Принципи розміщення виробництва.
Розміщення виробництва є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.
Принципи розміщення виробництва:
- наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, споживання готової продукції;
- пропорційні розміщення виробництва по території країни;
- врахування територіальної спеціалізації.
Основні фактори ,які впливають на вибір місця розташування підприємства, об’єднані в такі групи:
1. Природно-географічні ( кількісна і якісна характеристика родовищ корисних копалин, без с.г. сировини, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних умов).
2. Демографічні ( оцінка трудових ресурсів в районах, перспективи зміни їх структури).
3. Техніко-економічні ( впровадження досягнень НТП, форми суспільної організації виробництва).
4. Транспортна освоєність району.
5. Економіко-політичні (розвиток економічних зв’язків Україн з іноземними державами, вихід на міжнародний ринок, розташування виробництва в р-х вкладення іноземних інвестицій).
Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинно полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанту.
Оптимальним вважається розміщення, яке забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з мінімумом приведених витрат на її виробництво і доставку споживачам.
Конверсія виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини ( всього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки. В сучасних умовах йдеться перш за все про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв’язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здатність за національними програмами ( в Україні таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох узагальнених пріоритетів: перший – устаткування для виробництва продукції харчування; другий – медична та інша техніка для охорони здоров’я людини; третій – товари широкого споживання. При цьому передбачається організувати виробництво і інших видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.
Диверсифікація виробництва відноситься до однієї з поширених форм його організації в умовах розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Суть диверсифікації зводиться до одночасного розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, значного розширення номенклатури і асортименту виготовлюваних підприємством виробів. Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи іншого підприємства, спрямованого на розширення сфер його діяльності на ринку нових продуктів, вироблення яких не зв’язане з основним виробництвом. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість краще маневрувати своїми матеріальними і людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов’язаний з виробництвом і реалізацією на ринку окремих нових видів своєї продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.
Інтеграція виробництва.
Взаємозв’язок галузей народного господарства, які беруть участь у виробництві сировини, її заготівки, переробці, зберіганні, транспортуванні, збуті, виробництві засобів виробництва та їх обслуговування визначає інтеграція.
Інтеграція розвивається в двох напрямках:
- шляхом поширення міжгалузевих зв’язків
- шляхом створення нових форм підприємств
В практиці господарювання найефективнішими є форми агро промислової інтеграції, серед яких:
- агропромислові підприємства та агрофірми;
- виробничі агропромислові об’єднання;
- агропромислові комбінати;
- науково-виробничі об’єднання.
Агропромислові підприємства та агрофірми – характеризуються поєднанням виробництва с.г. продукції і промислових виробництв по переробці, доробці та зберіганні с.г. продукції. При цьому - сума реалізації переробленої продукції разом з товарною продукцією сировини галузей займає основне місце в структурі товарної продукції.
Особливістю агрофірми порівняно з агропромисловим підприємством є те, що в їх входять і торгівельні підприємства, служби маркетингу і інші елементи ринкової інфраструктури.
Агропромислові об’єднання – включають с.г. та промислові підприємства, а також обслуговуючі, ремонтні, транспортні, холодильні, торгівельні. У своєму складі вони мають галузі і виробництва, які територіально залежні одні від одного.
Підприємства входять до складу об’єднання на правах внутрішньогосподарських підрозділів, але мають і певну оперативну самостійність.
Агропромислові комбінати – будуються за територіальним принципом ( в межах адміністративних районів) включаючи с.-г., переробні та обслуговуючі виробництва. Підприємства, які входять до його складу зберігають його самостійність і права юридичної особи. Фінансове обслуговування здійснюється централізовано, що дає змогу їх ефективно використовувати.
Інші виробничі об’єднання – вищий рівень вертикальної інтеграції. В структуру їх поряд з агропромисловим виробництвом, входять і наукові установи. Це сприяє інтенсивнішому розвитку науки та швидшому впровадженню результатів наукових досліджень у виробництво.
Тісне міжгосподарське співробітництво називається горизонтальною інтеграцією. А поєднання різногалузевих напрямів діяльності – вертикальною інтеграцією.
Синергічний ефект – це вища економічна ефективність інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим.