ДВІ ІМПЕРІЇ: ВІЗАНТІЙСЬКА І ФРАНКСЬКА
Верденський договір 843 р.
Верденський договір (843) — угода між внуками Карла Великого» про поділ його імперії. Традиції поділу володінь монарха між його синами і переділу цих володінь між спадкоємцями здавна існували у Франкській державі епохи Меровінгів і Каролінгів. В умовах відсутності чіткої межі між публічним і приватним правом подібна угода оформляла не розпад держави, а розподіл власності. Імператор Людовік І Благочестивий перед смертю (840) оголосив свого старшого сина і соправителя Лотаря І спадкоємцем імперії, а його молодшим братам Людовіку Німецькому і Карлу Лисому виділив частки (Баварію і території навколо Парижа) з королівським титулом. Відразу ж після смерті батька молодші брати почали боротьбу зі старшим, розбили його у битві під Фонтенуа (25 червня 841 р.) і у 842 р. в Страсбурзі поклялися не укладати з ним сепаратного миру. Переговори між ворогуючими сторонами завершилися у Вердені в 843 р. підписанням договору. За цим договором Лотар І зберігав імператорський титул, а також обидві столиці імперії Карла Великого — Рим і Ахен, але все це означало лише почесне верховенство. Кожний з братів отримував практично незалежну частину імперії: Лотар — Італію і т. зв. «Серединне королівство» — смугу землі від Середземного до Північного морів, включаючи Прованс, Бургундію, лівобережжя середнього і весь басейн нижнього Рейну і північні Нідерланди; Людовік — майже всю Німеччину від Рейну до Ельби; Карл — всю Галлію з Аквітанією і Іспанською маркою. Дроблення імперії продовжувалося і після Верденського договору.
Народження Візантії
Упродовж 324 -330 рр. Константнії І Великий збудував на Сході нову столицю Римської імперії. На високих пагорбах європейського берега Босфору, де колись була розташована давньогрецька колонія Візантій, із вражаючою швидкістю виросло велике місто, укріплене з суші та моря неприступними стінами. Спочатку воно мало горду назву Новий Рим, а пізніше на честь свого засновника стало Константинополем. Місто прикрашали розкішні палаци іі храми, акведуки й широкі вулиці з багатими будинками знаті.
Древній Візантій дав назву Східній Римській імперії — Візантія, хоча самі візантійці називали себе римлянами, по-грецьки — ромеями, а свою імперію — Ромейською.
Рання Візантія по праву вважалася країною міст. У цей час в імперії налічувалося понад тисяча міст. Тоді як у Західній Європі міста занепадали, у Візантійській імперії вони продовжували розвиватися й ставали центрами ремесел і торгівлі. Вироби візантійських майстрів залишалися взірцем для ремісників багатьох країн.
Наявність зручних гаваней і панування над протоками сприяли розвитку мореплавства іі торгівлі. Упродовж раннього Середньовіччя Візантійська імперія залишалася великою морською державою.
Правління Юстиніана І
Найвищого розквіту в ранній період своєї історії Візантія досягла за правління імператора Юстиніана І (527-565), який народився в сім'ї бідного македонського селянина. У житті Юстиніана велике значення мав його дядько по матері Юстин, малоосвічений селянин, який пройшов шлях від простого солдата до імператора. Завдяки дядькові Юстиніан підлітком потрапив до Константинополя, отримав добру освіту, а в 45-річному віці став імператором.
Юстиніан був невисокого зросту, білолиций, приємної зовнішності. У його характері поєднувалися найсуперечливіші риси: прямота й доброта межували з підступністю й обманом, щедрість — із жадібністю, рішучість — із боягузтвом. Юстиніан, наприклад, був байдужим до розкоші, але втрачав чималі кошти для розбудови та оздоблення Константинополя. Багата архітектура столиці та пишність імператорських прийомів вражала варварських правителів і послів Ллє коли в середині VI ст. стався землетрус, Юстиніан скасував святкові обіди при дворі, а заощаджені гроші віддав на допомогу постраждалим.
Із початку свого правління Юстиніан плекав мрію відродити Римську імперію. Цьому він присвятив усю свою діяльність. За рідкісну працездатність Юстиніана прозвали «імператором, який ніколи не спить». Вірною помічницею йому була дружина Теодора. Вона походила з простої родини, у молодості працювала цирковою акторкою. Врода й надзвичайна привабливість дівчини спонукали Юстиніана наперекір багатьом недоброзичливцям одружитися з нею. Ця жінка непохитної волі фактично стала співправителькою чоловіка: приймала іноземних послів, вела дипломатичне листування.
Юстиніан намагався збільшити багатство держави, тому активно підтримував ремесло і торгівлю. Так, за його правління візантійці налагодили власне виробництво шовку, продаж якого приносив чималі прибутки. Імператор також прагнув зміцнити систему управління. Будь-яка людина, навіть незнатного походження, проте справжній фахівець, могла отримати високу державну посаду.
У 528 р. Юстиніан сформував комісію з видатних юристів для перегляду та систематизації всього римського права. Вони систематизували закони римських імператорів II — початку VI ст. (від Адріана до Юстиніана). Цей збірник отримав назву «Кодекс Юстиніана». Він став основою багатотомного зібрання, яке у XII ст. під назвою «Звід цивільного права» поширилося в Західній Європі.
Вивчаємо джерела
VI ст. Із праці Прокопія Кесарійського «Війна з персами»
Імператор Юстиніан і наближені до нього радилися, як краще вчинити: залишитися тут чи втекти на кораблях. Немало було мовлено на користь як першої, так і другої думки. І ось імператриця Теодора сказала таке: «Зараз, я гадаю, не на часі розмірковувати, чи гідно жінці проявляти стійкість перед чоловіками Гі виступати перед розгубленими з юначим запалом... Мені видається, що втеча... є негідним вчинком. Тому, хто з'явився на світ, не можна не померти, однак тому, хто колись володарював, бути втікачем ганебно. Я не хочу позбутися ції ї багряниці і дожити до того дня, коли піддані не назвуть мене своєю володаркою! Якщо ти бажаєш порятувати себе втечею, імператоре, то це не важко. У нас багато грошей, і море поруч, і кораблі є. Однак дивися, щоб тобі, врятувавшись, не довелося потім вибрати смерть, аніж такий порятунок. Мені ж подобається давня приказка, що царська влада — чудовий саван». Так сказала імператриця Теодора. її слона надихнули присутніх і... вони знову почали міркувати над тим, як їм варто боронитися...
Які аргументи знайшла Теодора. щоб переконати імператора і придворних продовжувати боротьбу?
Для влади Юстиніана критичним був початок 532 р., коли в Константинополі спалахнуло велике повстання «Ніка!» (грец. - «Перемагай!»). Саме з таким гаслом виступили повстанці. Вони спалили податкові списки, захопили в'язницю й випустили на свободу в'язнів. Перемога схилялася на бік повсталих. Юстиніан у відчаї готувався до втечі зі столиці. Тільки завдяки рішучості Теодори, яка змогла перекопати чоловіка вжити необхідних заходів, удалося придушити повстання.
Позбувшись грізної внутрішньої небезпеки, Юстиніан приступив до реалізації своєї заповітної мрії — відновлення імперії па Заході. Йому вдалося відвоювати колишні римські володіння від вандалів, остготів, вестготів, і територія Візантії збільшилася майже вдвічі.
Непосильні податки, які збиралися для віденця воєн, привели візантійців до повного зубожіння, тож після смерті Юстиніана народ зітхнув із полегшенням. Постраждало населення й від жахливої епідемії чуми 541-542 рр., яку в народі прозвали «юстиніановою». Вона забрала майже половину населення Візантії. Могутність держави, досягнута за правління Юстиніана, була нетривкою, а відновлення кордонів Римської імперії виявилося штучним.
Візантія в VII—XI ст. Іконоборство
На рубежі VI VII ст. Візантія швидко втратила частину своїх володінь як на Заході, так і на Сході.
На середину VII ст. територія Візантії скоротилася вдвічі порівняно з епохою Юстиніана. Тепер вона дедалі більше набувала вигляду середньовічної держави. Замість римського титулу «імператор» починає вживатися грецький — «василевс». Офіційною державною мовою стала грецька. Зменшилася кількість міст, у всіх сферах життєдіяльності країни спостерігався занепад.
Певна стабілізація візантійської держави відбулася за правління перших василевсів Ісаврійськоі династії. її засновник Лев III Ісавр урятував імперію від натиску арабів, які в 717 р. взяли в облогу Константинополь. Арабський флот з 1800 бойових кораблів увійшов у Босфор. Завдяки невтомній енергії Лева III та мужності захисників міста напад арабів було відбито, а їхній флот спалено «грецьким вогнем».
У VII ст. серед візантійського духовенства почало ширитися вчення, прихильники якого виступали проти шанування ікон і святих мощей. Це вчення відкрито підтримав Лев III. У 726 р. він указом звелів повсюдно замінити розп'яття на звичайний хрест, згодом наказав забілити образи всіх святих, передусім Діви Марії. Так у Візантії розгорівся тривалий конфлікт, відомий як іконоборство.
Найвірогідніше виступ імператора проти шанування священних зображень був пов'язаний із збагаченням монастирів. Атже, незважаючи на глибоку повагу візантійців до чепців та священнослужителів, кричуща розкіш монастирів викликала невдоволення в суспільстві, а ікони символізували це багатство.
Протистояння між іконоборцями та ікоиошанувальниками тривало понад 100 років і охопило всі верстви населення. Воно супроводжувалося нищенням ікон, катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне — конфіскацією церковних і монастирських угідь. Нарешті у 843 р. іконошанувальники одержали перемогу. Культ ікон було відновлено, а іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила послаблення Візантії.
Вагомі зрушення в житті Візантійської імперії спостерігаються в період панування Македонської династії (середина IX — середина XI ст.), який часто називають «золотим віком» візантійської державності. У цей час формується розкішний етикет візантійського двору та строгий церемоніал прийому іноземних послів.
Виняткова роль у зміцненні міжнародного становища Візантійської держави належить імператорові Василієві II (976-1025).
Вивчаємо джерела
X ст. Розповідь Ліутпранда, посла італійського короля Беренгара, про придворний церемоніал у палаці василевса
У Константинополі до імператорського палацу безпосередньо прилягає зала дивовижної пишноти і краси, яку греки називали Магнавра, або Золота палата... Перед імператорським троном стояло дерево з позолоченого заліза і на його гілках сиділи найрізноманітніші птахи, теж із позолоченого заліза, і кожен птах щось виспівував. Сам трон було сконструйовано так. що він то видавався низьким, то здіймався високо вгору. З обох боків трон стерегли велетенські леви з позолоченого металу чи дерева, що били хвостами по підлозі і ревіли, роззявляючи пащі і ворушачи язиками...
У тій залі два євнухи підвели мене до імператора. Коли я ввійшов, леви заревли, а птахи заспівали... Коли я втретє простерся перед троном і підвів голову, то побачив імператора, що спершу сидів трохи вище від мене, уже майже під самою стелею зали і вбраного в інші шати. Як вони це зробили, я не знаю...
1. Що вразило італійського посла понад усе під час імператорського прийому?
2. Що підтверджує високий рівень розвитку техніки?
3. Дня чого влаштовувався такий пишний церемоніал ?
4. Як посол мав вітати імператора ? Чому?
Упродовж тривалого часу він вів війну з болгарами. Вирішальну перемогу над ними васплеве отримав у 1014 р. Візантійці оточили армію болгарського царя. Значна частина болгарського війська загинула, а ще більша — потрапила в полон. Василій ІІ наказав осліпити майже 14 тис. полонених. Тільки кожному сотому було залишено одне око. Ці поодинокі поводирі мали провести своїх незрячих товаришів до болгарського царя. За цей бузувірський вчинок Василій ІІ отримав прізвисько Болгаробоєць.
Зусиллями Василія II до Візантії було повернуто увесь Балканський півострів, частину Сирії, Месопотамії, Малої Азії і Закавказзя. За йот правління Візантія знову стала могутньою державою в Східному Середземномор'ї.
Ізсередини IX ст. починається піднесення візантійських міст, що сприяло розвитку ремесел. Центром виготовлення предметів розкоші, головним посередником у торгівлі між Азією та Європою був Константинополь. Могутні стіни, розкішні палаци, церкви іі монастирі, арки та статуї, повна кораблів гавань «Золотий Ріг», різномовний строкатий натовп — усе це надавало Константинополю особливої привабливості, передусім для іноземних гостей із багатьох країн середньовічного світу. А вже поруч із палацами знатних осіб на вузеньких, позбавлених сонця вуличках, із непрохідною багнюкою чи їдкою курявою, тулилися халупки бідняків. І Ііде не було так багато шовку й золота, воїні в і священиків, вельмож і сановників, як у візантійській столиці, але ж ніде не було й такої кількості злидарів, калік і злодіїв.
Візантія у ХІІ-ХVст.
Зовнішньополітичні невдачі посилили внутрішні смути у Візантійській імперії. У ході боротьби за владу перемогла військова аристократія, яка звела па грон Олексія І Комнина (1081-1118). Він став засновником династії Комнинів. яка керувала державою до 1185 р. І Іравління Комнинів було блискучим періодом в історії Візантії.
Історична цікавинка
На відміну від правителів Західної Європи у візантійському імператорові його піддані вбачали володаря з необмеженою владою, священну особу. Ці уявлення підтримувалися досить складним церемоніалом. Перед появою василевса треба було впасти долілиць, у його присутності ие дозволялося сидіти. У1096 р. ватажки хрестоносців не тільки відмовилися виконувати ці вимоги, але один із них, граф Роберт Паризький, на очах у всіх усівся на трон Олексія Комнина. Коли його попросили встати, роз'яснивши, що піддані не можуть сидіти поруч із василевсом, а тим більше на його троні. Роберт відповів: «Що за дикунство! Один сидить, коли довкола нього стоїть стільки славних воїнів».
Олексій І Комнин зумів вивести імперію з тяжкої кризи, перемогти бунтівних вельмож і небезпечних зовнішніх ворогів. Для боротьби з турками-сельджуками Олексій Комнин звернувся ло гвропейських правителів із листом по допомогу, що стало приводом для початку Першого хрестового походу. Василевс добився від ватажків хрестоносців васальної присяги за ті землі, які вони здобудуть, і навіть передачі частини з них Візантії.
Yа початку XIII ст. у Візантії посилилася династична боротьба. Це стало приводом до втручання в її внутрішні справи рицарів під час Четвертого хрестового походу. У квітні 1204 р. хрестоносці ввірватися в Константинополь і спустошили його.
Вивчаємо джерела
XIII ст. Із хроніки Жоффруа де Віллардуена «Завоювання Константинополя»
У цю ніч... хтось підпалин квартал, що відділяв нас від греків. 1 місто почало страшенно горіти: і горіло всю цю ніч аж до вечора наступного дня. Цt була третя пожежа в Константинополі з часів прибуття франків, і при цьому згоріло будинків більше, як їх було на гой час у трьох найбільших містах Франції.
...Інші (крім тих, які були зайняті захопленням палаців) розбрелися містом і збирали здобич; цієї здобичі було так багато, що ніхто не міг визначити кількість знайденого золота, срібла, глеків, коштовностей, оксамиту, шовкової тканини, хутра та інших речей... ___
Кожен обирав для себе будинок, який тільки бажав, і таких будинків вистачало всім.
Чи узгоджуються дії рицарів з метою хрестових походів?
Візантійська імперія на деякий час припинила своє існування. На її території утворилася Латинська імперія хрестоносців із центром у Константинополі, а також, кілька візантійських державок, иайсильнішою серед яких була Нікейська імперія. У 1261 р. нікейському імператорові Михаїлові VIII Палеологу пощастило повернути Константинополь і відновити Візантійську імперію. Але вона вже ніколи не піднімалася до вершин колишньої слави та могутності. Тим часом дедалі сильнішим ставав натиск турків.
Візантійці почали пошуки союзників. Частина знаті шукала союзу та допомоги на Заході. За це вона була готова розплатитися втратою церковного суверенітету чи навіть прийняттям католицтва. Інша частина була переконана в релігійній віротерпимості і вважала, що ліпше вже терпіти тюрбан султана, аніж шапку кардинала.
У 1453 р. молодий та енергійний турецький султан Мегмед II Завойовник зібрав величезне військо іі виступив проти Константинополя. Місто було взято в облогу, але воно героїчно боронилося. І ось 29 травня 1453 р. турки штурмом взяли візантійську столицю. Більшість захисників Константинополя загинула. Турки вчинили в місті жахливий погром.
Того ж дня Мегмед II проголосив Константинополь султанською столицею і цим змусив вояків припинити розбій. У вогні пожеж загинули дивовижні пам'ятки мистецтва й цінні манускрипти. Храм Святої Софії було збережено, але перетворено на головну султанську мечеть. Константинополь було перейменовано на Істамбул (Стамбул), який став столицею Османської імперії.