КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Кризова ситуація, в якій опинилася на сучасному етапі Україна, вимагає пошуку шляхів подолання негативних тенденцій соціально-економічного та духовного розвитку. Нині культурний розвиток України визначається такими головними чинниками:
1)інфраструктура культури в Україні є досить розвиненою, як на східноєвропейські стандарти, але, водночас, – досить закоснілою, технічно та морально застарілою. Сильний відбиток на неї наклали колишній суспільний лад та притаманна йому культурна політика; наслідком цього є орієнтованість на централізоване управління та пряме бюджетне утримання, помітний дефіцит власної ініціативи закладів культури, їхня непідготовленість до існування в умовах суспільного і господарського плюралізму та вільного ринку;
2) останнє десятиліття (горбачовська «перебудова» та перші роки української незалежності) характеризувалося, з одного боку, застоєм і навіть симптомами розкладу традиційно централізованої, одержавленої галузі культури, спричиненими глибокою економічною кризою (держава вже не здатна утримувати інфраструктуру культури бодай на колишньому рівні, не кажучи про її розвиток) та помітним збайдужінням посткомуністичних панівних еліт до культури як політичного чинника, як засобу ідеологічної обробки населення. З іншого боку, демократизація суспільного та господарського життя спричинила появу перших пагонів нової, недержавної культурної інфраструктури, яка, втім, охоплює поки що лише окремі її ділянки (образотворче мистецтво та його ринок, шоу-бізнес, частково театр та ін.) і в найближчому майбутньому не зможе, очевидно, замінити собою державно-комунальну інфраструктуру. Однак ці процеси трансформації, попри свій об'єктивний та загалом передбачуваний характер, відбувалися здебільшого стихійно, при інерційній, часто непослідовній політиці держави та практичній відсутності єдиної регіональної політики в Україні. Це пояснюється як другорядністю культурної проблематики в очах панівних кіл, так і браком чітких уявлень про те, як слід трансформувати культуру, і то не лише серед широких мас, а й у самому культурно-мистецькому середовищі. Наразі домінує думка, що більшість проблем культури можна вирішити простим збільшенням бюджетних асигнувань, а обов'язок самої культури полягає в тому, аби слугувати незалежній українській державі більш-менш так само, як вона раніше слугувала радянському режимові;
3) поглибився інтерес до джерел історії та культури України, до проблеми самовизначення людини в культурі, розвивається потяг до традиційної народної культури, до найкращих зразків фольклору; на цьому ґрунті виникає концептуальний «неофольклоризм» у поезії, живописі, музиці як свідоме втілення в художній творчості народного етичного та естетичного ідеалу. Повернуті до української культури насильно вилучені з неї імена визначних діячів – В.Винниченка, М.Грушевського, М.Хвильового, М.Куліша, В.Підмогильного, М.Бойчука, Г.Холодного, їх творчість стає важливим чинником сучасного духовного життя: увійшли до культурного обігу твори наших сучасників, які знаходилися під забороною, писалися «до шухляди» – О.Гончара, І.Дзюби, Є.Сверстюка, В.Стуса, М.Руденка, С.Сапеляка та ін.;
4) відроджено або створено громадські організації та установи, покликані вести просвітницьку роботу, пропагувати, вивчати історію і сьогодення української культури: Товариство української мови ім. Т.Шевченка, «Просвіта», культурологічне товариство «Спадщина», Наукове товариство ім. Т.Шевченка, Міжнародна асоціація україністів тощо. Виникають нові форми культурно-освітньої і бібліотечно-інформаційної справи, пов'язані зі зростанням потягу мас до самоосвіти та вдосконалення власних знань, умінь і навичок у різних галузях науки і культури, зацікавленістю людей у відродженні народних свят, обрядів, звичаїв;
5) розвиваються краєзнавчі та народознавчі дослідження, які допомагають конкретніше усвідомити регіональні та етнографічні особливості національної культури українців та культур інших народів, що мешкають на території України. Актуальними стають проблеми підвищення культури міжнаціональних стосунків та міжнаціонального спілкування, розвивається прагнення інших народів до національно-культурної автономії, до утворення власних культурницьких організацій;
6) поглиблюються зв'язки української культури з культурою діаспори, розпочинається процес плідного обміну збереженими цінностями та власними унікально-неповторними досягненнями, зникає політизована упередженість щодо наукових українознавчих студій за кордоном, вони починають входити в культурне життя народу України;
7) зростає роль церкви в процесах соціального та духовного розвитку: відроджено Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, заборонену після Другої світової війни, та Українську автокефальну православну церкву. Об'єктивний аналіз сучасного становища та перспектив розвитку українського суспільства загалом і його культурної сфери, зокрема, свідчить, що лише «косметичний ремонт» чи ідеологічне перефарбування дотеперішньої культурної політики – справа безперспективна з кількох причин.
По-перше, українське суспільство, яке стає дедалі відкритішим і демократичнішим, уже не задовольниться «державною культурою», а ринково-орієнтована українська економіка не буде її утримувати так, як це раніше робила командна економіка. До того ж культура радянського типу може успішно існувати лише за браком будь-якої конкуренції, чого вже, вочевидь, не буде. По-друге, найбільш динамічна й творча частина культурно-мистецького середовища не погодиться з «одержавленням» культури й мистецтва, не перетвориться на слухняних обслуговувачів державної пропагандистської машини.
Все це свідчить про необхідність реформ у культурній сфері, стрижнем якої має стати реформування культурної політики. Водночас, зрозуміло, що за будь-яких реформ повинні зберегтися державне фінансування як головне джерело підтримки культури (незалежно від форм власності та господарювання), а також переважна частина матеріально-технічної інфраструктури культури.
Процес реформування культурної сфери мав би включати такі головні моменти:
- формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та українським особливостям і узгоджувалась із законодавством про «неприбуткові» організації як серцевиною такого законодавства;
- реорганізацію державних та регіональних інституцій, які донині «керували культурою», аби спрямувати їхню діяльність на рейки підтримки культури як такої, незалежно від підпорядкування та форми власності;
- реорганізація майнових та фінансово-господарських взаємин у культурній сфері в напрямі трансформування культурної інфраструктури в складову «третього сектора суспільного виробництва»;
- заохочення недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (спілок, фундацій, професійних гільдій, творчих колективів), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через різноманітність творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування;
- гуманізацію культурного життя і, передусім, у сфері освіти та науки;
- створення режиму здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної культурно-мистецької продукції, аби забезпечити їх конкурентоспроможність, не допустити нової «культурної колонізації» України.
Таким чином, ми стоїмо наразі на порозі великих зрушень у розвитку української культури. Багатовіковий досвід її розвитку, в якому були часи піднесення і занепаду, розквіту і згасання, свідчить, що наша культура має сили та резерви для виходу з кризового стану, але це потребуватиме максимально зосереджених зусиль всього народу, державної та міжнародної підтримки, докорінних змін у сучасній культурній сфері. Стає зрозумілим, що глибинна структурна перебудова всіх сфер життя українського народу, включення в загальноєвропейську та загальносвітову цивілізацію неможливі без концентрації громадської уваги на культурній роботі, без визнання пріоритетності вирішення завдань духовного оновлення країни.
Незважаючи на серйозні проблеми і згадані негаразди, культура України була й залишається яскравим явищем світової культури, становить ще невикористаний резерв у загальнолюдській цивілізації.
Контрольні запитання
1. Яку роль відігравали «Просвіти» у культурно-освітянському русі на сході й заході України?
2. Якими були особливості розвитку культури доби Центральної Ради та гетьманату?
3.Який вплив мала політика українізації на просвітницькі процеси в Україні?
4.У чому полягала сутність літературної дискусії 1925-1928 pp.?
5.У чому, на вашу думку, виявляються суперечності у розвитку культури 30-х років?
6.Якими були особливості розвитку української культури у роки Великої Вітчизняної війни?
7.Якими були успіхи і втрати в українській культурі 60-70-х років?
8.Які події політичного і соціального життя України визначили розвиток культури 80-х років?
9.Які урядові документи визначають напрями та зміст відродження української культури на сучасному етапі?
Теми рефератів:
1. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль».
2. Суспільно-культурна діяльність М. Хвильового.
3. Традиції і новаторство в українській культурі XX ст.
4. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі.
5. Особливості культурного відродження на сучасному етапі.
6. Внесок О.Довженка у розвиток української культури.
7. Становлення українського кінематографу.
Література
Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. – К., 1991.
Історія української культури ХХ ст.: у 2 кн. – К., 1993-1995.
Історія українського радянського кіно: у 3 т. – К., 1986.
Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). – К., 1996.
Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., Едмонтон, 1992.
Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.
Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). – К., 1991.
Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К., 1998,
Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К., 1999.
Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія, проза, драматургія. – Париж, 1959.
Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.
Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998.
Петров В.П. Діячі української культури (1920-1940 pp.): Жертви більшовицького терору. – К., 1992.
Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). – К., 1993.
Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – К., 1995.
Украинская Советская социалистическая республика: Энцикл. справ. – К., 1987.
Феномен нації: Основи життєдіяльності. – К., 1998.
Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.
Хвильовий М. Україна чи Малоросія? – К., 1993.
Шейко В.М. Історія української культури. – Харків, 2001.
Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. – Харків, 2001.
Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. – Харків, 2003.
СЛОВНИЧОК
АБСИДА (АПСИДА) – півкруглий (іноді багатокутний) виступ в античних або церковних будівлях, перекритий куполом чи зімкнутим напівсклепінням.
АВГУСТЕЙ – Великий імператорський палац у візантійській столиці Константинополі.
АВТОХТОННИЙ – такий, що виник на місці сучасного проживання, існування.
АГІОГРАФІЧНІ ТВОРИ – АГІОГРАФІЯ – вид церковної літератури, яка вміщувала описання життя святих.
АКАНФ – рослина, подібна до чортополоху, часто зустрічається в античному образотворчому мистецтві.
АЛІПІЙ (Алімпій, Олімпій) ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1114) – давньоруський живописець, ювелір, лікар, чернець Києво-Печерського монастиря.
АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА В КИЄВІ – пам'ятка культової архітектури у стилі бароко. Побудована в 1744-1767 pp. За проектом архітектора Б.Растреллі на Андріївській горі в пам'ять про відвідини Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною.
АНТИ – племінна група давніх слов'ян. Займала територію між Дністром і Дніпром. Етнонім має іранське походження й означає "крайній, окраїнний". Остання письмова згадка про антів датується 602 роком у зв'язку з походом аварського карального загону для їх винищення. Разом з іншими ранньослов'янськими групами анти причетні до етногенезу східних, західних та південних слов'ян.
АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я – міста-держави (поліси), які виникли у процесі грецької колонізації VI – V ct. до н.е.: Тіра в Нижній Наддністрянщині, Ольвія в Нижньому Побужжі, Херсонес у Південно-Західному Криму, Пантікапей на Керченському півострові.
АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1073) – чернець, один із засновників і керівників Печерського монастиря у Києві.
"АНФОЛОГІОН" – збірка вибраних служб на всі 12 місяців року, видана друкарнею Києво-Печерського монастиря у 1619 році. Тексти були підготовлені Іовом Борецьким. У редагуванні книжки брав участь Захарія Копистенський.
АНТИФОН – церковний вірш для поперемінного співу двох хорів.
АНТРОПОМОРФНИЙ – людиноподібний
АПОКРИФИ – стародавні релігійно-легендарні твори на біблійні сюжети.
"АПОСТОЛ" – перша друкована книга в Україні. Видана в лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.
АРГАТИ – найбідніша частина запорозького козацтва у XVIII ст. Брали активну участь у гайдамацькому русі.
АРКАДА – кілька однакових за формою арок у будівлі, що спираються на колони.
АРХОНТ – знатна багата особа, дворянин.
АСИМІЛЯЦІЯ – злиття одного народу з іншим, яке супроводжується зміною самосвідомості, звичаїв, мови тощо.
АТРІУМ – головне приміщення, вітальня візантійського будинку, палацу.
БАРМИ – дорогоцінні наплічники, прикрашені зображенням релігійного характеру, одягалися візантійськими імператорами й давньоруськими князями під час коронацій та урочистих виходів.
БАРМИЦЯ – кольчужна сітка, що кріпилася до шолома й захищала шию, вуха та потилицю воїна.
БАРОКО – стиль в європейському мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст., для якого характерні зовнішній блиск, парадність, декоративність.
БЕРЕГИНІ – русалки у східнослов'янській міфології.
БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 року – злука католицької (Вселенської) церкви та православних єпископій України та Білорусі на умовах визнання католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина, додержання візантійського обряду та юліанського календаря.
БОЙКИ – етногафічна (субетнічна) група українців, які населяють Карпати. Родовід ведуть від давнього східнослов'янського племені білих хорватів.
БОРЕЦЬКИЙ Іван (Іов) Матвійович (?– 1631) – церковний, політичний і культурно-освітній діяч. Перший ректор Київської братської школи. Київський православний митрополит.
БОРИСФЕН – грецька назва р.Дніпро за античних часів.
"БУКВАР" ІВАНА ФЕДОРОВА – назва книги умовна, оскільки титульний лист або передмова відсутні. Відомий у 1574 р. у Львові та в 1578 р. в Острозі
"БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ" – книжечка, укладена Т.Шевченком і видана його коштом у 1861 р. для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою у недільних школах.
БУЛАВА – один із козацьких клейнодів, символ найвищої влади гетьманів, козацьких отаманів в Україні XVI – XVIІІ ст., а також у турецьких пашів. Мала вигляд палиці зі срібною або позолоченою кулею на кінці,
БУНЧУК – важливий атрибут гетьманської влади, військова регалія в козацькому війську. Походить із Туреччини. Мав вигляд палиці, зверху якої кріпилася маковиця (кулька, схожа на маківку), від якої донизу звисали довгі пасма кінського волосся білого, чорного, рудого кольорів, а також дві китиці.
ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, згідно з яким заборонялося друкувати науково-популярну і релігійну літературу українською мовою.
ВАСИЛЕВС – титул візантійського імператора.
ВЕЛЕС – бог скотарства, торгівлі й музики у східних слов'ян.
ВЕЛИКА СКІФІЯ – наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор'ї в VIІ - ІVct. до н.е.
ВЕНЕДИ – найдавніше слов'янське етноплемінне об'єднання. Вперше згадується у І ст.
ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ – пам'ятка архітектури. Заснований у 1070-х роках князем Всеволодом Ярославичем на південній околиці Києва –у Видубичах. Осередок освіти та культури у Київській Русі.
ВИЇМЧАСТА ЕМАЛЬ – поширена у слов'ян техніка виготовлення металевих ювелірних виробів, прикрашених залитими у спеціально видовбані гнізда кольоровими емалями.
ВІЛА – русалка, діва-чарівниця у міфології південних слов'ян.
ГЕРРОС – місце поховання скіфських царів, розташоване у Нижньому Подніпров'ї.
ГІЗЕЛЬ Інокентій (бл. 1600 – 1683) – історик, освітній та політичний діяч. Ректор Києво-Могилянського колегіуму, архімандрит Києво-Печерської лаври і управитель лаврської друкарні.
ГОМІЛІЯ – релігійна проповідь, послання.
ГОРИТ – скіфський дерев'яний футляр для лука і стріл.
ГОТИ – одне з найбільш відомих в історії Європи часів пізньої Римської імперії східногерманське племінне об'єднання. На території України проживали від кінця II до рубежу IV-Vct.
ГРАФІТІ – написи і малюнки, накреслені на речах, стінах будівель тощо.
ГРИВНЯ (гривна) – вагова, лічильна й монетна одиниця в Київській Русі, Україні, Росії та Білорусі.
ГРИДНИЦЯ – приміщення для княжих дружинників, для прийому гостей.
ГРИФОН – міфологічна істота, крилатий лев, іноді з головою орла.
ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX – на початку XX ст.
ГУЛЕВИЧІВНА Єлизавета (Гальшка) (1575-1642) – поміщиця, вдова мозирського маршалка Лозки. Одна із засновників Київської братської школи. Вела меценатську та освітню діяльність.
ГУЦУЛИ – етнографічна (субетнічна) група українців, розселена в українських Карпатах. Нащадки давніх слов'янських племен – білих хорватів, тиверців, уличів,
ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА У КИЄВІ – загальнонародна історична назва церкви Богородиці, зведеної у 991-996 pp. Перший кам'яний храм у Київській Русі. Була усипальницею княжого роду. У 1240 р. під час монголо-татарської навали була зруйнована.
ДИВИТІСІЙ – верхній парадний одяг візантійських імператорів.
ДИПІНТІ – написи фарбою, як правило, на посудинах.
ДИСКОС – ритуальна церковна посудина (блюдце на підставці).
ДИТИНЕЦЬ – внутрішня частина фортеці, укріпленого міста; кремль.
ДІАСПОРА – частина народу, яка назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншоетнічному середовищі.
ДОБРОМИЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС – хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648-1700 pp.
ДОЛЬМЕНИ – поховальні споруди дохристиянських епох, складені з кам'яних брил.
ЕВЕКТА – митний податок, що стягувався урядом Гетьманщини за вивіз товарів до Росії в другій половині XVIІ – XVIІІ ст.
ЕКФРАСІС – християнська проповідь.
ЕЛЕКТР – штучний метал; сплав золота і срібла.
ЕЛОГІЙ (лат.) – короткий вислів; надмогильний напис.
ЕМСЬКИЙ АКТ 1876 р. – підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства.
ЕПІКЛЕЗА – найменування божества у відповідності до його конкретного втілення.
ЕПІТАФІЯ (грец.) – надгробний напис.
ЄВКТИРІЙ – монастирське приміщення для моління.
ЄВХАРСТЇЯ – одне з таїнств християнської релігії – причастя.
ЄЛЕЦЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр Київської Русі, заснований у 60-х роках XI ст.
ЖИГАЛО – залізний прут для пропалювання отворів у дереві.
ЗАБОРОЛО – захищена верхня частина міської стіни чи валу.
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих верховною владою правил у суспільстві. В Україні існувало з давніх часів.
ЗЕРНЬ – дрібні золоті або срібні кульки, напаяні на ювелірні вироби.
ЗООМОРФНИЙ – звіроподібний.
ІЄРЕЙ – священик, пресвітер.
ІКОНОГРАФІЯ – визначені правила зображення певного сюжету чи особи; перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету тощо.
ІЛАРІОН (?– бл. 1088) – митрополит київський, церковний і політичний діяч, філософ і оратор. Автор "Слова про закон і благодать".
ІЛАРІОН (світське ім'я – Іван Іванович Огієнко; 1882 -1972) – православний митрополит, мовознавець, історик церкви, церковний та культурний діяч. Автор багатьох творів з історії української культури та церкви.
ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА У СУБОТОВІ – пам'ятка архітектури раннього бароко в Україні. Зведена у 1653 р. за наказом Б.Хмельницького як церква-усипальниця.
ІНСИГНІЇ (в Україні – клейноди) – дорогоцінні предмети, що є ознаками влади (атрибутами державності), гідності, спеціального відзначення.
ІРМОС – церковна пісня, гімн.
"ІСТОРІЯ РУСІВ" – історично-політичний твір кінця XVIII – початку XIX ст. Питання авторства досі залишається дискусійним. Книга відіграла важливу роль у формуванні історичної та національної самосвідомості українського народу.
КАГАН – правитель, хозарський хан.
КАПИЩЕ – місце культових відправ у давніх слов'ян,
КАТЕХІЗІС – короткий виклад (у формі запитань і відповідей) догматів християнського віровчення.
КЕНТИНАРІЙ – візантійська міра ваги і грошова одиниця, що дорівнювала 1,8 кг золота.
КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА У КИЄВІ – пам'ятка архітектури Київської Русі. Побудована всередині XIІ ст.
КІНЕЦЬ – частина міста в Давній Русі.
КЛIP – духовенство, церковнослужителі.
КЛІРОС – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщується клір – церковнослужителі.
КЛОБУК – чернечий головний убір, що складається із шапочки (камілавки) і крепового покривала.
КОВНИЦЯ – кузня.
КОВНІР Степан Дем’янович (16955-1786) – архітектор і будівничий. Споруди його виконані у стилі українського бароко.
КОЛТ – поширена в Київській Русі підвісна прикраса на зразок сережок.
КОНТРФОРС – вертикальний виступ стіни, що посилює її стійкість.
КОНУНГ – князь, король у скандинавів.
КОНХА– ніша у палаці, в храмі.
КОСМОГОНІЯ – розділ астрономії, який вивчає походження й розвиток небесних тіл та їх систем.
КОСМОЛОГІЯ – уявлення давніх людей про будову і розвиток Всесвіту.
КУЛЬТУРНИЦТВО – культурно-освітній рух XIX – початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня населення і зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.
КУРГАН – фунтовий або кам'яний насип над одним або кількома похованнями.
ЛАПІДАРНИЙ НАПИС – напис, вирізьблений на камені.
"ЛЕКСИС" – словник, виданий Лаврентієм Зизанієм у Вільно (1596), в якому церковнослов'янські перекладені розмовною мовою,
ЛЕМКИ – етнографічна (субетнічна) група українців, які здавна живуть в Карпатах.
ЛІТУРГІЯ – церковне богослужіння.
ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО (Успенське ставропігійське братство у Львові) – громадська благодійно-просвітницька організація православних міщан, створена на початку 1580-х pp.
МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ У КИЄВІ – пам'ятка палацово-паркової архітектури. Зведена у 1745-1752 pp. За проектом Б.Растреллі як резиденція членів царської сім'ї на випадок їх перебування у Києві.
МЕАНДР – стрічкоподібний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії із завитками.
МИТРОПОЛІЯ – головне місто області, підпорядкованої митрополиту; столиця.
МОГИЛА Петро Симеонович (1596-1647) – політичний і культурний діяч України, Молдавії та Румунії. Митрополит Київський і Галицький. Фундатор Києво-Могилянської академії. Автор багатьох творів, написаних слов’янською, польською і латинською мовами.
МУСІЯ– мозаїка.
НАКРА – ударний інструмент, подібний до барабана.
НЕФ – витягнуте у довжину приміщення в церкві, відокремлене рядом колон.
НОГАТА – давньоруська дрібна монета,
НОМІЗМА – стародавня грецька золота монета.
ОБОЛ – стародавня срібна монета.
ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК– пам'ятка архітектури XIII-XVIII ст. на Львівщині. Являє собою характерний взірець давньоруського еліпсоподібного замку, перетвореного у ренесансний палацовий комплекс.
ОРАНТА – ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.
ПАВОЛОКА – коштовна тканина, покривало.
ПАНАГІЯ – іконка, яку містить на грудях, поверх одягу, вище духовенство.
ПАНТЕОН – усі боги того чи іншого культу.
ПЕКТОРАЛЬ – коштовна металева нагрудна прикраса – ознака влади,
ПЕРЕГОРОДЧАСТАЕМАЛЬ – поширена в Київській Русі техніка виготовлення ювелірних виробів, коли емаль заливалася всередину напаяних на прикрасу перегородок.
ПЕРУН – у східнослов'янській міфології бог грому і блискавки. У передхристиянську добу – один із верховних богів,
ПИСАЛО – паличка для письма.
ПІНЯЗЬ– стародавня дрібна монета.
ПЛАЩАНИЦЯ — ритуальний предмет у християнській церкві.
ПЛІНФА– старовинний будівельний матеріал, що має форму тонкої цегли.
ПОСАД – передмістя, реміснично-торговельна частина у давньогрецьких містах; поселення.
ПОТИР – чаша, ритуальний церковний посуд.
П'ЯТНГИЦЬКА ЦЕРКВА У ЧЕРНІГОВІ – пам'ятка давньоруського церковного зодчества кінця XIІст.
РЄЗИ– стародавнє слов'янське письмо, що за свідченням письмових джерел, існувало ще у дохристиянську добу.
САКЕЛЛАРІЙ– високий церковний чин у Візантії, у віданні якого були монастирі.
САКРАЛЬНИЙ (лат.) – священний, релігійний.
СИНОПСИС – збірка матеріалів, статей, описів з якогось, як правило, розташованих у хронологічному порядку. Термін застосовується переважно до історичних творів. "Київський синопсис" – перший короткий нарис історії України. Створений у Києво-Печерській лаврі. Автором вважається Інокентій Гізель.
СІНКЕЛЛ – слуга, довірена особа епископа.
СКАЛЬДИ – давньоскандинавські поети-співаки.
СКУД ЕЛ ЬНИЙ – глиняний.
СКУРРИ – скоморохи, блазні.
СКУФ'Я – оксамитова шапочка, яку носять священики.
СМАЛЬТА – кольорове скло для мозаїки.
СОФІЇВКА – дендрологічний парк у м.Умань на Черкащині, видатна пам'ятка паркового мистецтва. Закладений у 1796-1800 pp. На замовлення Фелікса Потоцького і названий на честь його дружини Софії.
СОФІЯ КИЇВСЬКА – видатна пам'ятка давньоруської архітектури XI ст., православний собор, який був релігійним, духовним, політичним і культурним центром Київської Русі.
СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР У ЧЕРНІГОВІ – головний храм Чернігівського князівства у давньоруські часи. Заснований близько 1036 p., завершений у 50-70-х рр.ХІ ст.
СТРИБОГ – бог вітру у східнослов'янській міфології.
ТЕРАКОТА – виріб із випаленої глини.
ТРЕБА – жертва.
ТРЕБИЩЕ – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.
ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр доби Київської Русі. Виник у 1069 р. як печерний монастир під назвою Іллінський. У XVII - XVIII ст. монастир був відомим осередком українського літописання і книгодруку.
ТРОПАР – величальна пісня у православному богослужінні на честь того чи іншого святого.
ФІБУЛА– металева застібка на зразок англійської шпильки.
ФІЛІГРАНЬ – виготовлення ювелірних ажурних предметів із тонкого скрученого золотого, срібного чи мідного дроту.
ФРЕСКА – живописний твір, виконаний фарбами на свіжій штукатурці.
ФРОНТОН – верхня трикутна частина фасаду будівлі, обрамлена карнизами.
ХАРТІЯ – матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також сам рукопис, аркуш паперу, грамота.
ХЛАМИДА – стародавній верхній одяг (просторий плащ із застібкою на правому плечі або на грудях).
"ХРОНОГРАФИ" – середньовічні твори із всесвітньої історії. На Русі були поширені з Х ст.
ЧЕРНЬ – сплав срібла, свинцю, сірки та інших компонентів, за допомогою якого шляхом спеціальної термічної обробки прикрашають срібні вироби.
ШЕСТОПЕР – холодна ручна зброя, булава з виступаючими пластинами (перами).
ЯРИЛО – бог сонця, весни, плотської любові, плодючості у східнослов'янській міфології.
Література до курсу
Тексти
Боплан Г.Л. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани. – Львів, 1990.
Галицько-волинський літопис (XIII ст.). – Львів, 1994.
Геродот. Геродота Турійця з Галікарнасса "Історія" / Пер. А.О.Білецького. – К., 1993.
Історія філософії України. Хрестоматія. – К., 1993.
Літопис Руський / За Іпатським списком пер. Л.Махновець. – К., 1989.
Повість временнихліт. – К., 1990.
Памятники литературы Древней Руси XI – нач. XII в. – М., 1978.
Памятники литературы Древней Руси XII в. – М., 1980.
Памятники литературы Древней Руси ХІІІ в. – М., 1981.
Пам'ятки братських шкіл на Україні (кінець XVII – початок XVIІI ст.): Тексти і дослідження. – К., 1988.
Пам'ятки братських шкіл на Україні (кінця XVII – початку XVIІІ ст.). – К., 1995. Ч. 1-2.
Памятники эстетической мысли на Украине XVIІ – пер. пол. XVIІІ ст. – К., 1987.
Прокопович Ф. Філософські твори. У 3 т. – К., 1979-1981.
Сковорода Г.С. Сочинения. В 2т. – М., 1973.
Сковорода Г. Твори. У 2 т. – К., 1994.
Українські гуманісти епохи Відродження /Антологія. – К., 1995. – Ч.1-2.
Навчальні видання
Вінокур І.С, Телегін Д.Я. Археологія України / Навч. посіб. – К., 1994.
Вінокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України / Навч. посіб. – К., 1996.
Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К., 1997.
Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Навч. посіб. – К., 1996
Давня історія України / Навч. посіб.У 2 кн. – К., 1994-1995.
Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учеб. Пособие / Под ред. Е.А.Мельниковой. – М.: Логос, 2003. – 608 с.
Етнографія України / За ред. С.А.Макарчука. – Львів, 1994.
Історія української літератури XX століття / Навч. посіб. Кн. 1-2. – К., 1993-1995.
Історія української літератури XIX ст. В 3 кн. / Посіб. – К., 1995-1996.
Історія християнської церкви на Україні (Релігієзн. довідк. нарис). – К., 1992.
Кононенко П.П. Українознавство. – К., 1996.
Крисаченко В.С. Екологічна культура. – К., 1996.
Культура і побут населення України. – К., 1993.
Культура українського народу / В.М.Русанівський та ін. – К., 1994.
Макарчук С.А. Український етнос (Виникнення та історичний розвиток). – К., 1992.
Моця O.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства / Навч. пбсіб. – К., 1996.
Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). – К., 1996.
Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах / Навч. посібник. – К., 1997.
Описи Київського намісництва 70-80 pp. XVIIІ ст. – K., 1989.
Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. – К., 1991.
Попович М.В. Нарис історії культури України. –К., 1998.
Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. / Навч. посіб. – К., 1996.
Українська культура: Історія і сучасність. – Льв., 1994.
Українська та зарубіжна культура: Навч. носіб. /за ред. М.М. Заковича. – К., 2000. – 622 с.
Українська художня культура: Навч. посіб. /За ред. І.Ф.Ляшенка. – К., 1996.
Українське народознавство: Навч. посіб. – Льв., 1994.
Уляновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. В 3 кн. – К., 1994.
Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.
Шейко В.М., ТишевськаЛ.Г Історія української художньої культури. — X., 1999.
ШейкоВ.М., Тишевська Л.Г. історіяукраїнськоїхудожиьоїкультури. – X., 2003.
Дослідження
Абрамович Д.М. Києво-Печерський Патерик. – К., 1991
Археология Украинской ССР. –К., 1985-1986. – Т. 1-3.
Асеева Н.Ю. Украинское искусство и европейские художественные центры: конец XIX – нач. XX в. – К., 1989.
Бабишин С.Д. Школа та освіта Київської Русі. – К., 1973.
Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – X., 1993.
Багалій Д.І. Нарис історії України: Доба натурального господарства. – К., 1994.
Багалій Д. І. Український мандрований філософ Г.С.Сковорода. – К., 1992.
Баканурский A.Г. Украинский фольклорный театр: от истоков до народной драмы. – Одесса, 1994.
Барабаш Ю. "Знаю человека…": Григорий Сковорода. – М., 1989.
Барская Н.А. Сюжеты и образы древнерусской живописи. – М., 1992.
Білецъкий П. Український портретний живопис. XVII-XVIII ст. – К., 1969.
Бочаров Т.Н. Художественный металл Древней Руси. – М., 1984.
Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. – К., 1989.
Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.
Бичк оА.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції: Спроба екзистенціального дослідження. – К., 1995.
Бычко А.К. Народная мудрость Руси: (Анализ философа). – К., 1988.
Бычков В.В. Эстетическое сознание Киевской Руси. – М., 1988.
Вагнер Г. К. Искусство мыслить в камне: Опыт функциональной типологии памятников древнерусской архитектуры. – М., 1990.
Вагнер Г.К. Канон и стиль в древнерусском искусстве. – М., 1987.
Варванцев Н.Н. Украина в российско-итальянских общественных и культурных связях (первая половина XIX в.). – К., 1986.
Варда Є.І. Від Ніневії до України. – К., 1992.
Белецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М., 1978.
Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. – М., 1996.
Вернадский Г.В. Киевская Русь. – Тверь, І996.
Вернадский В. И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. – 1990. – № 3.
Вільчинський Ю. .Олександр Потебня як філософ. – К., 1995.
Воропай О. Звичаї нашого народу: етногр.нариси. У 2 т. – К., 1991.
Гнідан О.Д., Дем'янівська Л.С. Володимир Винниченко: життя, діяльність,творчість. – К., 1996.
Голенищев-Кутузов И. Н. Гуманизм у восточных славян: Украина и Белоруссия. – М, 1968.
Голіченко Т. С. Слав'янська міфологія та антична культура. – К., 1994.
Голубенко П. Україна і Росія: У світі культурних взаємин. – К., 1993.
Горский B.C. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI – нач. XII вв. – К., 1988.
Грабович Г. Шевченко як міфотворець. – К., 1991.
Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. – 1994. – №3.
Греков Б.Д. Культура Киевской Руси. – M., 1953.
Грімстед К.Л., Боряк Г. Доля українських культурних цінностей під час другої світової війни: винищення архівів, бібліотек, музеїв, – Л., 1992,
Грушевський М.С. Духовна Україна: Збірка творів. – К., 1994.
Грушевський М.С. Історія України-Русі: В 11 т., 12 кн., – К., 1991.
Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 т., 9 кн. – К., 1993-1996.
Дзюба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність // Наука і культура. Україна. Щорічник. – Вип. 22. – К., 1988.
Духовная культура древних обществ на территории Украины. – К., 1991.
Драгоманов М.П. Вибране. – К., 1991.
Древнерусское искусство: Художественная культура Х – перв. пол. XIII в. – M., 1988.
Древняя Русь: пересечение традиций. – М., 1997.
Ефименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990.
Ефремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.
Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI–XVIII ст. – К., 1983.
Забужко О.С Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. – К., 1993.
Замалеев А.Ф., Зоц В.Л. Мыслители Киевской Руси. – К., 1981; 1987.
Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVІІІ ст. – Л ьв., 1971.
Запаско Я. П. Українська рукописна книга. – Льв., 1995.
Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1989.
Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. – М., 1981.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1993.
Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIП ст. – К., 1966.
Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XVI-XVIІІ ст. – К., 1972.
Ісаєвич Я.Д. Культура Галицко-Волынской Руси // ВИ. – 1973. – № 1.
Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – К, 1983.
Ісаєвич Я.Д. Україна давня і нова: Народ, релігія, культура. – Л ьв., 1996.
Історія Академії наук України. 1918-1933. – К., 1994.
Історія запорізького казацтва: сучасний стан та проблеми дослідження. – К., 1990.
Історія релігії в Україні. У 10 т. – К., 1997-1999. – Т.1-3
Історія української дожовтневої музики. – К., 1969.
Історія української культури: Побут. Письменство. Мистецтво. Театр. Музика / За ред. І.Крип'якевича. – К., 1994.
Історія української літератури. У 8 т. – К., 1967-1971.
Історія українського мистецтва. У 6 т. – К., 1966-1970.
Історія української музики. У 6 т. – К., 1989.
Історія філософії України. – К., 1994.
Історія філософії на Україні. В З т. – К., 1987-1988.
Історична міфологія в сучасній українській культурі. – К., 1998.
Каргер М.К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города. – М. – Л., 1958-1961. – Т. 1-2.
Карпов А. Ю. Владимир Святой. – М.,1997.
Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992.
Касьянов Г. В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.
Кирило-Мефодіївське товариство. У З т. – К., 1990.
Кожин Н А. Украинское искусство XIV – нач. XX вв. Очерки. – Л ьв., 1958.
Колесов В.В. Мир человека в слове Древней Руси. – Л., 1986.
Коновець О.Ф. Просвітницький рух на Україні: XIX – перша третина XX ст. - К., 1992.
Космос древньої України. Трипілля – Троянь: Міфологія. Філософія. Етногенез. VI тис. до н. е. – І тис. н. е. – К., 1992.
Костомаров М. Слов'янська міфологія. – К., 1994.
Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописях, преданиях и легендах. – К., 1986.
Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов'янської цивілізації. – К., 1993.
Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIІІ – середина ХІХ ст.). – X., 1996.
Крещение Руси в трудах русских и советских историков. – M., 1988.
Крип 'якевич І.П. Історія України. – Льв., 1990.
Культурне будівництво в Українській РСР. 1917-1927. – К., 1979.
Культурне життя в Україні (західні землі). – К., 1994. – Т. І.
Культурна спадщина Слобожанщини: Історія та краєзнавство: Зб. наук.-попул. ст. / Харк. обл. держ. адімін. та ін.; Ред. кол.: A.M. Колодний та ін. –X.: Курсор, 2003.
Культурные и общественные связи Украины со страной Европы. – К., 1990.
Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. – М., 1960.
Лазарев В.Н. Русская иконопись от истоков до начала XVI в. – М., 1983.
Литература и культура Древней Руси. – М., 1994.
Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1972.
Лобановсъкий Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини XIX – початку ХХ ст. – К., 1989.
Логвин Г.Н. Украинское искусство X-XVIII вв. – M., 1963.
Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX - початку XX ст. – К., 1993.
Макаров A.M. Світло українського бароко. – К., 1994.
Марченко М.І. Історія української культури. – К., 1961.
Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.) – К., 1959.
"Mediaevalia ucrainica": ментальність та історія ідей. – К., 1992.
Мистецтво та етнос. – К., 1991.
Мистецтво Київської Русі: Архітектура. Мозаїка. Фрески. Іконопис. Мініатюра. Декоративно-ужиткове мистецтво: Альбом / Авт.-упор. Ю.С.Асєєв. – К., 1989.
Мицько І.3. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636). – К., 1990
П.Могила: богослов, церковний і культурний діяч. Матеріали міжнародної наук конференції (1996). – К., 1997.
Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.
Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – К., 1997.
Нариси з історіїукраїнськогомистецтва / За ред. В.Г.Заболотного. – К., 1996.
Нариси з історії української інтелігенції (перша половина XX ст.). В 3 кн. / Білоконь С.І., Бойко О.Д., Брега Г.С та ін. – К., 1994.
Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1984.
Науменко Ф.І. Школа Київської Русі. – Л ьв., 1965.
Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. – К., 1996.
Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца XVІІ – начала XVIІІ в. – К., 1978.
Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997.
Ничик В.М. Феофан Прокопович. – М., 1977.
Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI – перша половина XVIІ ст.). – К., 1990.
Новиков М.Л. Христианизация Киевской Руси; методологический аспект. – M., 1991.
Овсіійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI – першої половини XVIІ ст.: Гуманістичні та визвольні ідеї. – К., І 985.
Огіенко І. Українська культура. – К., 1991.
Огієнко І./. Українська церква: нариси з історії української православної церкви. В 3 т. – К., 1993.
Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. – К., 1994.
Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.
Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні. – К., 1975.
Півторак Г. Українці: звідки ми інаша мова. – К. 1993.
Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2т. – К., 1992.
Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.
Почапский А. Развитие философской мысли на Украине. Первая половина ХІХ в. – К., 1984.
Раппопорт П.А. Литература Древней Руси. –Л., 1986.
Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). – К., 1993.
Робинсон А.Н. Литература Древней Руси в литературном процессе средневековья. ХІ-ХІІІ вв. – М., 1980.
Розвиток філософської думки в Україні. – К., 1994.
Русина О. Незнайома Кліо: Українська історія в таємницях і курйозах XV-XVIII ст. – К., 2002.
Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец XX ст.). – К., 1993.
"Руська трійця" в історії суспільно-політичного руху і культури України /В.І.Горинь та ін. – К., 1987.
Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. – M., 1948.
Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. – М., 1982.
Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981.
Савич А. Нариси з історії культурних рухів на Україні та Білорусії в XVI-XVIII вв. – К., 1929.
Семчишин М. Тисяча років української культури: (історичний огляд культурного процесу). – K., 1993.
Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації. – К., 1991.
Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К. 1991.
Смолій В.А.,, Степанков B.C. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет. – К., 1993
Соціально-філософські ідеї Михайла Драгоманова. – К., 1995.
Становление философской мысли в Киевской Руси. – М., 1984,
Степовик Д.В. Історія української ікони. Х-ХХ ст. – К., 1997.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.
Тарахан-Береза 3. Шевченко - художник. – К., 1995.
Толочко П.П. Від Русі до України. – К., 1998.
Творчість Т.Г.Шевченка у філософській культурі України. – К., 1992.
Толочко П.П. Древняя Русь. – К., 1987.
Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.
Україна VII ст. між Заходом та Сходом Європи /Укр.-італ. симпозіум 1994 р. – К., 1996.
Українська душа /Зб. ст. – К., 1992.
Українська ідея. Історичний нарис. – К., 1995.
Українська культура / Лекції за ред. Дм. Антоновича. – К., 1993.
Українська культура: історія і сучасність. – Льв., 1994.
Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті. У 5 т. – К., 1987-1994.
Українська народність: нариси соціально-економічної та етнологічної історії / В.Й.Борисенко та ін. – К., 1990.
Українське бароко: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів. – К., 1993.
Українське літературне бароко. – К., 1987.
Українське народне малярствоХШ-ХХст. / Альбом. – К., 1996.
Українські культурні цінності в Росії: перша спроба повернення, 1917-1918. – К., 1996.
Українські символи. – К., 1994.
Український драматичний театр. У 2 т. – К., 1959-1967.
Українсько-польські культурні взаємини XIX – XX століття. – К.: Вид-во М.П.Коця, 2003.
Украинцы: народные верования, поверья, демонология. – К., 1991.
Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода; антична культура. – X., 1997.
Ушкалов Л. Світ українського бароко. – X., 1994.
Федченко П. Михайло Драгоманов. Життя і творчість. – К., 1991.
Феномен Петра Могили: Біографія. Діяльність. Позиція. – К., 1996.
Феномен української культури: методологичні засади осмислення. – К., 1996.
Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.
Філософія Григорія Сковороди. – К., 1978.
Философская культура Украины и отечественная общестенная мысль Х1Х-ХХ вв. – К., 1990.
Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО. У 3 кн. – К., 1990.
Фроянов И.Д. Древняя Русь: Опыт исследования истории социальной и политической борьбы. – СПб., 1995.
Хыжняк З.И. Киево-Могилянскаяакадемия. – К., 1988; 1991.
Художественно-эстетическая культура Древней Руси XI-XVІІ веков /Отв. ред. В.В.Бычков. – М., 1996.
Чижевський Д. Культурно-історичні епохи. – К., 1978.
Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні. – К., 1992.
Чичуров И.С. Политическая идеология средневековья: Византия и Русь. – М., 1990.
Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси. – К., 1990.
Т.Шевченко і українська національна культура / Матеріали наукового симпозіуму. – Льв., 1990
Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (XIX в.): Историко-социологический очерк. – К., 1991.
Шип Н.А. Русско-украинское культурное сотрудничество в XVIІІ - первой половине XIX вв. – К., 1988.
Шкляр Л. Історія політичної культури України. – К., 1995.
Шейко В.Н. Історія української культури. – X., 2001.
Шейко В.Н.. Культура. Цивілізація. Глобалізація. – X., 2001.
Шапов А.П. Византийское и южнославянское наследие на Руси в ХІ-ХІІІ вв. – М., 1978.
Эрн В. Жизнь и личность Григория Саввича Сковороды // Лики культуры / Альманах. – М., 1995. – Т. 1.
Яворницький Д.І. З української старовини. – К., 1991.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3 т. – К., 1990.
Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVIІ ст. – К., 2002.
Яременко П.К. Мелетій Смотрицький: життя і діяльність. – К., 1986.
Довідкові видання
Довідник з історії України. У 3 т. / Бондаренко К. та ін. – К., 1995.
Енциклопедія українознавства. – Льв., 1993-1996. – Т. 1-6.
Енциклопедія етнокультурознавства.Ч. 1,2. – К., 2001-2002
Етнонаціональний розвиток України: Довідник: Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.
Матий словник історії України / В.Смолій та ін. – К., 1997.
Мистецтво України. Енциклопедія. Т.1: А-В. – К., 1995.
Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992.
Огородник І.B., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. – К., 1997.
Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987.
Плачинда С. Словник давньої української міфології. – К., 1983.
Радянська енциклопедія історії України. В 4т. – К., 1969-1972.
Українська літературна енциклопедія: В 5 т. – К., 1988-1995. – Т. 1-3.
Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / Пономарьов А.П. та ін. – К., 1993.
Українська радянська енциклопедія. В 12т. – К., 1977-1985.
Українські письменники: Біобібліографічний словник. У 5 т. – К., 1960-1965.
Шевченківський словник. У 2 т. – К., 1978.
Бібліографічні видання
Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР / Упор. Ф.Максименко. – К., I960.
Історія Слобідської України. Наук.-допом. бібл. Покажчик. – Х., 1993.
Історія України: Науково-допом. Бібл. Покажчик. – К., 1990 – (У 1968- 1989 рр.: Історія Української РСР).
Україномовна книга. 1798-1916: Бібл. довідник. – К., 1996. – В. 1: 1798-1885.
Періодичні видання
Народна творчість та етнографія – К., 1957.
Наука і культура. Україна: Щорічник. – К., 1966-1991. – Вип. 1-25.
Пам'ятки України. – К., 1969.
Українська культура. – К., 1991.
Український історичний журнал. – К., 1957.
Український театр. – К., 1970.
Філософська і соціологічна думка. – К., 1989.