Принципи публічного управління

Теоретичну основу організації й діяльності органів виконавчої влади становлять принципи публічного управління, під якими розуміються провідні ідеї, основоположні засади, які покладено в основу формування і функціонування зазначених органів.

Існують різні погляди на класифікацію принципів управління. Більшість вчених останнім часом поділяє їх на дві групи: політико-юридичні і організаційні.

Політико-юридичні принципи - основні, їх закріплено в Конституції (в чинній Конституції України ці принципи безпосередньо, прямо не сформульовано, вони витікають із аналізу змісту Основного Закону в цілому). Причому, вони характерні не тільки для державного управління, а й для будь-якої державної діяльності. До цих принципів належать:

1) принцип участі громадян в державному управлінні. Громадяни можуть брати участь в управлінні як особисто, так і через різноманітні об'єднання. До форм участі громадян в управлінні належать обговорення проектів державних рішень, участь в референдумах, участь в роботі різних органів на громадських засадах (виконкомів, рад, адміністративних комісій тощо), робота позаштатними та громадськими інспекторами і т. ін.;

2) принцип верховенства права (законності). Законність в управлінні означає: а) точне і однакове виконання законів всіма органами виконавчої влади; б) відповідність управлінських дій державній волі, яку висловлено в законах; в) прийняття рішень в межах компетенції, у встановленому порядку і певної форми; г) неможливість зміни компетенції державного органу ним самим; д) ефективний контроль за додержанням законів;

3) принцип гласності. Гласність - це відкритість діяльності органів виконавчої влади, обнародування рішень, які ними приймаються, результатів їх діяльності, надання громадянам та їх об'єднанням необхідної інформації. Винятки із цього принципу становлять випадки, коли певні відомості не може бути розголошено (які становлять державну, військову або службову таємницю; якщо їх розголошення порушує законні права громадян або завдає шкоди громадського порядку, безпеці, здоров'ю населення і моралі);

4) принцип поєднання демократизму і централізму - самостійне вирішення органами виконавчої влади питань, віднесених до їх компетенції; підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим;

5) принцип науковості управління передбачає використання наукових досягнень в процесі прийняття і реалізації управлінських рішень, урахування об'єктивних законів суспільного розвитку.

Використання організаційних принципів дозволяє вибрати найбільш оптимальні варіанти структури і функціонування апарату, чітко розподілити компетенцію між його ланками, усунути паралелізм і дублювання в здійсненні функцій і тим самим забезпечити належну ефективність в його роботі - досягнення намічених результатів при мінімальних затратах праці, матеріально-фінансових ресурсів і організаційних зусиль.

Організаційні принципи поділяються на дві підгрупи: принципи побудови апарату управління і принципи його функціонування. До першої належать:

1) галузевий - публічне управліннябудується по галузях, які відповідають галузям виробничої та іншої суспільної діяльності;

2) територіальний - це горизонтальна побудова апарату (райони, області). Він сприяє комплексному розвиткові територій;

3) лінійний принцип означає суворе розмежування компетенції між керівниками різного рівня і підпорядкування кожного підрозділу або працівника лише одній посадовій особі;

4) функціональний - забезпечення апарату спеціальними службами, які виконують певні функції, - планову, фінансову, технічну, праці і заробітної плати, кадрову та ін.;

5) подвійного підпорядкування. Запроваджується там, де необхідна децентралізація управлінських функцій, врахування місцевих особливостей у вирішенні управлінських питань.

Організаційні принципи функціонування апарату такі:

1) раціонального розподілу повноважень. Передбачає закріплення в нормативних актах прав і обов'язків за кожним органом виконавчої влади і посадовою особою, врегулювання їх взаємовідносин;

2) реальної відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб за результати своєї роботи. Цей принцип тісно пов'язаний з попереднім, тому що лише розподіл повноважень забезпечує особисту відповідальність кожного суб’єкта управління за доручену справу;

3) поєднання колегіальності і єдиноначальності. Цей принцип зумовлений двома формами будови і організації роботи органів виконавчої влади - колегіальна (уряди) і єдиноначальна (міністерства і відомства, місцеві адміністрації, їх відділи і управління). Недоліками колегіальності є ускладнення управлінської діяльності, гальмування оперативності. Єдиноначальність не виключає використання колегіальності (наприклад, колегії міністерств).