Характеристика основних форм безготівкових розрахунків

Розрахунки платіжними дорученнями є нині однією з основних форм міжгосподарських безготівкових розрахунків, що утворюють основу платіжного обороту.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Платіжне доручення оформляється платником і подається до банку, що обслуговує його, не менше, ніж у двох примірниках, як правило, у 4 примірниках, кожен з яких має своє відповідне призначення:

· 1-й примірник використовується у банку платника для списання коштів з рахунка платника і залишається в документах для банку;

· 2-й і 3-й примірники платіжного доручення відсилаються у банк отримувача платежу, причому 2-й примірник служить основою для зарахування коштів на рахунок отримувача і залишається в документах для цього банку, а 3-й примірник додається до виписки з рахунка отримувача як основа для підтвердження банківської проводки;

· 4-й примірник повертається платнику зі штампом банку як розписка про прийом платіжного доручення до виконання.

Платник має право зазначити в платіжному дорученні дату валютування, яка не може настати пізніше, ніж через 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Дата валютування – зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується у банку, що обслуговує отримувача, або в установі – члені платіжної системи.

Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше, ніж 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки.

Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Якщо немає або недостатньо коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їхнього приймання та виконання передбачено договором між банком і платником.

Платіжні доручення є однією з основних форм безготівкових розрахунків. Доручення широко застосовуються в розрахунках за найрізноманітнішими платежами. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

· за фактично відвантажену (продану) продукцію, виконані роботи, надані послуги тощо;

· у порядку попередньої оплати – якщо такий порядок розрахунків встановлено законодавством України або обумовлено в договорі;

· для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше від терміну, встановленого законодавством України;

· для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки, відкриті у банках;

· для виплати податків і зборів, страхових внесків, обов’язкових платежів до бюджетів або державних цільових фондів;

· в інших випадках відповідно до укладених договорів та законодавства України.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних і вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Так, при розрахунках за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги у платіжному дорученні в рядку

«Призначення платежу» вказується назва відвантаженої продукції, виконаних робіт, послуг, номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції, виконання робіт, надання послуг.

Якщо фізична особа не має рахунка у банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями за фактично отриманий товар, надані послуги, виконані роботи виглядає таким чином (рис. 1):

Рис. 1. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями.

1. Постачальник відвантажує товар, надає послуги чи виконує роботи й надає покупцеві відповідний рахунок-фактуру та інші документи згідно з договором. Рахунок-фактура містить опис і ціну товарів (робіт, послуг).

2. Платник (покупець), одержавши товар та перевіривши його якість, комплектність та ін., виписує платіжне доручення й надсилає його до банку, де відкрито його поточний рахунок.

3. Банк платника (покупця) списує кошти з поточного рахунка свого клієнта. Якщо постачальник і платник обслуговуються в одному банку, то проводиться списання коштів з поточного рахунка платника, а тоді зарахування їх на поточний рахунок одержувача (постачальника).

4. Якщо постачальника й покупця обслуговують різні банківські установи, то банк платника (покупця) повідомляє у банк постачальника про списання коштів з рахунка платника.

5. Банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника.

6. Банк постачальника передає постачальнику виписку з поточного рахунка про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями відрізняється простотою, що значно пришвидшує розрахунки. Покупець має змогу попередньо перевірити якість товарів, послуг чи робіт.

Перекази через банк платіжними дорученнями застосовуються для платежів за товари та послуги: негайних – відразу після відвантаження, а також часткових платежів при великих угодах; дострокових і відстрочених платежів – у межах договірних відносин без втрат для фінансового стану сторін. Всі види нетоварних платежів практично повністю здійснюються за допомогою переказів платіжними дорученнями.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями полягають у тому, що вони є універсальною формою розрахунків та застосовуються при розрахунках за внутрішньодержавними і міждержавними поставками, за товарними й нетоварними операціями, для оплати отриманого товару і попередньої оплати, авансів. У цій формі закладена можливість максимального наближення моментів відвантаження товару, виконання робіт, надання послуг та їхньої оплати, якщо доручення негайно здано у банк для перерахування коштів.

Однак при цих розрахунках немає належної гарантії платежу для постачальника. Використовуючи таку форму розрахунків, постачальник (отримувач коштів) зазнає двох ризиків: по-перше, затримки виписки платником платіжного доручення через відсутність або недостатність коштів або неможливості отримання кредиту, тому що доручення в цих випадках не приймається банком до виконання; по-друге, несвоєчасне надходження або взагалі неотримання коштів при виконанні платіжного доручення відповідними банками, розрахунковими палатами.

Першого ризику можна уникнути шляхом детального опрацювання умов розрахунків при укладенні договору. Що стосується другого ризику, то банк платника та банк постачальника, а також розрахункова палата за договором банківського рахунка зобов’язані відповідно перераховувати, зараховувати кошти і проводити інші банківські операції. Місцем виконання грошового зобов’язання при безготівкових розрахунках вважається банк отримувача коштів – кредитора (постачальника). Якщо клієнт, який дав банку доручення про перерахування грошових коштів на рахунок свого контрагента, доведе факт невиконання або неналежного виконання доручення, то банк відповідно до пункту 8.3 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» повинен нести відповідальність на підставі і в розмірах, передбачених пунктом 32.2 цього Закону.

Ризик, якого зазнає платник, полягає у відсутності гарантії своєчасної поставки товару, особливо при попередній оплаті. Такі платежі зумовлюють і втрати платника, пов’язані з відволіканням з обороту грошових коштів та фактичним наданням постачальнику безпроцентної позики.

В окремих випадках розрахунки платіжними дорученнями гарантуються. Так, якщо фізична особа не має рахунка в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв’язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв’язку.

Через підприємства поштового зв’язку здійснюються такі перекази:

· на ім’я окремих фізичних осіб – коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

· підприємствам – коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції а ін. у тих населених пунктах, в яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв’язку платник подає до обслуговуючого банку платіжне доручення, в якому зазначає реквізити підприємства поштового зв’язку, з рахунка якого сплачуватимуться перекази їхнім отримувачам, та номери списків отримувачів коштів.

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів та нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше, ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на його рахунку.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дня оформлення її отримувачем. Причини неоплати платником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Рис. 2. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями.

1. Постачальник відвантажує товар, виконує роботи чи надає послуги, заповнює верхню частину вимоги-доручення й надсилає її безпосередньо платнику (покупцеві) разом з товарно-транспортними документами, передбаченими угодою.

2. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає у банк, що його обслуговує.

3. Банк платника (покупця) на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з рахунка платника (покупця).

4. Банк платника (покупця) повідомляє у банк постачальника про списання коштів.

5. Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта.

6. Банк постачальника повідомляє постачальнику про надходження коштів на поточний рахунок (випискою з рахунка).

Позитивним аспектом цієї форми безготівкових розрахунків є підвищення відповідальності суб’єктів платіжного обороту за організацію розрахункових відносин тому, що розрахункові документи пересилаються одержувачем коштів безпосередньо платникові, минаючи банк.

Проте ця форма розрахунків вважається мало поширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Так, банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення у сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. За відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. Невчасна оплата рахунків платниками і відмови від акцепту сповільнюють рух грошових коштів.

Розрахунки платіжними вимогами використовуються для примусового списання коштів на підставі виконавчих документів, виданих судами. Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Списання примусове (примусове списання коштів) – списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше, ніж у трьох примірниках платіжну вимогу.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, який обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.

У реквізиті «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом з двома примірниками реєстру платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їхнього складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати їхнього складання.

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого він зазначає номер і дату платіжної вимоги, котру частково сплачено, суму, що залишилася до сплати, та повторює текст, наведений у реквізиті «Призначення платежу» цієї платіжної вимоги. Для підтвердження часткової оплати відповідальний виконавець на першому примірнику платіжної вимоги окреслює реквізит «Сума» і зазначає на зворотному боці дату, суму часткового платежу, засвідчуючи це своїм підписом. Перший примірник платіжної вимоги, на підставі якої здійснено часткову оплату, залишається на зберігання у банку платника.

Банк не пізніше, ніж наступного робочого дня повідомляє платникові про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунка, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника (у порядку, передбаченому договором).

Стягувач може відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача. Платіжна вимога відкликається лише в повній сумі.

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами зображена на рис. 3

Рис. 3. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами.

1. Стягувач (одержувач) коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог.

2. Банк стягувача (одержувача) пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника.

3. На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника.

4. Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж.

5. З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк стягувача (одержувача).

6. Банк стягувача (одержувача) зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів.

Фізичні та юридичні особи, укладаючи договори між собою, передбачають у них право отримувача на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунка в договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами, якими є:

1) чекодавець – підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека і підписує його;

2) чекодержатель – підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком;

3) банк-емітент – банк, що видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку).

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку України чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні. Чеки брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів.

Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок. Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» у банку-емітенті. Для цього разом із заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» (фізична особа може подати заяву про перерахування коштів або вносити суму готівкою).

Чекову книжку на ім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька чеків на ім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або суму, внесену ним готівкою.

Строк дії чекової книжки – один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці з дати їхньої видачі. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Чек із чекової книжки пред’являється до оплати у банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Забороняється передавання чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка стає його власником. Видача чеків на пред’явника не проводиться.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше, ніж 20 відсотків від суми цього чека).

Власник чека повертає до банку-емітента невикористаний чек для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку. Повертаючи чекову книжку з невикористаними чеками, її власник одночасно подає до банку-емітента платіжне доручення на перерахування коштів, заброньованих на аналітичному рахунку

«Розрахунки чеками», на свій поточний рахунок.

Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги).

Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека й зазначає новий залишок ліміту.

Чекодержатель здає у банк чеки разом з трьома примірниками реєстру розрахункових чеків – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному банку, і в чотирьох примірниках – якщо рахунки чекодавця й чекодержателя відкриті в різних банках.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків та реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця і зараховує їх на рахунок чекодержателя.

У разі здійснення клієнтами різних банків розрахунків чеками банк чекодержателя приймає чеки з реєстром чеків і разом з другим та третім примірниками цього реєстру інкасує їх до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються банком, що його обслуговує, лише після отримання їх від банку-емітента.

Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками зображена на рис. 4.

Рис. 4. Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками.

1. Платник (покупець) подає до свого банку заяву на отримання чекової книжки і платіжне доручення для депонування коштів.

2. Банк платника (покупця) списує кошти з поточного рахунка платника і зараховує їх на окремий рахунок «Розрахунки чеками».

3. Банк-емітент видає клієнтові-чекодавцю чекову книжку.

4. Постачальник відвантажує товар, виконує роботи чи надає послуги.

5. Чекодавець виписує чек із чекової книжки і передає його безпосередньо постачальникові (чекодержателю), підтверджуючи таким чином одержання товару, виконання робіт чи надання послуг.

6. Чекодержатель здає чек разом з трьома примірниками реєстрів до банку, що його обслуговує.

7. Банк чекодержателя, перевіривши, чи правильно складено реєстр і реквізити чека та своєчасність подання його до оплати, інкасує чек і реєстр чеків (другий та третій примірники) до банку-емітента.

8. Банк-емітент списує відповідну суму з рахунка чекодавця, на якому депоновано кошти для розрахунків чеками.

9. Банк-емітент повідомляє банк чекодержателя про списання коштів.

10. Банк чекодержателя (постачальника) зараховує суму, зазначену в чеку, на поточний рахунок постачальника.

Розрахунки чеками переважають у західних країнах та використовуються юридичними і фізичними особами. В Україні ця форма розрахунків поки що не набула значного поширення.

Перевагами розрахунків чеками є: можливість максимального наближення платежу до моменту отримання товару, надання послуг (покупець, пересвідчившись у відповідності продукції пред’явленим ним вимогам, простим обміном документів, які підтверджують відпуск (відвантаження) товару, на чек розраховується відразу ж з постачальником чеком); гарантія своєчасного отримання платежу або за рахунок заброньованих коштів, або за рахунок коштів банку; прискорення оборотності коштів у розрахунках за рахунок швидкого оформлення розрахунків і надходження платежу; простота розрахунків.

Недоліками цієї форми розрахунків є: обмежена можливість її використання при розрахунках за товари зі складною, дрібною номенклатурою виробів, коли важко розрахувати суму платежу; тривалий термін дії чека (10 днів), який дозволяє регулювати терміни його пред’явлення до оплати, що може викликати сповільнення оборотності коштів; складність документообігу.

Акредитив – договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти:

· банк-емітент – банк, що відкрив акредитив;

· бенефіціар – особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив;

· виконуючий банк – банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком;

· заявник акредитива – платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитив – це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

· покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами»;

· непокритий – акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Відносини між банком-емітентом і авізуючим або виконуючим банком у разі необхідності регулюються договорами. Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не визначений виконуючим банком, не несе зобов’язань щодо сплати за акредитивом.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива не менше, ніж у трьох примірниках та в разі відкриття покритого акредитива – відповідні платіжні доручення.

Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у виконуючому банку, який не є банком-емітентом, то заявник, крім заяви, подає до банку-емітента платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Банк-емітент перераховує кошти заявника на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» у виконуючому банку та повідомляє йому про умови акредитива.

У разі відкриття покритого акредитива, депонованого у банку- емітенті, заявник подає заяву та платіжне доручення на перерахування коштів зі свого рахунка на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» у банку-емітенті. Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття й умови акредитива. Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою, і дата повідомлення бенефіціара мають збігатися.

У разі відкриття покритого акредитива клієнт подає заяву, як правило, у чотирьох примірниках. Перший примірник заяви банк-емітент обліковує за відповідним позабалансовим рахунком, призначеним для обліку акредитивів, другий – разом з випискою з рахунка він видає заявнику як розписку банку про відкриття акредитива, третій та четвертий примірники, як правило, використовуються для інформування виконуючого банку і бенефіціара про умови акредитива.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв’язку, передбаченими договорами між банками, заяви чи повідомлення.

Заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше, ніж наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива. Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття і умови акредитива повідомляє бенефіціару (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Реєстр документів за акредитивом складається за формою, наведеною в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, або за довільною формою та подається до банку, як правило, у чотирьох примірниках.

Перший і другий примірники реєстру документів за акредитивом разом з іншими документами виконуючий банк надсилає до банку- емітента, третій – використовує для списання суми заяви, призначений для обліку акредитивів (після надходження коштів від банку-емітента), четвертий – видає бенефіціару.

Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара. Перший примірник реєстру документів за акредитивом банк-емітент зберігає в документах дня банку, а другий – видає заявнику разом з іншими документами за акредитивом.

У всіх акредитивах обов’язково мають передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім для подання бенефеціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки повинні здійснювати контроль за строком дії акредитива, зазначеним у заяві.

У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній у кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховує у банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.

Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива і списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Про закриття непокритого акредитива у зв’язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв’язку, передбаченими договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк- емітент списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Акредитив, кошти за яким заброньовані у банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з урахуванням нормативного строку проходження документів спецзв’язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня банк-емітент перераховує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» на рахунок заявника і надсилає повідомлення виконуючому банку для їхнього списання з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Схема документообігу при розрахунках на підставі покритого акредитива зображена на рис. 5.

9

Рис. 5. Схема документообігу при розрахунках на підставі покритого акредитива.

1. Підприємство-заявник (платник) подає до свого банку (банку- емітента) заяву для відкриття акредитива і платіжне доручення для депонування коштів.

2. Банк заявника (банк-емітент) відповідно до доручення клієнта перераховує кошти з його поточного рахунка на аналітичний рахунок

«Розрахунки акредитивами».

3. Банк-емітент повідомляє заявникові та у у виконуючий банк про відкриття акредитива (надсилаючи кожному примірник заяви).

4. Виконуючий банк (банк бенефіціара) повідомляє бенефіціарові про відкриття та умови акредитива.

5. Бенефіціар (постачальник) відвантажує товар, виконує роботи чи надає послуги.

6. Бенефіціар (постачальник) подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів виконуючому банку.

7. Банк бенефіціара (виконуючий банк) перевіряє документи та виконання усіх умов акредитива і надсилає документи банку-емітенту.

8. Банк-емітент перевіряє виконання всіх умов акредитива та списує кошти з рахунка «Розрахунки акредитивами».

9. Банк-емітент повідомляє у виконуючий банк (банк бенефіціара) про списання коштів.

10. Банк бенефіціара зараховує кошти на рахунок бенефіціара.

Акредитивна форма розрахунків гарантує своєчасність і повноту платежу постачальнику за відвантажені товари чи надані послуги.

Розрахунки акредитивами займають незначне місце у безготівковому обороті України. Цій формі віддає перевагу постачальник, якщо він не впевнений у платоспроможності покупця. Покупець може віддати перевагу їй, якщо сумнівається в надійності постачальника, тому що виконуючий банк платить тільки після перевірки умов договору. Кожен акредитив оформляється тільки з одним постачальником і не може бути переадресований іншому постачальнику.

Недостатній розвиток цієї форми розрахунків пояснюється тим, що вона вимагає резервування покупцем грошових коштів на оплату товарів, робіт, послуг ще задовго до того, як вони відвантажені (надані) постачальником. Це призводить до тимчасового відволікання грошових коштів покупцем і сповільнює їхню оборотність.

Розрахунки під час здійснення заліку взаємної заборгованості – це така форма розрахунків, до яких належать платежі, за котрими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах, та лише за їхньою різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї чи різних галузей господарства. Два підприємства, що мають між собою постійні господарські зв’язки за взаємними поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння заборгованості у строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Особливість цих розрахунків полягає в тому, що залік зустрічних вимог проводять самі підприємства. На їхніх рахунках у банку відображаються тільки кінцеві результати – оплата одним учасником або стягнення з іншого учасника суми, не зарахованої зустрічними претензіями (сальдо).

Перевагою заліків взаємних вимог є те, що скорочується сума взаємної заборгованості, переривається ланцюг неплатежів, досягається економія платіжних коштів на суму зарахованого обороту.

Ефективність заліку визначається як частка від ділення зарахованої частини платежу до загальної суми оплачених документів у відсотках. Чим вищий цей показник, тим ефективніший залік (зокрема, якщо зарахована сума становить понад 30% від загальної суми заборгованості).

• ⇐ Назад
• 123
• Далее ⇒