МИСТЕЦТВО ОЗДОБЛЕННЯ КНИГИ

Із прийняттям християнства на Русі з'явився ще один культ — культ книжного знання. Це визначило ставлення до книги як до святині. Книгами пишалися в Київській Русі, ціна на деякі з них була такою високою, що як говорили тоді, її «один бог знає»: недарма при пожежі, передусім, рятували книги. Позаяк і у Візантії книга вважалася скарбницею «божественного откровення» і мудрості. Прикрашали книгу так, що вона сама по собі була коштовністю. Вся орнаментика книги виконувалася художником-златописцем, а виготовлення окладу, оздобленого сріблом, ажурною філігранню, кош­товними каменями, золотими пластинами доручалося златоковалю і емальєру.

У зразках давньоруської книги, які дійшли до нас, можна побачити взаємодію кількох видів мистецтва.

Сторінки рукописних книг часто оздоблювали мініатюрами, які відзначалися високохудожньою майстерністю. У давньоруській мініатюрі відбилися риси, що харак­теризують загальний шлях розвитку давньоруського мистецтва. Як і в пам'ятках мону­ментального мистецтва, в ранніх мініатюрах відчуваються візантійські впливи. Але вже з другої половини XI ст. спостерігається проникнення сюжетів і мотивів, узятих з навколишнього життя. У книгах XI ст. є зображення не тільки руських князів, а й про­стих людей, трудових процесів, розваг тощо.

У другій половині XII ст. тематика книжкових мініатюр розширилася. Наприкінці XIІ — на початку XIII ст. з'явився цілий цикл сюжетів світського змісту — ілюстрацій літописів, історичних розповідей.

Найдавнішою і найвідомішою пам'яткою книжкового мистецтва Київської Русі є «Остромирове Євангеліє», написане дияконом Григорієм у 1056-1057 pp. на замовлен­ня новгородського посадника Остромира, наближеного великого князя Ізяслава. У мініа­тюрах спостерігається відгук софійських мозаїк. Кожний колір і фігури євангелістів обведені золотом, тому вся мініатюра нагадує перегородчасту емаль. Фігури обведені рамкою зі складним орнаментом, характерним для виробів київських ювелірів. Великі заголовні літери з рослинними мотивами переходять у людські або звірині зображення і своїми золотими контурами і кольоровими сполученнями також нагадують емаль.

Найцікавішими з художнього погляду є три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки і Марка. На першій мініатюрі зображений Іоанн з учнем Прохором. Вся композиція вписана у квадрифолій (чотирилистник) і обрамлена рослинним орнамен­том на золотій смузі. Художні прийоми в мініатюрах із зображенням Луки і Марка зовсім інші, ніж у першій. На відміну від зображення Іоанна, яке наближене до монументаль­ного живопису, образи Луки і Марка виписані більш графічно, нагадуючи перегородчасті емалі. Очевидно мініатюри створені різними художниками.

Про мистецтво книжкової мініатюри XI ст. дає уявлення й «Ізборник Святослава» 1073 року, написаний дяком Іоанном на замовлення князя. Найцікавішою ілюстрацією цього рукопису є портрет родини князя Святослава Ярославича. Композиція мініатюри характеризується фронтальністю і статичністю. Ліворуч від портрета зображене фанта­стичне чудовисько у вигляді крилатого дволапого створіння з собачою головою. Вва­жається, що це зображене язичницьке божество Сімаргл, охоронець дерева життя. Є такі припущення, що це міг бути герб династії Святославовичів та їх нащадків. Ця думка підтверджується тим, що скульптурне зображення подібного чудовиська було поміще­не у Борисо-Глібському соборі в Чернігові.

Цікаві також малюнки на полях рукопису, які уособлюють знаки Зодіаку. Сим­воли ці прийшли на Русь зі Стародавньої Греції, але стилістика їх виконання суто русь­ка: «стрілець» зображений у вигляді руського воїна, «діва» — кругловидої рум'яної руської дівчини в кокошнику.

Традиції XI ст. знайшли пряме продовження і розвиток у XIІ-ХШ ст. Але в цей час на мініатюрах позначилися риси місцевих художніх шкіл періоду феодальної роздроб­леності.

Видатною пам'яткою книжкового мистецтва Давньої Русі XII ст. є «Юріївське Євангеліє», створене для новгородського Юріївського монастиря. Орнаментальні моти­ви «Юріївського Євангелія» нагадують орнаментацію «Ізборника Святослава», але по­значені вираженою графічністю.

Тривалий час вважали, що руському мистецтву X-XI ст. був мало властивий та­кий вид живопису, як портрет. Однак портретні зображення були присутні у монумен­тальному живописі, наприклад, портрет родини Ярослава Мудрого в Софійському со­борі. У книжкових мініатюрах такі портрети мали навіть менш умовний характер. Та­ким було зображення родини князя Святослава Ярославича в «Ізборнику Святослава». Мистецтво книжкової мініатюри Давньої Русі — це самобутня пам'ятка руського живопису. В портретах князів, зображеннях святих, в орнаментальних мотивах, в тематиці знайшли вияв самобутні риси давньоруського мистецтва. Разом з графічною майстер­ністю блискуче виявилося обдарування митців. Яскраве мистецтво давньоруських художників-мініатюристів міцно увійшло в скарбницю вітчизняного й світового мистец­тва.

ХУДОЖНЄ РЕМЕСЛО

Прикладне мистецтво за часів Давньоруської держави набуло високого рівня розвитку. Вироби художнього ремесла виділялися надзвичайною декоративністю. Це ви­шукане мистецтво своїм корінням входить у селянський побут, і першими ювелірами були жінки. Вони виплітали з провощених шнурів мистецькі вироби, потім покривали їх глиною, віск випалювали, а на його місце заливали розплавлений метал. Але вже у Х ст. лиття бронзи і срібла перестало бути жіночою справою.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва є співіснування елементів язичницької та християнської символіки. Дуже часто вони вживалися при оздобленні одного предмета. Так, на київській золотій емалевій діадемі Х-ХІ ст. з деісусним чином поруч з апостолами зображені дівочі голівки й дерево життя. Цілком можливо, що язич­ницькі сюжети і символи на виробах християнської доби Х-ХІІІ ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.

Причому слід зазначити, що жіночі прикраси відображали давні племінні відмінності. Це можна простежити хоча б на скроневих кільцях. Кільця ці жінки носи­ли по три в ряд на кожній скроні. Так, на колишніх землях радимичів кільця були з напівкруглими щитками, від яких відходило по сім променів, так що вся прикраса нагадувала зірку. У в'ятичів промені розширялися на кінцях, перетворюючись у лопасті. Дротяні скроневі кільця з ромбічними розширеннями, а інколи і з підвісками побутували у новгородців, спіралеподібні — у сіверян, браслетоподібні — у кривичів.

Ювелірна робота не обмежувалася литтям. Відлиті вироби прикрашалися карбу­ванням і гравірованим візерунком. Мистецтво ювелірів давнього Києва чи не найдовершеніше виявилося у перегородчастій емалі, складна техніка якої була повністю ними опанована. Емаллю оздоблювалися предмети із золота і срібла — корони, діадеми, колти (сережки), нагрудні медальйони пряжки, оклади книг.

Під впливом арабських та іспанських виробів ще у VIIІ ст. у східних слов'ян роз­винулася техніка зерні та філіграні (скані). Для ювелірного мистецтва Давньої Русі характерні були два типи філіграні — ажурна філігрань — коли прикрасу виробляли лише зі скрученого дроту, та накладна — коли звитий з дроту візерунок накладався на срібну чи золоту основу і припаювався. Часто прикраси з накладної філіграні оздоблю­вали ще й зерню — малюнком, складеним з дрібних кульок металу. Зерню найчастіше прикрашали трибусинні сережки київського типу. Накладання зернового візерунку на таких предметах вимагало тривалої і копіткої роботи ювеліра. На деяких київських колтах кількість зернин досягає п'яти тисяч штук.

Філігранна орнаментація була здебільшого геометричною, вона складалася з три­кутників, квадратів, ромбів, які поєднувалися з формами зірок, півмісяця, кола. Гео­метричний орнамент був пов'язаний із стародавніми мистецькими традиціями східнослов'янських племен. Його сталість у давньоруському мистецтві пов'язується з язичницькими магічними уявленнями. З часом сакральний зміст таких зображень втра­чає своє первісне значення і набуває суто орнаментального характеру. В досить ранній період в ужитковому мистецтві поряд з геометричними формами була поширена рос­линна і звірина орнаментика. В Х-ХІ століттях звірині зображення поєднуються з рос­линними і геометричними мотивами.

Особливим багатством творчої фантазії відзначається оздоблення золотих колтів. Тут можна бачити сиринів з дівочими обличчями, «дерево життя», птахів тощо.

Зображення парних птахів, сиринів і «дерева життя» зустрічається також на срібних браслетах з черню другої половини XI - середини ХШ ст. Їх можна бачити і на головних літерах давньоруських рукописів, а також на білокам'яному різьбленні храмів.

Відомі також емалеві прикраси лише з християнськими сюжетами. Такою є грив­на ХШ ст. з Кам'яного Броду на Волині. Вона складається з круглих медальйонів. У центральному медальйоні зображений Ісус Христос, далі — Богоматір, Іоанн Хрести­тель, апостоли Петро і Павло та святі Борис і Гліб.

У XIІ ст. поширюється оздоблення срібних речей черню, відомою на Русі ще з X ст. Вироби, оздоблені черню, так само як і предмети з емаллю, здобули славу не тільки на Русі, а й далеко за її межами. Ми маємо змогу спостерігати досить велику кількість речей з черню: браслети, колти, персні, бляшки для одягу. На них поряд із християнсь­кими знаходяться світські та язичницькі сюжети. Розмаїттям сюжетів відзначається оздоблення срібних пластинчатих браслетів, які датуються другою половиною XII - поч. ХШ ст. Як правило, браслети складаються з двох округлих пластин, з'єдна­них між собою шарнірами. Часто їх прикрашають химерні візерунки, плетінки, рослинні орнаменти, зображення левів, барсів, кентаврів тощо. Можна спостерігати й сце­ни з людського життя музикантів, мисливців, танцюристів.

Високохудожньою пам'яткою ужиткового мистецтва є велика срібна з позоло­тою чаша, виконана технікою карбування і оздоблена черню. Знайдена вона у старо­давній частині Чернігова. На чаші відсутні елементи християнської символіки, хоч вона і датується кінцем XI або початком XII ст. На її зовнішній поверхні відображені сцени битви і полювання, а також постаті людей в оточенні рослинного орнаменту. Візерунок плетива зроблений технікою черні. На внутрішній поверхні чаші технікою карбування і за допомогою різця виконані побутові сцени: чоловік з гуслями і молода жінка, що танцює, навколо них зображені птахи і звірі.

Ще зі скіфських часів на Русі була відома техніка штампування металевих ви­робів за допомогою спеціальних матриць. Матриці виготовляли з міді у вигляді масив­них пластин, на які наносили рельєфний малюнок. Цей малюнок тиснули на тонкому срібному або золотому аркуші за допомогою свинцевої пластинки. Застосування мат­риць дало змогу виготовляти дешеві прикраси, штампувати монети і печатки. Знайдені на городищах київські печатки датуються XI – першою половиною XIІІ ст. На печатках часто вміщували портретні зображення власника. Цікаву князівську печатку знайдено під час розкопок у Києві на місці, де колись містився двір князя Мстислава Володими­ровича. На одному боці печатки вміщено погруддя молодого воїна у широкому плащі. Голова його оточена німбом, у правій руці він тримає спис, у лівій — круглий щит. Це зображення святого Георгія. Фігури і напис на печатці такі ж, як і на відомих срібних монетах Ярослава Мудрого. До того ж християнське ім'я князя було Георгій. Отже, очевидно ця печатка належала Я рославу.

Починаючи з Х ст., на Русі набула широкого застосування позолота, яку наносили на різноманітні вироби з металу. Позолота предметів здійснювалася за допомогою амаль­гами (сплаву золота і ртуті). У давнину амальгама мала назву «палене золото». На одних предметах амальгамою покривали всю площу металевої пластини, на інших робили тільки золотий візерунок. Позолотою прикрашали посуд, зброю, військове спорядження.

На Подніпров'ї набуло поширення мистецтво художнього литва. Зразком такого литва може бути великий бронзовий колос XIІ – поч. XIІІ ст., знайдений у Києві. Його відливали частинами в окремих глиняних ливарних формах. Він побудований із ба­гатьох ажурних пластин та решіток і вражає своєю вишуканістю. Способом художнього лиття виготовляли й деякі види зброї, зокрема мідні позолочені булавки. Порожнисті всередині, вони мають чотири великі чотирикутні шипи і вісім трикутних шипів мен­шого розміру, заглибини між якими заповнені орнаментом. Крім предметів, відлитих у керамічних формах, деякі вироби виготовлялися способом лиття по восковій моделі. Зокрема, дтк відливали водоліїв у вигляді тварин. Вважається, що таке мистецтво прийшло на Русь зі Сходу. Пізніше в Україні подібні посудини почали виготовляти з глини.

Асортимент речей, відлитих у формах, був досить різноманітним. Це були браслети, персні, ґудзики, образки, хрестики тощо. Виготовлення кам'яних ливарних форм для відливання прикрас вимагало досить тонкої і копіткої роботи, оскільки малюнок мав імітувати всі найдрібніші деталі, якими оздоблювалися коштовні предмети з золота і срібла.

З каменю в давньоруських містах виготовляли намисто, хрестики, образки, скриньки тощо. Найпопулярнішим матеріалом був овруцький шифер (сланець) та щільний вапняк, які легко піддавалися обробці. Шліфували і гранували також напівкош­товне та коштовне каміння — сердолік, аметист, сапфір, янтар, кришталь.

І, можливо, найяскравіше народна художня творчість виявилася у різьбленні де­рева. На жаль, більшість дерев'яних виробів цієї доби до наших часів не збереглася.

У Х-ХШ ст. на Русі існувало чотири види різьблення по дереву.Передусім, це плоске різьблення, коли малюнок був заглиблений у поверхню предмета. Поширеним був також прийом рельєфного різьблення, при якому опуклий візерунок виступав над поверхнею. Рідше вживали ажурне різьблення, коли малюнок прорізав наскрізь пло­щину, утворюючи нібито мереживо з дерева. Відомим на Русі було також об'ємне різьблення, за допомогою якого виробляли різні предмети і скульптури. При виконанні робіт використовували токарний верстат, який був відомий на Русі, починаючи з X ст.

Різьблення в стародавній Русі використовували не тільки при виготовленні дрібних предметів, а й у будівництві. Ним прикрашали фасади будинків, човни, меблі тошо.

До наших днів збереглося чимало чудових кістяних виробів, створених давньо­руськими майстрами. З кістки і рогу тварин виготовляли колодки для ножів, скриньки, гребінці, ґудзики, шахи, шашки, наконечники для стріл, образки тощо. Основними ор­наментальними мотивами були циркульний мотив і плетінка. Циркульний орнамент складався з кіл з крапкою в центрі, а плетінка являла собою складний візерунок з химер­но переплетених вузьких різьблених смуг.

Завдяки широким дослідженням давньоруських міст і феодальних замків в Ук­раїні відкрито кілька стародавніх склоробних майстерень. У цій галузі на Русі було до­сягнуто значних успіхів. Виготовляли різнокольорову смальту і кольорове скло для вітражів, посуд і прикраси. Широко відомі скляні браслети, намисто.

Багатий асортимент речей у стародавній Русі виготовляли з глини. Найбільш по­ширеним типом глиняного посуду в давній Русі були горщики для варіння їжі. Виготов­ляли також посуд для зберігання рідин та зерна, дитячі іграшки, фігурки людей, птахів, звірів тощо. Великої майстерності досягали давньоруські керамісти у виготовленні де­коративних плиток, якими оздоблювали підлогу і стіни храмів, палаців.

Багато згадок у літописах про ошатний князівський і боярський одяг, оксамит, паволоки. Якщо візерунчасті шовкові та парчеві тканини завозилися з Візантії, то ви­шивки переважно створювалися на місці. Про давньоруське гаптування маємо чис­ленні історичні відомості. Особливого значення набуло гаптування — вишивання золо­тими нитками. Гаптуванням займалися тільки дівчата і жінки, які належали до вищих верств суспільства. Відомо, що дружина великого князя Рюрика Ростиславовича – Анна – сама вишивала і для власної сім'ї, і для оздоблення Видубицького монастиря, а сестра Володимира Мономаха – Анна-Янка – заснувала в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Зразки давньоруського гаптування дають нам можливість заглибитися у зміст цих вишивок. Здебільшого це вишиті смуги з рослинним, звіриним і геометричним орнаментом, побудованим з численними композиціями плетінок. Часто зустрічаються стародавні язичницькі символи: сонячні знаки, «дерево життя», зооморфні зображення тощо. Золоті й срібні візерунки на кольоровому шовку чи темному оксамиті часто оздоблювали перлинами і діамантами.