Визначення експлуатаційних витрат за окремими статтями.

Всі кошти, які йдуть на з/п складають фонд оплати праці, який складається з таких основних частин:

Основна з/п– це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок, відрядних розцінок та посадових окладів;

Додаткова з/п– це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати передбачені чинним законодавством і премії пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

Інші заохочувальні виплати та компенсації– це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

ФОП = ФОЗП + ФДЗП + ІЗВК (3)

Оплата праці працівників, що виконують механізовані роботи, пов’язані з навантаженням, розвантаженням і внутрішньо складським переміщенням вантажів, визначається як сума основної і допоміжної з/п з врахуванням передбачених законом нарахувань.

Основна з/п складається з з/п механізаторів і з/п вантажників. Робота робітників-механізаторів, що приймають участь в виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт оплачується по шестирозрядній тарифній системі. Праця робітників-вантажників, зайнятих на механізованих навантажувально-розвантажувальних роботах оплачується по тарифних ставках.

Доля з/п, що приходиться на одну тону навантаженого або вивантаженого вантажу, тобто розцінка на одну тонно-операцію, визначається як результат ділення тарифної ставки, що відповідає розряду робітника і виду робіт на норму виробітку.

В основі організації оплати праці лежить нормування і тарифна система. Тарифна система – це сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень з/п працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні довідники. Вона є основою формування та диференціації розмірів з/п.

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру з/п працівників від їхньої кваліфікації.

Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт що показує у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці.

Тк = Тсті/Т1 (4)

Кількість кваліфікаційних розрядів і коефіцієнтів визначається складністю виробництва і робіт, що виконуються і обумовлюється в колективному договорі.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовуються схеми посадових окладів.

Схема посадових окладів (штатний розпис) – це повний перелік посад, необхідний для нормального функціонування підприємства, по кожній з яких визначено розміри посадового окладу. Посадовий оклад – це винагорода, яка встановлюється за роботу в нормальних умовах, протягом місяця на підставі СПО. Вилка посадового окладу це мінімальний і максимальний розмір посадового окладу.

В останні роки замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем посадових окладів спеціалістів застосовують єдині тарифні сітки (ЄТС) що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому , що вони побудовані на єдиній методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки відмінностей у праці всіх працівників.

Тарифна ставка – це вираженій у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та генеральною тарифними угодами, але вона не може бути меншою законодавчо встановленого розміру мінімальної з/п. Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні (с.г.) та місячні (оклади). На основі годинних тарифних ставок розраховуються різноманітні доплати.

Погодинна (тарифна) форма оплати знаходиться:

;. (5)

При відрядній формі з/п визначається в залежності від кількості виробленої продукції:

; (6)

Оплата за виконання роботи бригаді проводиться за комплексними нормами виробітку і часу на механізовані н.-р. роботи. При розробці комплексних норм виробітку і норм часу враховано участь робітників в підносі (підвозі) і сортуванні вантажів, а також в подачі тарно-пакувальних вантажів до транспортера або від транспортера на відстань до 5м.

Норма виробітку – це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма часу – це кількість робочого часу об’єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах.

Праця водіїв автокранів оплачується на основі погодинно-преміальної системи. Місячні тарифні ставки для водіїв встановлені в залежності від типу базового автомобіля на якому змонтований кран. Крім того, водіям автокранів виплачують надбавку за класність. Для оплати праці водіїв використовують також відрядну систему.

Додаткова з/п. визначається виходячи із відсоткового співвідношення до основної з/п. Аналогічним чином визначають величину нарахувань на з/п, що являють собою відрахування в різні фонди.

Загальну суму витрат по оплаті праці робітників, безпосередньо задіяних в виконанні н.-р. і складських робіт в межах даного навантажувально-розвантажувального пункту, визначають по формулі:

(7)

де - загальна сума витрат в рік, грн.;

- річний фонд основної з/п., грн.;

- коефіцієнт, що враховує додаткову з/п.;

- коефіцієнт, що враховує нарахування на з/п.

Вартість палива (енергоресурсів) необхідних для роботи підйомно-транспортних механізмів, підраховують в залежності від типу двигуна, його потужності і тривалості роботи. Для механізмів внутрішнього згорання вартість палива визначають по формулі:

(8)

де - вартість палива, що необхідне для роботи даного механізму на протязі року, грн.;

- фактична тривалість роботи механізму на протязі року, год.;

- норма витрати палива на 1 год. роботи механізму, кг.;

- вартість 1 л. палива, грн.

Для механізмів з електродвигунами вартість електроенергії визначають по одній з наступних формул:

Для механізмів циклічної дії:

(9)

Для механізмів безперервної дії:

(10)

де - вартість електроенергії в рік, яку необхідно знайти, грн.;

- потужність двигуна, кВт.;

- коефіцієнт використання потужності двигуна (0,2-0,7);

- тривалість роботи двигуна на протязі одного циклу, сек.;

- кількість вантажу, що переміщається за один цикл, тон;

- кількість вантажу, що підлягає переміщенню механізмом на протязі року, тон;

- кількість годин фактичної роботи механізму на протязі року;

- вартість 1 Квт.год електроенергії.

Вартість мастильних матеріалів – можна визначати виходячи із відсоткового співвідношення від вартості використаної електроенергії або палива. Для механізмів з гідравлічним приводом додатково підраховують витрату робочої рідини, а для механізмів, що отримують електроенергію від акумуляторної батареї, - витрату електроліту.

Для механізмів з гідравлічним приводом додатково підраховують витрату робочої рідини, а для механізмів, що отримують енергію від акумуляторної батареї , - витрату електроліту.

Амортизаційні відрахування і витрати на капітальний ремонт механізмів визначають в залежності від початкової вартості механізму і затверджених норм.

Ев=ПвА/100,

де Ев – щорічні відрахування на повне відтворення і капітальний ремонт механізму;

Пв – початкова вартість механізму, грн.;

А – сумарна норма амортизаційних відрахувань.

Вартість механізмів визначають виходячи із діючої відпускної ціни на ці механізми з врахуванням вартості монтажу, а також транспортних витрат, пов’язаних з доставкою обладнання від заводу виробника до місця монтажу.

Витрати на технічне обслуговування і експлуатаційний ремонт механізмів залежать від кількості технічного обслуговування і експлуатаційних ремонтів, які припадають на один ремонтний цикл, трудомісткості кожного виду обслуговування і тарифних ставок для ремонтних робітників. Визначивши сумарну трудомісткість за цикл, перемножують її на тарифну ставку, віднесену до середньозваженого розряду.

Витрати на відновлення і ремонт шин розраховують тільки для пересувних підйомно-транспортних механізмів, змонтованих на автомобільному або пневмоколісному шасі. При підрахунку виходять із середнього терміну служби шин в кількості 5,0 – 5, 5 тис. машино-годин.

Накладні витрати складаються із витрат по утриманню адміністративного персоналу, відрахувань на утримання вищестоящих організацій, витрат по експлуатації службових приміщень на території навантажувально-розвантажувального пункту і його благоустрою, поштово-телеграфних і канцелярських витрат, а також витрати по техніки безпеки і охорони праці. Величина накладних витрат зазвичай складає від 10 до 15% від загальної суми всіх інших витрат.

Тарифом на навантажувально-розвантажувальні роботи називається ціна, що призначається за виконання цих робіт, встановлюється на основі собівартості. Крім тарифів, встановлюється додаткова оплата за надання навантажувально-розвантажувальних засобів. засобів на певний період вантажовласникам для виконання робіт. Оплата робіт, що виконуються стропольщиками при обслуговуванні навантажувально-розвантажувальних механізмів, а також вантажниками при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт вручну, береться за окремими тарифними ставками.

Лекція 21.