Перебудова і культурний шок
Вивчаючи розвиток економіки, управління і країни в цілому, дослідники передбачили, що за умов відсутності відповідних реформ, економіка країни не витримає навантаження і через 30 років опиниться на межі катастрофи. Оформивши звіт і передавши його до відповідних установ, вони очікували, коли їх посадять до концтаборів, як тоді і велося. Але не посадили, час вже був іншим. Звіт закрили у сейфі і наукові обґрунтування не взяли до уваги.
Відповідно до прогнозу, рівно через тридцять років, велика, могутня, як тоді здавалось більшій частині населення, радянська країна розпалась. І розпочалася «перебудова», соціально-культурна трансформація суспільства.
Соціальні психологи помітили, що добровільний чи вимушений переїзд людини з рідної землі до іншої країни супроводжується стресом, шоком від нового, культурним шоком. Досвід сприйняття нової культури є «шоковим» тому, що він не очікується, і від того здебільше призводить до негативної оцінки як рідної, так і нової культури.
Адже кожна культура має свою символічну систему соціального оточення, вербального і невербального спілкування, специфічний набір культурних синдромів, цінностей, ін. І внутрішній світ людини залежить від цих сигналів. Коли ж невидима система орієнтації у світі стає неадекватною в умовах нової культури, особистість переживає потрясіння (культурний шок), внаслідок чого страждають усі рівні її здоров’я, зменшується тривалість життя. Звідси серед мігрантів більше хворих, ніж серед корінних жителів, частіше зустрічаються психічні захворювання, хоча мігрантами виявилися здебільше люди молоді, міцні і здорові.
Вчені розгадали цю загадку, звернувши увагу на культурні відмінності між країною виходу і країною нового поселення, або на «культурну дистанцію», яка в дійсності виявилася набагато довша і важча, ніж дехто подумки уявляв собі. Саме це, у підсумку, і стало основою для аналізу психічних і цілого ряду психосоматичних захворювань.
Переважна частина населення України не кидала своєї рідної землі. Але, тим не менш, усі її жителі ще й досі продовжують, хоча і з різною швидкістю, переміщуватися і долати «культурну дистанцію», поступово переходячи (або ні) з одного соціально-психологічного виміру в інший.
Унікальність поколінь середнього і, особливо, старшого віку полягає в тому, що їх представники, порівнюючи взаємовиключні культурні практики, знаходять у собі сили відшукувати загальний знаменник виживання. На відміну од них, молоді покоління, легко потрапляють у сферу токсичного інформаційного сміття споживацького суспільства, тому що не тільки не володіють подібним досвідом соціально-культурного переходу і певним видом адаптації, але, навіть, не можуть зрозуміти, навіщо це їм потрібно, якщо вони «живуть» уже в іншому середовищі. Тобто розрив золотої нитки часу, яка поєднувала між собою покоління і тим оберігала їх здоров’я і довголіття, призвів до віддалення їх один від одного, до росту напруги в родині і суспільстві.
Так, до «перебудови» держава була єдиним монополістом і олігархом, яка, не дивлячись на труднощі, створювала умови для всезагальної зайнятості і регулярного отримання заробітної плати. Гарантувала, завдяки стандартам, якість води, продуктів харчування, ліків і медичної допомоги, надавала можливість отримати вищу освіту за умов відповідних знань і працелюбства.
Теперішній час, коли стало багато олігархів на ярмарку самолюбства, характеризують безробіття, погіршення якості води, продуктів харчування і ліків, виховання й освіти, професіоналізму працюючих. Збільшується кількість розлучень і зменшується народжуваність, росте захворюваність (у т. ч. на алкоголізм, наркоманію, снід) і смертність, зменшується середня тривалість життя і загальна чисельність населення. Руйнуванню підлягло не тільки матеріальне, а і духовне виробництво (наука, культура, мистецтво, освіта, ін.), що спричинило нехтування духовними константами у спілкуванні й взаємодії, збіднення ментальної, емоційної, мовленнєвої і ділової поведінки людей.
У перші роки «перебудови» зникли з парків і проспектів лавочки і урни, а з вулиць і під’їздів лампочки. У десятки разів виросла кількість ґвалтівників, крадіїв, вбивць. На вулицях рясніли шприци з голками, протизаплідні заходи, розбиті пляшки, порожні паперові та поліетиленові пакети, ін. Скрізь, навіть, у школах і вузах злодії почали продавати наркотики, тощо. Директори шкіл, які намагалися заборонити протиправну діяльність, потрапляли в автомобільні аварії, ін.
Почали виходили журнали для підлітків з словами на обкладинці «Смак оргазму», телебачення настирно рекламувати секс, педофілію, алкоголь, тютюн, прокладки, ін. Телевізор перетворився на інформаційну зброю проти родини і її дітей у їх власних помешканнях. Мова відносин, спілкування між людьми, система цінностей стали пласкими: слова «зиск» і «лох» опинились на троні почуттів-думок-мовлення і обумовили відповідну поведінку. Вони почали панувати серед значної частини молоді, яка намагалась освоїти «новий» соціальний простір життя. Провідними видами діяльності стали торгівля, лихварство, пасивне підприємництво, або використання державних посад у користолюбних (корупція) цілях і т. п.
Усвідомлення такої «культурної трансформації» спонукало вищу освіту до введення в навчальні плани ряду предметів (соціологія, психологія, право, демографія, культурологія, ін.). А також до підготовки більшої кількості фахівців з психології, соціології, політології, соціальної педагогіки, соціальної роботи, права, ін., до створення закладів позашкільного, неформального, інформального виховання і освіти та освіти протягом життя, ін.
Якщо визначити попередню ціну українського культурного шоку в поняттях ефективного використання ресурсів часу життя людей, то вона буде такою: середня тривалість життя впала на 15 років (з 75р. до 60 р.) і через декілька десятиліть буде у два рази менше, ніж у європейських країнах та Японії.
Найбільш неочікуване полягало у тому, що за ціною культурного шоку од «перебудови» ховалися не стільки відсутність відповідних знань з ресурсів фізичних, психічних, соціальних і духовних сил населення-тіла країни, скільки відсутність фахівців з високим рівнем професіоналізму і цілісним мисленням. Або ж їх свідоме політичне усунення і підміна «знайомими і родичами» (кріпацько-хуторянська субкультура), наслідком чого стало руйнування системи духовних констант.
Будучи інформаційно-енергетичним скелетом-каркасом будь-якої міцної і сильної країни, функціонуюча система духовних цінностей створює, завдяки потоку мікрочасток часу (хрононів), які виробляє мозок свідомих громадян, відповідне хрональне поле, або своєю відсутністю руйнує тіло-населення країни і саму країну.
Культурний шок, який триває 25 років і забрав 5256 млрд. людино-годин (без урахування зменшення загальної чисельності населення на 13 млн. та наслідків війни на сході України), свідчить про тривале соціально-психологічне захворювання населення-тіла країни – соціальну перевтому. Його лікування вимагає відповідних заходів, фахівців і часу. Враховуючи, що 5256 млрд. годин людського життя є попередньою ціною втрати дух. цінностей (15 р. помножені на 365 днів, на 24 год. і на 40 млн. населення = 5256 млрд. л.-г.), суспільство і держава мають розробити і впровадити відповідну систему заходів соціально-психологічної, соціально-педагогічної і соціально-демографічної політики. А її системо-утворюючим вектором і, в-першу чергу, для системи освіти, культури, мистецтва, просвіти, ЗМІ стати загальна ідея продуктивно-творчого довголіття. Вона має спиратися на основні архетипи колективного над-свідомого і міфи-аксіоми.
Так як мовленнєва творчість людей є стрижнем, системно-утворюючим вектором усіх інших видів творчості і діяльності й віддзеркалює у собі й собою інформацію про інформацію, то у визначенні провідної ідеї необхідно, в першу чергу, звернутися саме до мови, а отже до оновленого нею навчання і, особливо, виховання, освіти і самоосвіти.
Цікаво:
1) У чому має полягати єдність між поколіннями?
2) Чи можна відродити єдність, завдяки вихованню, системі міфів-аксіом?
3) Представники яких психологічно-професійних типів мають бути у владі?
4) У чому полягає єдність різноманіття в суспільному житті?
5) Запишіть своє питання.
Вінок, хустина, хусточка і плед –
Чотири рівні досвіду земного….
Зняла віночок я в кінці весни
Після весілля гомінкого…
І тільки народилось немовля,
Дарунок літа вшанував рамена…
Хустина в квітах: небо і земля
Сплелись у всесвіті моєму…
А як онучок першенький озвавсь,
То біла хустка в крапочки-зернини
Осяяла голівку сиву,
Немов лелека осінь принесла листа
Про білу й довгу зиму…
Читаю з неба вісті від батьків
І бачу перехрестя всіх онуків,
Якими ходять мої сім синів,
Лишаючи сліди і радощів, і муки…
Мов порохом доріг потрушено мій плед,
На ньому стежки діточок відбились…
Я стегна й спину підв’язала ним –
Ще довго йти із днини в днину…
Вкриваю серце долею дітей,
Яких я народила й все життя любила…
Все глибше й вище йду поміж людей –
На небі й у землі розкрились крила…