Римською інтерпретацією християнства стає стоїцизм.

Найвидатнішими серед стоїків є Сенека (4 - 5 pp. н. е.), Епітікет(50 - 40 pp. н. е.), Марк Аврелій (80 - 121 pp. н. е.). Це час найвищої могутності Римської імперії. У ній уже міц­ніють сили, що зумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків — “живи згідно до приро­ди речей”. Природа має все для щастя людини. Самопізнан­ня, самосповідання, риси людини-аграрія, відкриття внутріш­нього світу людини — основні риси світогляду стоїків-римлян. У цьому вони близькі до християнства. Положення “Нового Завіту” і положення з праць Сенеки майже збігаються.

Римляни практичні, і їх ставлення до філософії зумовлюється, відповідністю її вихідних принципів їхньому менталітету державників, законників, чи може вона бути корисною в їхньо­му житті. Сувора мораль предків, на противагу розбещеності, безсиллю людей сьогодення. Лозунг стоїків: “Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть неру­хомо, і довкола неї затихають бурхливі води”. Це хвилі амора­льності, користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.

Сенека каже: “Для вас, епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності й прагнути до без­корисності, доволі схожої на усиновлення, ховатися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпо­чинком, присолоджувати спустошену від дряблості душу й наси­
чуватися їжею і питтям. Для нас же, стоїків, є задоволенням зай­матися доброчинністю, сповненою працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від не­безпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують складне становище інших” [60].

Фінансова та податкова система стародавнього світу.

У 100 – 44 рр. до н. е. у ході реформ Гайя Юлія Цезаря чітко було визначено суми податків для окремих общин. Цензори перевіряли наявність майна та визначали суму податку. Громадяни складали клятву та самостійно декларували власні доходи терміном до 5 років.

Із установленням принципату Октавіана Августа в 30 р. до н. е. він отримав право створення особливої скарбниці (фіск),яка включала як його особисті кошти, так і майно, що належало йому як главі держави. Державна казна наповнювалася за рахунок доходів із імператорських маєтків, податків із провінцій, конфіскації майна та статків засуджених, військової здобичі. Імператор фактично розпоряджався всіма фінансами Римської держави. Було створено спеціальні фінансові контрольні органи, створено перші земельні кадастри власності общин та приватних осіб.

Визначається поняття прямого та непрямого оподаткування. До прямих податків відносили поземельний податок у розмірі 10 відсотків, податок на нерухоме майно, податок на рухоме майно та рабів, подушний податок, п’ятивідсотковий податок зі спадщини, до непрямих – одновідсотковий податок із обороту, чотиривідсотковий податок із обороту при торгівлі рабами, п’ятивідсотковий податок на звільнення рабів, акциз на торгівлю сіллю, п’ятивідсотковий митний збір, податок на промисел тощо.

За спеціальним едиктом Августа, ветерани, їхні діти та батьки звільнялися від усіх податків.

Незаміжні жінки підлягали оподаткуванню в розмірі одного відсотка від їхнього майна та звільнялися від нього з моменту вступу в шлюб, а народження кожної дитини давало батькам нові пільги.

Християнство.

Християнство — злиття культур римлян, греків і нав­колишнього світу — культури варварів.

Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин.

Індивідуалізм та колективізм породжували
християнство.

Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Християнство поховало історицизм - вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, які породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.

На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, христи­янство спрямовує людину на пошук способів і засобів зміни сво­го життя: “просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукай­те — і відчинять”. Християнство сповідує свободу, конфуціан­ство — виконання обов’язків.

Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релі­гії. 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римсько-католицьке та греко-православне (католицьке вселенсь­ке теж православ’я).

Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духов­ного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апос­толів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією сві­тогляду, політичною силою, воно втратило певну кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто пристосувався, присусідився, приліпився. Розпуста, лінощі, зажерливість, брехня, нещирість та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Хрис­тиянство опинилось, як писав Т. Моммзен, на краю прірви. На аре­ну суспільного життя поступово виходить нова постать — носій ринкових від­носин, капіталістичного духу, протестантського пуританізму [60].

Основні терміни і поняття

Ас – грошова одиниця Стародавнього Риму.

Варни – станово-економічна ієрархія в древній Індії (II тис. до н. е.).

Вершники – римські торговці та лихварі, які мали право купити земельні наділи із державного фонду за власні кошти.

Вілла– приватне спеціалізоване господарство із земельним наділом до 125 га, засноване на праці римських рабів.

Гідротехнічне землеробство – іригаційно-зрошувальна система землеробства Стародавнього Сходу.

Глашатай – голова управління податків у Вавилоні.

Другий поділ праці – відділення ремесла від землеробства.

Ергестерія– первісний великий грецький цех, який був у приватній власності і мав спеціалізований характер.

Економіка – за Арістотелем, це вид діяльності для створення багатства як сукупності споживчих вартостей.

Закони Хаммурапі – перший звід законів, який був спрямований на зміцнення економічної влади держави (Вавилон – 1792 – 1750 рр.).

Зразкове господарство – за Катоном, переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією.

Кадастр – перелік осіб для оподаткування.

Колонат– система стосунків між власниками землі та колонами (раби, вільновідпущенники, паупери, вільні селяни) на основі рен­тно-орендних відносин у пізній Римській імперії та Візантії.

Конфуціанство – основною ідеєю є досягнення соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асоціювалася з мудрістю та старшинством.

Лихварство– позика під проценти.

Латифундія – багатогалузеве приватне господарство із земельним наділом до 500 югерів, засноване на праці римських рабів.

Мікроліти і макроліти – первісні знаряддя праці.

Муніципія – у Стародавньому Римі місто з правом самоврядування.

Нобілітет – оточення римських імператорів, яке мало виняткове право на володіння земельними наділами із державного фонду безкоштовно.

Надлишковий продукт – частина продукту, що залишався у первісного виробника після споживання.

Неолітична революція – перехід людства від привласнюючого характеру життєдіяльності до ведення відтворюючого усвідомленого господарства.

Основна продуктивна сила – трудові ресурси, зайняті в основних галузях виробничої діяльності.

Перший поділ праці – відділення кочового тваринництва від осідлого ведення господарства.

Патріархальне рабство – система господарських відносин Стародавнього Сходу, яка спиралася на боргове рабство.

“Податний устав” – один із перших письмових документів, що врегульовував фіскальні відносини (Єгипет – 257 р. д. н. е.).

Принципат – у Стародавньому Римі форма рабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала одній людині – принцепсу (першому у списку сенаторів); існувала з 27 р. до н. е. до 198 р. н. е.

Пауперизм – масові злидні вільного населення в Римі.

Парцела– невеликий наділ землі, який надавався власником в оренду римським колонам.

Прекарій – довічне володіння земельним наділом.

Синойкізм – у Стародавній Греції об’єднання кількох поселень або міст у єдиний поліс.

Сальтус – спеціалізоване приватне римське господарство.

Трапеза– первісний банк (обмінна контора) в античній Греції.

Фіск – особлива скарбниця, створена Августом Октавіаном.

Хрематистика– за Арістотелем, вид діяльності для створення багатства як нагромадження грошей.

Цівітас – громадянська община у Римі.

Ценз– у Стародавньому Римі періодичний перепис майна для оподаткування.

Розділ ІІ (ЗМ 2)

Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.)