Адміністративно-правові норми та відносини
Гетманець О.П., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правового забезпечення господарської діяльності Ф №6 ХНУВС
Розробник: Панова І.В., – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2016 рік
© Панова І.В., 2016
© Харківський національний університет внутрішніх справ, 2016
ТЕМА № 2. «Механізм адміністративно–правового регулювання. Система адміністративного права».
Навчальні та виховні цілі: з’ясовуєтьсяпоняття, зміст та структура адміністративно-правових норм. Види адміністративно-правових норм. Дія адміністративно-правових норм в часі, в просторі, за категоріями осіб.
Поняття та види джерел адміністративного права України. Конституція України ‑ основа системи та змісту джерел адміністративного права. Адміністративне право і адміністративне законодавство. Місце та роль законодавчих актів в системі джерел адміністративного права. Міжнародно-правові акти як джерела адміністративного права. Проблеми удосконалення адміністративного законодавства.
Поняття та особливості адміністративно-правових відносин. Структура та види адміністративно-правових відносин. Підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.
Час: 2 години.
Навчальні питання:
1. Адміністративно-правові норми та відносини.
2. Поняття і види джерел адміністративного права.
3. Систематизація адміністративного права, її види та особливості.
Література:
1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – ст. 1122.
3. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Т 1. Особлива частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: Юрид. думка, 2005. – 624 с.
4. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
5. Администраивное право: Учебник / Под общ. ред. Г.В. Атаманчука.-М., 2003. -392с.
6. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. — X., 2000. — 520 с.
7. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції // Право України. – 2004. – №3. – С.24-27.
8. Гранат Н.Л. Источники права // Юрист. – 1998. – №9. – С.6-12.
9. Демин А.В. Нормативный договор как источник административного права // Государство и право. – 1998. – № 2. – С.14-18.
10. Источники (формы) права: вопросы теории и истории: Материалы Всероссийской научной конференции / Отв. ред. В.В. Момотов. – Краснодар: Кубанский государственный университет. – М., 2002. – 316 с.
Адміністративно-правові норми та відносини
Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить сукупність правових норм. Саме шляхом встановлення та реалізації адміністративно-правових норм здійснюється регулювання управлінських суспільних відносин. Їх зміст, як і всіх інших, становить правило поведінки, припис.
Отже, адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове, формальновизначене правило поведінки, яке походить від держави та охороняється її примусовою силою і регулює управлінські суспільні відносини.
Особливістю адміністративно-правових норм, похідною від специфіки державного управління, є те, що, по-перше, юридично обов’язкові приписи адресуються переважно органам виконавчої влади – провідним учасникам управлінських відносин; по-друге, за цими органами як представниками держави закріплюються юридично-владні повноваження, які фактично і юридично є засобом вирішення завдань, "запрограмованих" даною нормою; по-третє, тим самим забезпечуються необхідні умови для вирішення в односторонньому порядку питань, загальна регламентація яких міститься в конкретній адміністративно-правовій нормі.
Структура адміністративно-правових норм також традиційна, її складають три елементи: гіпотеза, диспозиція і санкція. Гіпотеза – це умова, за якої дана правова норма починає діяти. Диспозиція – основний елемент адміністративно-правової норми, в якій формулюється саме правило поведінки (заборона, дозволяння тощо). Санкція – правовий наслідок невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією.
Наведену структуру адміністративно-правової норми називають логіко-юридичною, оскільки зазначені елементи частіш за все можна виявити тільки шляхом логічного аналізу тої чи іншої статті (статей) нормативного акта. До того ж, норма права і стаття нормативного акта за об’ємом не завжди співпадають. Варто також зауважити, що не всі вчені-адміністративісти підтримують таку позицію щодо структури адміністративно-правової норми. Окремі автори виділяють лише два елементи норми – диспозицію і санкцію. Зустрічаються також твердження, що одні норми мають три елементи, інші – два.
Адміністративно-правові норми відрізняються одна від одної за багатьма ознаками, за якими можна провести їх класифікацію.
1) За спрямованістю норми адміністративного права поділяються на ті, які регулюють правовий стан його суб’єктів, форми та методи державного управління, організаційно-правові способи забезпечення законності в сфері управління, управління в окремих сферах суспільного життя тощо.
2) За адресатом адміністративно-правові норми бувають адресованими органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям (як державним, так і недержавним), об’єднанням громадян, громадянам.
3) За юридичним змістом припису вони поділяються на зобов’язувальні, забороняючі, уповноважувальні, рекомендаційні.
4) За юридичним характером припису норми бувають двох видів – матеріальні і процесуальні.
5) За дією в просторі можна виділити норми, які діють в межах всієї держави, окремої галузі, міжгалузеві, місцеві, локальні.
6) За дією в часі адміністративно-правові норми поділяються на постійні і тимчасові.
Реалізуються адміністративно-правові норми через адміністративно-правові відносини (існує, правда, також думка, що вони можуть реалізовуватися і поза відносинами – наприклад, шляхом додержання певних заборон. У зв’язку з цим говорять про виконання адміністративно-правових норм і про їх застосування).
Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини управлінського характеру, врегульовані нормами адміністративного права.
Елементами адміністративно-правових відносин, як і правовідносин взагалі, є сторони (суб’єкти), об’єкти і зміст. Одна із сторін в цих відносинах завжди є спеціальним суб’єктом, наділеним владними повноваженнями. Іншими суб’єктами (другою стороною) можуть бути органи виконавчої влади, підприємства, організації, установи, об’єднання громадян, громадяни.
В кожному конкретному адміністративно-правовому відношенні суб’єкти здійснюють надані їм права та покладені на них обов’язки, пов’язані з об’єктом правовідношення, тобто з тим, з приводу чого воно виникає. Таким об’єктом є дії (поведінка) суб’єктів, за допомогою яких реалізуються обов’язки і права, передбачені для даного правовідношення. Ці дії різні за своїм характером; вони можуть бути пов’язані із здійсненням повсякденних завдань управління, з особистими нематеріальними благами (здоров’я, гідність людини тощо), продуктами творчої діяльності, майном. Тобто перераховані блага в таких випадках є предметами, щодо яких здійснюються певні дії, які і визнаються об’єктами адміністративних правовідносин.
Зміст адміністративно-правових відносин становлять взаємні обов’язки і права суб’єктів.
Адміністративно-правовим відносинам властиві всі ознаки, що характеризують правовідносини взагалі. Крім цього для них характерні також певні особливості, обумовлені специфікою державного управління:
1) вони виникають з приводу здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто права і обов’язки сторін в них завжди пов’язані з цією діяльністю;
2) в них завжди беруть участь спеціальні суб’єкти (як правило, органи виконавчої влади або їх представники), наділені державно-владними повноваженнями;
3) завдяки участі спеціальних суб’єктів ці відносини завжди владні;
4) виникають вони з ініціативи будь-якої із сторін, згода іншої здебільшого не вимагається (це не означає, що момент попереднього узгодження зовсім виключається, таке узгодження часто передує виданню багатьох актів управління, але тільки в адміністративних договорах попередня згода є обов’язковою умовою виникнення адміністративних правовідносин);
5) в разі виникнення спорів, конфліктів між сторонами таких відносин, вирішуються вони, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищими органами виконавчої влади або посадовими особами. Звичайно, судовий порядок розгляду спорів також використовується, особливо у відносинах за участю громадян та їх об’єднань, однак кількість таких випадків у загальній масі незначна;
6) відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’язків настає перед державою, а не одної перед іншою, що характерно для цивільно-правових відносин.
Класифікуються адміністративно-правові відносини за багатьма ознаками, можна виділити такі групи:
• за цільовим призначенням – відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією позитивних завдань державного управління, і відносини юрисдикційного характеру;
• за змістом – майнові і немайнові;
• за суб’ктним складом – в яких беруть участь органи виконавчої влади, державні підприємства, установи, організації, недержавні організації та об’єднання, громадяни (мається на увазі друга, підпорядкована сторона у відносинах, оскільки першою, владною стороною є, як правило, орган виконавчої влади);
• за способом захисту – відносини, які захищаються в адміністративному порядку, і ті, що захищаються в судовому порядку;
• за юридичним характером – матеріальні і процесуальні;
• за характером зв’язків між суб’єктами – вертикальні, в яких одна сторона організаційно підпорядкована іншій, і горизонтальні, в яких підпорядкованість відсутня.
Підставами виникнення, зміни і припинення адміністративно-правових відносин, як і будь-яких інших, є юридичні факти, тобто такі життєві обставини, з якими закон пов’язує існування і розвиток правовідносин.