Підприємництво як особливий вид діяльності.
Підприємництво- це самостійна, ініціатива господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи - підприємство.
Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв'язаних з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою Головне. Що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, - це можливість обов'язковість отримання певного зиску.
Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:
- свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
- постійна наявність фактора ризику;
- орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);
- інноваційний характер діяльності.
Підприємництво - не лише особливий вид діяльності, a й певні стиль і тип господарської поведінки, який притаманні:
- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
- готовність наражатися на власний ризик;
- гнучкість і постійне самооновлення;
- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.
Крім того, підприємництво - це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності.
Правова база розвитку підприємства
В сучасних ринкових умовах господарювання особливо гостро постає питання про розвиток підприємств та підприємництва в Україні. Необхідно знати якими є цілі створення і функціонування підприємств та на яких напрямках діяльності вони засновані.
Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань перебудови Української держави.
На етапі становлення ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання. По-перше, формування нової системи відносин власності,які притаманні змішаній ,багатоукладній економіці. По-друге, формування основних елементів ринкової інфраструктури. По-третє, сприяння становленню підприємства. До того ж, формування цього сектора економіки не може бути пущено на самоплив , а вимагає чіткого ініціювання, регулювання та підтримки з боку держави.
Слід зазначити, що найважливіша функція держави - розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто - правове регулювання. Це, власне, і визначає роль держави в ринковій економіці.
Формування та розвиток національного підприємства значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.
Сьогодні правове регулювання підприємства здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємства, кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємства , яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою - в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.
Правова база підприємства - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців ,їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та підприємцями,суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.
Формування правової бази розвитку підприємства - найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємства повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю нормативно - правового регулювання підприємницької діяльності.
Світовий дослід свідчить, про те , що для успішного розвитку підприємства необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави,що гарантує захист законного функціонування підприємства, сприяє його розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що підприємство не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визначали умови здійснення підприємницької діяльності.
У розвинутих країнах з ринковою економікою не існує спеціальних законів про підприємство. Свобода підприємницької діяльності в цих країнах закріплена в конструкції, цивільному законодавстві та в інших нормативно - правових актах, що регламентують господарську діяльність.
В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, необхідність прийняття спеціального закону з питань підприємництва обумовлена двома причинами:
По-перше, необхідністю відмінити існуюче в законодавстві обмеження(до 1991 р. приватна власність підприємства була заборонена, вона вважалась як карний злочин);
По-друге , потрібно було сформулювати правове поле, яке спрямувало б розвиток підприємства та його підтримку.
Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. Згідно цього закону кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що виробляється (роботу, послуги, що виконуються), та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками або за посередництвом торгових бірж. Воно реалізує вироблену продукцію через прямі угоди зі споживачами, державне замовлення (у разі існування такого), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), котрі воно встановлює самостійно, або за цінами договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).
Підприємницьке законодавство України регулюючі підприємництво закони, декрети та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, контроль і нагляд за ним. Найбільшу значимість мають законодавчі акти.
Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність слід назвати Закони України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р. тощо.
Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Це закони України «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96.р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93.р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. тощо.
Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затвердженні постановами уряду України. Серед них Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо.
Значну роль у сфері підприємництва мають локальні нормативні акт, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта в цілому, його окремих структурних частин або відокремлених підрозділів, або встановлювати режим комерційної таємниці тощо.
Не можна не помітити, що в цілому виявити обсяг і структуру законодавства про підприємництво як галузі законодавства складно, зважаючи на те, що хоча воно й формувалось і розвивалось дуже швидко, однак недостатньо системно й упорядковано. Незважаючи на швидкий і в цілому прогресивний розвиток законодавства про підприємництво, існує безліч відносин у сфері підприємництва, що зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вплив є надзвичайно слабким через безліч підзаконних нормативних актів, що знижує ефективність правового впливу на підприємницьку діяльність. Правове регулювання підприємницької діяльності значно послаблене тим, що переважними актами законодавства про о підприємництво є підзаконні акти. Вони, внаслідок неповноти регулювання , невідповідності складності і важливості різноманітних відносин у сфері підприємництва, не можуть належни чином регламентувати їх. Хоча в окремих ситуаціях слід визначити доцільність прийняття таких підзаконних актів для невідкладного переборення прогалин у праві, однак в цілому лише закони здатні заповнити відсутє правове регулювання.
Нормативно-правова база підприємницької діяльності ще тільки формується, тому відносини у сфері підприємництва регулюються Господарським та Цивільним кодексами України, а також низкою законів , серед яких закон: «Про підприємництво» (1991р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про власність» (1992 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про оренду державного та комунального майна» (1992 р.), «Про відновлення прлатоспроможності платника або визнання його банкрутом»
(1992 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (1997 р.), «Про відновлення платоспроможності платника або визнання його банкрутом» (1999 р.), «Про державну підтримку малого підприємства» (2000 р.) та ін.
Конституція України і закони України закріплюють принципи, основні види та форми підприємницької діяльності.
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. (Ст. 42 Конституції України).