Класифікація надзвичайних ситуацій. Принципи цивільного захисту
Стаття 5. Класифікація надзвичайних ситуацій
1. Надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.
2. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:
1) техногенного характеру;
2) природного характеру;
3) соціальні;
4) воєнні.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.
Надзвичайні ситуації природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища природні пожежі, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, птахів, масові ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру - протиправні дії терористичного і антиконституційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористичного акту, викрадення чи знищення морського транспорту, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру - наслідки застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, транспортних та інженерних комунікацій.
3. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:
1) державний;
2) регіональний;
3) місцевий;
4) об’єктовий.
Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня - надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох або більше областей, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремої області.
Надзвичайна ситуація регіонального рівня - надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох або більше адміністративних районів, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремого району.
Надзвичайна ситуація місцевого рівня - надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загрожує поширенням її
на довкілля, сусідні населені пункти, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси у обсягах, що перевищують можливості потенційно-небезпечного об’єкта.
Надзвичайна ситуація об’єктового рівня - надзвичайна ситуація, яка відбувається на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони.
4. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.
5. Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
На території України можливі: геологічні небезпечні явища (землетруси, лавини, провалювання земної поверхні, зсуви, обвали, осипи); гідрологічні надзвичайні ситуації (повінь, сель); метеорологічні небезпечні явища (зливи, град, спека, посуха, ураган, смерчі, пилові бурі, сильні снігопади); природні пожежі; надзвичайні ситуації екологічного характеру; надзвичайні ситуації техногенного характеру; транспортні аварії.
Далі розглянемо коротко найбільш значні по ступеню ризику і наслідкам надзвичайні ситуації.
Геологічні небезпечні явища
Землетруси - коливання земної кори, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності.
Підземний поштовх викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Область землі, із якої виходять хвилі землетрусу (глибина від поверхні землі 10-30 км), називають центром, а розташовану на поверхні землі по радіусу, проведеному через центр землі і центр землетрусу, точку - епіцентром землетрусу. Інтенсивність землетрусу вимірюється в балах за шкалою Ріхтера, а в останні роки наша країна та ряд європейських країн використовують 12-бальну міжнародну шкалу MSK-64.
Основною енергетичною характеристикою землетрусу є магнітуда - міра загальної кількості енергії, що випромінюється при сейсмічному поштовху у формі пружних хвиль. Кількісно магнітуда визначається як десятинний логарифм максимального значення коливань поверхні землі виміряного сейсмографом в мікрометрах на відстані 100 км від епіцентру.
Лавини - швидкий, раптовий зсув снігу стрімкими схилами. Основна характеристика - швидкість, яка може досягати 100 м/с. Сила удару лавини досягає 40 т/м , а при наявності чужорідних включень (каміння) - до 200 т/м .
Провалювання земної поверхні - це просідання грунту внаслідок різного роду геологічних процесів. Найбільш розповсюджене в місцях розміщення карстових порід. В деяких областях України (Волинська, Рівенська обл.) ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60% території. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту, при якому в землі виникають тріщини, в які провалюються будівлі, споруди, транспортні засоби.
Зсуви - це зміщення під дією сил тяжіння великих грунтових мас, що формують схили гір, береги річок, озер, морів. Зсуви можуть бути викликані як природними, так і антропогенними причинами. До 80% сучасних зсувів пов’язано з діяльностю людини. За глибиною залягання зсуви бувають поверхові (до 1 м), мілкі (до 5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (більш 20 м); за типом матеріалу - кам’яні та грунтові. Залежно від потужності вони поділяються на малі (до 104м3), великі (до106м3), дуже великі (понад 106 м'1). Швидкість зсуву досягає до 3 м/с.
Обвали, осипи - це відривання і катастрофічне падіння великих мас гірських порід зі схилів. Обвали природного походження - це результат послаблення зв’язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сил тяжіння. До 80% сучасні обвали пов’язані з антропогенним фактором.
Гідрологічні надзвичайні ситуації.
Повінь - це затоплення значної частини суші внаслідок підняття рівня води вище звичайного. Виникають під час тривалих злив (як правило в західних районах України) та в результаті танення снігу, вітрових нагонів води у водосховищах. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають значні матеріальні збитки. Особлива небезпека може виникнути якщо у зоні затоплення опиняться хімічно або радіаційно небезпечні об’єкти.
Сель - раптове сформований внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок грязьовий потік. По структурі він може бути грязьовим, грязьо-кам’яним або кам’яним. Тверді матеріали можуть складати до 75% від об’єму. Швидкість руху селю може досягати до 10 м/с. Об’єми селевого потоку можуть сягати мільонів метрів кубічних.
Метеорологічні небезпечні явища
Зливи - серед стихійних явищ є найчастішими, особливо на території західної частини України. Випадання великої кількості опадів призводить до появи інших небезпечних явищ таких, як селі, зсуви, повені.
Спека - це утримання високої температури повітря (вище 30°) тривалий час. Такі температури мають негативний вплив на рослини та людей, особливо маючих серцево-судинні захворювання.
Ураган - вітер руйнівної сили і великої тривалості, швидкість якого більше 32 м/с. Найважливішими характеристиками урагану є швидкість вітру, траєкторія руху, розміри урагану, середня тривалість дії урагану.
Шквал - це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30-70 м/с із зміною його напрямку.
Смерч - це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хоботу. Він супроводжується грозою, дощем, градом. Смерч вважається стихійним явищем, якщо максимальна швидкість вітру в ньому складає більш 25 м/с. Розміри смерчу складають: у поперек 5-10 км, у висоту 4-5 км. Середня швидкість переміщення смерчу 50-60 км/год, іноді може досягати до 240 км/год. Руйнівну дію його можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї.
Пилові бурі - це атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню грунту. Висота підйому пилу може досягати 2-3 км, відстань переносу пилу - десятки та сотні кілометрів.
Сильні снігопади - це випадання великої кількості снігу за короткий час. Внаслідок утворюються снігові заноси, які бувають настільки сильними, що мають характер стихійного лиха, при якому на тривалий час зупиняється рух транспорту, порушується життєзабезпечення населених пунктів.
Природні пожежі.
Природна пожежа - це неконтрольований процес горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в навколишньому середовищі і супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму, що створює небезпеку для людей і завдає шкоду об’єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу.
Пожежі за ландшафтною ознакою поділяються на лісові і степові.
Лісові пожежі - виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (гроза, вулканічна діяльність).
Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють наступні категорії лісових пожеж: низові (згорання хвойного підліску, трави, кущів); верхові (виникають із низових, згорають крони дерев); торф’яні (виникають у торфі під землею).
Степові пожежі - відбувається горіння трав степу або сільськогосподарських злакових культур.
Всі види цього лиха супроводжуються такими уражаючими факторами, як висока температура в зоні вогню, задимлення великих районів.
Надзвичайні ситуації екологічного характеру.
Екологічна надзвичайна ситуація - обстановка на визначеній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятливих змін умов проживання людей і, як правило, масової загибелі живих організмів, значних економічних збитків. При цьому несприятливі зміни можуть відбуватися у стані суші, гідросфери, атмосфери, біосфери.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру
Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них відносяться в першу чергу хімічно небезпечні об’єкти, радіаційно небезпечні об’єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об’єкти, гідродинамічно небезпечні об’єкти (греблі, дамби).
Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими ознаками:
- за масштабами наслідків (об’єктового, місцевого, регіонального і
загальнодержавного рівня);
- за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації - у сільському та лісовому господарствах, на об’єктах промисловості, транспорту, житлово- комунального господарства).
Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно та хімічно небезпечні об’єкти.
Радіаційно небезпечних об’єктів на території України розташовано понад 8000 - це атомні електростанції, установи та організації, діяльності яких призводить до утворення радіоактивних відходів (урановидобувна і переробка промисловості; медичні, наукові, промислові підприємства та організації, які використовують, або утилізують радіоактивні речовини).
Наслідки аварій на радіаційно небезпечних об’єктах характеризують масштабним радіоактівтивним забрудненням навколишнього середовища і радіоактивним опроміненням населення.
Хімічно небезпечних об’єктів в Україні функціонує - 1810, на яких збергіється або використовується в виробничій діяльності більше 283 тисяч тон сильнодіючих отруйних речовин. Усього у зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 20 млн. осіб.
До хімічно небезпечних об’єктів належать:
- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості;
- заводи з переробки нафтопродуктів;
- виробництва інших галузей промисловості, які використовують сильнодіючі отруйні речовини;
- очисні споруди;
- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на пунктах переміщення сильнодіючих отруйних речовин;
- транспортні засоби, річкові й морські танкери, що перевозять хімічні продукти;
- склади і бази з запасами отрутохімікатів для сільськогосподарської діяльності.
Стаття 6. Суб’єкти забезпечення цивільного захисту
1. Цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України", суб’єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
2. Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють:
1) Рада національної безпеки і оборони України;
2) Кабінет Міністрів України.
3. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов’язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації:
1) Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
2) Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями утворюються регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
3) районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад, районними у містах та селищними радами утворюються місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
4) керівними органами підприємств, установ та організацій утворюються комісії з питань надзвичайних ситуацій.
4. Для координації робіт з ліквідації конкретної надзвичайної ситуації та її наслідків на державному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях утворюються спеціальні комісії з ліквідації надзвичайної ситуації.
Стаття 7. Основні принципи здійснення цивільного захисту
1. Цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:
1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;
2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;
4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;
6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;
7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;
8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;
9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.