ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОНОЛІТНІХ
19.1. 17-річний Іван вчинив розбій (ч. 1 ст. 187 КК України – «карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років»). Раніше Іван до кримінальної відповідальності не притягувався. У вчиненому Іван щиро каявся, відшкодував заподіяну шкоду, активно сприяв розкриттю злочину. У такій ситуації Івана:
1) Може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям;
2) Може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки;
3) Може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
4) Повинно бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
5) Жодна відповідь не відповідає кримінальному законодавству.
19.2. 16-річний Микола побив свого знайомого Степана (ч. 1 ст. 126 КК України – «карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року»). Півроку назад Микола уже вчиняв побої, однак суд звільнив його від кримінальної відповідальності. У такій ситуації Миколу:
1) Не може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, оскільки вчинений злочин умисний;
2) Не може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, оскільки злочин вчинено не вперше;
3) Може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо суд дійде до висновку, що його виправлення можливе без застосування покарання;
4) Повинно бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо суд дійде до висновку, що його виправлення можливе без застосування покарання;
5) Жодна відповідь не відповідає кримінальному законодавству.
19.3. 13-річний Павло вчинив хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України). Суд:
1) Не може звільнити Павла від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, оскільки вчинений злочин умисний;
2) Може звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо дійде до висновку, що його виправлення можливе без застосування покарання;
3) Повинен звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо дійде до висновку, що його виправлення можливе без застосування покарання;
4) Може застосувати примусові заходи виховного характеру;
5) Повинен застосувати примусові заходи виховного характеру.
19.4. 15-річний Павло вчинив хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України – «карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років»). Яке покарання може призначити суд Павлові, якщо у Павла немає самостійного доходу, власних коштів чи іншого майна, а на момент постановлення вироку він досягнув 16 років:
1) Лише арешт;
2) Лише обмеження волі;
3) Лише арешт або обмеження волі;
4) Лише штраф або арешт;
5) Жодне покарання із передбачених у ст. 296 КК України не може бути призначене Павлові.
19.5. Два неповнолітні товариша – Олег (13 років) та Остап (16 років) на сільському цвинтарі пошкодили два надгробні пам'ятники та три дерев'яні хрести (ч. 1 ст. 297 КК України – «караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк»). Яке рішення суду відповідає кримінальному закон6одавству:
1) Щодо Олега – застосування примусових заходів виховного характеру, щодо Остапа – призначення покарання у вигляді арешту;
2) Щодо Олега – звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, щодо Остапа – призначення покарання у вигляді арешту;
3) Щодо Олега та Остапа – звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
4) Щодо Олега та Остапа – призначення покарання у вигляді штрафу при умові, що вони мають самостійний дохід, власні кошти чи інше майно;
5) Жодне рішення не відповідає кримінальному законодавству.
19.6. 17-річна Ірина, перебуваючи у стані, обумовленому пологами, задушила свою новонароджену дитину (ст. 117 КК України – «карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк»). Яке максимальне покарання може бути призначене Ірині:
1) Обмеження волі на строк 5 років;
2) Обмеження волі на строки 4 роки;
3) Позбавлення волі на строк 5 років;
4) Позбавлення волі на строк 4 роки;
5) Жодне із покарань, передбачених у ст. 117 КК України, не може бути призначене Ірині.
19.7. 17-річний непрацюючий Артем, захищаючись від нападу Олега, заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження. Було встановлено, що при цьому Артем перевищив межі необхідної оборони (ст. 118 КК України – «карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років»). Раніше Артем до кримінальної відповідальності не притягувався. Яке покарання може призначити суд:
1) Лише виправні роботи;
2) Лише обмеження волі;
3) Лише позбавлення волі;
4) Лише виправні роботи або позбавлення волі;
5) Жодне із покарань, передбачених у ст. 118 КК України, не може бути призначене Артемові.
19.8. 17-річний Артур вчинив умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України – «карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк»). Злочин Артур вчинив вперше. Яке мінімальне покарання може бути призначене Артурові:
1) 1 рік обмеження волі;
2) 6 місяців позбавлення волі;
3) 1 рік позбавлення волі;
4) 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
5) Жодне із покарань, передбачених у ст. 116 КК України, не може бути призначене Артурові.
19.9. 15-річний Семен, будучи у стані сильного душевного хвилювання, заподіяв тяжкі тілесні ушкодження Володимиру (ст. 123 КК України – «карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років»). Злочин Семен вчинив вперше. Яке мінімальне покарання може бути призначене Семенові:
1) 100 годин громадських робіт;
2) 30 годин громадських робіт;
3) позбавлення волі строком на 1 рік;
4) позбавлення волі строком на 6 місяців;
5) Жодне із покарань, передбачених у ст. 123 КК України, не може бути призначене Семенові.
19.10. Данило (17 років) через відчинене вікно проник у житло Світлани, звідки таємно викрав ноутбук (ч. 3 ст. 185 КК України – «карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років»). Який максимальний розмір покарання у вигляді позбавлення волі може призначити суд:
1) 6 місяців;
2) 1 рік;
3) 1 рік 6 місяців;
4) 4 роки;
5) 6 років.
19.11. Іван (15 років) з хуліганських мотивів знущався над маленьким кошеням. Почувши на вулиці жалібне нявчання напівживого котика, місцева жителька підібрала тварину. За словами жінки, половина тулуба у кошеняти обгоріла, на шкірі спостерігалися численні розриви, а частина хвоста була обрубана. Яке максимальне покарання може бути призначене Іванові (ст. 299 КК України – «караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців»), якщо Іван має самостійний заробіток і на момент постановлення вироку йому уже виповнилося 16 років:
1) штраф у розмірі 30 н.м.д.г.;
2) штраф у розмірі 50 н.м.д.г.;
3) арешт строком на 6 місяців;
4) арешт строком на 30 діб;
5) арешт строком на 45 діб.
19.12. Руслан (17 років) на ґрунті особистої неприязні вирішив убити Степана. Перестрівши Степана у парку, Семен заподіяв ножове поранення у грудну клітку, однак завдяки своєчасній допомозі життя Степана було врятоване. Яке максимальне покарання може бути призначене Семену за замах на вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України – «карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років»):
1) 15 років;
2) 7 років;
3) 7,5 років;
4) 10 років;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.13. 17-річний Мирон, дізнавшись про вагітність своєї подруги Марини, вирішив позбутися майбутньої дитини, спровокувавши викидень. Мирон підсипав Марині у напій велику дозу сильнодіючого лікарського препарату. Однак, плід вдалося врятувати. Яке максимальне покарання може бути призначене Семену за замах на тяжкі тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України – «карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років»):
1) 5 років 4 місяці;
2) 4 роки 8 місяців;
3) 4 роки 6 місяців;
4) 3 роки 6 місяців;
5) 3 роки 8 місяців.
19.14. 17-річна Ірина вирішила помститися Дарині, яка відбила хлопця. Ірина роздобула сірчану кислоту, яку мала намір вилити Дарині в обличчя. Однак, свій намір Ірина не реалізувала, оскільки про готування до злочину стало відомо правоохоронним органам. Яке максимальне покарання може бути призначене Ірині за готування до тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України – «карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років»):
1) 1 рік позбавлення волі;
2) 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
3) 4 роки;
4) 7 років;
5) 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
19.15. Микола (17 років) протягом року вчинив крадіжку за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК України – «карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк») та грабіж у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК України – «карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років»). Яке максимальне покарання може бути призначене за сукупністю злочинів:
1) 15 років;
2) 5 років;
3) 10 років;
4) 11 років;
5) 7 років.
19.16. Валентин (16 років) вчинив хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України – «карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років) та погрозу вбивством, вчинену з мотивів національної нетерпимості (ч. 2 ст. 129 КК України – «карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років»). Яке максимальне покарання може бути призначене за сукупністю злочинів:
1) 5 років позбавлення волі;
2) 4 роки та 45 діб позбавлення волі;
3) 5 років 6 місяців позбавлення волі;
4) 4 роки 1 місяць позбавлення волі;
5) 4 роки позбавлення волі.
19.17. Арсена (17 років) було засуджено за вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України – «карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років») та за вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п 13 ч. 2 ст. 115 КК України – «карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі…»). За перший злочин було призначено покарання у вигляді 11 років позбавлення волі, за другий - 15 років позбавлення волі. Яке остаточне покарання повинен призначити суд Арсену:
1) 26 років позбавлення волі;
2) 25 років позбавлення волі;
3) 11 років позбавлення волі;
4) 15 років позбавлення волі;
5) Довічне позбавлення волі.
19.18. Владислав (15 років) вчинив хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України – «карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років). Однак, після вчинення злочину Владислав з’явився у правоохоронні органи із зізнанням, у вчиненому щиро каявся, активно сприяв розкриттю злочину; відшкодував заподіяні збитки. Яке максимальне покарання може бути призначено Владиславу, якщо на момент постановлення вироку Владиславу виповнилося 16 років:
1) 6 місяців арешту;
2) 4 місяці арешту;
3) 30 діб арешту;
4) 45діб арешту;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.19. Раніше несудиму 17-річну Ларису було засуджено за зараження іншої особи венеричною хворобою (ч. 1 ст. 133 КК України – «карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк»). Суд призначив максимально можливе для неповнолітньої покарання. Яке покарання призначив суд:
1) 2 роки позбавлення волі;
2) 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
3) 6 місяців арешту;
4) 45 діб арешту;
5) 2 роки обмеження волі.
19.20. За погрозу вбивством (ч. 1 ст. 129 КК України) неповнолітнього Захарія було засуджено до покарання у вигляді арешту на строк 1 місяць. Скільки всього часу Захарій вважатиметься судимим:
1) 1 рік;
2) 1 рік 6 місяців;
3) 6 місяців;
4) 1 місяць;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.21. Неповнолітній Артем пострілом з пістолета вбив суддю Степана, який засудив його батька до покарання у вигляді позбавлення волі. За вчинений Артемом злочин суд призначив максимально можливе для неповнолітньої покарання (ст. 379 КК України – «караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі»), яке він повністю відбув. Скільки всього часу Артем вважатиметься судимим:
1) 15 років;
2) 20 років;
3) 21 рік;
4) 22 роки;
5) 23 роки.
19.22. 17-річний Аркадій вироком був засуджений за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК України – «карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років»). Суд призначив максимально можливе для неповнолітньої покарання. Аркадій повністю відбув покарання. Через скільки часу з моменту відбуття покарання Аркадій може клопотати про дострокове зняття судимості:
1) 6 місяців;
2) 1 рік;
3) 1 рік 6 місяців;
4) 2 роки;
5) Аркадій не може клопотати про дострокове зняття судимості.
19.23.Неповнолітній Максим завідомо залишив свого друга в небезпеці. Злочин вчинено вперше. Передбачене санкцією ч.1 ст. 135 КК України покарання у виді обмеження волі на строк двох років або позбавлення волі на той самий строк:
1) Не може бути призначене;
2) Може бути призначено лише обмеження волі;
3) Може бути призначено лише позбавлення волі;
4) Може бути призначене за рішенням суду;
5) Може бути призначене за згодою неповнолітнього.
19.24. 15-річний Олег вчинив хуліганство. Санкцією ч. 1 ст. 296 КК України передбачено покарання у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподаткованих доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років. Яке з передбачених покарань може бути призначене Олегу:
1) Жодне;
2) Лише штраф за певних умов;
3) Лише арешт;
4) Лише обмеження волі;
5) Будь-яке із передбачених санкцією цієї статі покарання.
19.25. 17-річний Максим заподіяв значну майнову шкоду шляхом обману за попередньою змовою групою осіб. Санкція ч. 2 ст. 192 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років. На час розгляду справи в суді встановлено, що Максим самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення немає. Суд:
1) Може призначити обмеження волі;
2) Може призначити штраф за умови, що його сплатять батьки або інші особи;
3) Може призначити будь-яке інше покарання, передбачене Загальною частиною КК України;
4) Може постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання;
5) Всі відповіді правильні.
19.26. 13-річний Михайло вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження. Санкцією ч. 1 ст. 121 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років. Суд може:
1) Призначити покарання, передбачене санкцією цієї статті;
2) Постановити обвинувальний вирок і звільняє від покарання;
3) Звільнити від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
4) Застосувати примусові заходи виховного характеру;
5) Усі відповіді правильні.
19.27. 17-річного Дмитра за вчинення погрози вбивством (ч.1 ст. 129 КК України) засуджено до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. Адвокат подав апеляцію. Чи підлягає апеляція задоволенню:
1) Так, оскільки арешт не застосовується до неповнолітніх у віці 17 років.
2) Так, оскільки строк арешту немає перевищувати сорока п’яти діб;
3) Ні, оскільки покарання призначене в межах цієї санкції статі;
4) Ні, оскільки арешт застосовується до неповнолітніх у віці 16 років;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.28. Неповнолітній Артур у стані сильного душевного хвилювання вчинив тяжке тілесне ушкодження. Санкція ст. 123 КК України передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправі роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років. Чи може суд звільнити Артура від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру:
1) Ні, оскільки це суперечить принципу невідворотності кримінальної відповідальності;
2) Ні, оскільки це порушує права потерпілої особи;
3) Так, якщо буде встановлено, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання;
4) Так, якщо буде встановлено, що на момент постановлення вироку відшкодував завдану шкоду;
5) Так, якщо проти цього не заперечує потерпіла особа.
19.29. Неповнолітній Владислав вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, а саме незаконно збирав та поширював конфіденційну інформацію про особу (ч.1 ст. 182 КК України). Суд:
1) Може звільнити від кримінальної відповідальності без жодних умов;
2) Може звільнити від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання;
3) Може звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо його виправлення можливе без застосування покарання;
4) Повинен звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо його виправлення можливе без застосування покарання;
5) Не може звільнити від кримінальної відповідальності.
19.30. Неповнолітній Павло вчинив крадіжку. Санкцією ч. 1 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді «…..позбавлення волі на строк до 3 р.» На який термін суд може призначити покарання у виді позбавлення волі:
1) Від 1 року до 3 років;
2) Від 6 місяців до 4 роки;
3) Від 6 місяців до 3 років;
4) 3 роки;
5) 1 рік 6 місяців.
19.31. Неповнолітній Орест вчинив шахрайство. Санкцією ч.1 ст. 190 КК України передбачено покарання у виді «……громадських робіт на строк до двохсот сорока годин….». У якому віці можуть бути призначені громадські роботи:
1) Від 16 років;
2) Від 14 років;
3) Від 17 років;
4) Від 15 років;
5) У будь-якому віці.
19.32. 16-річний Петро вчинив умисне вбивство (ч.1 ст. 115 КК України) «карається позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцять років», а наступного дня розбій (ч.1 ст. 187 КК України) «карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років». Яке максимальне покарання може призначити суд за сукупністю злочинів:
1) 15 р.
2) 25 р.
3) 23 р.
4) 10 р.
5) 20 р.
19.33. Неповнолітній Георгій вперше вчинив крадіжку (ч.1 ст. 185 КК України ). На час слідства Георгій щиро розкаявся у вчиненому, у школі та за місцем проживання характеризується позитивно. Чи може суд звільнити Георгія від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру:
1) Так, оскільки він щиро розкаявся;
2) Так, оскільки злочин вчинено вперше;
3) Так, оскільки вчинено злочин середньої тяжкості та виправлення можливе без застосування покарання;
4) Ні, оскільки вчинено злочин середньої тяжкості;
5) Ні, оскільки примусові заходи застосовуються лише при звільнені від покарання.
19.34. 17-річний Олексій засуджений за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) до покарання у виді 15 років. Олексій буде вважатись таким, що не має судимості:
1) Якщо протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
2) Якщо протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
3) Якщо протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
4) Після відбуття покарання;
5) У неповнолітніх судимість не виникає.
19.35. 17-річний Марко засуджений за грабіж (ч.1 ст. 186 КК України) до покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік. Марко буде вважатись таким, що не має судимості:
1) Якщо протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
2) Якщо протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
3) Якщо протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину;
4) Після виконання покарання;
5) У неповнолітніх судимість не виникає.
19.36. 17-річний Михайло засуджений за умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК країни) до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. Після відбуття 2/3 строку покарання Михайло звернувся до суду із клопотанням про заміну не відбутої частини покарання більш м’яким. Суд:
1) Може замінити не відбуту частину покарання більш м’яким, якщо засуджений став на шлях виправлення;
2) Може замінити не відбуту частину покарання більш м’яким, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення;
3) Не може замінити не відбуту частину покарання більш м’яким, оскільки засуджений вчинив особливо тяжкий злочин;
4) Не може замінити, оскільки до неповнолітніх заміна не відбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.37. 14-річний Дмитро вчинив хуліганство (ч.1 ст. 296 КК України). Суд звільнив його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Який захід виховного характеру не може застосувати суд до Дмитра:
1) Обмеження дозвілля;
2) Застереження;
3) Передача його під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють;
4) Обов’язок відшкодувати заподіяних майнових збитків;
5) Направлення до спеціальної навчально-виховної установи.
19.38. 17-річний Орест у 2008 р. разом із групою осіб вчинив хуліганство (ч.2 ст. 296 КК України). Кримінальне провадження відкрито у 2014 році. Суд:
1) Звільняє від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
2) Звільняє від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності;
3) Звільняє від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
4) Звільняє від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності;
5) Притягує до кримінальної відповідальності і призначає покарання.
19.39. 16-річний Артур засуджений за ч. 1 ст. 189 КК України. Суд, враховуючи позитивні характеристики, щире розкаяння, засудив Андрія до 2 років позбавлення волі і застосував до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік. Артур буде вважатися таким, що не має судимості:
1) З дня звільнення від відбування покарання з випробуванням;
2) Якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і якщо рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом;
3) Якщо протягом року з дня закінчення іспитового строку не вчинить нового злочину;
4) Якщо протягом трьох років з дня закінчення іспитового строку не вчинить нового злочину;
5) Якщо протягом трьох років з дня закінчення іспитового строку не вчинить нового злочину.
Річний Юрій засуджений за зґвалтування (ч.1 ст. 152 КК України) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. Через вісім місяців після відбуття покарання Юрій знову вчинив зґвалтування. Чи може цей злочин бути кваліфікований за ч. 2 ст. 152 КК України як зґвалтування, вчинене повторно?
1) Ні, оскільки за перший злочин відбуте покарання;
2) Ні, оскільки судимість за раніше вчинений злочин не впливає на кваліфікацію нового вчиненого злочину;
3) Ні, оскільки строк погашення судимості за раніше вчинений злочин закінчився;
4) Так, оскільки строк погашення судимості за раніше вчинений злочин не сплив;
5) Правильна відповідь відсутня.
19.41. 16-річний Олег засуджений за розбещення неповнолітніх (ч.1 ст. 156 КК України) до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років. Через шість місяців після свого звільнення Олег звернувся до суду з проханням зняти з нього судимість. Суд:
1) Має право достроково зняти судимість без будь-яких умов;
2) Має право достроково зняти судимість, оскільки пройшло не менше половини строку погашення судимості;
3) Не має права достроково зняти судимість, оскільки вчинено злочин середньої тяжкості;
4) Не має права достроково зняти судимість, оскільки дострокове зняття судимості допускається лише щодо дорослих осіб.
5) Правильна відповідь відсутня.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ[13]:
До усіх тем:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР.
2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року.
4. Конвенція про права дитини від 22 листопада 1989 року. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 року.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III.
6. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» від 28 травня 2004 року № 9.
До теми 1:
1. Конвенція про попередження злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року. Ратифікована СРСР 18 березня 1954 року.
2. Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 року.
3. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 року.
4. Договір між Україною та КНР про екстрадицію від 10 грудня 1998 року. Ратифікований Верховною Радою України від 21 жовтня 1999 року.
5. Римський статут міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року. Підписаний від імені України 20 січня 2000 року.
6. Конвенція РЄ про захист навколишнього природного середовища за допомогою кримінального права від 4 листопада 1998 року.
7. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII.
8. Закон України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХII.
9. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII.
10. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року № 3341-ХII.
11. Закон України «Про органи й служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР.
12. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 року № 2331-Ш.
13. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.
14. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року № 1629-IV.
15. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV.
16. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 477-IV.
17. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.
18. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99.
19. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99.
20. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000.
21. Висновок Конституційного Суду України у справі про Римський Статут від 11 липня 2001 року № 3-в/2001.
22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 1-33/2004.
23. Указ Президента України «Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24 травня 2011 року № 597/2011.
24. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12.
25. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9.
До теми 2:
1. Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у справах про зіткнення суден та інші події, пов’язані із судноплавством від 10 травня 1952 року.
2. Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 року. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 року.
3. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 року. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 року.
4. Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 року. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 року.
5. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року. Ратифікована від 21 березня 1964 року.
6. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 року.
7. Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 року. УРСР приєдналася 21 грудня 1987 року.
8. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 року.
9. Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 року. Ратифікована Україною 3 червня 1999 року.
10. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Ратифікована Україною 10 листопада 1994 року.
11. Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 27 березня 1997 року. Ратифікований Україною 3 березня 1998 року.
12. Договір між Україною та КНР про екстрадицію від 10 грудня 1998 року. Ратифікований Верховною Радою України від 21 жовтня 1999 року.
13. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року. Ратифікована Верховною Радою України 16 січня 1998 року.
14. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 року. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998 року.
15. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 року. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998 року.
16. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 року. Ратифікована Україною 26 вересня 2002 року.
17. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 року. Україна приєдналась 22 вересня 1995 року.
18. Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року. Україна приєдналася до Конвенції 22 вересня 1995 року.
19. Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 року. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 року.
20. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року № 1777-XII.
21. Закон України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХII.
22. Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року № 162/95-ВР.
23. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III.
24. Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року № 2491-ІІІ.
25. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV.
26. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.
27. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року № 1861-VI.
28. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.
29. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI.
30. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI.
31. Постанова КМУ «Правила плавання і перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів» від 16 травня 1996 року № 529.
32. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99.
33. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000.
34. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99.
35. Указ Президента України «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 року № 198/93.
36. Указ Президента України «Про порядок введення в дію указів й розпоряджень Президента України» від 4 травня 1992 року № 288.
37. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97.
38. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок та строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з їх екстрадицією» від 8 жовтня 2004 року № 16.
39. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9.
До теми 4:
1. Закон України «Про органи й служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР.
2. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІІ.
3. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 5 червня 2003 року № 1645-ІІІ.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9.
6. Постанова КМУ «Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
7. Постанова КМУ «Положення про професійне училище соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 5 червня 2005р. № 7.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 року № 2.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 14 квітня 2004 № 5.
До теми 5:
1. Конвенція РЄ про захист навколишнього природного середовища за допомогою кримінального права від 4 листопада 1998 року.
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII.
До теми 10:
1. Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 року № 13.
До теми 11:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 року № 7.
До теми 12:
1. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII;
2. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII.
3. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року № 3341-ХII.
4. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 року № 2331-Ш.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 року № 1.
До теми 13:
1. Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 року.
2. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року № 962-ХІІ.
3. Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 19 грудня 2013 року № 712-VІІ.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року №1.
До теми 14:
1. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Ратифікована указом Президії ВР УРСР 26 січня 1987 року.
2. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 року. Ратифіковано Законом України від 24 січня 1997 року.
3. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.
5. Указ Президента України «Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України» від 5 квітня 1994 року № 139/94.
6. Наказ ДДПВП «Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» від 25 грудня 2003 року № 275.
7. Наказ ДДПВП та МВС України «Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань» від 19 грудня 2003 року № 270/1560.
8. Наказ Міністерства оборони України «Інструкція про порядок і умови тримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців» від 16 грудня 2004 року № 618.
9. Наказ ДДУПВП «Про затвердження Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеженння волі» від 16 лютого 2005 року № 27.
10. Наказ ДДУПВП, МОЗ України «Інструкція з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань» від 18 січня 2000 року № 3/6.
11. Наказ ДДУПВП «Про затвердження Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі» від 4 жовтня 2004 року № 191.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 року № 15.
До теми 15:
1. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ.
2. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 року № 1647-ІІІ.
3. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» 16 березня 2000 року № 1550-ІІІ.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 1-33/2004.
6. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 року № 15.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.
До теми 16:
1. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року № 392/96-ВР.
2. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 5 червня 2003 року № 1645-ІІІ.
3. Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року № 2586-ІІІ.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.
5. Указ Президента України «Положення про порядок здійснення помилування»від 16 вересня 2010 року № 902.
6. Наказ МОЗ України, ДДПВП «Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання» від 18 січня 2000 року № 3/6.
7. Наказ ДДУПВП, МОЗ України «Інструкція з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань» від 18 січня 2000 року № 3/6.
8. Наказ ДДУПВ, МВС України «Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 4 листопада 2003 року 1303/203.
9. Наказ ДДПВП «Інструкція про порядок подання до Секретаріату Президента матеріалів з питань помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 16 травня 2006 року № 93.
10. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо застосування Закону України від 2 червня 2011 року № 3465-VI «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 7 лютого 2012 року № 152/0/4-12.
11. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28 вересня 1973 року № 8.
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків» від 21 грудня 1990 року № 11.
14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 року № 15.
15. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.
16. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» від 26 квітня 2002 року № 2.
До теми 17:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» від 26 грудня 2003 року № 16.
До теми 18:
1. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII.
2. Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року № 2586-ІІІ.
3. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 5 червня 2003 року № 1645-ІІІ.
4. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІІ.
5. Закон України «Про органи й служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР.
6. Постанова КМУ «Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
7. Постанова КМУ «Положення про професійне училище соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» від 19 березня 1982 року № 2.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 5 червня 2005року № 7.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 року № 2.
До теми 19:
1. Закон України «Про органи й служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР.
2. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
3. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні: Указ Президента України від 24 травня 2011 року № 597/2011.
4. Постанова КМУ «Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
5. Постанова КМУ «Положення про професійне училище соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859.
6. Наказ ДДУПВП «Типове положення про батьківський комітет при виховній колонії» від 28 січня 2004 року № 20;
7. Постанова КМУ «Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах» від 1 квітня 2004 року № 429.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 14 квітня 2004 № 5.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 року № 2.