Психологічні особливості допиту
Допит є однією з найбільш важливих слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, основне значення тут має пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має певні загальні характеристики.
Перш за все, допит будується поетапно:
— попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;
— психологічна підготовка до допиту;
— виконання процедури суто допиту (допитування);
— фіксація ходу та результатів допиту;
— аналіз та оцінка результатів допиту.
Із вказаних етапів перший та останній виконуються поза контактом із допитуваним, другий та четвертий є частково контактними.
По-друге, ефективність допиту залежить значною мірою від ретельності попереднього вивчення особистості допитува-
Психологія слідчої діяльності 233
ного. Слідчому необхідно одержати інформацію про його життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо при допиті пізнається рівень загальної культури та розвитку допитуваного, особливості його мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, але й психологічний вплив, є можливість визначити схильність особи до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність тощо.
Основними методами одержання зазначеної інформації є:
— безпосереднє та опосередковане (за допомогою інших осіб)
спостереження;
— бесіда;
— аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину та в звичай
них умовах життєдіяльності",
— метод експертних оцінок, тобто одержання інформації від
обізнаних осіб;
— психологічний експеримент — вивчення поведінки допи
туваного у спеціально створених умовах.
Третя характеристика допиту — необхідність встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Орієнтація щодо можливості встановлення психологічного контакту відбувається, насамперед, за допомогою своєрідних (особливо позамовних) ознак у поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два їх типи: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).
За допомогою невербальних ознак можна зробити висновок про актуальний емоційний стан допитуваного: здивування—очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх — очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; сором — пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; самопідбадьорювання — пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість — пошкрябування й потирання шкіри пальцями, маніпулювання предметами; схвильованість—закушування губ,
234 Тема 9
похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні тощо.
З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту, Л.Б. Філоновим було запропоновано методику контактної взаємодії, що передбачає послідовне проходження наступних шести стадій:
1) накопичення згоди;
2) пошук спільних або подібних зацікавлень;
3) визначення принципів та якостей, що пропонуються для
спілкування;
4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;
5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;
6) вироблення спільних правил взаємодії.
Першій стадії — накопичення згоди— притаманні функції зняття психологічних бар'єрів та напруженості. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: «прочитування стану» — допитуваному повідомляється про переживання на основі сприймання невербальних ознак (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання); «співвіднесення запитань» — допитуваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверджувальні відповіді, згоду. Інформативними щодо успіху в реалізації цієї стадії є скорочення пауз після поставлених запитань, зменшення односкладових («так», «ні») та реактивних відповідей, збільшення кількості висловлення власних думок, пояснень та доповнень.
Функціями другої стадії — пошук спільних або подібних зацікавлень — є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологічного та інформаційного поля. Тут використовуються прийоми: «перерва» (цікава бесіда на загальні теми довільно переривається ініціатором); «демонстрація зацікавлення»; «деталізація цікавості» до окремих суджень; «проблема» — повідомлення слідчим інформації про проблему з метою почути від контактера можливі варіанти її вирішення; «переключення» — повідомлення про інші проблеми для розширення поля позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії може бути поява у контактуючих спільного лексикону; спогадів із кола питань, що обговорюються; знаходження взаємоприйнятних тем для обговорення.
Психологія слідчої діяльності 235
На третій стадії — визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування — відбувається обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контактерів; усвідомлення очікувань партнера по спілкуванню; формування готовності до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності). На цій стадії застосовуються такі прийоми: «підбиття підсумків» — періодичне узагальнення предмету бесіди; «подібність думок» — спеціальні висловлювання щодо ідентичності розуміння чогось; «солідаризація» — висловлювання про ідентичність дій та способів вирішення проблеми; «виправдовування очікувань» — вислови-підтвєрдження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є визначення власних якостей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу «відверто кажучи», «скажу щиро, що ...»; повідомлення партнера про власні пріоритети («звичайно я...», «я б зробив...», «я звик...» таін.).
Четверта стадія — виявлення якостей, небезпечних для спілкування—виконує функції встановлення якостей, які партнер приховує, оцінювання їх значущості; розуміння ситуацій, коли ці якості можуть виявитися. На цій стадії використовуються прийоми: «пропонування дискусії» — стимулювання обговорення негативних якостей особистості; «висловлювання сумнівів» — недовіра до деяких повідомлень партнера по спілкуванню; «зіставлення протиріч» — свідомий пошук та акцентування уваги на суперечливості наданої інформації; «добудовування» — стимулювання до підведення підсумків, узагальнення того, що не договорено; «очікування» — партнера інформують щодо висловлювань, які мають протиріччя, але без належного висновку. На успішність проходження стадії вказують випереджуючі заперечення типу: «Ви думаєте, що я...», «Ви хочете сказати...»; намагання створити дискусійну або суперечливу ситуацію, «поставити всі крапки над «і».
Функціональним змістом п'ятої стадії — індивідуальний вплив та адаптація до партнера — є корекція поведінки партнера щодо небезпечних та негативних якостей; реалізація синхронної комунікативної поведінки, спільний самоконтроль. На цій стадії застосовуються такі прийоми: «підказка» — якщо
Тема 9
спостерігається складність вибору партнера: «Я б на вашому місці...», <Краще, якби ви...»; «акцентування дій» — коли спеціально підкреслюються дії, що суперечать досягненню спільної мети; «превентивні дії» — намагання пом'якшити ситуацію при небезпеці прояву негативної реакції: «Ви не ображайтесь, але я скажу...», «Ви не гнівайтесь, але я повинен...»; «вказування на небажану властивість» — «Незважаючи на ваше нетерпіння...», «Враховуючи вашу запальність, я все ж таки повинен. ..»; «акцентування бажаності співробітництва»—підкреслювання можливості спільних дій: «Оскільки ми обидва розуміємо...», «Враховуючи, що ми можемо разом вирішити питання.. .». Показники успішності реалізації цієї стадії слід вважати ефект «бумеранга» — визнання правомірності дій партнера; пропозиція вирішувати питання так, як це пропонує партнер по спілкуванню.
На шостій стадії контакту — вироблення спільних правил взаємодії—відбувається побудова довірливих стосунків. Застосовуються наступні прийоми: «звертання за порадою»; пропозиція вирішити проблему разом; «визначення наявності боротьби мотивів» — актуалізація протиріч мотивів поведінки партнера по спілкуванню для спільного опрацювання визначеної програми. Показниками успішності реалізації стадії виступають підкреслювання спільності рішень, цілей тощо; інформування партнера про наступні дії висловлюваннями типу «Як ми вирішили...», «Як ми домовилися...».
Четвертою характеристикою допиту є необхідність подолання опору зацікавлених у неефективності розслідування злочину осіб (переважно підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві чи обмежено правдиві свідчення.
Така ситуація зумовлюється, насамперед, специфічними емоційними станами цих осіб:
1} страх втратити волю, звичний спосіб життя, можливість опинитися серед злочинців;
2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки;
Психологія слідчої діяльності 237
"7'іИ І '"" ІІІІІІ —-І..—Ч " "" !■—■—.ІІіУіІ II і'ііііГ' НІ "і ІИТІ
3) побоювання помсти з боку співучасників;
4) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства,
свідків, потерпілих, інших осіб.
Разом із тим, можна виділити низку емоційних станів, різною мірою сприятливих для розслідування:
1) невизначеність — коли допитуваний не має можливості
передбачити ситуацію, керувати нею;
2) страх, що про негідну поведінку дізнаються рідні, близькі,
сусіди, співробітники;
3) щире каяття та жаль про вчинене.
П'ята характеристика допиту полягає в тому, що за наявності свідомої протидії допитуваного виникає необхідність у варіюванні умов проведення допиту та застосуванні сукупності методів і засобів психологічного впливу.
Припустимим методом психологічного впливу є, насамперед, переконання— логічне обґрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції. Оскільки ситуація допиту має емоційно насичений характер, це полегшує застосування навіювання— впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижують критичність сприйняття та оцінювання. Не звертаючись тут до численних і тривалих наукових дискусій про припустимість чи неприпустимість впливу на процесуальну особу через підсвідомість, зазначимо, що для реалізації навіювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини. Але дезорієнтація можлива і необхідна, оскільки вона не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.
Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація поділяється натри групи: 1) відомості, одержані процесуальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені у відповідній документації; 2} відомості, одержані непроцесуаль-ним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), що стосуються
238 Тема 9
переважно особи допитуваного; 3) інформація, одержана оперативним шляхом.
Інформація першого виду може бути повідомлена будь-яким способом: її можна продемонструвати, назвати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і згадуванням в процесі допиту. Реалізація інформації третього виду можлива тільки у вигляді окремих реплік, натяків, зауважень тощо (наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація справжніх документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують його).
Окрім інформаційних, для подолання опору зацікавлених осіб можуть бути застосовані різноманітні засоби психологічного впливу причому реалізуючи засіб, необхідно уважно за ними спостерігати та ретельно фіксувати їх емоційні, мімічні, інші невербальні прояви. Це дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи бажану регуляцію стану допитуваного і динаміку спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому, конкретизувати одержану інформацію.
1. «Використання психологічних особливостей особистості
допитуваного»— сутність прийому полягає в урахуванні слідчим
як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при
допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного,
його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-
побутовій та професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки
тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюб
ство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно
показати реальну можливість слідства одержати потрібні
відомості від іншої особи, що значною мірою знижує його
цінність як джерела інформації і зачіпає самолюбство.
2. «Використання або створення стану емоційної напруже
ності» — прийом базується на тому, що в стані емоційної
напруженості у особи суттєво знижується здатність здійснювати
Психологія слідчої діяльності__ 239
свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється бід дачі показань або дає неправдиві свідчення, перебуваючи при цьому в спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної інформації (повідомлення пр<о затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явленая речових доказів тощо) викликати у нього емоційну напруженість, відчуття дискомфорту.
3. Близьким до попереднього є прийом «використання ефек
ту раптовості» — його сутність полягає в несподіваній для до
питуваного появі фактів та обставин, що доводять неправдивість
його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної
напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати
переконуючий вплив і на раціональну сферу особистості, схи
ляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати
правдиві показання. Наприклад свідчення несподіваного для
допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переко
нуючий вплив. Разом із тим, раптова інформація здатна у час
тини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати
і стан емоційної напруженості.
4. «Припущення легенди» — реалізація цього прийому поля
гає у створенні в процесуальних межах таких умов, що видають
ся допитуваному природними. Наприклад він одержує
можливість ознайомитися з паперами, що знаходяться на столі
слідчого в момент «вимушеної» його відсутності в кабінеті; «ви
падково» залишається віч-на-віч із співучасникам^. Ефектив
ним може бути розміщення у кабінеті слідчого речей та
предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані.
5. «Вільна розповідь» — допитуваному надається можливість
в розповідній формі, докладно, без обмежень часу та
деталізуючих запитань викласти свій варіант послідовності
подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію,
відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит.
У цьому випадку досить інформативними є обмовку, паузи, по
втори, які робить допитуваний.
6. «Максимальна деталізація свідчень»— є своєрідним допов
ненням та продовженням попереднього прийому. Справа в тому,
Тема 9
що людині дуже складно обміркувати неправдиві свідчення до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях. Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм він дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про достовірність чи недостовірність його алібі.
Застосовуючи прийом, слід враховувати, що інформативними показниками можливої неправдивості свідчень можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитання слідчого, а з іншого — цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи з загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 60% інформації.
7. «Послідовність пред'явлення доказів» — прийом викорис
товується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів
різної значимості, що спростовують свідчення допитуваного.
Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства,
деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характе
ристика з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочи
ну, то, враховуючи, що ефективність використання прийому
збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх зна
чимості, їх доцільно наводити у такій послідовності: негативна
характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя
вбивства.
8. «Пред'явлення контрдоказів»—прийом передбачає спрос
тування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом.
Так, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спрос
товується висновком експертизи про залишені відбитки пальців;
наступне свідчення про знаходження в певний час у певному
місці спростовується відповідними повідомленнями свідків.
Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спро
стувань припиняють опір звинуваченого.
9. «Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого
темпів допиту»— дія прийому заснована на тому, що інтенсив-
Психологія слідчої діяльності 241
ний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, що викривають неправдивість свідчень. Підвищує ефективність прийому зміна темпу: малозначущі запитання надаються повільно, з великими паузами, чим створюється відчуття спокою, монотонії, навіть нудьги, викривальні — у прискореному темпі. Внаслідок цього створюються передумови для підвищення емоційної напруженості: нав'язаний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, виникає негативне збудження у корі великих півкуль, бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо. Окрім зазначених, як допоміжні для подолання протиборства допитуваного можна рекомендувати також використовувати неспецифічні для процесуальної діяльності, загальновживані в будь-якому спілкуванні прийоми:
а) асоціація за суміжністю — демонстрування місця події або
його фотографії асоціює спогади про власні дії та переживання;
б) схожість-подібність—демонстрування речей, об'єктів, що
безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні,
схожі) справжнім, також збуджує аналогічні (на момент події)
переживання;
в) контрастність—демонстрування чи бесіда про контрастні
властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я — хво
роба, модельне взуття — чоботи тощо);
г) перифраза — повторення своїми (тобто іншими) словами
проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію;
д) демонстрація «незаповненості» — акцентування,
підкреслювання розірваних зв'язків у розповіді, «білих плям» у
версії події, тощо;
є) інерція — створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім — раптове запитання стосовно справи.
Таким чином, допит — це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність слідчого значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної підготовки та досвідом роботи, але й наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.
242 Тема 9
3.2. Психологічні аспекти очної ставки
Очна ставка, безсумнівно, є не просто слідчою дією, за допомогою якої можна одержати важливу інформацію, але й потужним засобом психологічного впливу. її сила зумовлена, з одного боку, тим, що учасникам необхідно свідчити один про одного за умови безпосереднього контакту, а це створює досить сильну емоційну напруженість, з іншого — що такі свідчення мають суперечливий характер, отже, викривають неправдивість однієї з сторін. Тому очна ставка визначається як гостроконфліктна слідча дія.
Існує два різновиди очної ставки: з ініціативи слідчого та на вимогу звинуваченого. В останньому випадку прийняттю рішення про її проведення повинно передувати ретельне вивчення мотивації зазначеної особи. Так, якщо звинувачений вимагає проведення очної ставки для спростування неправдивих показань свідка або потерпілого (обмова), то її проведення доцільне; проте, якщо існує небезпека, що під час очної ставки звинувачений спробує вплинути на іншого учасника з метою зміни свідчень або здійснити неконтрольований обмін інформацією з співучасником, проведення очної ставки уявляється справою проблемною та ризикованою.
Процесуально очна ставка організується як перемінний допит у присутності кожного раніше допитуваного про обставини, щодо яких вони спочатку давали суперечливі свідчення. Інакше кажучи, кожна очна ставка має досягати подвійної мети: 1) допомогти одному або кільком учасникам пригадати забуті або неправильно інтерпретовані факти; 2) здійснити психологічний вплив на одного або обох учасників.
Однією з основних характеристик очної ставки є єдність: а] предмета — обидві особи допитуються щодо одних і тих же самих обставин; б) об'єкта — суперечливих свідчень (їх порівняння, опис, спостереження); в) місця — допитувані знаходяться в однакових умовах, що дозволяє водночас сприймати запитання слідчого і ставити їх один одному, включаючи, окрім мовних висловлювань, також мімічні та пантомімічні прояви; г) документування — свідчення допитуваних фіксуються в одному протоколі.
Психологія слідчої діяльності 243
Учасники очної ставки ставляться один до одного не тільки як процесуальні особи: вони раніше перебували у певних стосунках, а їх теперішні контакти взаємонакладаються, нашаровуються. Кожна наступна слідча дія завжди проводиться на вже існуючому емоційному тлі попередніх, що може бути як позитивним, так і негативним, відповідно впливаючи на психологічну атмосферу очної ставки. Крім того, взаємні дії учасників потенційно або реально несуть у собі небезпеку для їх морального, психологічного чи фізичного стану.
Другою характеристикою, що визначає процес проведення очної ставки, є, як правило, недостатність і, що більш важливо, — суперечливість вихідних даних. Слідчий у процесі очної ставки повинен вирішувати завдання, елементи яких не піддаються повному й точному врахуванню; він може несподівано зустрітися з багатьма обставинами, про які раніше мав лише приблизне уявлення. Найбільше ускладнює проведення очної ставки недостатність відомостей про плани та задуми допитуваних, мотиви їх поведінки.
Взаємодія— це максимально загальна характеристика спілкування учасників очної ставки, що виявляється у формі взаємних впливів. Учасники очної ставки мають прийняти рішення щодо тактики своєї поведінки, яке залежить від якісних та кількісних параметрів наявної інформації, усвідомлення ними цілей та задач, від опрацьованої до початку проведення слідчої дії програми поведінки, від оцінки ситуації, що склалася під час проведення очної ставки.
Слідчий, у свою чергу, зазнає від її учасників інформаційно-психологічного впливу, за допомогою якого здійснюються спроби керувати його поведінкою у бажаному напрямі. Складність поведінки самого слідчого полягає в тому, що тактика та межі його впливу регламентуються процесуально. Здійснюючи психологічний вплив на учасників очної ставки, він орієнтований на трансформацію (перебудову) негативної кооперації (конфлікту) учасників у позитивну (співробітництво). При цьому він може використовувати різні засоби впливу: переконання— послідовний та аргументований вплив, причому не тільки інформаційний, алей формально-організаційний, інакше
244 Тема 9
кажучи, вплив самою процедурою слідчої дії; навіювсиння — емоційно-підсвідомий вплив за допомогою міміки, жестів, мовного супроводження тощо.
Гострота і напруженість очної ставки зумовлена не тільки конфліктними стосунками, існуючими у зв'язку з суперечливими свідченнями, але й актуалізацією відносин, що раніїш існували: дорослий — підліток, начальник — підлеглий, чолювік — дружина, в тому числі їх родинними, міжнаціональними, релігійними протиріччями тощо.
Іншими словами, проведення очної ставки для слідчого завжди пов'язане зі значним тактичним ризиком. Слідчий має на нього право, проте ризик — це не необачна поведінка зі сподіванням на щасливий результат, а тактично грамотні у конкретній ситуації вчинки, побудовані на точному розр ахунку. У багатьох випадках ступінь ризику може бути знижений завдяки проведенню забезпечуючих слідчих дій та оператив но-роз-шукових заходів. Конкретний тактичний ризик очної ставки розраховується як добуток можливої шкоди розслідуванню на можливість того, що ця шкода виникне. Саме цю обставину слід враховувати при призначенні очної ставки.
Очна ставка висуває підвищені вимоги до інтелектуальної активності слідчого, особливо до такого її різновиду, як рефлексивне мислення. Рефлексивне мислення — це здатність однієї людини відображати у своїй свідомості міркування іншої, розуміти, про що вона думає. Але не можна забувати, що реф-лексують також інші учасники очної ставки. У зв'язку з цим очна ставка може характеризуватися як рефлексивна взаємодія, відображення одного судження в іншому, взаємне відображення задумів, рішень, планів.
Взаємний вплив учасників очної ставки диференціюється за об'єктами, на які він спрямований: свідомість людини, система мотивів її поведінки, емоційна сфера, установки, цілі, воля тощо. Наприклад: 1) якщо свідок на очній ставці зі звинуваченим, спростовуючи його алібі, докладно розповідає про свої спостереження за ним, про його дії, міміку, як той був одягнений, він тим самим впливає на свідомість; 2) коли звинувачений дає суперечливі свідчення, не бажаючи посилатись (для обґрунту-
Психологія слідчої діяльності 245
вання алібі) на близьку йому особу, свідчення цієї особи нейтралізують мотив обраної звинуваченим лінії поведінки; 3) оскільки свідчення учасників очної ставки спричиняють виявлення емоційних станів (гніву, радості, злості тощо), то останні можуть викликати зміну свідчень; 4) якщо звинувачений керується помилковою установкою на солідарність із членами злочинної групи, то свідчення співучасника, який уже повідомив деталі злочину, руйнує цю установку. Слідчий зобов'язаний не просто фіксувати, але й контролювати та спрямовувати цей вплив.
Ефективність очної ставки як цілісної слідчої дії залежить від певних чинників, до яких належать:
1) підготовленість її проведення.
По-перше, підготовленість очної ставки визначається попереднім впливом на її учасників: сумлінному учаснику гарантується підтримка та безпека; звинувачений або особа, яка дає неправдиві свідчення, попереджаються про неприпустимість протизаконних спроб впливу на інших учасників. По-друге, мають бути враховані місце, час і тактика проведення очної ставки. По-третє, готуються засоби фото-, кіно-, відеозйомки та звукозапису. І, нарешті, має бути здійснене попереднє планування очної ставки: коло питань для обговорення, розрахунок часу, форми контролю за поведінкою та запобігання протиправним діям учасників очної ставки;
2) раптовість проведення.
Як правило, очна ставка для звинуваченого або особи, яка дає неправдиві свідчення, має бути несподіваною. Ефект раптовості та емоційної напруженості позбавить їх можливості ретельно обміркувати лінію своєї поведінки, зосередитися та обрати результативні засоби впливу на сумлінних учасників. Очна ставка буде найбільш ефективною, якщо раптовою буде сама поява іншого (або інших) учасників;
3) несподіваність інформації, що повідомляється.
Цей чинник за своїм впливом дуже близький до попереднього, однак характеризує змістовний аспект інформації, що повідомляється слідчим або сумлінним учасником очної ставки;
4) упевненість викладення фактів та сила морально-психо
логічного впливу особи, яка їх повідомляє.
246 Тема 9
При підготовці очної ставки слідчий повинен пересвідчитися у тому, що сумлінний учасник перебуває у такому психологічному стані, який дозволить йому викласти важливу інформацію впевнено, логічно та переконливо і не потрапити під можливий вплив іншого учасника, а його моральна позиція сповнена високої громадянськості;
5) врахування сутності стосунків, що існували між: учасни
ками очної ставки раніше.
Ефективність проведення очної ставки зменшується, коли добросовісний її учасник раніше перебував або перебуває досі в залежності від іншої сторони. Така роду залежність може бути як прямою (службова, суспільна, родинна та ін.), так і опосередкованою (конфліктуючі нації, конфліктуючі конфесії), тому призначенню очної ставки мають передувати ретельний аналіз усіх умов, прогнозування ситуацій, що можуть виникнути, та висновок щодо її необхідності;
6) вольові якості та психологічна активність слідчого.
Слідчий не є пасивним учасником очної ставки, простим
реєстратором того, що відбувається. Він повинен проводити цю слідчу дію згідно з планом, вносити відповідні корективи, контролювати поведінку учасників, не допускати самому і припиняти будь-які спроби впливу учасників один на одного. Важливо, щоб слідчий створював необхідний психологічний фон очної ставки або підтримував емоційні стани, сприятливі для усвідомленого, цілеспрямованого контролю за спілкуванням, не дозволяв погроз фізичного або психологічного насильства.
Отже, інформаційно-комунікативні слідчі дії є важливим інструментом досягнення істини у справі. Як свідчить практика, ретельно підготовлена, всебічно обґрунтована, професійно організована інформаційно-комунікативна слідча дія за деякими складами злочину може бути значно ефективнішою, аніж слідчі дії, у яких оперують фактологічною, предметною інформацією.
Психологія слідчої діяльності 247
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Охарактеризуйте основні та допоміжні різновиди діяль
ності по розслідуванню злочинів за психологічною структурою.
2. Визначте типологію компонентів слідчої ситуації.
3. Які типи реальних завдань вирішує слідчий при розсліду
ванні злочину?
4. Які психологічні стани оптимізують діяльність слідчого, і
які стани негативно впливають на її ефективність?
5. Охарактеризуйте типологію особистості слідчого, виходя
чи з існуючих індивідуальних стилів діяльності.
6. Назвіть основні психологічні чинники такої інформацій-
но-пошукової слідчої дії як огляд місця подій.
7. Назвіть основні психологічні чинники такої інформацій
но-пошукової слідчої дії як відтворення обстановки та обставин
подій.
8. Назвіть основні психологічні чинники такої інформацій
но-пошукової слідчої дії як обшук.
9. Назвіть основні психологічні чинники такої інформацій
но-комунікативної слідчої дії як допит.
10. Назвіть основні психологічні чинники такої інформацій
но-комунікативної слідчої дії як очна ставка.