Княжа доба на території України
(4 год.)
Теоретичні питання:
1. Основні етапи історії розвитку Київської Русі.
2. Причини та наслідки роздробленості Київської Русі.
3. Галицько-Волинське князівство та його значення в історії України.
4. Розвиток суспільно-політичного і господарського життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
5. Культура Київської Русі.
6. Культура Галицько-Волинського князівства.
Основні поняття:
Апокрифи (від гр. «таємничий, прихований») — 1) релігійно-міфологічні твори на біблійні теми, які з певних причин не визнавалися церквою канонічними й заборонялися; 2) твори сумнівної історичної вірогідності, часом свідома містифікація; 3) твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.
Баскак (від тюркського «представник») — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах у другій половині XIII — на початку XIV ст.
Билини(старини) — пам'ятки давньоруської усної нар. творчості, нар. пісні про подвиги богатирів. Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими в художньому й історичному аспектах вважаються билини Київського або Володимирового циклу (Х-ХІ ст.). У ХІІІ-ХІУ ст. билини наповнюються новими сюжетами.
Боярська дума — у часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства, княжої дружини, а згодом і духовенства. Рішення її мали дорадчий характер. Дума не мала постійного складу, її засідання скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла її роль у період феодальної роздробленості, зокрема в Галицькій землі.
Васалітет (від лат. «слуга») — за середньовіччя в Європі система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів). У Київській державі стосунки між сильнішими і слабшими князями, князями і боярами.
Великий князь — найвищий князівський титул у Київській державі. У Х-ХІІІ ст. титул належав до київських князів. З XIII ст. такий титул мали галицько-волинські та володимиро-суздальські князі. У XIV- XVI ст. титул в. к. носили володарі Великого князівства Литовського.
Верв (від укр. «вірьовка») — сільська громада у Київській державі.
Вітражі (від фр. «віконне скло») — картини, виготовлені з кольорового скла у вікнах, дверях, ширмах; твір монументально-декоративного мистецтва, переважно з шматочків кольорового скла або з ін. прозорого матеріалу, змонтованих у єдине ціле.
Вотчинне землеволодіння (вотчина; від укр. «отчина», тобто батьківська власність) — одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави. Її власник мав право передати у спадщину, продати, поділити тощо
Галицька митрополія — церковна провінція, утворена на землях Галицько-Волинської держави 1303 за князя Юрія І Львовича. Першим митрополитом був грек Ніфонт (1303-1305).
Глаголиця — перша відома самобутня слов'янська абетка, створена Кирилом (Костянтином).
Гості — купці, які торгують з далекими країнами.
Данина— у стародавні часи назва натурального або грошового податку, що сплачувався підкореними племенами своїм переможцям.
Десятина — 1) у Київській державі відрахування на користь церкви з доходів усіх князівських володінь та прибутків усіх землевласників; 2) міра площі в Російській імперії— 1,09 гектара.
Житія — розповіді про життя та подвиги святих.
Закупи — категорія напіввільних селян у Київській державі XI—XII ст. і в Україні ХІV-ХVІ ст.; у Київській Русі так називалися люди, які брали у землевласника позику («купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності.
Ідол (від гр. «зображення, образ, подоба») — об'єкт культу, предмет, який начебто уособлює божество, зображує його або є ним. Як пережиток тотемізму зберігся у всіх релігіях (у православ'ї — ікони, в католицизмі — статуї). Переносно — предмет безрозсудного сліпого поклоніння.
Ікона (від гр. «зображення, образ») — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.
Капище — місце поклоніння язичницьким богам, споруда з дахом над ідолами; святилище. Мали вигляд камінної вимости або заглиблення у землі. Більшість з них існувала просто неба, у центрі були жертовники та масивний стовп, на якому стояв ідол.
Кирилиця — слов'янська писемність на основі гр. абетки.
Книжкова мініатюра (від фр. «кіновар або сурик, фарба») — невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі. Переносно «мініатюра» — будь-що невеликого розміру.
Княжі з'їзди — з'їзди удільних князів Київської держави, які визнавали васальну залежність від Великого князя Київського. На них вирішувалися найважливіші військові справи, погоджувалися міжусобні суперечки, уточнювалися правові документи тощо.
Літописи — історичні твори в Київській Русі, а згодом на укр., білоруських і рос. землях, у яких розповідь велась по роках.
Монета (від лат. «монета») — карбований злиток металу певної форми, ваги та проби, що є узаконеним засобом обігу і платежу. Перші монети в Україні почали карбувати за часів князя Володимира — срібники та златники.
Наймит — особисто вільна людина, яка працювала в умовах найму. Відомі з часів Київської держави.
Огнищанин — гол. управитель княжого двору в Київській Русі Х-ХІІ ст., боярин. Відповідав за ведення вотчинного господарства і збереження князівського майна.
Племінні союзи — об'єднання племен, які склалися у VІІ-Х ст. На території України мешкали сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни (дуліби, бужани), сіверяни, уличі, тиверці, хорвати (білі хорвати). Згадуються в «Повісті минулих літ», назви перестають вживатися в XI ст.
Повоз — державна повинність у Київській державі, що полягала в обов'язку доставляти продукцію сільського господарства за розпорядженням князя чи феодала на княжий двір, погост, ринок або в похід. П. поступово був замінений грошовим податком — «повозними грішми».
Полюддя (від «ходіння по людях») — щорічний об'їзд у Київській державі князем з його дружиною власних володінь і підлеглих племен з метою збирання данини у Х-ХІІІ ст.
Рядовичі — категорія залежних людей у Київській Русі, згадуються в XI—XII ст. Були змушені укладати на певних умовах договір («ряд») із землевласником. Рядовичі відбували повинності у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення. Входили до складу челяді, були близькі до закупів за соціальним та юридичним становищем.
Скоморохи — митці часів Київської держави; танцюристи, фокусники, актори, музиканти, дресирувальники. Артисти різнобічних жанрів, які виступали на святах і торгах. Деякі із с. постійно жили при дворах князів чи бояр.
Скрипторій (від лат. «переписувач, писар») — за середньовіччя майстерня в монастирях, у якій переписували книги. Ярослав Мудрий створив у Києві при Софійському соборі с., де було переписано чимало книг.
Смальта (від іт. «емаль») — сплав свинцю та скла; кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, застосовуване для виготовлення мозаїк.
Собор — 1) головна міська чи монастирська церква (храм); 2) збори, з'їзд, наприклад, собор церковний — зібрання християнського духовенства.
Удільні князівства (від укр. «уділ — частка члена князівської сім'ї у родовому володінні) — князівські володіння, що утворилися внаслідок розпаду Київської Русі.
Улус (від тюркського «народ») — у тюрксько-монгольських народів Центр. Азії та Сибіру родоплемінне об'єднання з відповідною територією, як правило, на чолі з ханом.
Феодалізм (від франкського «худоба як майно») — суспільний лад, який характеризується власністю панівних верств на землю та чіткою ієрархічністю (системою залежністю).
Фольклор (від англійського «народна мудрість, народне знання») — усна народна творчість.
Християнство (від імені Христа) — одна з трьох світ, релігій, яка виникла в І ст. у Палестині. Віра в Бога-отця, Бога-сина, Бога-духа в одній особі, пришестя Спасителя. Християнами були князі Аскольд та Ольга. Як державна релігія прийнята в Київській державі за часів князя Володимира 988.
Практичне творче завдання:
Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Золота Орда на Українських землях».
Теми есе та презентацій:
1. Прийняття християнства та його значення.
2. Дипломатичні зносини Київської Русі.
3. Зовнішньополітична діяльність Володимира Мономаха.
4. Культура Київської Русі (можна обрати один напрям, на вибір курсанта).
5. Культура Галицько-Волинського князівства (можна обрати один напрям, на вибір курсанта).
Питання для самоперевірки:
1. Назвіть перших князів Київської Русі?
2.Визначте особливості розвитку КР за князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого?
3.Яке значення в історії України князя Володимира Мономаха?
4.Охарактеризуйте період розробленості КР.
5.Чи можна було уникнути роздробленості КР? Відповідь обґрунтуйте.
6.Визначте особливості політичного та соціально-економічного розвитку ГВК.
7.Дайте характеристику Данилу Романовичу як королю Галицько-Волинської держави?
8.Яке значення ГВК для перемоги над Золотою Ордою?
9.Охарактеризуйте релігійне життя КР.
10. Дайте характеристику розвитку культури КР.
11. Визначте основні риси розвитку культури ГВК.
12. Визначте роль і місце в історії України Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
Цільові навчальні завдання:
1.Які риси культури Київської Русі присутні в сучасній цивілізації?
2. Які ознаки відрізняють цивілізацію від середньовічного українського суспільства?
Додаткові завдання:
1. Складіть історичний портрет Володимира Великого або Ярослава Мудрого.
2. Складіть хронологічну таблицю процесу становлення Київської Русі.
3. Складіть хронологічну таблицю періоду розквіту Київської Русі.
4. Попрацюйте з історичними картами. Визначте кордони КР в різні періоди часу. Перегляньте основні місця зіткнень із кочовими племенами. Визначте основні місця переможних битв.
Короткі методичні вказівки та план-конспект відповіді.
В першому питанні слід зупинитись на основних етапах становлення та розвитку Київської Русі. Визначити основних князів та їх роль в історії. Дане питання може бути розподілене між двома-трьома доповідачами. Обов’язково визначити роль князів Володимира і Ярослава як політичних діячів.
За літописом «Повість минулих літ» на території України мешкали сім племінних об'єднань:
• поляни — середня течія Дніпра;
• волиняни (дуліби) — у басейні Західного Бугу;
• деревляни — у басейні Прип'яті та її правих приток;
• сіверяни — на берегах Десни та її приток;
• тиверці — між Дністром і Прутом;
• уличі — між Дністром і Дніпром;
• хорвати (білі хорвати) — у передгір'ях Карпат і Закарпатті.
Ці племінні союзи можна вважати безпосередніми предками українців, а їхню мову — праукраїнською. Ще в додержавні часи слов'янських правителів називали князями, а їхнє оточення — воїнами-дружинниками, вони мешкали у великих племінних центрах — городищах, які поступово перетворювалися на міста. Не був винятком у цьому плані й Київ, його вважають племінним центром полян. Життя легендарного князя Кия і виникнення Києва одні вчені відносять до V—VI, а інші — до VІ-VІІ ст.
Держава з центром у Києві в другій половині IX ст. закріпила за собою назву «Руська земля», що було пов'язане з діяльністю руських володарів Аскольда та Діра. Частина істориків вважає їх нащадками Кия. Широко відомий похід руського війська під проводом Аскольда у 860 р. на Константинополь, що змусило Візантію визнати Русь як державу.
Причини провідної ролі Києва в державотворенні:
• вигідне географічне розташування, зокрема на шляху «із варягів у греки»;
• зростання Києва за рахунок притоку населення з інших земель;
• можливість високого рівня соціально-економічного розвитку;
• розташування на межі розселення кількох союзів племен, наявність природних рубежів. Новгородський правитель Олег у 882 р. прийшов з військом до Києва, вбив Аскольда й почав правити,відбулося об'єднання південних і північних руських земель.
Діяльність князя Олега:
• створення в державі опорних пунктів київської влади, визначення порядку стягнення данини;
• приєднання значної кількості земель (деревлян, сіверян, кривичів, радимичів, словенів), у тому числі й неслов'янських (весь, меря, чудь);
• правління від імені малолітнього Ігоря, сина Рюрика, утвердження у Київській державі династії Рюриковичів;
• угода з варягами, залучення протягом тривалого часу до походів варязьких загонів;
• організація опору угорським племенам, які пройшли неподалік Києва;
• здійснення кількох походів на узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату;
• два походи на Візантію 907 і 911 рр., укладення вигідних договорів з цією наймогутнішою державою того часу, міжнародне визнання Київської Русі.
Значення та наслідки діяльності князя Олега:
• об'єднання Південної та Північної Русі, що стало основою для потужної Київської держави;
• централізація Русі, перетворення Києва на визнаний серед східних слов'ян центр держави;
• зміцнення військової могутності Київської держави, активізація її зовнішньополітичної діяльності.
Діяльність князя Ігоря:
• відновлення влади над деревлянами й уличами;
• утримання великої дружини, військові походи вимагали значних коштів, тому особисто збирав данину (полюддя), загинув під час її повторного збирання з деревлян (945 р.);
• укладення миру з кочовиками-печенігами, які у 915 р. вперше з'явилися поблизу південних кордонів Русі;
• два походи на Візантію (941 і 944 рр.), але вони були не настільки вдалі, оскільки новий договір був не дуже вигідний для Русі;
• похід на Закавказзя, що увінчався значним успіхом. Значення та наслідки діяльності князя Ігоря:
• продовження об'єднання слов'янських племен, розширення Київської держави;
• послідовне зміцнення центральної князівської влади.
Діяльність княгині Ольги:
• придушення повстання деревлян, помста за вбитого чоловіка Ігоря;
• здійснення першої державної реформи на Русі (податкової): чітке визначення земель, з яких збиралась данина, було передбачено такі види данини: оброки, уроки, устави;
• влаштування «становищ» і княжих «погостів»;
• закріплення за княжою скарбницею земель, багатих на хутрових звірів, установлення «знамень»;
• розбудова та зміцнення столиці — Києва, побудова дерев'яної християнської церкви;
• мирне посольство на чолі з Ольгою відвідало Константинополь;
• здійснення першої спроби установити дипломатичні контакти із Західною Європою (Німеччиною). Значення та наслідки діяльності княгині Ольги:
• об'єднання держави безпосереднім підпорядкуванням племінних князівств Києву;
• відсутність значних військових конфліктів, надання пріоритету дипломатії;
• підвищення міжнародного авторитету Київської держави.
Діяльність князя Святослава:
• здійснення адміністративної реформи, посадивши своїх синів намісниками в Києві (Ярополк), Овручі (Олег), Новгороді (Володимир);
• прихильність до язичництва на відміну від матері християнки Ольги;
• повернення до складу Київської держави племінного князівства в'ятичів;
• розгром Волзької Булгарії, Хозарського каганату, поширення впливу на Північний Кавказ;
• перший Балканський похід, вимушене повернення з Болгарії, щоб захистити Київ від печенігів;
• другий Балканський похід, мета не досягнута, загибель від рук печенігів.
Результати діяльності:
· адміністративна реформа сприяла зміцненню держави,
· війни Святослава виснажили Русь,
· талант полководця не завжди доповнювався далекоглядністю.
Значення та наслідки діяльності князя Святослава:
• втрата налагоджених зв'язків із західноєвропейськими країнами;
• розгром Хозарського каганату відкрив шлях на Русь печенігам, що завдавали великої шкоди населенню;
• значна частина завойованих Святославом територій після його смерті Русь не втримала;
• часті війни виснажили Київську державу.
Князювання Володимира Великого:
• приєднання племінних князівств волинян (дулібів) і білих хорватів;
• адміністративна реформа, позбавлення влади місцевої знаті, посадниками стали сини князя;
• військова реформа, заміна найманців-варягів на дружинників-слов'ян;
• релігійна реформа, спочатку спроба реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом, запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії (988 р.);
• судова реформа, нове зведення законів усного звичаєвого права;
• боротьба з кочівниками-печенігами, створення величезної системи укріплень («змієві вали»);
• розбудова Києва, будівництво фортеці навколо центру міста (дитинець), зведення церков св. Василя та Богородиці (Десятинної), на яку витрачалася десята частина прибутків князя;
• початок карбування перших руських монет — златників і срібників;
• ведення боротьби з Польщею за червенські міста та на сході з Волзькою Булгарією;
• протидія спробам Візантії перетворити Київську Русь на залежну державу;
• укладення дипломатичних відносин з Польщею, Угорщиною, Чехією, обмін посольствами з Німеччиною;
• започаткування шлюбної дипломатії київських князів. Передумови запровадження християнства як державної релігії:
• необхідність зміцнення влади київського князя, піднесення його авторитету;
• існування величезної Київської держави було несумісне з язичницьким багатобожжям;
• сусідство на заході та півдні із християнським світом, підтримання з ним торговельних відносин;
• християнами були попередники Володимира Аскольд і Ольга;
• певне поширення християнства серед населення Київської держави;
• найтісніші зовнішньополітичні контакти в Київської держави були із Візантійською імперією. Історичне значення запровадження християнства як державної релігії:
• зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування навколо Києва різноплемінних територій;
• подолання породжених місцевими язичницькими віруваннями настроїв замкнутості та відокремленості від інших територій;
• встановлення рівноправних відносин із християнськими країнами, у першу чергу з Візантією;
• поступове зменшення кількості воєнних походів як головного способу здійснення зовнішньополітичних намірів, дедалі більше зростання ваги дипломатії;
• заснування Володимиром церковної організації;
• створення в Києві першої школи, поширення освіти, що було пов'язано із прийняттям християнства. Нова віра часто здобувала собі прихильників мирно, про це свідчить той факт, що багато давніх традицій так і залишилися в побуті русичів, переплітаючись із християнськими обрядами.
Значення та наслідки діяльності князя Володимира Великого:
• завершення у цілому формування Київської держави, що об'єднала усіх східних слов'ян, але не лише їх;
• утвердження сильної князівської влади, створення потужної централізованої держави;
• зміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний;
• внаслідок прийняття християнства зрівняння Київської держави з провідними державами Європи.
Після смерті Володимира чотири роки тривала боротьба за владу, в якій переміг Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.).
Князювання Ярослава Мудрого:
• відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної боротьби;
• означення території та кордонів держави, удосконалення державного апарату;
• остаточна перемога над печенігами, припинення їхніх нападів на Русь;
• піклування про розвиток культури: ведення літописання, виготовлення книг, виникнення шкіл, заснування першої бібліотеки при Софійському соборі;
• розбудова Києва та інших міст, побудова Софійського собору, Георгіївської церкви, Золотих воріт з надбрамною церквою тощо;
• створення першого писаного зведення законів Київської держави, що одержало назву «Найдавніша правда» чи «Правда Ярослава», що сприяло подоланню звичаїв кровної помсти;
• відвоювання у поляків всієї Червоної Русі, розширення кордонів на північному заході;
• підтримання дружніх зв'язків з Візантією, за винятком 1043-1046 рр.;
• підтримання постійних дипломатичних стосунків з Німеччиною;
• подальший розвиток шлюбної дипломатії (Ярослава Мудрого називали «тестем Європи»).
Значення та наслідки діяльності князя Ярослава Мудрого:
• підтримання Київської Русі на вершині розквіту та могутності як провідної держави Європи;
• зміцнення міжнародного авторитету держави Ярослава Мудрого;
• посилення єдності та централізації Київської держави, подолання пережитків родового ладу.
Спорудження Софійського собору. Нині чимало істориків схильні до думки, що будівництво храму розпочалося за Володимира Великого. У 2011 р. навіть відзначено 1000-ліття від заснування Софії Київської. Закінчення будівництва відносять до 1036 р., пов'язують з розгромом печенігів. Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій — майстерню для переписування книг. А ще там же зберігалися найцінніші книги— діяла своєрідна книгозбірня, що могла нараховувати до 1000 томів рідкісних книг. Свідченням поширення письменності з-поміж різних верств населення тогочасного Києва є графіті — написи, продряпані на стінах Софійського собору.
Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Розквіт Київської держави припадає саме на правління Володимира Великого і його сина Ярослава Мудрого.
Правління Ярославичів. Співправління трьох осіб (тріумвірат) — Ізяслава, Святослава і Всеволода:
• усунення від участі в державному житті молодших братів, а після їх смерті — привласнення володінь;
• 1068 р. їхні війська зазнали поразки на річці Альті від половців, що викликало повстання киян, які звільнили ув'язненого полоцького князя Всеслава й оголосили київським володарем. Його княжіння тривало трохи більше семи місяців. З допомогою польських військ Ізяслав 1069 р. повернувся на престол;
• у 1072 р. відбулася нарада трьох братів у Вишгороді, де була схвалена «Правда Ярославичів», що разом зі статтями Ярослава Мудрого становила «Руську правду».
Боротьба за київський стіл між Ярославичами:
• 1073 р. брати посварилися. Святослав, заручившись підтримкою Всеволода (дуумвірат), пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим Київським князем. Крім Києва керував і Чернігівським князівством, а в інших містах посадив своїх синів і племінників. Підтримка культури. Через три роки він помер;
• 1076 р. на княжий стіл повернувся Ізяслав, правив при підтримці Всеволода, якому віддав Чернігів;
• позбавив влади синів Святослава, які спричинили нову хвилю усобиць;
• 1078 р. — загибель Ізяслава у битві з Олегом Святославичем;
• наступних 15 років у Києві правив Всеволод, віддав Чернігів своєму синові Володимиру, який фактично вів усі збройні конфлікти замість великого князя;
• Всеволод — дуже освічена людина, суперечки залагоджував дипломатичним шляхом.
Значення та наслідки Любецького з'їзду князів.
Найзначнішою подією князювання Святополка (1093-1113 рр.) був з'їзд князів у Любечі в 1097 р., ініціатором якого був син Всеволода Володимир Мономах через небезпеку постійних усобиць і нападів половців:
• схвалено принцип князівської вотчини — тобто володіння, що належали батькам. Вотчинні землі (Київ, Чернігів, Переяслав) закріплювалися за певними гілками князів (Ізяславичі, Святославичі, Всеволодовичі);
• інші князі отримували володіння на правах тимчасового користування;
• рішення про припинення усобиць, які послаблювали державу.
Після Любеча князівські з'їзди скликалися регулярно. Саме на них князі обговорювали суперечливі питання, вирішували про спільну боротьбу проти половців, де особливо відзначився Володимир Мономах.
Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві:
• повсталі в 1113 р. кияни вимагали Володимира Мономаха собі за князя, після деяких вагань — згода;
• зміцнення великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі заходами військового та дипломатичного характеру, придушення князівських міжусобиць;
• схвалення «Уставу», що являв собою доповнення до «Руської правди», обмеження обсягів стягування лихварями відсотків за позику;
• ведення активного будівництво в Києві та інших містах, спорудження першого моста через Дніпро;
• відновлення міжнародного авторитету Київської держави, продовження шлюбної дипломатії;
• підтримка культури, «Повчання дітям» Мономаха тощо.
Після смерті Володимира Мономаха гідно правив його син Мстислав, прозваний Великим (1125-1132 рр.). Він був останнім київським князем, чию владу можна схарактеризувати як монархічну.
У другому питанні необхідно розкрити причини, процес і наслідки роздробленості Київської Русі.
По смерті Мстислава в Київській державі почалася доба роздробленості — посилення самостійності удільних князівств та влади удільних князів.
Причини та сутність політичної роздробленості Київської Русі:
• розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми, посилення боярства;
• великі розміри території держави, їхній різний етнічний склад;
• розвиток і піднесення удільних земель, князівські міжусобиці;
• відсутність сталого порядку престолонаслідування тощо;
• сучасні історики роздробленість тлумачать не як розпад держави, а як зміну її устрою та форми правління. Київську Русь цих часів дослідники називають федеративною монархією. Форму правління визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найвпливовіших князів.
На українських землях сформувалося 5 князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, згодом утворилося Галицько-Волинське.
У третьому питанні зосередити увагу на особливостях розвитку Галицького і Волинського князівств, визначити роль Галицько-Волинського князівства в історії України. Проаналізувати значення ГВК перед монголо-татарською навалою. Дати характеристику князям Роману та Данилу.
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів, які отримали у володіння Перемишль, Звенигород і Теребовль. Об'єднати їх вдалося Володимиркові, який 1141р. переніс свою резиденцію до Галича. Ще успішнішим було правління його сина Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.):
• розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра;
• боротьба з нападами половців, укладення союзницьких угод з Польщею й Угорщиною, підтримання дружніх стосунків з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою, угода з Візантією;
• боротьба зі спробами бояр втручатися в державні справи, зміцнення князівської влади;
• здобуття значного авторитету на Русі.
Певний час на Волині тривали усобиці. Край їм поклав князь Роман Мстиславич, який на володимирському столі проводив об'єднавчу політику.