Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
Всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії:
1. Вчення про буття - або онтологія (З грец. Онтос - суще, буття; логос - вчення). Вона включає в себе питання про систематизують первоначалах буття, вчення про єдиного, про сущому буття, про його первопрінціпах. Антична філософія починалася з онтології: стародавні шукали основу світобудови. Мілетці (представники мілетської школи) бачили літературних уподобань основу буття в природних стихіях: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні ("огнелогосе"). Емпедокл з ганте - відразу в чотирьох елементах: воді, повітрі, землі й вогні. Інші прагнули універсалізуватися уподобань: Піфагор вважав їм число, Анаксімандр - Апейрон, Анаксагор - гомеомеріі (елементарні, найдрібніші насіння речей), Демокріт і Епікур - атоми (неподільні найдрібніші частинки), Платон - ідеї (світ ідей-ЕЙДОС).
Продовжуючи цей ряд далі античності, також можна виявити різноманітність, безліч прийнятих підстав, які вибудовували онтологію в тій чи іншій конкретній філософії. Наприклад, у Декарта - дві підстави: матеріальне (протяжне) і духовне (мисляча), а у Спінози - тільки матеріальне (природа); у Лейбніца - безліч монад, а у Фіхте - суб'єктивне "Я"; у Гегеля - Абсолютна Ідея, а у Шопенгауера - Світова воля; у Маркса і Енгельса - матерія і економічні відносини; в екзистенціалізмі (Гайдеггер, Ясперс, Сартр, Камю, Бердяєв) - свобода; у релігійній філософії - Бог.
У принципі, все різноманіття цих онтологічних підстав можна звести, спрощуючи, всього до двох, визначальним те чи інше вчення, ту чи іншу позицію: матеріальні підстави - і, отже, матеріалістична (або близька до неї) філософія і духовні (ідеальні) підстави - і, отже, ідеалістична філософія.
2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордону і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології та епістемології зокрема; особливості соціального, наукового, позанаукового та інших видів знання.
3. Вчення про методи людської діяльності - методологія. Вона включає в себе погляди на загальні способи і підходи людини до дійсності. Методологія виділяє два основних філософських методу: діалектичний і антідіалектіческій (метафізичний), які розроблялися у філософії, починаючи з античності. Крім цього, методологія включає в себе вчення і про інші, загальнонаукових принципи і методи підходу людини до дійсності, які нерідко так само розроблялися, в тому числі і філософією. Наприклад:
- Принцип системності;
- Принцип причинності (казуальне);
- Принцип загальності і відмінності (відносини загального і одиничного, загального і окремого, частини і цілого).
- Принцип загальної взаємозв'язку (явище і сутність, можливість і дійсність, зміст і форма, необхідність і випадковість) та ін
Методологія розглядає й такі підходи, як:
- Еволюційний і революційний;
- Прогресивний і регресивний;
- Історичний і логічний та інші.
4. Вчення про людину - філософська антропологія (Від грец. "Антропосе" - людина) і вчення про цінності - аксіологія (Від грец. "Аксіо" - цінність). Філософська антропологія та аксіологія - це специфічні і найважливіші частини філософського знання. Вони займаються аналізом проблем людини, його природи та сутності, спосіб її життя, пошуками головних орієнтирів людської діяльності. Аналізують ціннісні орієнтації людини і включають в себе вчення про такі цінності, як свобода особистості, сенс буття і сенс життя, щастя, любов, доля, смерть і безсмертя, краса, добро, моральність в цілому. Вони дають установку на ієрархію цінностей. Специфічні філософські дисципліни - етика і естетика призначені займатися духовним світом людини, є антропологічними та аксіологічного знанням про нього.
Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина.
Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).
Предмет соціальної філософії[ред. • ред. код]
Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.
Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку — надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), згідно з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
Основні концепції
Серед найвпливовіших філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити марксизм (Маркс, Енґельс) і неомарксизм (Георг Лукач), ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк), теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет), теорію менеджеріального суспільства (Бернхем), теорію тоталітарного суспільства (Юнґер, Арендт, Мангайм), теорію розвинутого індустріального суспільства франкфуртської школи (Горкгаймер і Адорно,Маркузе), теорію постіндустріального суспільства і інформаційного суспільства (Белл, Елвін Тофлер), теорію суспільства «пізнього модерну» (Ентоні Ґідденс) і теорію імперського глобалізму
Особливості предмету: предмет – історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини.
- епоха середньовіччя (бог-творець всього сущого, ціль життя люд. – служити богу);
- епоха відродження (відбув. сикуляризація, людина – творець всього сущого, людина сама обирає як їй жити).
Уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету. Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії.
Структура:
· онтологія (вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання: „Що таке світ?” „Як він влаштований?”)
· гносеологія (теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”)
· антропологія (вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)
· аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”)
· соціальна філософія (вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”)
· етика (вивчає морально-цінне відношення до світу , осн. питання „В чому сутність добра і зла?”)
· естетика (наука про красу, „В чому суть краси і гармонії?”)
· логіка (наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”)
· історія філософії (вивчення істор. Досягнень філософської думки від античності до сьогодення , осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”).