Рухові режими ЛФК. Особливості складання схем та комплексів вправ лікувальної гімнастики.
1. Лікарняний період:
а) суворий ліжковий режим – активність хворого різко обмежена;
б) ліжковий режим – характеризується активною поведінкою хворого в ліжку (самостійно приймає їжу, самостійно приймає положення “сидячи”, здатен частково виконувати комплекс ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики;
в) напівліжковий режим (палатний) – це перебування хворого в ліжку половину денного часу, решта – сидячи або в ходінні;
г) вільний режим - пацієнт більшу частину денного періоду перебуває за межами палати. Окрім форм ЛФК, йому призначаються спортивно-прикладні вправи, працетерапія, заняття на тренажерах, гідрокінезотерапія.
2. Після-лікарняний період реабілітації (в реабілітаційному центрі, поліклініці, санаторії):
а) щадний режим – подібний до вільного режиму стаціонарного етапу;
б) щадно – тренуючий – передбачає застосування всіх форм ЛФК. Широко використовується теренкур, прогулянки, ігри екскурсії, біг, водні та сонячні процедури;
в) тренуючий режим – якнайповніше використовуються всі засоби та форми ЛФК. Інтенсивність вправ велика.
Щоб провести процедуру ЛФК, необхідно спочатку скласти схему процедури а потім, відповідно до схеми, описати приблизно комплекс вправ. Схему (приблизно) складають за такою формою. Зазначають спрямованість дії гімнастичних вправ (загально-рухові та спеціальні) для збільшення рухомості та координації. Дозування навантажень здійснюють за числом повторювань.
3. При застосуванні ЛФК слід визначити її ефективність, щоб контролювати правильність підбору фізичних вправ.
Розрізняють такі види контролю:
1. Експрес–контроль – застосовується для оцінки ефективності одного заняття. Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне навантаження. Проводять лікарсько – педагогічний контроль – спостереження: визначається частота серцевих скорочень (ЧСС), дихання та АТ до-, під час та після заняття. Отримані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження що при правильно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, досягає свого максимуму в середині основної частини і знижується у заключній частині заняття.
2. Поточний контроль – проводиться протягом всього періоду лікування не менше ніж 1 раз на 7 – 10 днів, а також при зміні рухового режиму. При цьому використовують клінічні дані, результати функціональних проб, показники інструментальних методів дослідження.
3. Етапний контроль – проводиться для оцінки всього курсу відновлювального лікування. Для цього перед початком занять ЛФК і при виході з лікарні поглиблено обстежують хворого. При цьому використовують антропометричні виміри, проводять функціональні проби, спеціальні методи дослідження, які б підтверджували стан того чи іншого органу або системи. Так, наприклад, для визначення функціонального стану серцево–судинної системи застосовують динамічні проби з різкими фізичними навантаженнями: присіданнями, ходінням на місці, бігом, вправами на велоергометрі, тредмілі (доріжка, що пересувається). За реакцією показників ЧСС, АТ та часу відновлення цих показників після навантаження робиться висновок про функціональний стан серцево-судинної системи і дається оцінка фізичної працездатності на даний час.
У клінічній практиці для складання індивідуального рухового режиму та оцінки ефективності фізичної реабілітації виникає необхідність у визначенні толерантності до фізичних навантажень, тобто здатності організму витримувати навантаження без негативних наслідків. Визначається шляхом поступового наростання навантаження з одночасним електрокардіографічним контролем. При появі перших ознак порушення коронарного кровообігу (ЕКГ, ЧСС, АТ) – пробу припиняють. Це так званий “поріг толерантності” до фізичного навантаження, що дає можливість розробити оптимальний рівень фізичних навантажень.
Лекція №5