Поняття про пам'ять, фізіологічні основи пам'яті
Навчально-методична карта лекційного заняття №7
Тема:Пізнавальні психічні процеси: пам'ять, мислення, уява
Кількість годин:2
Вид заняття:лекція
Мета заняття:
-навчальна: ознайомити студентів із пізнавальними психічними процесами: пам'яттю, мисленням, уявою; фізіологічними основами їх функціонування; видами, операціями та формами.
-виховна: виховувати інтерес до вивчення психіки людини;
-розвивальна: розвивати мислення, пам'ять, увагу, уміння аналізувати та конкретизувати інформацію.
Міжпредметні зв’язки:соціологія, педагогіка, фізіологія, анатомія.
Матеріально-технічне забезпечення заняття:
схеми та таблиці до теми, мультимедійне обладнання, презентація.
Організація заняття:вітання, перевірка явки студентів і готовність
аудиторії до заняття.
Мотивація:обґрунтувати необхідність вивчення загальної психології для кращого пізнання себе, оточуючих людей та майбутніх учнів.
План
1. Пам'ять:
1.1. Поняття про пам'ять, фізіологічні основи пам'яті.
1.2. Види пам'яті, їх характеристика.
1.3. Процеси пам'яті.
1.4. Індивідуальні особливості пам'яті.
2. Мислення:
2.1. Поняття про мислення. Єдність мислення і мови.
2.2. Операції мислення.
2.3. Форми мислення.
2.4. Різновиди мислення.
2.5. Індивідуальні особливості мислення.
3. Поняття про уяву. Різновиди уяви.
Активізація розумових здібностей:бесіда про мимовільність та довільність під час пізнавальних психічних процесів.
Самостійна робота:умови ефективного виховання пам'яті та уяви.
Домашнє завдання:Опрацювати літературу та охарактеризувати розумову діяльність людини, операції мислення.
Література:
1. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб.- 2-е вид., стереотип. / С. Д. Максименко. – К. : МАУП, 2001. – 256 с.
2. М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 5-те вид., стер. / П. А. М'ясоїд. – К. : Вища школа, 2006. – 487 с.
4. Загальна психологія: Практикум: Навч. посіб./ В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. – К. : Каравела, 2005. – 280 с.
Викладач:Максимчук Г. М.
ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ
1. Пам'ять:
Поняття про пам'ять, фізіологічні основи пам'яті
Враження, що їх одержує людина, відображуючи об’єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об’єкти та явища, що сприймалися раніше.
У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам’яттю.
Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять - неодмінна умова психічного розвитку людини. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам’яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися.
У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування.
Фізіологічна теорія пам’яті тісно пов’язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.
Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підгрунтям пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’язків є фізіологічним підгрунтям пам’яті. Запам’ятоване зберігається не як образ, а як “слід”, як тимчасові нервові зв’язки, що утворились у відповідь на дію подразника Фізіологічне підгрунтя пам’яті тісно пов’язане із закономірностями вищої нервової діяльності.
Умовний рефлекс - це акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам’ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам’яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв’язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).
У поясненні механізмів пам’яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам’яті.
Згідно з фізичною теорією пам’яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам’ятовування, відтворення та збереження.
Біохімічна теорія пам’яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам’ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої - це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів.
Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам’яті.
Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.