Вплив нових технологій на організацію

ТЕМА 5. Когнітивність – як передумова стратегічного розвитку підприємства

1. Роль знань у розвитку сучасної організації

2. Поняття знань та їх класифікація

3. Сучасні підходи до управління знаннями

4.Сутність організації, що самонавчається та характеристика її головних концепцій

 

Питання 1. Роль знань у розвитку сучасної організації

Термін «управління знаннями» був введений|запроваджувати| Карлом Віїгом - американським| ученим і консультантом по управлінню і вперше|уперше| використаний в 1987 р. в його виступі|вирушанні| на конференції в Швей­царії, Міжнародною організацією праці, що проводилася, під егідою ООН. З того часу цей термін, що позначав|значив| систематичне формування, оновлення і застосування|вживання| знань з метою макси­мізації| ефективності підприємств, обійшов весь світ, став предметом різносторонніх досліджень і обговорень, увійшов до практики багатьох підприємств як нового вигляду управлінської діяльності| і нова функція управління. Значущість управління знаннями| з|із| кожним роком зростає, відображаючи|відбивати| об'єктивні вимоги розвитку науковоємкого|наукоємного| виробництва, інформатизації суспільства|товариства| і підвищення ролі людського потенціалу.

У сучасних умовах інтелектуальний капітал стає головним джерелом створення|створіння| стійких конкурентних переваг підприємств, посилення їх потенційної цінності і задоволення споживчого попиту, що динамічно розвивається. Спочатку управління знаннями розглядалося|розглядувало| як феномен, що має відношення лише до тих галузей і виробництв, для яких характерні|вдача| так звані високі технології, виготовлення нових зразків|взірців| продукції безпосередньо на базі конкретних наукових досліджень| і технічних розробок, технологічні новації. Одна­к практика спростувала такий вузький підхід до ефективного управління|, довівши, що не може бути галузей, виробництв і підприємств, які не використовують інтелектуальний капітал у виготовленні продукції, наданні|виявленні| послуг і самих методах управління|. Інноваційні процеси - це неодмінна умова розвитку всіх сфер діяльності в епоху технологічної і інформаційної революцій.

В даний час|нині| цінність роботи, що виконується людьми, і вартість продукції і послуг, що продаються компаніями всіх галузей, багато в чому визначаються знаннями і інформацією, закладеною в них. Підприємства повинні навчитися управляти знаннями|, тому що|бо| знання, з одного боку, перетворилися на найбільш важливий|поважний| продукт і, з іншого боку, ефективне використання знань є|з'являється| ключовим|джерельним| чинником|фактором| у вивченні потреб ринку і їх задоволенні найбільш інноваційним способом. Все більша кількість підприємств стають організаціями|, що навчаються|виучують|, розвивають свої інтелектуальні активи і наймають вищих посадових осіб по управлінню знаннями. Загально визнано, що знання є|з'являються| джерелом продуктивності, інновацій і конкурентних переваг. Багато менеджерів розуміють|, що на відміну від витрат|затрат| фінансового капіталу використання знань веде до їх примноження і на відміну від натуральної сировини знання не втрачаються (чим більше вони розподіляються, тим біль­ше| виробляється|виробляє| продукції).

Поворотне значення в економічній теорії і практиці, в орієнтації управлінських методів і оцінці ефективності має| те, що знання стають активами організації, що вимагають систематичної оцінки, дбайливого відношення|ставлення|, розповсюдження|поширення| і використання.

Оскільки коріння знань закладене в досвіді|досліді| і інтелектуальних| можливостях|спроможностях| людини, в його соціальному контексті, успішне управління ними можливо тільки|лише| при уважному відношенні|ставленні| до людини, до культури і організаційної структури.

В останні десятиліття в структурі загального|спільного| фонду|фундації| розвитку підприємств, що складається з інвестицій у фізичний капітал (основні засоби|фундації|), а також вкладень в так званий людський капітал (витрати на освіту|утворення|, підготовку і перепідготовку кадрів, охорону здоров'я і НДДКР), стала стрімко| збільшуватися частка|доля| останніх компонентів, пов'язаних із зростанням ролі людського чинника|фактору|. Якщо на початку XX століття в індустріально розвинених країнах основні засоби|фундації| за вартістю більш ніж удвічі|вдвічі| перевищували розміри накопичених інвестицій в людину, то в теперішній| час співвідношення відмічених компонентів сукупного капіталу є якісно іншим.

Сучасні господарські системи все більш трансфор­муються| в економіку знань. Використання знань примножує|множить| результати господарської діяльності набагато ефективніше, ніж застосування|вживання| будь-якого іншого виробничого чинника|фактору|. На постіндустріальному просторі, найважливішим ресурсом виявляється|опиняється| не традиційний географічний простір|простір-час| із|із| за­кріпленими| на ньому виробничими потужностями, а інтелект і фінанси, що не знають матеріальних меж|кордонів| і вільно переміщуються| шляхом використання інформаційних технологій.

Перехід від індустріального суспільства|товариства| до постіндустріального і інтенсивний розвиток інформаційних технологій скорочують значення чинників|факторів| природного і соціального середовища|середи|, але|та| підсилюють|посилюють| роль творчих сил особи|особистості|, що бере участь у виробничій діяльності. З цієї причини ефективність сучасної економіки|, включаючи прогрес матеріального виробництва, все біль­шою| мірою визначається інтелектуально-творчим потенціалом і інформаційними ресурсами, ніж традиційними чинниками|факторами| економічного розвитку індустріального суспільства|товариства|.

Глобалізація ринків і швидке розповсюдження|поширення| інформаційних| технологій трансформують економіку. По оцінках, основу більше половини валового внутрішнього продукту країн з|із| розвиненою ринковою економікою складають інтелектуальні знання|. Сюди відносяться такі галузі, як телекомунікаційна, виробництво обчислювальної техніки, розробки програмного забезпечення, фармацевтика, виробництво медичної техніки, освіта|утворення|, розробка біотехнології, генна інженерія і цілий ряд|лава| інших. За останні два десятиліття високотехнологічні галузі| майже подвоїли обсяг|обсяг| вироблюваної продукції, а власне наукоємкі|наукоємні| галузі розвиваються ще швидше. Причому найбільший потенціал розвитку мають інноваційно керовані галузі, де впровадження нововведень|новин| і адаптивність до ринку є|з'являються| новими джерелами конкурентних переваг. У цих умовах відбуваються докорінні зміни в критеріях оцінки ефективності управління|. Ними тепер стають вимірники стану|достатку| ресурсів:

• інтелектуального капіталу;

• інвестиційній активності;

• задоволеності запитів споживача;

• повноти і комплексності використання інформаційних технологій;

• впливи ефективних комунікацій;

• розвитку людських ресурсів;

• можливостей|спроможностей| адаптації до змінного середовища|середи|.

В даний час|нині| на частку нових технологій в країнах з|із| розвиненою ринковою економікою доводиться|припадає| до 85% приросту вало­вого| внутрішнього продукту.

Джерелом економічного підйому можуть бути насамперед|передусім| знання, інтелектуальна творчість і інновації, які| повинні переважати не тільки|не лише| у виробництві, але і в управлінні|. Про те, за якими напрями|направленнях| відбуваються|походять| зміни в управлінні під впливом розробки і використання нових тех­нологій|, свідчать|засвідчують| дані таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Вплив нових технологій на організацію

Організаційне вимірювання	Зміни в управлінні
Накопичення і розподіл знань	Нові форми умінь і знань використовуються для розробки нових технологій; працівники критичніше відносяться до оцінки результатів впровадження нових технологій; нові форми інтелектуальної діяльності розповсюджуються в організації
Управлінські стосунки	Організаційна поведінка змінюється в напрямі посилення співпраці і взаємної відповідальності; менеджери і працівники розривають традиційні функціональні і ієрархічні стосунки і створюють нові ролі, які стирають лінії влади і ухвалення рішень
Методи координації	Технології стають багатим ресурсом, який дозволяє використовувати інноваційні методи розповсюдження і обміну інформацією, співробітництва; широкий доступ до інформації створює клімат колективної відповідальності, загальної власності і групового вирішення проблем

 

Завдяки різноманітним|різноманітним| інформаційним потокам кожне підприємство має можливість|спроможність| миттєво дізнаватися про стан|достаток| попиту і пропозиції|речення|, орієнтуватися на ринках сировини, праці, інновацій і тому подібне.

Питання 2. Поняття знань і їх класифікація .|

Для розкриття сутності терміну „знання” необхідно розглянути три поняття: дані, інформація та безпосередньо – знання.

Дані – це неструктуровані цифри і факти поза будь-якого контексту.

Інформація – це структурований потік даних у контексті.

Знання – це здатність застосовувати інформацію у конкретній сфері діяльності.

Отже, дані та інформація є так званими „запасами сировини” для формування знань (рис. 7.1).

Аналіз змісту|вмісту|, особливостей і характеру|вдачі| використання знань дозволяє виділити їх різновиди (табл.. 7.3). Так, розрізняють процедурні, декларативні, епізодичні, евристичні.|

 

Рис. 7.1. Логіка утворення знань

Процедурнимивважаються знання, що застосовуються для вчинення дій і відповідають на питання, як діяти. Декларативнізнання мають справу з описом та інформацією, що відповідає на питання, що робити. Епізодичнізнання - це знання, які використовуються виходячи з схожості ситуацій, аналогічності тематики попередніх епізодів, подій або прецедентів, які зберігаються, узагальнюються і (у разі необхідності) знову застосовуються в новій ситуації. Евристичні знання відносяться до практичних правилами, виведеним на основі власного досвіду, і дозволяють позначити різницю між фахівцем і новачком, відображають неформальний досвід розв’язання задач у деякій предметній галізі. Мета-знання - це знання про способи і методи пошуку і переробки інформації, прийняття рішень про те, коли необхідно вдаватися до того чи іншому типу знань. Мета-знання характеризуються більш високим рівнем абстракції порівняно з епізодичними, процедурними і декларативними знаннями.

Питання 3. Сучасні підходи| до управління| знаннями|

Як вже було сказано, термін «управління знаннями» був введений|запроваджувати| Карлом Віїгом - американским| ученим і консультантом по управлінню і вперше|уперше| використаний в 1987 р. в його виступі|вирушанні| на конференції в Швей­царії, Міжнародною організацією праці, що проводилася, під егідою ООН.

Термін управління знаннями (УЗ) прийшов до України з заходу в середині 90-х рр. У крупних корпораціях, де проблеми обробки інформації набули особливої гостроти і стали критичними стало очевидним, що основним вузьким місцем є обробка знань, накопичених фахівцями підприємства, оскільки саме знання забезпечують перевагу перед конкурентами. Світовий бюджет систем управління знаннями (СУЗ) оцінюється останніми роками в 2 млрд дол. і продовжує зростати. Передові компанії активно застосовують технології управління знаннями як основну складову менеджменту.

Управління знаннями — це сукупність процесів, які управляють створенням, розповсюдженням, обробкою і використанням інформації усередині підприємства ( за визначенням Джанетто – Уїлера).

Ресурси знань розрізняються залежно від галузей індустрії і додатків|застосувань|, але|та|, як правило, включають техно­логії|, бренди, бізнес-процеси, рецептури, керівництво, новини, інформацію про замовників, відомості про конкурен­тів| і дані, що накопичилися в процесі розробки. Програм­на і технологічна організація процесів управління знаннями реалізується через системи управління знаннями (СУЗ). СУЗ використовують і інтегрують різні інформаційні технології:

бази і сховища даних

електронна пошта

системи групової роботи і її підтримки;

браузери| і системи пошуку;

портали, корпоративні мережі|сіті| і Інтернет;

бази знань і експертні системи (інакше інтелекту­альні| системи).

Нова концепція управління знаннями дійсно допомагає поміняти погляд на автоматизацію корпорації, оскільки|тому що| акцент в ній робиться|чинить| на цінність інфор­мації|. Новизна|новинка| концепції управління знаннями полягає в принципово новому завданні|задачі| — накопичувати не розрізнену інформацію, а знання, тобто закономірності і принципи, що дозволяють розв’язувати виробничі і бізнес-завдання|задачі|. При цьому в розрахунок бе­руться| і «невидимі» знання, які зберігаються в пам'яті спе­ціалістів|, а не на матеріальних носіях .

Управління знаннями можна розглядати і як новий напрям в менеджменті, і як напрям в інформатиці для підтримки процесів створення, розповсюдження, обробки і використання знань усередині підприємств, організацій і навіть держав (рис. 5.2).

 

 

 

Рис. 5.2. Дуалізм поняття „управління знанями”

Зміст внутрішньофірмового управління знаннями чітко розкриває у своїх дослідженнях Б. Мільнер. Він виділяє 3 блоки або функції внутрішньофірмового управління знаннями: виробництво знань, їх розподіл та використання (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Зміст внутрішньофірмового управління знаннями за Б. Мільнером

Питання 3. Сутність організації, що самонавчається та характеристика її головних концепцій

Термін «організації, що навчаються» (learning| companies|)|виучують|, що широко розповсюдився|поширювався| в Європі і США в 1990-і рр., в Україні став відомий порівняно недавно. Одна з відомих у нас концепцій організації, що навчається|виучує|, належить американцеві П. Сенге. Інша, європейська, була розроблена декількома авторами: Т. Бойделом, Н. Діксоном і П. Сенджем.

Хоча з першої публікації концептуальної роботи П. Сенге «п'ятий елемент», в якій він розкриває особливості самонавчальної організації, пройшло|минало| вже більше 20-ти років, серед учених як і раніше немає єдиної думки щодо того, що вкладати в це поняття.

Найбільш поширені визначення самонавчальної організації приведені нижче (таблиця. 5.2).

Спираючись|обпиратися| на досвід|дослід| передових підприємств, можна сказати, що якщо ми дійсно хочемо створити організацію, що навчається|виучує|, то треба починати|розпочинати| з кінця. Замість того щоб|аби| вкладати великі гроші в навчання|вчення| на „мод­них”| курсах, слід|прямує|, по-перше, переконатися в тому, що організація «налаштована на інноваційну хвилю», що персонал отримає|одержуватиме| можливість|спроможність| реалізувати|втілювати| на практиці нові ідеї і знання, що у нього є право на помилку і що їх нові знання будуть затребувані|зажадати|, а інновації — підтримані і гідно оцінені.

 

Таблиця 5.2

Підходи до визначення самонавчальної організації

 

Автор	Визначення самонавчальної організації
1. П. Сенге	Самонавчальна організація - це група співробітників, що постійно розвивають свої здібності створювати те, що вони хочуть створювати. Самонавчальна організація – це організація,в| якою не можна не вчитися, тому що|бо| навчання|вчення| вплетене в повсякденні операції. У сучасних умовах швидкість, з якою організація навчається, може стати єдиною утримуваною конкурентною перевагою.
Продовження табл. 5.2
2. Т. Бойдел, Н. Діксон і П. Сендж	Самонавчальна організація - це організація, в якій відбувається не просто накопичення знань, а осмислений розвиток уміння їх використовувати.
2. А. Лузін	Самонавчальна організація - це організація, здатна|здібна| повсякденно набувати|придбавати| знань зі|із| всіх можливих джерел, переробляти і переводити|перекладати| їх в дію. Самонавчальна організація - це не нова модель побудови і розвитку підприємства, а швидше комбінація передових управлвнських інструментів, зведених воєдино.

 

Практикою організацій, що самонавчаються вже напрацьовані певні принципи, сутність яких зводиться до наступного:

· Навчатись швидше, ніж конкуренти;

· Навчатись всередині організації (один у одного, у робочих груп);

· Навчатись за межами організації (у постачальників і споживачів);