ПИТАННЯ 27. Філософія Григорія Савовича Сковороди.

СКОВОРОДАГригорій Савович – письменник, філософ – «український Сократ», який зробив вагомий оригі­нальний внесок в українську духовну культуру, народився 3 грудня 1722 р. вселі Чорнухи, Лубенського повіту на Полтавщині в родині достат­ньо заможного вільного козака. Закінчив сільську школу, після чого у 1734-1741, 1744-1745 та 1751-1753 навчався у Києво-Могилянсбкій академії, де здобув ґрунтовну, в т. ч. й філо­софську освіту.

У 1745-1750 рр. він ра­зом з посольською місією генерал-майо­ра Вишневського відвідав Токай, Офен (Угор­щина), Пресбург (Братисла­ву), Відень, імовірно Італію та Німеччи­ну. З 1753 р. Г. Сковорода викладав поетику у Переяславському ко­легіумі. Застосований ним новий метод на­вчання й виховання, що полягав в ін­дивідуальному підході до своїх учнів з метою виявлення і розвитку їхніх врод­жених здібностей, уск­ладнив його стосунки з єпископом Никодимом Стрибницьким і він змушений був звільнитиися з колегіуму.

Пізніше Г. Сковорода був домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Врешті, через протиріччя із цер­ковними наставниками, віностаточно припинив викладацьку діяльність і останніх майже 25 років вів життя мандрівного філософа-поета. Помер Г. Сковорода9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. На його могилі, за його власним проханням написали: "Світ ловив мене, та не спіймав".

Вчення Г. Сковородивикладене у численних працях, серед них: «Міркування про поезію та керівництво до неї» (1769), «Наркіс» (1771), «Асхань» (1767), «Бесіда, названа – двоє» (1772), «Кільце» (1775), «Змій ізраїльський», «Дружина Лотова», «Потоп зміїний» (1791) та ін.

Г. Сковорода являв собою той особливий тип філо­софа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відпо­відності із принципами своєї філософії.

Для філософських поглядівГ. Сковороди харак­терним є те, що при ідеалістичній, в цілому, світогляді, чітко прояв­ляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції «трьох світів» та «двох натур». Згідно із нею, весь світ складається з «макро­косму», тобто природи, «мікрокосму», тобто людини, та «світу символів», тобто Біблії.

Основні філософські ідеї Г. Сковороди

- найпершим об'єктом, гідним філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи, що таке людина, нам нема з чим порівняти все інше;

- найважливішим завданням людини є самопізнання, тому слід сповідувати принцип «Пізнай самого себе!»;

- таке привілейоване становище людини зумовлене тим, що вона є «мікрокосмом» – малим світом, який дорівнює «макрокосму» –великому світу;

- людина, як насіння, містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу;

- у самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, скла­дається із двох натур: матеріаль­ної – темної, поверхової, мінливої та духовної – світлої, вічної, глибинної, яка є Богом, істиною, сутністю буття;

- у пізнанні виявляються глибинні засади світу, але людина повинна ще володіти і здатністю самопізнання, пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою ду­ховність або своє серце;

- через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий символічний світ, або світ Біблії, який мав ту особливість, що його зовнішні форми найбільш адекватно виражали невидиму духовну, Божественну натуру;

- матеріальна і духовна натури поєднуються у праці, тому праця має бути «сродною», тобто узгоджу­ватись з природними здібностями та прагненнями лю­дей і в цьому знайти своє життєве щастя;

- нищівна критика неробства, паразитизму, розкриття злиденності і безправності трудящих, протест проти соціальної нерівності;

- бачення су­спільного ідеалу в республі­кан­ському устрої вільної країни, який повинен базуватися на принципах високої моралі, свободи та рівності.

Окреслені провідні думки Г. Сковороди свідчать про те, що він:

- по-перше, у ті часи мав такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санк­ціонованого царизмом і церквою;

- по-друге, він певною мірою створив в Україні той тип філософствування, який був притаманний країнам Західної Європи;

- по-третє, його філософія найбільше цінувала поєднання життя з високою духовністю, єдності вчинків та високої моральності.

Таким чином, Грикорій Сковорода був не просто філософом, а філо­софом особливого культурно-історичного типу. Його філософія – це явище органічно цілісне, просякнуте єди­ними темами, настроями та ідеями. Не дивлячись на те, що переважна більшість філософських ідей була запозиченою з античності та західно-європейської філософії, всі ці складові тек введені у національний контекст, і з таким спрямуванням, що в цілому ця філософія постає зовсім новою, українською.