Загальна характеристика галузей пізнання історії та історичні науки.
Сучасна історична наука являє собою сукупність таких взаємопов’язаних галузей пізнання як:
Ø Археологія – наука, що реконструює побут та культуру стародавніх народів від палеоліту до пізнього середньовіччя виключно за викопними пам’ятками.
Ø Етнологія або етнографія– вивчає походження, розселення, особливості побуту та культури народів. Термін етнографія сформовано з використання грецького слова пишу, що трактувало науку як описову. Цим терміном іноді позначають статично-описова рання форма науки. Термін етнологія побудований з використанням грецького слова, що означало слово, поняття, вчення, а отже наука визначалася як теоретична. Можна визнати як динамічно-гносіологічна сучасна форма.
Ø Політична історія– історія державотворення досліджує виникнення передумов, утворення, складання та функціонування держави, державних інституцій і політичних структур.
Ø Економічна історія– вивчає історію господарської діяльності окремих країн, регіонів та людства в цілому.
Ø Теорія і методологія історії– вивчає ключові засади і базові принципи історичного пізнання, про, що йшлося у лекціях №№ 1,2.
Ø Історіографія– вивчає розвиток історичних знань та методи історичних досліджень.
Ø Історична антропологія– галузь історичної науки, для якої головним об’єктом дослідження є людина, а не окремі історичні події і процеси. Одним з найважливіших напрямків історичної антропології сьогодні є історія людської ментальності, тобто пануючої у суспільстві релігійних вірувань, моральних і правових норм, естетичних і етичних образів та уявлень. Дослідження ментальності дає можливість пояснити складний взаємозв’язок духовного і суспільного розвитку, причини як закономірних історичних явищ, так і унікальних подій-казусів.
Ø Спеціальні історичні дисципліни– біля 80-ти назв. Ці дисципліни спрямовані як на дослідження локальних історичних об’єктів (джерелознавство (розглядалося в лекції № 3), історична географія, архівознавство), так і на вивчення певного типу джерел (нумізматика — монети, сфрагістика — печатки, геральдика — герби тощо) або розробку спеціальних методів роботи з джерелами і вивчення окремих рис та елементів, притаманних джерелу, незалежно від його видової приналежності (палеографія — зовнішні ознаки писемних пам'яток, хронологія — системи літочислення тощо). Детально це питання буде розглянуто у наступній темі.
A. Археологія.
Термін археологія походить від грецьких слів стародавній і наука або слово і отже може трактуватися як наука про старожитності, що взагалі то не відбиває у повній мірі сутність цієї науки.
Виокремлення археології у самостійну науку було пов’язано з тим, що виключним джерелом для неї виступають речові джерела – рештки поселень, будівель, поховання, знаряддя праці, зброя, побутові речі, твори мистецтва і предмети релігійного культу. Враховуючи, що археологами досліджуються періоди, де ключовими джерелами слугують саме речові об’єкти хронологічні межі дослідження не піднімаються вище XV-XVI ст.
Проте в кінці ХХ ст. зародилася традиція археологічних досліджень більш пізнього періоду. Особливо це стосується життя суспільств (козацтво,старообрядці тощо)і існування мікролокальних систем (військові поселення, гарнізони фортець) писемні джерела про які дають надто мало інформації.
Археологія вирішує широкі історичні проблем. Вона вивчає людину в усіх її іпостасях, починаючи від її фізичної будови і становлення до вияву форм суспільної свідомості. Для цього до археологічного дослідження долучаються результати багатьох суміжних (нумізматика, палеографія, сфрагістика) і несуміжних наук (палеоботаніки, палеозоології, фізики (радіовуглицевий метод), хімії ґрунтознавства, селекції тощо)
Речі, що археологи знаходять в похованнях надають можливість дослідити світоглядні і релігійні уявлення, уявлення про загробне життя.
Речізнайдені на поселеннях і самі поселення потребують більш складної інтерпретації. Це пов’язано з тим, що чим більшим і довготривалішим є комплекс поселення тим значніші зміни і реконструкції відбувалися, чисельнішими є кількісні і функціональні ознаки об’єктів, складнішою інфраструктура, різноманітнішою інформаційна насиченість джерел тощо. Всі ці об’єкти в археологічній науці отримали назву археологічні пам’ятки.
Археологічні пам’ятки– вивчаються спеціалістами-археологами шляхом розкопок, а також лабораторного їх дослідження.
§ Складність пошуку і дослідження пам’ятки пов’язана з багатьма речами: топографією місцевості, ступенем збереження, глибиною залягання, характером ґрунту, розмірами тощо.
§ При розкопках важливо дотримуватися методик вилучення і отримання та збереження максимальної інформаційної цінності джерела.
§ Важливою складовою розкопок є завдання чіткої фіксації і стратифікації, що дозволять пізніше більш точно відтворити комплекс.
§ Однією з ключових проблем для археології є датування об’єкту та визначення його функціонального призначення.
§ Не менш важливою проблемою для археологів є питання визначення спорідненості археологічних пам’яток в межах певної археологічної культури та визначення ступіні її етнічної єдності. Не завжди спорідненість окремих археологічних предметів є свідченням належності до однієї етносоціальної спільноти, або певна відмінність речового комплексу є свідченням належності до різних спільнот..
На завершальному етапі роботи археолог виступає як історик, котрий використовує для своїх висновків писемні джерела (за умови наявності) і етнографічні матеріали, що надає можливість інтерпретувати речові об’єкти у конкретний історичний об’єкт в суспільно-політичному, соціально-економічному і культурологічному вимірах.