Єдність та відмінність норм права і інших соціальних норм

План.

Соціальні норми та їх система
Поняття та ознаки права
Джерела права
Правові відносини
Правопорушення

1. Соціальні норми та їх система

Кожна людина свідомо чи несвідомо керується у своїй діяльності певними правилами, тобто зразками належної поведінки, її моделями. Ці правила різноманітні як за змістом так і за способами виникнення. Без регулювання відносин людство було б приречене на зникнення.

Серед соціальних нормприйнято розрізняти:

норми моралі – правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо
звичаї (традиції, обряди, ритуали, ділові звичаї) – правила, що складаються історично і внаслідок їх багаторазового застосування людьми.
корпоративні норми (норми організацій) – правила поведінки, що видають організації, або які склались в організаціях і поширюються на їх членів.
норми права – правила поведінки, встановлені й забезпечувані державою.
політичні норми
економічні норми
культурні норми
естетичні норми
релігійні норми

Єдність та відмінність норм права і інших соціальних норм

За походженням.Так, норми права видаються державними органами, в той час як корпоративні норми виробляються відповідними організаціями, а норми моральності й звичаї виникають поступово у процесі розвитку суспільства
За формою вираження.Норми права фіксуються в офіційно виданих органами держави нормативних актах, інші соціальні норми існують або у свідомості суспільства чи окремих соціальних груп, або можуть бути записані в джерелах, що не мають офіційного характеру
За сферою дії. Норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини. Норми моралі, звичаї і корпоративні норми регулюють ще й відносини, які часто виходять за межі сфери правового регулювання: відносини дружби, товариства, певні побутові та сімейні відносини тощо.
За територією дії. Норми права поширюють свою дію на всіх осіб, що знаходяться в межах держави. Звичаї і корпоративні норми мають локальний характер. Багато норм моралі не знають державних кордонів, хоча моральні уявлення у різних країнах можуть значно відрізнятися
За ступенем деталізації. Норми права, як правила поведінки в конкретних ситуаціях, відрізняються досить великим ступенем деталізації, у той час як норми моралі не містять чітких і деталізованих правил, а є насамперед загальними принципами поведінки
За способом забезпечення. За нормами права, у випадку їх невиконання, стоїть сила державного примусу, тоді як інших соціальних норм дотримуються і виконують їх добровільно, під впливом свідомості та внутрішнього переконання

Що змушує людей дотримуватися різних правил? Наприклад, вітатися при зустрічі, поступатися старшим місцем у транспорті, переходити вулицю у встановлених місцях.

За тенденціями розвитку. Звичаї і норми моралі з’явилися значно раніше права, вони більш консервативні, складаються не відразу і швидко не зникають. Право ж з’являється тільки на визначеному етапі розвитку суспільства.

2. Поняття та ознаки права

Одне з соціальних призначень держави полягає у регулюванні відносин у суспільстві. Держава регулює такі відносини за допомогою певних правил поведінки загального характеру, які прийнято називати нормами права. Сукупність таких норм і становить право відповідної держави.

Ознаки права:

Нормативність. Право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини. «Norma» у перекладі з латинського означає «зразок», а нормативне регулювання за своєю сутністю є встановленням загальних правил поведінки, які повинні застосовуватись у разі настання певних життєвих обставин. Право як регулятивна система складається з дозволів («можна»), заборон («не можна») і зобов’язань («потрібно»), що визначають загальні межі поведінки суб’єкта.
Формальна визначеність. Право – система формально визначених норм, тобто таких, у яких чітко визначається воля держави. Як правило, формальна визначеність забезпечується за рахунок фіксації норм у нормативних актах, адже ще з найдавніших часів правителі прагнули до чіткого зовнішнього вираження своїх офіційних велінь і, як правило, – до ознайомлення з ними населення. Так, закони царя Хамурапі були вибиті клинописом на базальтовому стовпі.
Системність. Право – це не просто сукупність норм, а визначена їхня система. Тільки в системі, у взаємозв’язку правові норми можуть виявити свої регулюючі властивості. Чим краща узгодженість правових приписів, тим ефективніше право.
Санкціонованість державою. Право встановлюється державними органами. Кожен державний орган у межах своєї компетенції видає нормативні акти, в яких містяться норми права. Це не єдиний, але найбільш характерний спосіб встановлення права.
Обов’язковість. Право обов’язкове для виконання тими громадянами, організаціям чи органами держави, яким воно адресовано. У загальнообов’язковості офіційних розпоряджень виявляється суверенітет держави.
Забезпеченість силою державного примусу. Реалізація права гарантована державою. Більшість правових норм дотримується і виконується добровільно, однак за кожною нормою потенційно існує можливість державного примусу до виконання і відповідальність за її порушення. Ї
Динамізм. Право з розвитком суспільства не залишається незмінним, вводяться нові правові норми, скасовуються старі, багато розпоряджень згодом переоформлюються, викладаються інакше, по-іншому групуються (наприклад, під час кодифікації).

Таким чином, право – це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що встановлюються і забезпечуються державою та спрямовуються на врегулювання суспільних відносин. Сутність права, як і сутність держави, полягає у його соціальному призначенні – регулюванні суспільних відносин та організації управління суспільством.

3. Джерела права

Право, як система норм, потребує зовнішнього виразу, аби його можна було сприйняти. Таку зовнішню форму воно отримує в джерелах права, під якими розуміють способи вираження та закріплення правових норм.

До джерел права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір , нормативно-правовий акт

Правовий звичай –це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Звичай – основна форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві, в умовах родового ладу. Величезне значення як джерела права йому приділялося і при феодалізмі. Перші правові пам’ятки складалися головним чином зі звичаїв. З розвитком правотворчої діяльності держави звичаєве право в значній частині поглинається писаним правом.

Прикладом застосування звичаю у національному праві є стаття 35 Сімейного кодексу України:

«...наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої... Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений» Як зрозуміти дану норму? Про який конкретно звичай йдеться? Як його можна застосувати?

Судовий прецедент – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення) як одне з основних джерел права, він застосовується лише в країнах англо-американської правової сім’ї (Великобританія, США, Австралія та ін.)

Природу прецеденту легко зрозуміти, оскільки в його основі лежить уявлення про справедливість. Іноді ознаки прецедентів мають місце у повсякденному житті. Часто ми самі можемо відчути, коли порушено «правило прецеденту».

Наприклад, вчителька не дозволила зайти в клас учневі, який запізнився, однак іншого учня, який прийшов пізніше, впустила. У більшості присутніх у класі одразу виникла думка, що це несправедливо. Яке «правило» порушено у даному випадку?

Нормативний договір – це угода двох чи більше сторін, в результаті якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права

Нормативні договори виступають основним джерелом міжнародного права. Застосовуються вони також і в конституційному, цивільному, трудовому та деяких інших галузях права.

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права

У нашій правовій системі НПА є основним джерелом права. НПА поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу:

ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх
лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним
усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів
у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, а інші акти – з моменту опублікування. Проте можливі й інші варіанти набрання чинності нормативно-правовими актами. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем.

Зворотна дія – це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Але бувають винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність – то не має.

4. Правові відносини

Норми права регулюють відносини між людьми, надаючи їм особливого характеру – після врегулювання вони стають захищеними засобами державного впливу. І щоб відрізняти такі відносини від інших (неврегульованих нормами права), їх позначають терміном «правовідносини».

Скажімо, відносини між батьками та дітьми щодо надання допомоги по утриманню регулюються правом, а відносини між сторонніми людьми з цього приводу – ні. Так, якщо повнолітній син утримував свою немічну матір, а згодом перестав надавати їй допомогу, вона може стягнути з нього аліменти у судовому порядку. У випадку надання такої ж допомоги сусідці, вона не може просити захисту в суді.

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою

Структура правовідносин: суб’єкти, об’єкт та зміст правовідносин.

Суб’єкти правовідносин: фізичні та юридичні особи; державні та громадські організації; різні спільноти(трудові колективи, населення відповідного регіону, народ тощо).

Фізичні особи - люди (громадяни України, іноземці, особи без громадянства).

Юридичними особамивизнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, захищати свої права у суді та нести юридичну відповідальність за вчинені дії.

Основною ознакою суб’єктів правовідносин є наявність у них правосуб’єктності – здатності бути носіями прав та обов’язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за неправомірні дії.

Правоздатність– це здатність суб’єктів правовідносин бути носіями прав та обов’язків, а дієздатність – це здатність самостійно набувати і реалізувати такі права та обов’язки. Іноді із дієздатності виділяють ще один компонент – деліктоздатність, або здатність суб’єктів правовідносин нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення.

Об’єкти правовідносин– ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами правовідносин виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага та дії осіб.

Зміст правовідносин – це їх реальна наповненість.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що зумовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин

Юридичні факти поділяють на дії та події. Юридичні дії – це такі життєві обставини, які виникають за волею людини, наприклад: укладення договору, вступ у шлюб. Більшість юридичних фактів є діями. Подіями є такі життєві обставини, які виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб’єктів правовідносин: наприклад, народження та смерть, стихійне лихо.

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії суб’єктів права відповідають приписам норм права або не суперечать їм. Неправомірні юридичні дії, як правило, є правопорушеннями.

5. Правопорушення

Поведінка людей у суспільстві, врегульована нормами права, може бути правомірною і неправомірною (протиправною).

Правомірна поведінка – це така поведінка, що відповідає вимогам права. Протилежністю правомірної поведінки є поведінка неправомірна, або правопорушення, яким визнається винна протиправна поведінка деліктоздатної особи, що тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорушення зазвичай поділяють на види у залежності від ступеня суспільної небезпеки. За цим критерієм розрізняються злочини і проступки.

Злочин – це винне протиправне діяння, що порушує норми кримінального права і наносить шкоду найбільш важливим суспільним відносинам. Злочини – найтяжчий вид правопорушень, тому їх вчинення тягне застосування заходів кримінального покарання. Оскільки норми кримінального права охороняють найбільш важливі суспільні відносини, вони виділені в спеціальну галузь права.

Проступки – це всі інші правопорушення, не визнані злочинами. Вони характеризуються меншим ступенем суспільної небезпечності.

Залежно від того, у якій сфері життя були вчинені проступки, від виду порушених норм права, від характеру завданої шкоди і застосовуваних до порушника санкцій, виділяють цивільні, адміністративні та дисциплінарні проступки.

Для вирішення питання, чи вчинила особа певне протиправне діяння, юристи винайшли модель юридичного складу правопорушення. Знання про такий юридичний склад застосовуються при кваліфікації правопорушень: якщо який-небудь з елементів відсутній, немає і самого правопорушення.

До елементів складу правопорушення належать його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єкт правопорушення – це охоронювані правом суспільні відносини, яким наноситься шкода. Об’єктом правопорушення не є викрадені речі, заборговані гроші чи підроблені документи. Ним завжди виступає порушене суб’єктивне право: право власника на володіння майном, право кредитора чи продавця на одержання грошей, право держави на здійснення державного управління тощо.

Об’єктивну сторону правопорушення складають ті елементи протиправної поведінки, що характеризують її зовнішній прояв. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони правопорушення є саме діяння, його шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками. До факультативних ознак об’єктивної сторони зазвичай відносять місце, час, спосіб та обстановку здійснення правопорушення.

Суб’єкт правопорушення– це особа, що його вчинила. Таким суб’єктом може бути тільки психічно здорова людина, яка досягла встановленого віку притягнення до відповідальності (кримінальної та адміністративної – 16 років, цивільної – 14 років). Цивільну та адміністративну відповідальність можуть нести не тільки фізичні особи, але й організації.

Суб’єктивна сторона правопорушення розкриває психічне відношення суб’єкта до вчиненого діяння та його наслідків, вказує на спрямованість волі правопорушника. До ознак суб’єктивної сторони відносяться: вина, мотив і мета.

Вина – основна ознака суб’єктивної сторони правопорушення. Під нею розуміють психічне ставлення суб’єкта до діяння і його наслідків. За відсутності вини, тобто без усвідомлення протиправного характеру своєї поведінка та її наслідків, не буде і правопорушення.

Розрізняють умисну і необережну вину. За умисної вини (умислу) особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його шкідливі наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність характеризується тим, що особа передбачає можливі шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує, що зможе їм запобігти, або не передбачає такі наслідки, хоча за обставинами справи повинна була й могла їх передбачати.

Практичний зміст полягає насамперед у розрізненні умислу та необережності. Особа підлягає більш суворому покаранню за умисні правопорушення.

Мотив – це ті внутрішні спонукання, якими суб’єкт керувався при здійсненні правопорушення. Мета– це результат, до якого він прагнув. Мета і мотив також можуть впливати на кваліфікацію правопорушення.

Завдання самоконтролю з теми « Право і його суть»

1. Право – це:

a. загальні правила поведінки, що є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різними засобами соціального впливу

b. система загальнообов’язкових норм, санкціонованих державою

c. формально визначені правила поведінки, що встановлюються та санкціонуються громадськими об’єднаннями та організаціями

d. правила поведінки, які базуються на уявленнях про справедливість та забезпечуються внутрішньою переконаністю і силою громадської думки.

2. Систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають обов’язковий характер, є критерієм правомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта, визначають як

a. об’єктивне право

b. юридичне право

c. суб’єктивне право

d. публічне право

3. Регулятивно-статична функція права

a. забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства

b. закріплює суспільний порядок у спокої

c. спрямована на охорону суспільних відносин від посягань

d. усі відповіді правильні

4. Конституційне, адміністративне, кримінальне право є галузями

a. суб’єктивного права

b. об’єктивного права

c. приватного права

d. публічного права

5. Демократизм, законність, гуманізм, рівність усіх перед законом визначають як

a. функції права

b. форми права

c. принципи права

d. засоби права

6. До спеціальних функцій права відносять такі функції

a. гуманітарну, економічну, політичну

b. демократичну, гуманістичну

c. гуманістичну, інформаційну, орієнтувальну, ідеологічну

d. регулятивну, охоронну

7. Підставою розмежування права на галузі є

a. однорідність норм, які становлять інститути цієї галузі

b. особливість суспільних відносин та методів, яким вони врегульовуються

c. відсутність суперечностей між нормами права

d. усі відповіді правильні

8. Об’єктивні формально обов’язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за згодою та домовленістю двох чи більше суб’єктів і забезпечуються державою, називають

a. нормативно-правовим актом

b. правовим звичаєм

c. нормативним договором

d. правовим прецедентом

9. Президент України видає такі нормативно-правові акти

a. постанови, накази, розпорядження

b. укази, накази, постанови

c. укази, розпорядження

d. постанови, укази, розпорядження

10. Виділяють такі види систематизації нормативно-правових актів

a. корпорація, інкорпорація

b. кодифікація, корпорація, інкорпорація

c. компіляція, інкомпіляція

d. інкорпорація, кодифікація

11. Громадяни А. та Б. уклали договір купівлі-продажу автомобіля. У даному випадку наявний такий вид реалізації права

a. дотримання

b. виконання

c. використання

d. застосування

12. Що з вказаного нижче не є прикладом застосування права

a. суд зобов’язав правопорушника компенсувати завдану шкоду

b. продавець на вимогу покупця замінив неякісний товар

c. ректор видав наказ про зарахування абітурієнта до числа студентів

d. виконком міської ради прийняв рішення про виділення громадянину квартири

13. Індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи, визначають як

a. правовий прецедент

b. правозастосовчий акт

c. правовий звичай

d. розпорядчий акт

14. У якому випадку відносини осіб не мають ознаки правовідносин

a. мати забороняє синові виходити на прогулянку

b. батько компенсує шкоду, завдану 10-річним сином

c. бабуся вимагає права на побачення з онуком

d. дідусь заповідає автомобіль 5-річній онуці

15. До складу правовідносин входять

a. суб’єкти, об’єкти, права та обов’язки сторін

b. суб’єкти, об’єкти, права та обов’язки сторін, тлумачення права

c. суб’єкти, об’єкти, предмет і метод правовідносин

d. суб’єкти, об’єкти, юридичні факти

16. Юридичні факти поділяються на

a. дії та події

b. дії та бездіяльність

c. юридичні вчинки та юридичні акти

d. усі відповіді правильні

17. Який із вказаних юридичних фактів є подією

a. Л. застрахувався від нещасного випадку

b. М. в результаті відмови гальм здійснив наїзд на пішохода

c. Р. одружився

d. правильна відповідь відсутня

18. Суб’єктивну сторону правопорушення становлять

a. особа правопорушника

b. дія, негативний наслідок і причинний зв’язок

c. суспільні відносини, на які посягає правопорушення

d. вина, мотив і мета правопорушення

19. Якщо особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає настання негативного наслідку і свідомо допускає його настання – в її діях наявна вина у формі

a. прямого умислу

b. непрямого умислу

c. самонадіяності

d. недбалості

20. В якому випадку в діях особи наявна недбалість

a. М під час бійки наніс В два удари ногою в живіт, у результаті чого той отримав ушкодження

b. М, керуючи мотоциклом, перевищив швидкість і здійснив наїзд на В, в результаті чого той отримав ушкодження

c. М, здійснюючи будівельні роботи, погано закріпив риштування, у результаті чого В. отримав ушкодження

d. М., падаючи зі східців, штовхнув В, у результаті чого той отримав ушкодження

21. 13-річний К. вчинив крадіжку, однак слідчий сказав, що його не можна притягнути до відповідальності, оскільки у нього відсутня

a. правоздатність

b. дієздатність

c. деліктоздатність

d. правосуб’єктність