Напрями підвищення ефективності управління витратами

Одним із напрямів підвищення ефективності управління витратами є формування комплексної системи управління витратами. Важливими умовами формування даної системи є такі:

- оперативне забезпечення інформацією адміністрації підприємства, яка необхідна для прийняття ними управлінських рішень з питань регулювання витрат виробництва і їх впливу на ефективність роботи підприємства;

- спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат у відповідності з визначеними у плановій або нормативній документації величинами;

- виявлення відхилень фактичних витрат від встановлених нормативів і оцінка їх впливу на показники ефективності виробництва;

- систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності підприємств;

- розробка заходів щодо зниження витрат виробництва з забезпечення заданих параметрів ефективності: рентабельності виробництва, якості продукції, забезпечення стабільності його фінансового стану і т.д.

Завданнями комплексної системи управління витратами є збір, нагромадження, контроль і аналіз витрат не лише на стадії виготовлення продукції, а на усіх стадіях життєвого циклу продукту.

Процес створення, розробки, виробництва, експлуатації, обігу та утилізації продукту складає його економічний життєвий цикл. Він триває від моменту обґрунтування необхідності виробництва і проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт до повного припинення експлуатації продукту та його утилізації.

Життєвий цикл продукту характеризується часовими, об’ємними, витратними і якісними показниками, які перебувають у тісній взаємодії. Так, тривалість випуску і експлуатації продукту відображається на об’ємних параметрах. Вимоги до якості визначають обсяги НДДКР та підготовки до виробництва. Чітка залежність простежується між якістю продукції, обсягом виробництва і рівнем витрат.

На витрати впливає структура життєвого циклу продукту.

Тривалість життєвого циклу також тісно пов’язана з витратами: його скорочення або подовження активно впливає на загальну величину витрат. Зв’язок між часовими і витратними параметрами неоднозначний. Якщо в одних випадках подовження циклу веде до збільшення загальних витрат, то в інших, наприклад, коли збільшення циклу обумовлене більш ретельною науковою і дослідно-конструкторською підготовкою виробу, може дати значну економію на стадіях виробництва і експлуатації.

Таким чином, структура життєвого циклу продукту, його тривалість, об’ємні і якісні показники визначають величину витрат підприємства.

Життєвий цикл продукту може бути повним, неповним або частковим.

Повний життєвий цикл включає усі стадії повної тривалості та міжциклічні очікування. Відповідно і витрати являють собою повну суму витрат на весь обсяг робіт зі створення, виробництва, реалізації, споживання (експлуатації) і утилізації.

Неповний життєвий цикл відрізняється від повного тривалістю, структурою та об’ємними характеристиками.

Частковий життєвий цикл зводиться до окремих стадій повного циклу, наприклад, розробки, виготовлення, експлуатації, утилізації.

Відповідно до повноти життєвого циклу визначають і витрати на його реалізацію.

Визначення витрат за стадіями життєвого циклу нового продукту вимагає дотримання таких умов:

- повнота розрахунку, тобто врахування витрат за усіма стадіями життєвого циклу;

- обліку усіх спожитих ресурсів;

- використання єдиної методології визначення етапів циклу та єдиної класифікації складу і змісту витрат;

- використання методів розрахунку витрат, які відповідають стадіям життєвого циклу.

Під загальними витратами ресурсів на життєвий цикл продукції розуміють витрати, пов’язані зі споживанням усіх видів ресурсів у вартісному вираженні за період з початку виконання НДДКР до завершення випуску продукції та її утилізації.

Основні види витрат у розрізі життєвого циклу продукції демонструє табл. 7.3.

 

Таблиця 7.3 – Види витрат за стадіями життєвого циклу продукції

 

Стадія життєвого циклу продукції Види витрат
Стадія НДДКР Передпроектні дослідження, розробка технічного завдання, розробка технічного проекту, підготовка конструкторської і робочої документації на дослідний зразок або партію, підготовка робочої конструкторської і технологічної документації для виготовлення дослідного зразка (партії), виготовлення та випробовування дослідного зразка.
Стадія виробництва Підготовка і освоєння серійної продукції, виробництво, підтримка технічного рівня і якості освоєної продукції.  
Стадія реалізації Тара і транспортні операції, які пов’язані з доставкою готової продукції до місця споживання, забезпечення її експлуатаційних характеристик при транспортуванні, маркетингові дослідження.
Стадія експлуатації Придбання, монтаж, підготовка продукції і кадрів до експлуатації, поточні експлуатаційні витрати, ремонт і обслуговування, підтримка і покращення експлуатаційних властивостей продукції.
Стадія утилізації Дослідження, виготовлення засобів утилізації, транспортування, спеціальні контейнери тощо.

 

Величина витрат на окремих стадіях життєвого циклу залежить від характеру продукції, її технічної складності і новизни. Принципово нова, технічно складна і наукомістка продукція вимагає значних витрат на НДДКР, які у багато разів перевищують витрати на усіх інших стадіях життєвого циклу.

Стадії життєвого циклу накладають певні особливості на методику розрахунку витрат.

Так, на стадії НДДКР витрати вираховують укрупнено в розрізі етапів робіт. На етапі науково-дослідних робіт витрати встановлюють як лімітовані, тобто як приблизну межу, яка визначається конкурентноздатною ціною.

У процесі виконання технічного завдання на розробку продукції точність визначення загальних витрат збільшується: конкретизуються витрати на науково-дослідні роботи і витрати на підготовку виробництва, лімітні витрати у виробництві доповнюються розрахунками питомих показників трудомісткості і матеріаломісткості.

На етапі створення і випробування дослідного зразка досягається такий ступінь деталізації витрат ресурсів, який дає змогу прийняти їх у якості укрупнених планових норм і нормативів на стадії виготовлення продукції.

На стадії виробництва точність визначення витрат залежить від масштабів випуску продукції: чим він більший, тим точніші повинні бути норми і нормативи, які використовуються для визначення витрат

На стадії реалізації методика підрахунку витрат залежить від конструкторських особливостей продукції, умов її транспортування, зберігання і збуту. Реалізація малогабаритних, простих за конструкцією виробів, виготовлених з матеріалу, який не вимагає особливих умов транспортування і зберігання обходиться дешевше. Проте незалежно від продукції (робіт, послуг) у витрати на реалізацію включають витрати на маркетинг, які залежать від ринкової стратегії підприємства.

На стадії експлуатації ступінь деталізації і точності норм і нормативів, на основі яких розраховуються витрати, обумовлюється терміном експлуатації продукції.

Витрати на утилізацію визначаються характером продукції. У всіх випадках витрати на утилізацію зменшують на вартість залишкових ресурсів, які можна використати: загального брухту, брухту дорогоцінних металів, вузлів і деталей, придатних для повторного використання при понижених потребах в експлуатаційних властивостях.

Загальна схема управління витратами виробництва подана на рис. 7.7.

Рис. 7.7. Схема управління витратами виробництва

 

Управління витратами, в першу чергу, передбачає їх зниження. Проте це не повинно негативно вплинути на якість продукції, ефективність виробництва. Тому питання зниження витрат виробництва розглядаються в сукупності з іншими важливими показниками ефективності господарювання. При цьому ефективність управління витратами підвищується тоді, коли результати виробництва: обсяги виробництва, прибуток збільшуються вищими темпами, ніж зростають витрати. Саме такий критерій – випередження темпів зростання результатів над темпами зростання витрат – приймається за основу під час прийняття управлінських рішень.

У практичній діяльності реалізація заходів щодо зниження витрат виробництва вимагає додаткових витрат на удосконалення технологічних процесів, введення додаткових контрольних, облікових операцій. У таких випадках необхідно здійснювати техніко-економічні розрахунки, на основі яких оцінюється доцільність управлінських рішень.