Поняття галузевої інфраструктури
Державне регулювання дія-ті під-ств на сучасному етапі
.Державне регулювання підприємництва — це об'єктивна потреба, яку слід знати і враховувати. Роль держави в еко-номічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяль ності, митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, соціального захисту населення.
На функціонування підприємницьких структур впливають порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Багатьом суб'єктам підприємницької діяльності важко пристосуватися до такої економічної ситуації. У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та у функціонуванні суб'єктів підприємництва.
Державне регулювання підприємництва - це вплив держати і на діяльність підприємницьких структур з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування.
Об'єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:
·поступовим переходом до ринкової економіки;
·створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;—
підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;
·підвищенням престижу підприємництва;
·забезпеченням високої ефективності діяльності під- приємницьких структур тощо.
Державне регулювання здійснюється за допомогою системи норм та заходів, які регламентують поведінку суб'єктів підпри-ємницької діяльності, використовуючи як адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і систему економічних методів і регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, пільги, санкції та ін).
Поняття галузевої спеціалізації
За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева — це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкнутого (закінченого) циклу виробництва. По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці. В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити за іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.
Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно — від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції. Наприклад, у великих свинарських комплексах на 12 тис., 24 тис., 54 тис. і 108 тис. голів свиней відгодівлі в рік, на багатьох свинофермах у неспеціалізованих на цій галузі аграрних підприємствах утримують основне стадо, одержують молодняк, вирощують його, відгодовують і реалізують на м’ясокомбінати. За такою самою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринницькі галузі, як скотарство та вівчарство.
Поняття галузевої інфраструктури
. Кожен економічний регіон представлений сукупністю підприємств різних галузей. їх кількість і функціональна спрямованість залежать від факторів і умов розміщення, що мають переваги безпосередньо в цьому регіоні порівняно з іншими.
Як правило, набір і різноманітність галузей тим більші, чим вищий рівень розвитку регіону, чим багатогранніші спонукаючі умови розвитку. Обмежений набір характерний для районів нового освоєння: спочатку виникають галузі економічно найвигідніші (переважно ресурсодобувні); паралельно розвиваються інфраструктури! і лише згодом інші галузі. У кожному регіоні галузі зазвичай представлені всіма секторами економіки: первинним (гірничодобувна, лісова промисловість, сільське господарство), вторинним (галузі обробної промисловості), третинним (сфера послуг — виробнича і соціальна інфраструктура), четвертинним (науково-інформаційна сфера). Але співвідношення між секторами і сукупність галузей завжди є різними.
У нових (ресурсних) регіонах переважає первинний сектор, у старих — три останніх, у високорозвинених регіонах — третинний і четвертинний сектори економіки. Третинний сектор обов'язково є в кожному регіоні, але диверсифікація і рівень його розвитку можуть сильно відрізнятися.
З огляду на територіальну організацію господарства найбільше значення в галузевій структурі регіону мають комплексоутворювальні виробництва. Як правило, це галузі спеціалізації, тобто ті види виробництва і послуг, обсяги яких перевищують внутрішні потреби регіону (перший за знач Об'єкти інфраструктури регіону на рівні країни самі утворюють окремі галузі господарства виробничої і невиробничої сфер — транспортний комплекс, науково-освітня і медична галузі та ін. Слід підкреслити, що за зарубіжною класифікацією господарської діяльності всі галузі економіки, крім промисловості і сільського господарства (разом з мисливським, рибним і лісовим господарством), належать до інфраструктури, у тому числі будівельний, транспортний та інші комплекси, які за радянською класифікацією належали до виробничої сфери діяльності.
Стан інфраструктури на постіндустріальній стадії розвитку країн стає найвагомішим фактором соціально-економічного зростання і починає безпосередньо впливати на появу нових видів господарської діяльності, отже, викликає так званий "мультиплікаційний" ефект зростання економіки (за концепцією Ш. Перру). У пострадянських країнах, де інфраструктура, особливо соціальна, розвивалась за остаточним принципом, низький її рівень гальмує залучення іноземних інвестицій і загальний економічний розвиток.
4.