Тема 6. Нематеріальні ресурси

Нематеріальні ресурси– невід'ємна складова потенціалу підприємства, призначена для забезпечення економічної користі протягом тривалого періоду часу, яка не має уречевленої форми. Часто на практиці термін «нематеріальні ресурси» використовують для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність– особливий вид власності, який охоплює всі права, що поширюються на літературні, художні, наукові твори, виконавську діяльність акторів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі, винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо. Інтелектуальна власність поєднує промислову власність, зокрема права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів та авторське право, суміжні права, що охоплюють права на літературні, наукові твори, комп'ютерні програми і бази даних тощо. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, відображені у бухгалтерському обліку підприємства, набувають статусу нематеріальних активів.

Відтак, в складі об'єктів інтелектуальної власності виділяють наступні групи:

- об'єкти промислової власності;

- об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;

- нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Докладна класифікація об'єктів інтелектуальної власності наведена на рис.

Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології, об'єктами якого можуть бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин, рослин і тварин) і спосіб (процес послідовного і впорядкованого виконання дій над матеріальним об'єктом за допомогою інших матеріальних об'єктів).

Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, об'єктом якої можуть бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Товарні знаки (знаки для товарів і послуг) – оригінальні позначення, які відрізняють товари (послуги) одних товаровиробників від інших, допомагаючи ідентифікувати товар (послугу) та його товаровиробника на ринку.

Зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи графічне позначення, яке прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країна, регіон, населений пункт, місцевість тощо).

Фірмова назва – це стале позначення підприємства (фірми, компанії, об'єднання, організації тощо) або фізичної особи, від імені яких здійснюється виробнича, науково-дослідна, комерційна та інші види діяльності.

Способи захисту від недобросовісної конкуренції – це заходи, які запобігають будь-яким проявам брутальних дій в конкурентній боротьбі при здійсненні фізичними та юридичними особами своєї підприємницької діяльності. Недобросовісною конкуренцією вважаються дії, пов'язані з:

- неправомірним використанням іміджу іншого суб'єкта господарювання (його назви, рекламних матеріалів, упаковки, копіювання товарів тощо);

- створенням перешкод іншим суб'єктам господарювання в здійсненні конкурентної боротьби (дискредитація суб'єкта господарювання, розповсюдження хибної інформації про конкурента, примусові дії відносно умов здійснення конкурентом його підприємницької діяльності, промисловий шпіонаж, шантаж тощо);

- неправомірним збиранням, розголошенням та упередженим використанням комерційної таємниці конкурента.

Літературні, художні, наукові, мистецькі твори – це об'єкти інтелектуальної власності, що охороняться авторськими правами і можуть існувати у письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо), усній (лекції, промови, проповіді тощо), образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, аудіо-, фотоматеріали тощо), об'ємно-просторовій (скульптури, архітектурні форми тощо) та інших формах.

Авторські права не розповсюджуються на:

- офіційні документи (закони, укази, постанови, інструкції, роз'яснення тощо);

- державні символи та знаки (герб, прапор, ордени, грошові знаки тощо);

- об'єкти народної творчості;

- прес-інформацію;

- ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові

зразки, товарні знаки, раціоналізаторські пропозиції;

- твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Комп'ютерна програма – це об'єктивна форма подання сукупності даних та команд (набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якій іншій формі, яку сприймає машина), призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин для досягнення певної мети або результату.

База даних – сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих і поданих у такій формі, яку сприймає електронно-обчислювальна машина (ЕОМ).

Топологія інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права – це права, які примикають до авторських прав і є похідними від них. До них належать права виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення.

Раціоналізаторська пропозиція – це нове, корисне для підприємства, технічне вирішення проблеми, призначене для вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції, існуючих способів контролю, спостереження і дослідження, чинної техніки безпеки, а також для підвищення ефективності виробництва.

Ноу-хау – це не захищені охоронними документами та не повністю оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні та реалізації товарів (послуг), забезпечуючи тим самим певні переваги їх власнику.

Комерційна таємниця – це перелік виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, яка не є державною таємницею і розголошення якої може завдати шкоди інтересам тільки одного конкретного підприємства.

Придбаний підприємством нематеріальний актив відображається в його балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки (застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, систем, приладів, процесів, продуктів або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання), слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану придатності для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

- витрати на дослідження;

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

- витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;

- витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торговельних марок (товарних знаків).

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Тема 7. Оборотні фонди

Для нормального функціонування підприємству необхідно скорочувати час перетворення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розрахунковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов зацікавленості підприємства в продовженні строку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше коштів, ніж їх потрібно для безперервної роботи. В цьому разі необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства.

Отже, під оборотними фондами слід розуміти предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Відтак, оборотні засоби можна класифікувати за сферами обігу.

Виробничі оборотні фонди – це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва.

Фонди обігу – це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (послуг, робіт).

Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.

Склад і структура оборотних коштів наведені на рис.

Рис. Склад і структура оборотних коштів

За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:

1)Виробничі запаси– сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.

Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.

2) Засоби у витратах на виробництвовключають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.

Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.

Напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.

3) Готова продукція– це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відносять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, але ще не оплачену продукцію.

4) Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку)включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.

Дебіторська заборгованість представляє собою:

- заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм товари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);

- заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету;

- сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;

- сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;

- заборгованість взаємопов'язаних сторін;

- заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.

Дохідні активи – це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики.

Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи.

Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів.

Загальний порядок нормування власних оборотних активів організації.

Розмір власних оборотних активів, необхідних підприємству для забезпечення нормальної діяльності, встановлюється норму­ванням.

Нормування— це процес обчислення частини оборотних ак­тивів (запасів та витрат), потрібної підприємству для забезпечен­ня нормального, неперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Основним завданням нормування є розробка на кожному під­приємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обороту та най­ефективніше використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування оборотних активів включає розробку та встановлен­ня на підприємствах спеціальних норм за окремими видами матері­альних цінностей, витрат виробництва тощо, а також розрахунок нормативу власних оборотних активів у грошовому вираженні на кінець року, кварталу.

Норма— це обчислювана у встановленому порядку за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, не­обхідна для розрахунку нормативу. За одними видами оборотних активів норма обчислюється в абсолютних величинах (гривнях, ко­пійках), за іншими —у відносних величинах (відсотках).

Норми оборотних активів за їх видами повинні розроблятися на кожному підприємстві спеціальною комісією відповідно до Типово­го порядку визначення норм запасів товарно-матеріальних ціннос­тей, затвердженого Міністерством фінансів та Міністерством еконо­міки України від 31 травня 1993 р.

Розроблені норми діють кілька років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання.

Норматив— це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому вираженні, необхідний підприємству для забезпечення нормального безперервного процесу виробництва, реалізації про­дукції та розрахунків. Нормативи власних оборотних активів мають ураховувати потреби підприємства в активах не тільки для основної діяльності, а й для капітального ремонту будинків, споруд, що вико­нується господарським способом, а також для допоміжних під­приємств та інших служб підприємств, що не перебувають на само­стійному балансі.

Норми та нормативи обчислюються шляхом складання спеціаль­них розрахунків за кожним видом оборотних активів, що нормують­ся. Визначаються нормативи на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множення норми на обсяг (одно­денну витрату) нормованих цінностей або витрат виробництва, що враховуються. Дані, необхідні для розрахунку норм та нормативів за окремими елементами нормованих оборотних активів, беруть з відповідних видів бухгалтерської звітності (балансів тощо) і таблиць виробничо-фінансового плану.

Нормування оборотних активів може здійснюватися трьома методами: прямого рахунку, аналітичним та методом коефі­цієнтів.

Метод прямого рахункуполягає в тому, що спочатку визнача­ються відповідно до діючого порядку норми та нормативи за ок­ремими елементами оборотних активів, а потім додаванням їх сум — сукупний норматив.

При аналітичному методівиключається розрахунок нормати­ву за окремими елементами оборотних активів, а сукупний нор­матив на запланований рік обчислюється виходячи з чинного нормативу в поточному році, скоригованого на зміну обсягу ви­робництва (обсягу товарної продукції) та розміру прискорення обігу оборотних активів у запланованому році.

При застосуванні методу коефіцієнтівнорматив власних обо­ротних активів на запланований рік розраховується за нормати­вом, що діяв у попередньому році, і розміром змін відповідних за­пасів та витрат у запланованому році.

Використання того чи іншого методу розрахунку нормативу власних оборотних активів залежить від часу функціонування та економічного становища підприємств. При створенні підприємств, а також в умовах їх функціонування для розрахунку нормативів власних оборотних активів найдоцільніше застосовувати метод прямого рахунку.