Методологічні засади внутрішньогосподарського контролю та їх висвітлення в літературних джерелах
Зміст методології в проведенні контролю. Розкриття властивостей контролю відповідає вивченню наукових сторін даного елемента управління. Слід погодитись з думкою, що найважливішим напрямом удосконалення механізму господарського контролю є його якісне перетворення з емпіричної діяльності, заснованої на досвіді та інтуїції керівника і фахівців на наукову систему.
Наявність і застосування методології є ознакою науки, відсутність методології свідчить про відсутність наукового знання у даній галузі діяльності, перетворює її на емпірику.
Так, Виговська В.Я. вказує, що з теоретичних позицій, методологія — це світогляд. Методологія (грец. methodos — шлях дослідження або пізнання, logos — поняття, навчання) — вчення про систему принципів, етапів і способів організації та здійснення теоретичної та практичної діяльності. В системі галузей знань методологія — вчення про методи наукового дослідження, структуру, логічну організацію і способи виконання, їх наукове узагальнення, наприклад «методологія планування», «методологія обліку», «методологія контролю». У тріаді контролю «суб'єкт — об'єкт — контрольні дії» методологія виконує роль зв'язку між суб'єктом та об'єктом, забезпечує досягнення мети підприємства. Можна погодитись, що методологічне забезпечення є одним з елементів системи контролю.
З позицій філософії науки, методологія може розглядатися з двох сторін: по-перше, як сукупність підходів, способів, методів, прийомів і процедур, які застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети; по-друге, як галузь теоретичних знань і уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Таким чином, методологія передбачає наявність мети, застосування певних прийомів і способів досягнення цієї мети, а також сукупність принципів, підходів до організації і побудови теоретичної та практичної діяльності. З цього випливає, що практичним змістом методології є дві складові: 1) набір методів, прийомів; 2) система управління такими методами. Обидві складові повинні в дії доповнювати одна одну[5].
Науковий підхід до проблеми передбачає переробку за допомогою понятійного та методичного апарату фактів, концепцій, гіпотез тощо, а також узагальнення їх у вигляді методології. Методологія при цьому виступає в ролі філософії науки. Контроль як філософська категорія завжди конкретний, пов'язаний із реальними елементами буття та дозволяє завдяки застосуванню загальних і специфічних прийомів встановити реальний стан справ на об'єкті управління, визначити винних осіб, розрахувати розмір збитків тощо. Теоретичне пізнання йде від абстрактного (ідеї, гіпотези, наміру, міркування, передбачення) до конкретного (оцінки стану ведення обліку та достовірності звітності, дотримання порядку збереження активів, дотримання вимог законодавства), тобто пізнання відображає єдність, цілісність об'єкта з урахуванням зв'язків і відносин.
Гносеологічні засади методології внутрішнього контролю. Загальновідомо, що контролюючи хід процесів, розуміючи зміст зв'язків між складовими системи, яка контролюється, можна прогнозувати настання подій згідно з логікою їх розвитку.
Внутрішньогосподарський контроль розглядається Фоміною Т.В.[6] як функція управління, що являє собою процес постійного впливу на об’єкти через відстеження відхилень та корекції управлінських рішень задля приведення фактичного стану об’єктів до бажаного, що є головною ціллю внутрішньогосподарського контролю.
Його відмінна риса від інших функцій управління полягає в тому, що він впливає на локальні господарські операції, які визначають фінансові результати, в превентивному режимі, тобто ще на стадії зародження.
При розробці методологічних підходів до внутрішнього контролю підприємств Маренич Т.[7] пропонує використовувати гносеологічний підхід, тобто застосовувати підхід з точки зору теорії пізнання, йдучи від наукових знань про конкретний предмет до принципів філософського значення. Використання філософських аспектів пізнання є доречним при вивченні державного фінансового контролю. Філософський підхід до управління складається з 4 основних аспектів (елементів), послідовне дотримання яких дає можливість отримати обґрунтований результат. До цих аспектів відносяться онтологія, аксіологія, гносеологія та праксеологія.
Онтологічний (від грецької ontos — сутність, філософське вчення про буття) аспект внутрішнього контролю — це виокремлення буття суб'єктів та буття об'єктів, формування певної системи контролю, встановлення зв'язків між складовими цієї системи. Онтологічний аспект контролю ґрунтується на категоріях буття (субстанція, причини, дія, явище тощо). Він розкриває взаємозв'язки та відносини буття.
Аксіологічний (від грецької axiology - філософське вчення про цінності, їх походження, сутність, функції) аспект внутрішнього контролю — це формування ціннісних якостей об'єкта, які задовольняють інтереси суб'єкта; передбачається безумовний пріоритет інтересів суб'єкта контролю. Аксіологічний аспект контролю ґрунтується на вченні про цінності, їх походження, сутність, види, функції тощо. При застосуванні такого елементу формуються ціннісні якості об'єкта, які задовольняють висловлені потреби, інтереси та побажання суб'єкта. На рівні підприємства виникають, зокрема, аксіологія розвитку підприємства, яка передбачає формування та відстоювання його ціннісних характеристик, та аксіологія праці, тобто формування ціннісної орієнтації різних категорій працівників.
Гносеологічний (від грецької gnoseology — теорія пізнання, розділ філософії, який вивчає джерела, форми і методи наукового пізнання) аспект внутрішнього контролю полягає у тому, що контроль є інструментом дослідження економічної реальності, яка пізнається у процесі порівнянь даних. Контрольні дії здійснюються працівниками даного підприємства. Гносеологічний аспект контролю випливає з теорії пізнання, тобто вчення про джерела пізнання та форми, в яких процес пізнання відбувається, здатність людини пізнати дійсність, пізнати істину. Інструменти процесу контролю дають можливість досліджувати економічну реальність. При застосуванні гносеологічного підходу важливо з'ясувати, які суттєві проблеми покладено в основу формування наукового знання про контроль, який суспільство здійснює у сфері економіки. На практиці такий підхід потребує численних адаптацій і трансформацій понять.
Праксеологічний (від грецької praktikos — діяльний, активний, галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розглядання різних дій з точки зору визначення їхньої ефективності) аспект внутрішнього контролю — аналіз здійснених рішень з точки зору задоволення інтересів суб'єкта. Праксеологічний аспект контролю ґрунтується на філософському вченні про вибір з множини рішень. В економіці праксеологія передбачає аналіз змісту, умов і наслідків економічних рішень[8].
Всі вказані вище елементи управління тісно пов'язані між собою та створюють філософські засади теорії управління, цим засадам підпорядковується й господарський контроль. Онтологічний елемент контролю передбачає виокремлення двох сутностей: суб'єкта та об'єкта контролю. Моментом, який активізує діяльність суб'єкта контролю, є потреби суб'єкта, його інтереси, цілі, тобто застосовується аксіологічний аспект, мотиваційне ядро теорії управління. Для досягнення встановлених цілей і завдань підприємства необхідно вивчити характеристики та можливості об'єкта. Йдеться про гносеологічний аспект, пізнання сутності. Після цього здійснюється вибір тих цілей, які найбільш ефективні з точки зору досягнення інтересів суспільства, підприємства, працівника, тобто відбувається праксеологічний аспект.
Внутрішній контроль через застосування відповідних методів до конкретного об'єкта дозволяє встановлювати ступінь задоволення побажань (вимог, інтересів) суб'єкта контролю шляхом порівняння фактичної інформації із стандартами, нормами, враховуючи пріоритет ціннісних побажань суб'єкта, підпорядковуючи інтереси працівників інтересам підприємства та суспільства, тобто підтримуючи певну мотивацію, дозволяючи суб'єкту контролю оцінювати відхилення в діяльності об'єкта щодо побажань суб'єкта, і таким чином здійснювати вплив на об'єкт контролю.
Виходячи зі складності та багатогранності методології, враховуючи її загальнонаукове значення, Шевчук В.[9] пропонує розглядати положення з методології внутрішнього контролю з урахуванням двох складових: сукупності методів і прийомів та системи управління такими методами. Зазначимо, що належне виконання контрольних заходів буде можливим при застосуванні цих двох складових.
До першої складової методології, яка має більш практичне спрямування, відносяться, наприклад, класифікація витрат, вибір об'єктів контролю, розподіл контрольних функцій, контрольні заходи, вибір контрольної політики, одиниць виміру, розробка методик внутрішнього контролю, застосування фінансових та нефінансових показників, методи контролю, класифікатор порушень тощо. Методологія внутрішньогосподарського контролю охоплює як загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, дедукцію, індукцію, моделювання тощо), такі спеціальні методи контролю (інвентаризацію, ревізію, контрольні заміри, перевірки, тестування, службові розслідування тощо).
До другої складової методології, яка має теоретичний зміст, відносяться заходи, які можуть посилити функції контролю, визначення суб'єктів та об'єктів контролю, намірів суб'єкта, аналіз змісту, умов та наслідків управлінських рішень, вибір ключових моментів (контрольних точок), формування бази даних контролю, узгодження цілей контролю з цілями підприємства, нагляд за виконанням контрольних процедур, урахування ризику, механізм верифікації. При цьому можуть створюватися моделі методології. Організація, структура, методика контролю повинна відповідати цілям підприємства. При розгляді внутрішньогосподарського контролю обов'язкове врахування організаційної структури та рівнів управління підприємств.
Виходячи із вищенаведеного, під методологією внутрішнього контролю слід розуміти:
1. Систему методів і формі прийомів, способів наукового пізнання господарських явищ для досягнення заздалегідь встановленої мети.
2. Вчення про систему теоретичних узагальнень, принципи і способи організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.
Тому не можна погодитись із думкою, що методологія включає метод та методику. Також не можна погодитись із тим, що вимога до придатності методології внутрішнього контролю вважається складовою основних вимог до організації системи внутрішнього контролю. Скоріше навпаки, методологія вже відома, задана, а на її базі формується організація контролю[10].