мистецтвознавцями. Зокрема, поділ зображальних джерел на графічні, скульптурні, малярські, твори прикладного мистецтва має мистецтвознавче походження. Ця класифікація враховує водночас спосіб створення джерела, його форму, особливості використання і може застосовуватись у джерелознавстві.Поширена також класифікація зображальних джерел за іншою формальною ознакою — за розміром: великі (монументальні), середні та малі (мініатюрні) твори. Монументальна форма, що характерна лише для скульптури та живопису, пов'язана здебільшого з архітектурою, окремі різновиди якої відносять до зображальних джерел. Серед монументальних зображень важливе місце займають фрески, мозаїки, рельєфи, вітражі. Прообразом монументального живопису умовно можна вважати первісні наскельні малюнки — петрогліфи.Зображальні джерела середніх розмірів, або, як їх ще прийнято називати, станкові твори, на відміну від монументальних, не пов'язані зі спорудами чи природними об'єктами. Вони об'ємні, створені на верстаті у майстерні митця або в звичайних побутових умовах, коли йдеться про народні скульптуру та живопис.Мініатюрні твори також надзвичайно поширені серед зображальних джерел. Серед них багато невеличких скульптурних тотемних зображень, амулетів, оберегів. Історики добре дослідили і часто використовують такий різновид джерел, як книжкова мініатюра.За нового часу з'явилися специфічні різновиди зображальних джерел, що потребують спеціальних методів дослідження. Це художні листівки, фото- та кінодокументи, відеоматеріали. Важливим і специфічним джерелом є також картографічні зображення, що мають велике значення для вивчення історичної географії та картографії.Мініатюрні твори також надзвичайно поширені серед зображальних джерел. Серед них багато невеличких скульптурних тотемних зображень, амулетів, оберегів. Історики добре дослідили і часто використовують такий різновид джерел, як книжкова мініатюра.За нового часу з'явилися специфічні різновиди зображальних джерел, що потребують спеціальних методів дослідження. Це художні листівки, фото- та кінодокументи, відеоматеріали. Важливим і специфічним джерелом є також картографічні зображення, що мають велике значення для вивчення історичної географії та картографії. За походженням слова́ поділяються на власне українські та запози́чені з інших мов.
Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українськихсловотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей,театр), латинської (клас, аудиторія,конституція), німецької (бутерброд, солдат),англійської (баскетбол, дизайн),французької (кашне, пюре, пальто),італійської (соло, тріо, акорд) та інших.Їх 10%
Історія запозиченьРедагувати
Низка найменувань предметів і понять —іменників, рідше якостей — прикметників ідій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи перейманняслів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.
Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво вукраїнську мову, спочатку в міста імістечка, а потім і в села, проникла певнареміснича термінологія — номенклатуранімецького походження.
Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися зазаконами української граматики (меню,тріо, кашне).
Розрізняють два способи проникання вмови запозичених слів — проникання усне й писемне (книжне). Перший демонструє радикальніше пристосування засвоєногослова в середовищі, що його перейняло, а іноді навіть змінило чи спотворило в дусітак званої народної етимології. Коло засвоюваних усно понять, поряд ізкультурними, може охоплювати примітивно-побутові, лайливі тощо. Найдавніша частина запозичених слів вукраїнській мові сягає щепраслов'янського періоду й тому має відповідники в інших слов'янських мовах. Ці запозичення походять з готської абодіалектів прагерманської мови. Серед запозичень, що усно входили до української мови в різні часи, булитюркізми (слова половецького,татарського й турецького походження або засвоєні через посередництво цих мов).
Наявні в українській мові також значна кількість слів (близьких до тюркізмів)арабського й іранського (перського) походження.
Слова, засвоювані книжно, тобто черезлітературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ці слова виявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичнихзапозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки,державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досілатинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.
Деякі запозичені слова вживаються яксиноніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення.