Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів/фіскальних (митних) органів. Порядок та умови проходження служби у органах доходів і зборів/фіскальних (митних) органах
«Правововий статус» – це система можливостей особи, які визначають її правове становище в державі.
Види правового статусу:
Загальний (конституційний) - це правовий статус, який передбачає основні конституційні права та обов’язки громадянина. Він характеризує загальні та рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами однієї держави. Цей статус надається найбільшій кількості осіб.
Спеціальний (колективний) - це правовий статус, який надається окремим групам осіб і громадян. Він охоплює особливі, своєрідні (додаткові) права та обов'язки певної групи суб'єктів. Наприклад, студентів, ветеранів, пенсіонерів, військовослужбовців. Цей статус характеризує «групові» можливості людей.
Індивідуальний (персональний) - це правовий статус, який надається окремій особі чи громадянину правозастосовчими актами. Такий правовий статус характеризує індивідуалізовані юридичні можливості соціального суб'єкта в певній державі.
Визначаючи особливості правового статусу посадової особи, В.М. Манохін називає її «носієм повноважень двоякої природи». За словами автора, якщо виконавчо-розпорядчі повноваження належать органу управління, то, реалізуючи їх посадова особа безпосередньо виступає від імені цього органу і крім процедурних прав своїх власних не виконує. Такої ж думки дотримуються Д.М.Бахрах і А.І. Щербак.
Характеризуючи правовий статус посадової особи, водночас не слід забувати про правовий статус посади, оскільки саме посада визначає «подвійну» природу повноважень посадової особи. Посада зумовлює виникнення службово-правового статусу службовця, в тому числі і посадової особи.
З метою визначення поняття «посадова особа» Міністерство юстиції України підготувало лист від 22.02.2013 №1332-0-26-13/11, де зазначається, що для визначення поняття «посадова особа» необхідно виходити з правозастосовної практики, яка зазначає, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
У свою чергу, відповідно до судової практики, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (йдеться про постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»), організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності.
Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
У той же час під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Що ж стосується поняття «службова особа», то відповідно до ч. 3 та ч. 4 статті 18 Кримінального кодексу України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
Тобто законодавством не розмежовуються чітко поняття "посадова особа" та "службова особа". Виходить, що вони є рівнозначними.
Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
Що ж стосується громадянина – суб'єкта підприємницької діяльності, то він може бути визнаний службовою особою (посадовою особою) лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання вказаних вище обов'язків. А це можливо у випадку, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності. За таких обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо).
Що ж стосується публічної служби, то відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу»,
Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до статті 569 МКУПрацівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Відповідно до ч. 2 статті 1 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про державну службу» право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче:
1) магістра - для посад категорій "А" і "Б";
2) бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії "В".
Відповідно до частини 1 статті 570 МКУ на службу до органів доходів і зборів приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я виконувати завдання, покладені на ці органи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про державну службу» на державну службу не може вступити особа, яка:
1) досягла шістдесятип’ятирічного віку;
2) недієздатна або дієздатність якої обмежена;
3) має судимість;
4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;
5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
6) має громадянство іншої держави;
7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення;
8) підпадає під заборону, встановлену Законом України "Про очищення влади".
Відповідно до частини 3 статті 570 МКУ на службу до органів доходів і зборів не можуть бути прийняті особи:
- недієздатними або обмеженими у дієздатності;
- мають судимість за вчинення умисного злочину;
- які протягом року, що передував їх зверненню до органу доходів і зборів з приводу працевлаштування, притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.
Статтею 32 Закону України «Про державну службу» визначено обмеження щодо призначення на посаду
Не допускається призначення на посаду державної служби особи, яка буде прямо підпорядкована близькій особі або якій будуть прямо підпорядковані близькі особи (у разі виникнення передбачених вище обставин, відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані повідомити про це керівника державної служби та вжити заходів до усунення таких обставин у 15-денний строк); якщо в зазначений строк такі обставини добровільно не усунуто, керівник державної служби повинен вжити у місячний строк заходів до їх усунення (наприклад перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби; у разі неможливості переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади).
Окрім загальних обмежень для державних службовців, статтею 572 Митного кодексу України визначено додаткові обмеження, пов’язані з проходженням державної служби посадовими особами органів доходів і зборівпосадові особи органів доходів і зборів не можуть обіймати посади, перебування на яких передбачає прийняття рішень з питань діяльності підконтрольних підприємств, а також службові зносини з такими підприємствами, якщо у штаті цих підприємств перебувають близькі родичі зазначених посадових осіб.
Прийняття на службу до митних органів України здійснюється на конкурсній основі, якщо інше не передбачено законом. Порядок проведення конкурсу визначається Кабінетом Міністрів України. Прийняття та службу до органів доходів і зборів на посади, перебування на яких не пов’язане з проходженням державної служби, здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про працю.
Особи, вперше прийняті на службу до органів доходів і зборів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.
У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов’язкового проведення конкурсу.
Оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу
Інформація про вакантну посаду державної служби оприлюднюється на офіційних веб-сайтах державного органу, в якому проводиться конкурс, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, відповідно Закону і Порядку проведення конкурсу.
Строк подання документів для участі в конкурсі не може становити менше 15 та більше 30 календарних днів з дня оприлюднення інформації про проведення конкурсу. Результати конкурсу оприлюднюються не пізніше 45 календарних днів з дня оприлюднення інформації про проведення такого конкурсу.
Вакантні посади державної служби, на які протягом одного року не оголошено конкурс, підлягають скороченню.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу»особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає в установленому порядку до конкурсної комісії такі документи:
1) копію паспорта громадянина України;
2) письмову заяву про участь у конкурсі із зазначенням основних мотивів щодо зайняття посади державної служби, до якої додається резюме у довільній формі;
3) письмову заяву, в якій повідомляє, що до неї не застосовуються заборони, визначенічастиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", та надає згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до зазначеного Закону;
4) копію (копії) документа (документів) про освіту;
5) посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою;
6) заповнену особову картку встановленого зразка;
7) у разі проведення закритого конкурсу - інші документи для підтвердження відповідності умовам конкурсу;
8) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ
Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу»порядок визначення відповідності кандидатів умовам конкурсу передбачає:
1. Служба управління персоналом державного органу, в якому проводиться конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність встановленим законом вимогам та повідомляє кандидата про результати такої перевірки.
2. Кандидати, документи яких пройшли перевірку, передбачену частиною першою цієї статті, проходять тестування відповідно до Порядку проведення конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
3. Кандидати, які пройшли тестування, передбачене частиною другою цієї статті, проходять співбесіду та/або інші види оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу.
У разі подання заяви про участь у конкурсі лише однією особою конкурс проводиться у встановленому цим Законом порядку, за результатами якого приймається рішення про призначення особи на посаду державної служби або про відмову в такому призначенні.
Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.
Особа, призначена на посаду державної служби вперше,публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:
"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки"
у присутності державних службовців структурного підрозділу, на посаду в якому її призначено, представників служби управління персоналом відповідного державного органу, підписує текст цієї Присяги і зазначає дату її складення. Підписаний текст Присяги державного службовця є складовою особової справи державного службовця. Про складення Присяги державного службовця робиться запис у трудовій книжці державного службовця.
У разі відмови особи від складення Присяги державного службовця вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби, і акт про її призначення на посаду скасовується суб’єктом призначення.
Якщо призначення особи на посаду державної служби (оформлюється «актом про призначення») відбувається вперше, то випробування (до 6 місяців) є обов’язковим (у разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби).
Відповідно до статті 38 Закону України «Про державну службу»проходження державної служби здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби (А, Б, В) та рангів державних службовців (9 рангів) як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.
Відповідно до статті 573 МКУ, посадовим особам органів доходів і зборів присвоюються такі спеціальні звання:
1) дійсний державний радник податкової та митної справи
2) державний радник податкової та митної справи I рангу;
3) державний радник податкової та митної справи II рангу;
4) державний радник податкової та митної справи III рангу;
5) радник податкової та митної справи I рангу;
6) радник податкової та митної справи II рангу;
7) радник податкової та митної справи III рангу;
8) інспектор податкової та митної справи I рангу;
9) інспектор податкової та митної справи II рангу;
10) інспектор податкової та митної справи III рангу;
11) інспектор податкової та митної справи IV рангу;
12) молодший інспектор податкової та митної справи.
3. Юридична відповідальність органів доходів і зборів/фіскальних (митних) органів,