Штаб-квартира МОК і її правовий статус на території Швейцарії.
Упродовж останніх 30 років протягом XX та початку ХХI століття Олімпійській системі все частіше доводиться зіштовхуватися, у конфронтації з органами державної влади і юридичними нормами, які вони вводять на національному чи міжнародному рівнях.
В 1960-х роках міжнародним спортом зацікавилася ООН. Бойкоти, оголошені Іграм деякими урядами в 1972 р., серйозно вплинули на Олімпійську систему. В 1995 році у спортивному секторі активно розпочали діяти ЄС та його члени.
Кінець XX століття став переломним моментом для спорту через випадки вживання допінгу, корупції і насилля. Саме такі проблеми призвели до того, що уряди різних країн почали все активніше приймати участь в управлінні світовим спортом і змушували олімпійську систему шукати і розвивати нові шляхи роботи з органами державної влади
Не дивлячись на зовнішні ознаки, які час від часу вказують на протилежне, МОК не є міжнародною організацією в повному сенсі цього слова. А являє собою неурядову організацію в організаційно-правовій формі асоціації. Яка діє у відповідності до законодавства Швейцарії. Оскільки штаб-квартира МОК з 1915 року розташована в Лозанні. Цей статус з 1970 року чітко прописаний в Олімпійській хартії і робить МОК юридичною особою Швейцарії. Більше того, в спортивному законодавстві багатьох країн МОК вказаний як хоронитель олімпійських ідеалів і (або) як організація, котра формує список заборонених для використання речовин (сьогодні це завдання лежить на Всесвітньому анти допінговому агентстві).
В 1980 році, під час президентства Самаранча, МОК постійно підвищував рівень свого міжнародного визнання, починаючи з країни, яка його прийняла.
1981 року МОК отримав у власність комерційні права на олімпійські кільця згідно договору, підписаному в Найробі під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Таким чином, в 1981 році МОК був визнаний Швейцарією і в певній мірі – частиною міжнародного співтовариства, а саме тими країнами, які підписали даний договір про охорону олімпійського символу в Найробі 2.
Це визнання, тим не менше, залишається нестабільним. Пройшло вже більше 30 років, а МОК все ще немає домовленості зі Швейцарією про штаб-квартиру, не дивлячись на те, зо такі неурядові організації, як Міжнародна асоціація повітряного транспорту, Міжнародний комітет Червоного Хреста і Глобальний фонд для боротьби зі снідом, туберкульозом і малярією, вже підписали схожі договори кілька років тому. Ймовірно, уряд Швейцарії хоче уникнути прецеденту, яким могли б скористатися приблизно 30 штаб-квартир МСФ, які розташовані на її території. Проте деякі з них і не прагнуть цього.
За часи президентства у Швейцарії Адольфа Огі було зроблено окремі спроби покращення умов для МОК і тих МСФ, штаб-квартири яких розташовані у Швейцарії. Зокрема, Огі домігся, щоб в 1997 році спорт був включений у ведення очолюваного ним департаменту оборони. Він також був президентом Заявочного комітету міста Сьон (Швейцарія), яке було претендентом на проведення зимових Ігор і яке ефектно провалилося в ході голосування МОК в 1999 році.
Врешті 1 листопада 2000 року МОК і уряд Швейцарії підписали Угоду про статус МОК у Швейцарії.
У 2001 році кантон (адміністративно-територіальна одиниця Швейцарії) і місто Лозанна у тісній співпраці зі Швейцарською конфедерацією сформулювали найбільш сприятливі умови для приблизно 25 МСФ. Ці умови стосувалися в’їзду в країну проживання. дозволу на роботу і податкових зобов’язань співробітників цих організацій. На березі Женевського озера спорудили міжнародний спортивний адміністративний комплекс, який «поселив» невеликі федерації, тоді як масштабніші (UEFA, UCI, FIVB) побудували власні споруди, наслідуючи приклад МОК, який зробив це 20 років до того.
Таким чином, ХХІ століття вдало розпочалося для МОК та інших спортивних організацій, які базувалися у Швейцарії. Таким чином, Лозанна цілком виправдовує титул Олімпійської столиці, який їй надав МОК в 1993 році.
Цікаво знати:
1 17 вересня 1981 року Федеральна рада Швейцарії видала указ про «особливий характер міжнародного закладу», який підтверджував два привілеї для МОК:
1. звільнення від прямих податків на доходи;
2. можливість набирати адміністративний персонал без обмежень за національною ознакою. Для МОК це було дуже вагомим. Адже в той час іноземцю було вкрай важко отримати дозвіл на роботу у Швейцарії.