Тема 6. Особистість та діяльність викладача вищої школи

1. Психологічна характеристика особистості викладача.

2. Професійна самосвідомість викладача. Особливості професійного самовизначення та становлення «Я-концепції» викладача.

3. Наукова організація праці викладача як чинник його професійного самовдосконалення.

4. Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.

5. Психологія стилів педагогічної діяльності. Типологія викладачів. Авторитет викладача.

1. Психологічна характеристика особистості викладача.Особливості педагогічної діяльності у вищому навчаль­ному закладі передбачають певні вимоги до особистості викладача.

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.

Об'єктом педагогічного впливу у вищому навчальному закладі є юнаки та дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями. Цей цінний «матеріал» педагогічної праці робить її особливо відповідальною.

Український педагог Василь Сухомлинський застерігав, що в жодній справі помилки і невдачі не призводять до таких тяжких наслідків, як у педагогічній.  

 

 


Якщо впродовж усієї історії людства у функціональній структурі педагогічного впливу помітно переважав інформаційний аспект, то з розвитком засобів масової комунікації педагог поступово втрачає свою провідну роль як джерела нової інформації. Зараз викладач є провідником студента у світі знань. Він навчає майбутнього фахівця мистецтву життя в сучасному складному суспільстві, все більше передаючи студентові функції самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Студент потребує допомоги у пошуку сенсу свого життя й індивідуального стилю діяльності, у подоланні бар'єрів пізнання і вирішення особистісних проблем, тому питання психології діяльності та особистості викладача вищої школи насьогодні є дуже актуальним.

Успішне розв'язання завдань підготовки фахівців із вищою освітою, які стоять перед вищою школою, значною мірою залежить від виклада­чів, їхнього науково-творчого потенціалу, рівня загальної та психологіч­ної культури, педагогічної майстерності й професіоналізму. На науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників, згідно із Законом України «Про вищу освіту» ( ст.58, 2014 р.), покладаються складні й відповідальні обов'язки:

Науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники вищого навчального закладу зобов’язані:

1) забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні навчальних дисциплін відповідної освітньої програми за спеціальністю, провадити наукову діяльність (для науково-педагогічних працівників);

2) підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

3) дотримуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України;

4) розвивати в осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, самостійність, ініціативу, творчі здібності;

5) дотримуватися статуту вищого навчального закладу, законів, інших нормативно-правових актів.

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знаряддям праці викладача є його власна персона —особистість, яка й визначає результативність практичної педагогічної роботи. Особливості педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі передбачають певні вимоги до особистості викладача.

Педагогічні здібності — комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності та забезпечують оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.

Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогіч­них здібностей, було проведено Н.Кузьміною, яка обґрунтувала такі положення:

• глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з продуктивністю їхньої педагогічної діяльності — у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здібностям;

• рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, навпаки, відстаючи від нього;

• педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, які характерні для високого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності;

• залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успіш­ність розрізняють два рівні педагогічних здібностей: перцептивно-рефлексивний, спрямований на об'єкт і суб'єкт, та проективний, спрямований на способи впливу на об'єкт.

Для перцептивно-рефлексивного рівня педагогічних здібностей характерні такі ознаки:

• особлива чутливість до об'єктів дійсності, які спричинюють інтелек­туальний та емоційний відгук у суб'єкта педагогічного впливу, сильне почуття емпатії, що виявляється у швидкій, порівняно легкій проник­ливості у психологію вихованця («відчуття об'єкта»);

• особлива чутливість до змін, які відбуваються в об'єкті педагогічної діяльності під впливом різноманітних засобів педагогічного впливу, та причин, які викликали ці зміни («відчуття міри»);

• особлива чутливість до переваг та недоліків своєї педагогічної діяль­ності, які виявляються під час взаємодії з вихованцями.

Проективний рівень педагогічних здібностей пов'язаний із вироблен­ням стратегії педагогічного впливу і також виявляється в особливій чут­ливості:

· до конструювання способів педагогічного впливу;

· до організації педагогічної дії;

· до комунікації з вихованцями;

· до аналізу причин успіхів і невдач під час здійснення педагогічної діяльності.

Умовно всі педагогічні здібностіможна поділити на три групи (Н.В. Кузьміна):

· особистісні (є якостями, властивостями особистості),

· дидактичні (пов'язані з передачею інформації іншим),

· організаційно-комунікативні (пов'язані з організаторською функцією і спілкуванням).

І. Особистісні здібності:

1) Прихильність до студентів — це основа у структурі педагогічних здібностей. Йдеться про любов до студентів, прихильне ставлення до них, бажання спілкуватися та працювати з ними. Студенти вельми спо­стережливі і тонко це відчувають. Зазвичай вони відповідають взаємніс­тю, якщо відчувають прихильність до себе.

2) Витримка та самоконтроль. Для викладача важливо у будь-якій непередбаченій ситуації володіти собою, управляти власними емоціями, не втрачати контролю над своєю поведінкою. Велике значення має здібність швидко орієнтуватися, вирішувати, як потрібно поводитися в конкретних умовах.

3) Важливою здібністю викладача є здібність постійно перебувати на занятті в оптимальному для студентів психічному стані. Щоб не трапилося, викладач завжди повинен заходити до аудиторії оптимістично налаштованим, у хорошому настрої, стримуючи негативні емоції. Це надзвичайно важливо, адже психічне самопочуття студентів залежить від настрою викладача, який є сильним психогенним чинником. Якщо викладач зайшов до аудиторії похмурим, незадоволени — це відразу несприятливо позначається на емоційно-вольовій сфері студентів, гальмує їхню пізнавальну активність на занятті.

II. Дидактичні здібності:

1) Здібність пояснювати — це здібність зрозуміло доносити власну думку до іншого. Такий викладач робить зміст навчального процесу доступним, зрозуміло пояснює теоретичний матеріал або дає уявлення про суть наукової проблеми, викликає інтерес до навчального предмета й науки, стимулює студентів до активного самостійного мислення, виявляє методичну винахідливість. Педагог уміє, якщо потрібно, важке для розуміння зробити легким, складне для опанування — простим, основою для цього є настанова на обов'язкове врахування психологічних особливостей студентів, рівня їхнього інтелектуального розвитку і попередньої підготовки (що вони вже знають і чим ще не опанували, а що вже могли забути), передбачає та запобігає їхнім можливим пізнавально-інтелектуальним труднощам. Досвідчений викладач може уявити себе на місці сту­дентів, зрозуміти та прийняти їхні погляди.

2) Експресивно-мовні здібності — це здібність зрозуміло, чітко та пра­вильно висловлювати власні думки та виявляти почуття за допомогою грамотної літературної мови, емоційно забарвленого та мімічно виразного мовлення.

3) Академічні здібності у певній галузі науки і відповідного навчального предмета. Це наукова ерудиція та фахова компетентність викладача, який аналізує результати досліджень інших учених, вивчає педагогічний досвід своїх колег, запозичує все цінне, але ніколи сліпо не копіює їхню роботу, сам активно займається наукою, розроблює навчально-методичні комплекси вивчення дисципліни.

III Організаційно-комунікативні здібності:

1) Організаційні здібності, які виявляються, по-перше, у здібності викладача організувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, роботу академічної групи, згуртування студентського колективу, надання йому достатньої ініціативності й самостійності. По-друге, у здібності виклада­ча організувати свою науково-педагогічну діяльність, що передбачає усвідомлення мети і чіткість завдань, послідовність їхнього виконання, уміння правильно планувати свою роботу і здійснювати самоконтроль. Так, наприклад, у досвідчених викладачів виробляється своєрідне «відчуття часу» — уміння «вкладатися» на занятті в заплановані часові інтервали.

2) Комунікативна здібність — це здібність викладача вибирати правильний стиль педагогічного спілкування і модель взаємин зі студентами (групою або окремим студентом), враховуючи їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості. У цьому разі викладачеві необхідно втриму­ватися від двох крайнощів. Не слід відчужено ставитися до студентів, постійно підкреслювати різницю соціального статусу, тримати їх «на дистанції». Проте не потрібно припускатися й протилежної помилки — дозволяти псевдодружні стосунки зі студентами, стирати будь-яку соціально-психологічну межу між собою та ними.

3) Соціально-перцептивні здібності — це педагогічна спостережливість, здібність проникати у внутрішній світ студента. Соціально-перцептивна проникливість пов'язана з тонким розумінням особистості студента та його тимчасового психічного стану. Здібний викладач за ледве помітними ознаками, незначними проявами поведінки і діяльності стдента помічає найдрібніші зміни у його внутрішньому світі, правильно інтерпретує, що означають ці зміни.

4) Сугестивна здібність — це здібність ставити педагогічні вимоги і домагатися їхнього виконання шляхом вольового емоційно-інформаційного впливу на студентів. Сугестивна здібність залежить від розвитку волі викладача, великої впевненості в собі, почуття відповідальності за навчання та виховання студентів.

5) Педагогічний такт — виявляється у здібності викладача знаходи­ти найдоцільніші міри впливу на студентів, зважаючи на їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості, та залежно від конкретної педагогічної ситуації. Суть педагогічного такту полягає в умілому поєднанні поваги до студента та вимогливості до нього, довіри та систематичного педагогічного контролю.

6) Для успішного здійснення викладачем педагогічної діяльності важ­ливе значення мають також його предметні професійні здібності: музичні, художні, математичні тощо (відповідно до предмета викладання).

Рівень розвитку педагогічних здібностей викладача визначається ре­зультативністю його педагогічної діяльності (за Н.В. Кузьміною):

1) Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому найнижчому рівні, вчить інших так, як вчили його (або за відомою методикою викладання предмета).

2) Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших.

3)Локально-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями на­вчання студентів з окремих розділів навчального курсу, вміє формулю­вати педагогічну мету, передбачати результат і створити систему та по­слідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих студентів, хто хоче і може навчатися.

4)Системно-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі своєї дисципліни.

5) Системно-реалізаційний діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення своєї дисципліни в засіб формування особистості студента як майбутнього фахівця, задоволення його потреби в професійному самовихованні, самоосвіті та саморозвитку.