II. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА
Діяльність адвоката в судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом'якшують провину. Для роботи адвоката властиві всі структурні компоненти діяльності по здійсненню правосуддя, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психологічні особливості кожного з зазначених компонентів захисної діяльності.
Захист інтересів обвинувачуваного вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної справи. Адвокату доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'якшення його провини.
Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на вирішення складного завдання - встановлення істини з метою виправдання особи, що притягається до відповідальності, або пом'якшення її покарання. Його успішне вирішення потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинувачуваного з позитивної сторони. Уміння знаходити серед величезної кількості фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі якої лежить строга й об'єктивна оцінка наявних фактів.
Комунікативний компонент у діяльності адвоката дозволяє дати більш повну характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати взаємовідносини з іншими учасниками удового процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:
- уміння будувати взаємовідносини з підзахисним;
- уміння підтримувати ділові відносини з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;
- уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (у першу чергу з підзахисним);
- уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;
- уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному конфлікті з прокурором, виходячи з реальної обстановки.
Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе.
Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність, яка супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті контактів.
Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинувачуваного: стресом, фрустрацією. У цих важких ситуаціях спілкування захисника і підзахисного супроводжується психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним вимагає від адвоката терпіння, наполегливості, розвинутих комунікативних умінь.
Велику роль у діяльності адвоката грає організаторський компонент. Захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання визначених прийомів і методів - усе це залежить від організаторських умінь адвоката.
Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного. Даний компонент діяльності адвоката виявляється і при визначенні структури захисної промови на суді.
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ. Адвокат захищає не злочин, а людину, її законні права й інтереси, тому кожну свою процесуальну дію він оцінює і з погляду його правомірності, і з погляду моралі. Бути адвокатом - це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від всіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь адвокату необхідно мати покликання, бути мужньою принциповою, порядною людиною.
Кваліфікована, психологічно грамотна діяльність адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій практиці випадки, коли невинний відданий суду, коли прийняте судовими органами рішення порушує законні права й інтереси обвинувачуваного.