Проблема екологічної безпеки України.

Географічне положення України сприятливе у природно-ресурсному відношенні. Україна виробляє близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На її території розвідано близь­ко 8 тис. родовищ майже 90 видів корисних копалин. Потребують про­мислового освоєння такі нові види мінеральної сировини, як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій та ін.), алуніти, флюо­рити, абразивна сировина, апатити, фосфорити, цеоліти. Багато родо­вищ залягають у вигідних географічних і еколого-економічних умовах, що підвищує їхню цінність. За запасами окремих корисних копалин Україна випереджає такі роз­винуті країни, як США, Канаду, Англію, Німеччину та інші.

Однак відсутність чіткого механізму управління і державного нагляду за використанням та охо­роною надр призводить до безгосподарського ставлення гірничови-добувних підприємств до мінеральної сировини та зростання її необ­грунтованих втрат. Недосконалі технології видобування та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питання комплексного освоєння родовищ призводить до того, що в надрах залишається і втра­чається: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25%. Відходи видобутку і переробки корисних копалин майже не використовуються в народному господарстві і займають при цьому десятки тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

У складному стані перебувають земельні ресурси та грунти України, площа яких становить 60,4 млн га. Розораність території складає 56% (США - 27%, Франція — 42%, ФРН — 33%). На одного жителя України припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь і 0,65 га ріллі. Високий рівень роз­витку продуктивних сил і сприятливі грунтово-кліматичні умови для ве­дення сільського господарства обумовили інтенсивне використання зе­мель. Тільки 8% території країни перебуває в природному стані. Це бо­лота, озера, гірські та лісові масиви. В результаті інтенсифі­кації землеробства і безконтрольного застосування засобів хімізації якість грунтів постійно погіршується, а родючість їх знижується.

Велике занепокоєння викликає стан водних ресурсів та способи їхнього використання. Україна щорічно використо­вується близько 30 млрд куб. м води. Головними водокористувачами є: енергетика, металургія, сільське господарство та комунальна сфера. Слід відзначити дуже неефективне використання води всіма галузями про­мисловості, чому сприяють застарілі технології та відсутність обліку ви­користання води. Залишається гострою проблема забруднення поверхневих та підзем­них вод переважно органічними речовинами, сполуками азоту, фенола­ми, нафтопродуктами, а також важкими металами, спо­стерігається підвищення їх мінералізації.

З метою охорони вод від забруднення необхідне проведення таких заходів: перехід промислових підприємств на економне використання води, впровадження безводних і маловідходних технологій, розробка схем комплексного використання та охорони вод, екологічна експертиза проектів будівництва і реконструкції об'єктів, що впливають на стан води, нормування водоспоживання та водовідведення, введення в експлуатацію водоохоронних споруд, контроль за скидом стічних вод та стоком водних об'єктів, розробка фридичної та нормативної документації по даному питанню тощо

Велику загрозу становить забруднення атмосфери. Кількість викидів за рік від стаціонарних джерел забруднення сягає близько 9 млн т.. Основні забруднювачі повітря — підприємства ме­талургії (30,7%), енергетики (28,9%), вугільної (17,2%) та нафтохімічної промисловості (5%). Найзагрозливіша ситуація складається в промислових центрах Донецьке-Придніпровського економічного регіону.

Значна частка у забрудненні атмосфери належить транспорту. Так, понад 40% оксиду вуглецю, 45% вуглеводів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості речовин потрапляють в атмосферу завдяки транс­порту. Викиди автотранспорту становлять 39% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні.

Значно погіршилась екологічна ситуація в Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Починаючи з 1986 р., на забруднених територіях виконується комплекс агрохімічних, агротехнічних і організаційних заходів щодо зниження над­ходження радіонуклідів у продукцію.