Громадяни України, як суб’єкти адміністративного права.

Головною особливістю становища громадян як суб'єк­тів адміністративного права є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загаль­ногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки виконавчо-розпоряд­чих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Розглядати їх адміністративно-правовий статус найдо­цільніше за допомогою аналізу:

а) адміністративної право­здатності;

б) адміністративної дієздатності;

в) прав, які зумовлені адміністративним законодавством;

г) адмініст­ративно-правових обов'язків.

Адміністративна правоздатність — це здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, передбачені нормами адмі­ністративного права. Вона виникає з народженням грома­дянина і припиняється з його смертю.

Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою.

Обмеження правоздатності полягає в тому, що в ре­зультаті дії адміністративно-правових норм відбувається:

1) звуження кола прав. У даному випадку конкретний гро­мадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП (управління транспортними засобами в стані сп'яніння);

2) покладання на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністра­тивному порядку органом управління покладаються до­даткові обов'язки. Такі обов'язки можуть бути персоніфі­кованими, тобто зверненими до конкретної особи, обов'я­зок відбувати таке адміністративне стягнення, як виправні роботи. Можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботі з лі­тературою обмеженого використання тощо.

У будь-якому випадку обмеження правоздатності має винятково тимчасовий характер і може бути викликане ли­ше однією з двох обставин.

По-перше. Виникнення особливих умов здійснення Державного управління (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, Умови цивільної оборони), коли на громадян в адміністра­тивно-правовому порядку покладаються додаткові обов'язки і коли немає можливості реалізовувати певні права, передбачені нормами адміністративного права.

По-друге, скоєння конкретним громадянином право­порушення, у зв'язку з чим на нього покладаються додат­кові обов'язки або він позбавляється окремих прав. Грома­дянин, притягнений до адміністративної відповідальності, зобов'язаний виконати рішення компетентного державно­го органу про застосування до нього санкції, наприклад, сплатити штраф. Відносно певної категорії громадян (звільнених з місць позбавлення волі та визнаних особли­во небезпечними рецидивістами; тих, хто відбуває пока­рання за тяжкі злочини; засуджених два і більше разів до позбавлення волі за будь-які навмисні злочини, звільне­них від відбуття строку покарання з обов'язковим залучен­ням до праці тощо встановлюється адміністративний на­гляд, який являє собою систему обов'язків та обмежень щодо піднаглядних, які ґрунтуються на адміністративно-правових нормах.

Громадянин, що вчинив правопорушення, може бути позбавлений певних прав (прав, зловживання чи порушен­ня яких призвело до правопорушення). Так, порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху (ст. 122), перевезення людей (ст. 122), проїзду залізничних переїздів (ст. 123) тощо можуть спричинити позбавлення водіїв прав на керування транспортними засобами. Грома­дянин, позбавлений в адміністративному порядку свободи (підданий адміністративному арешту), через істотне обме­ження свободи пересування та особистої свободи взагалі не має можливості здійснювати свої окремі права в дер­жавному управлінні.

Адміністративна правоздатність є основою адміністра­тивної дієздатності.

Адміністративна дієздатність — це здатність громадяни­на реалізовувати надані права і виконувати покладені на нього обов'язки.

Здійснюючи свої права і обов'язки, громадяни вступа­ють в адміністративно-правові відносини з виконавчо-роз­порядчими органами. Адміністративно-правові відносини даного типу (громадянин — державний орган) виникають у зв'язку з:

• реалізацією громадянином належних йому прав (при­значення пенсії, вступ на навчання, на роботу, надання відпустки, збереження чи зміна прізвища у зв'язку з одру­женням);

• виконанням покладених на громадянина обов'язків (військового обов'язку; обов'язку, що виникає у зв'язку з отриманням паспорта: реєстрація постійного місця про­живання, сплата мита за видачу паспорта; подання доку­ментів на обмін паспорта, зобов'язання зберігати паспорт і сповіщати паспортну службу у разі його втрати; обов'яз­ки, що виникають у зв'язку з отриманням права керувати автотранспортним засобом; придбанням зброї тощо);

• порушенням органами управління або їх посадовими особами прав та інтересів громадян (відмова у прийомі на роботу у зв'язку з наявністю малолітніх дітей; відмова прийняти скаргу; незаконний арешт; притягнення до від­повідальності; відмова у приватизації житла, гаража, дачі;

відмова видати довідку, диплом, оформити документи;

відмова приймати купюри дрібної вартості; відмова у збе­реженні місця роботи, житлової площі за громадянами, що проходять альтернативну (невійськову) службу тощо);

• порушенням громадянином його правових обов'язків (порушення громадського порядку, правил користування міським транспортом, паспортних правил тощо);

• поданням громадянином скарги, заяви з приводу не­доліків у роботі державних закладів, підприємств, органі­зацій (несвоєчасне проведення інвентаризацій; погане замають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додат­кову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі тощо.

У адміністративно-правовій науці прийнято виділяти три групи прав громадян: а) соціально-економічні; б) полі­тичні права і свободи; в) особисті права і свободи.

Соціально-економічні права стосуються основ життя лю­дей — право на працю, матеріальне забезпечення, право на освіту, на охорону здоров'я. Вони становлять основу пра­вового становища громадян.

Політичні права і свободи — це права на свободу думки, совісті, релігії, зібрань, мітингів, демонстрацій, об'єднан­ня в політичні партії; право вносити пропозиції до держав­них органів і критикувати недоліки, оскаржувати в суді дії посадових осіб; право на судовий захист. Сюди також належать право обиратися і бути обраним у ради будь-якого рівня; право на користування досягненнями культури, свободу наукової, технічної, художньої творчості.

Особисті права і свободи — це права, які пов'язані з ви­конанням громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб.

Адміністративно-правові обов'язки громадян — це вста­новлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах. Вони витлумачені в адміністративно-правових нормах, які регламентують численні пра­вила поведінки.

В обов'язках закріплюється необхідне, належне став­лення громадян до: а) держави та її апарату; б) суспільства та його членів; в) власних інтересів.

На території України поряд з її громадянами прожива­ють іноземці. До іноземців законодавство України відно­сить осіб, які належать до категорії громадян іноземних держав і не є громадянами України, а також осіб без гро­мадянства, тобто осіб, які не належать до громадян будь-якої держави.

Конституція України ст. 26 закріплює за іноземцями ті ж права і свободи, що й за громадянами України, крім ви­нятків, установлених самою Конституцією, законами і міжнародними угодами.

Особливості їх адміністративно-правового статусу ви­значаються рядом спеціальних нормативних документів. Це, зокрема: Закон України "Про правовий статус інозем­ців" від 4 лютого 1994 р.; Постанова Кабінету Міністрів "Про тимчасовий порядок оформлення іноземним грома­дянам віз для перебування в Україні" від 26 лютого 1993 р.; Закон України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. та інші.

Аналіз нормативних документів показує, що права і свободи, встановлені для громадян України, рівною мірою стосуються й іноземних громадян. Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і грома­дяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від похо­дження, соціального й майнового стану, расової та націо­нальної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Однак адміністративна правомочність іноземців вужча за правомочність громадян України. Так, для них встанов­лені обмеження щодо реалізації права на працю, вони не можуть обиратися до державних органів, призначатися на певні посади. На них не покладається обов'язок несення військової служби.

Обмеження адміністративної правомочності іноземців може бути викликане введенням відповідною державою обмеження прав і свобод для громадян України. Зокрема, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, Кабінет Мініст­рів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадян цієї держави на території України. Це рішення набирає чин­ності після його опублікування. Воно може бути скасова­но, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлашту­вання на визначений термін, а також тимчасово перебува­ти на її території.

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення несуть відповідальність на загальних підставах.

Така в цілому загальна характеристика громадян Украї­ни та іноземців як суб'єктів адміністративного права.