Сучасний стан історичного понятійного апарату в Україні.

 

Одним із основних теоретичних завдань будь-якої науки є впорядкування системи понять і термінів, якими дана наука оперує. Упорядкована система термінів передбачає

· перегляд існуючих понять,

· вилучення застарілих, що суперечать досягненням науки,

· та впровадження нових, які відображають її новітні тенденції.

Впорядкована термінологія є однією з ознак динамічного розвитку науки, критерієм оцінки її стану.

Питання впорядкування понятійно-термінологічного апарату залишається актуальним. Особливу увагу дослідники приділяють вивченню досвіду технічних, природничих, суспільних та гуманітарних наук, що мають добре впорядковану термінологію, розробці власних засобів і методів систематизаціїта визначення історичних понять і термінів.

Перш ніж вести мову про упорядкування термінології, необхідно з'ясувати, які ознаки вказують на недостатню її систематизованість, а саме:

· коли одним і тим самим словом або групою слів позначаються поняття, що мають різне смислове значення,

· коли до одного й того ж поняття застосовуються різні терміни;

· коли деякі поняття взагалі не мають термінів.

 

Внаслідок недостатнього розвитку методології і теорії сучасної історичної науки в Україні, в тому числі й проблем оперування понятійно-термінологічним апаратом, відбувається процес створення і введення до наукового обігу нових, недостатньо теоретично обґрунтованих і практично не необхідних термінів, які лише ускладнюють розуміння основних тез та положень, що розглядаються в історичному дослідженні.

Яскравий приклад термінологічної плутанини можна спостерігати в монографічному дослідженні А. Бойка (Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. – К., 2000.), який, ґрунтовно і всебічно вивчивши документальні джерела з історії Південної України останньої чверті XVIII ст., водночас не впорався з їхньою класифікацією, що й призвело до появи нової термінології. Зокрема, дослідник виділив генеральну, потенційну, регламентовану, реальну, актуалізовану джерельну базу і реконструйований комплекс документів. Цим він заплутав не лише читачів, а й самого себе, оскільки спочатку весь масив документальних джерел поділив на регламентовану та реальну джерельну базу, а потім реальну джерельну базу поділив на регламентовану і нерегламентовану. Що ж стосується реконструйованого комплексу документів, то, на його думку, це цілком реальні документи, що зберігаються у різних архівосховищах.

 

Хаотичність термінології виникає унаслідок двох причин:

· розвитку самої науки (об'єктивна причина)

· та неправильної побудови і застосування термінів (суб'єктивна причина).

Поширеною є думка про те, що однією з вад історичної науки є неусвідомлене вживання одних і тих же слів одними й тими ж ученими в різних значеннях, ігнорування досвіду своїх попередників. Упорядкована термінологія передбачає, що терміни й визначення розглядаються в єдності один з одним. Упорядкована система термінів передбачає перегляд понять, що вживаються наукою, вона ніби підсумовує певний етап розвитку науки.

Упорядкування джерелознавчої термінології — тривалий і складний процес, що відбувається по етапах.

Найважливіший з них — складання переліку термінологічних понять, до якого мають входити всі терміни — синоніми, антоніми, з їхніми розгалуженнями, зі вказівкою галузей їхнього застосування, з посиланнями на джерела. У переліку важливо розкрити етимологію термінів, їхнє походження та функціонування. Перелік дає можливість чітко виявити суперечності існуючої термінології, і є передумовою переходу до наступного важливого етапу — складання нормативного термінологічного словника. Це одне з першочергових завдань сучасного українського джерелознавства.

Спираючись на відповідний досвід у термінології технічних наук, можна класифікувати терміни за ознакою орієнтації на три групи:

· терміни, що правильно орієнтують (їхнє буквальне значення відповідає науковому значенню, наприклад, архівознавство, джерелознавство тощо);

· нейтральні терміни (слова іншомовного походження, переклад яких відповідає науковому значенню, напри­клад, нумізматика, сфрагістика, геральдика тощо);

· терміни, що неправильно орієнтують (їхнє буквальне значення не відповідає науковому — археографія, допоміжні дисципліни тощо).

Терміни усіх трьох груп матимуть право на існування, якщо вони стануть загальновизнаними, вживатимуться до чітко визначених понять і не матимуть численних синонімів.

 

Чимало плутанини трапляється у вживанні таких термінів, як «документ», «архівний документ».

У ході підготовки підручника "Архівознавство" було вироблено тлумачення терміну «архівний документ». Автори визначилися, що це документ, незалежно від його виду як матеріального носія інформації, місця і часу його створення, форми власності на нього, що, як правило, припинив виконувати функції, задля яких був створений, але зберігається чи підлягає зберіганню з огляду на свою значимість для особи, суспільства чи держави або має цінність для власника. Архівний документ, наукова та історико-культурна цінність якого визнана відповідною експертизою і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду, розглядається як документ цього фонду. Дискусії навколо термінології будуть продуктивними, якщо вони завершуватимуться відповідними домовленостями фахівців.

Чимало дискусій ведеться з приводу поняття «історичні дисципліни». Як приклад можна навести терміни, що використовуються для позначення поняття «історичне джерело» — пам'ятка, свідоцтво про минуле, історичні рештки, документ минулого і навіть усе, що містить інформацію про минуле. Зрозуміло, що більшість істориків усвідомлюють значення історичного джерела для вивчення свого предмета. Проте нерідко вони не приділяють належної уваги підбору джерелознавчої термінології. Джерелознавець має точно визначити поняття та його сутність. А вона полягає в тому, що історичне джерело — це носій історичної інформації. На нашу думку, введення терміна «носій інформації про минуле» для позначення поняття «історичне джерело» є цілком закономірним і відповідає сучасному розвиткові понятійно-термінологічної системи джерелознавства.

Слід зазначити, що сучасна українська історична наука надає першорядного значення проблемі впорядкування термінології. Свідченням цього може слугувати і той факт, що протягом останніх років в Україні вийшло більше понятійно-термінологічних довідників з різних галузей історичної науки, ніж за весь період радянської історіографії. Важливим кроком на шляху оновлення термінологічного інструментарію стало видання довідника з джерелознавства історії України (1998 p.), підготовленого кафедрою архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а також посібника "Історична наука: термінологічний та понятійний довідник" (Київ, 2000).

 

Історична наука:термінологічнийіпонятійний довідник.: Навчальний посібник. / В.М.Литвин, В.І.Гусєв, А.Г.Слюсаренко та ін. – К.: Вища школа, 2002 - 432c.