Тенденції розвитку ціннісного світу Заходу
Захід є індивідуалізованим суспільством. Формування відповідального, автономного та вільного індивіда завжди визнавалося досягненням Заходу, така людина була головною фігурою класичного капіталізму. В 30-ті роки ХХ ст. автономний індивід був витіснений масовим індивідом. Згідно З. Бауману ("Индивидуализированое общество" М., 2002), новий етап суспільного розвитку характеризується : 1) втратою людиною контролю над соціальними процесами; 2) незахищеністю людини перед змінами, які неможливо контролювати, та невизначеністю життєвої ситуації; 3) нездатністю до тривалого, стратегічного планування життя та орієнтація на найближчі результати. Такий індивід втрачає почуття солідарності, відповідальності та відчуття того, що "свобода закінчується на кінчику носа іншого".
Перший індивід мислиться в просвітницькому дусі: його життєвий вибір обмежений структурами та нормами громадянського суспільства та держави, сім'ї, права, моралі, контракту. Другий (масовий, негативний) індивід інколи краще освічений, але має рухливі, ситуативні уявлення, не є вкоріненим в систему цінностей; саме такий новий тип індивідуальності перетворює суспільство в суспільство ризику.
Згідно Н.Луману ( "Реальность массмедиа". М., 2005 )людина сьогодні є продуктом політики та економіки, які мають єдиний смисл – влада та гроші; які мають функцію безперервного породження та переробки подразнень, а не множення пізнання, соціалізації чи прищеплення нормативного конформізму. Основна риса індивідуалізованого масового суспільства – індивідуалізація поза виробництвом індивідуальності, формування егоїстичного індивіда.
Різкі зрушення цінностей двічі відбувалися в історії Заходу. Перше пов’язане із зміною аграрної епохи індустріальною, друге – формування постіндустріального суспільства. Перше зрушення цінностей дослідив ще Гегель в "Філософії права". Він показав, що нищення цінностей під час Французької революції було зупинено інституалізацією індивідуалізму за допомогою приватної власності, контракту, права, буржуазної сім'ї, громадянського суспільства. Друге, сучасне зрушення цінностей, знищення загальних цінностей знов-таки спирається на вимогу звільнитися від попередніх обмежень та норм. Дане зрушення підтримується поп-психологією, яка "починаючи з руху за можливості людини 60-х та закінчуючи рухом за почуття власної гідності 80-х, прагне звільнити особистість від задушливих суспільних очікувань. Кожен цей рух міг би прийняти гасло "Меж немає" як своє власне " ( Фукуяма Ф. Великий разрыв. М., 2004).
Інформаційне зростання та перерозподіл доступу до інформації, перш за все телебачення, призвели до розширення споживацьких інтенцій, в сферу товарного обігу увійшло те, що раніше туди не потрапляло. "Тільки тоді, коли аудиторія збита в стадо, представлення інформації стає вигідним", - вважає відомий критик інформаційного суспільства Г. Шиллер. Отримання спрощеної усередненої інформації спонукає споживацький інтерес та думку, що купуючи дещо, людина купує власне життя, за яке треба платити, в тому числі і за відношення людей.
Новим є стандарт споживання. На думку З. Баумана ("Глобализация. Последствия для человека и общества". М., 2004), не жадність до придбання та володіння в матеріально-дотичному смислі, а пристрасть до нових, раніш не доступних відчуттів, колекціонування відчуттів стає головним чинником поведінки людини: " Бажання не бажає задоволення. Напроти, бажання бажає бажання". Споживач стільки очікує від мандрівки, що прибуття на місце стає прокляттям і пустотою. Глобалізований світ постає не плюралічтично-космополітичним, а як єдиний товарний світ: локальні культури та ідентичності втрачають коріння, заміщуються символами товарного світу, які походять з реклами та іміджного дизайну транснаціональних корпорацій; буття стає дизайном.
Інститут сім'ї, нові стилі життя, проблема любові, самотності – все це виявляє новітню індивідуалізацію. Потреба в глибокій взаємодії з іншими, що унеможливлює самотність, розглядається на Заході як елемент традиційної колективності, яка ускладнює відношення взаємними обов’язками постійної близькості.
Ціннісна самокритика західних аналітиків обумовлена прагненням попередити розвиток небезпечних для суспільства сценаріїв розвитку. Головним ворогом демократії називають лібертаризм, вимогу необмеженої свободи, яка руйнує суспільну солідарність та норми. Технологічні інновації розширили межі свободи та ствердили ціннісний релятивізм. Сучасне суспільство ставить питання про роль держави в соціальній та культурній політиці для ствердження ціннісного консенсусу, поза яким майбутнє людства неможливе. Відновлюються ідеї неоконсерватизму, правління еліти, свідомого використання механізмів масової культури для вирішення проблем загального блага.