Поняття і види процесуальних строків

Ефективність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів залежить від його своєчасності. Саме тому законодавець виділив в якості одного із завдань цивільного судо­чинства своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Для забезпечення виконання цього завдання важливе значення має правове регулювання порядку обчислення строків розгляду та вирішення цивільних справ, вчинення окремих процесуальних дій і виконання судових рішень, тобто процесуальних строків.

Процесуальний строк - це проміжок часу, протягом якого по­винні бути вчиненні відповідні процесуальні дії.

Значення процесуальних строків полягає у забезпеченні своєчас­ності розгляду і вирішення цивільних справ; створенні оптималь­ного режиму здійснення правосуддя; наданні учасникам цивільного судочинства можливості скористатися своїми процесуальними пра­вами і виконати покладені на них процесуальні обов'язки.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встанов­люються законом, а якщо вони законом не визначені,- встанов­люються судом (ст. 67 ЦПК України). Виходячи із цього, залежно від способу встановлення процесуальних строків, їх можна поді­лити на строки встановлені законом або судом.

1. Строки, встановлені процесуальним законом. Цивільно-про­цесуальне законодавство встановлює строки розгляду і вирішення цивільних справ, строки для вчинення найбільш важливих проце­суальних дій. Так, у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечен­ня доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України); справи про обов'язкову гос­піталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовжен­ня лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 285 ЦПК України).

2. Строки, встановлені судом. Цивільне процесуальне законо­давство не регламентує строків проведення всіх процесуальних дій, надаючи суду право керувати рухом цивільної справи, зокрема встановлювати певні строки для вчинення окремих процесуальних Дій її учасниками, якщо вони не визначені законом. Наприклад, суддя надає строк позивачеві для усунення недоліків позовної за­яви (ч. 1 ст. 121 ЦПК України); встановлює строки подання дока­зів (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України). Призначаючи строк, суд пови­нен враховувати обставини конкретної справи, особливості кожної процесуальної дії, а також не забувати про визначені законом строки розгляду цивільних справ.

Процесуальні строки можна класифікувати і за іншими підста­вами. Так, залежно від суб'єктів, яким вони адресовані, строки бувають встановленими для:

1) суду;

2) осіб, які беруть участь у справі;

3) інших учасників цивільного судочинства.

Встановлені цивільно-процесуальним законодавством строки, у свою чергу, за чіткістю визначення поділяються на:

1)абсолютно визначені - коли у законі встановлюється конкрет­ний часовий проміжок. Зокрема попередній розгляд справи судом касаційної інстанції має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем (ч. 1 ст. 332 ЦПК України);

2)відносно визначені - якщо строк конкретно у законі не вста­новлюється, а прив'язується до певного діяння чи події. Наприклад, ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма додани­ми до неї документами (ч. 5 ст. 122 ЦПК України); особа, яка пода­ла апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 300 ЦПК України).

Залежно від тривалості розрізняють такі види процесуальних строків, встановлених законом:

1)до одного дня - для повернення до суду розписки про одер­жання судової повістки (ч. 2 ст. 76 ЦПК України); для розгляду заяв про забезпечення позову (ч. 1 ст. 153 ЦПК України), про гос­піталізацію у примусовому порядку особи до психіатричного за­кладу (ч. 1 ст. 281 ЦПК України) тощо;

2)два дні, зокрема для розгляду судом заяв про забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК України), про скасування заходів забез­печення позову (ч. 4 ст. 154 ЦПК України);

3)три дні, наприклад, для видачі судового наказу (ч. 1 ст. 102 ЦПК України), для розгляду заяви про примусовий психіатричний огляд (ч. 1 ст. 281 ЦПК України), для вирішення суддею-допо­відачем питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом (ч. 1 ст. 297 ЦПК України);

4)п'ять днів - для розгляду судом заяви боржника про скасу­вання судового наказу (ч. 1 ст. 106 ЦПК України), зауважень щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідан­ня (ч. 4 ст. 199 ЦПК України); для розгляду справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК України); для подання заяви про апеляційне оскарження ухва­ли суду першої інстанції (ч. 2 ст. 294 ЦПК України) тощо;

5)сім днів, наприклад, для подання до суду особами, які беруть участь у справі, письмових зауважень щодо неповноти або неправиль­ності технічного запису судового засідання та записів у журналі су­дового засідання (ч. 1 ст. 199 ЦПК України); для повернення справи до суду першої інстанції, що її розглядав, після закінчення апеля­ційного чи касаційного провадження (ст. 322, 352 ЦПК України);

6)десять днів - для вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі (ч. З ст. 122 ЦПК України); для розгляду заяви про роз'яс­нення рішення суду (ч. З ст. 221 ЦПК України); для подання заяв про перегляд заочного рішення (ч. 2 ст. 228 ЦПК України), про апе­ляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги на ухвалу суду (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК України) тощо;

7)п 'ятнадцять днів, зокрема для призначення справи до роз­гляду в апеляційному суді (ч. 2 ст. 302 ЦПК України), для вирі­шення питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з ви­нятковими обставинами (ч. 1 ст. 356 ЦПК України);

8) двадцять днів - для подання апеляційної скарги на рішення суду (ч. 1 ст. 294 ЦПК України);

9) один місяць - для призначення і проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЦПК України), для розгляду справ про поновлення на роботі та про стягнення аліментів (ч. 1 ст. 157 ЦПК України), для подання скарги у зв'язку з винятковими обставина­ми (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) тощо;

10) два місяці, наприклад, для розгляду майже всіх (за окре­мими винятками) цивільних справ (ч. 1 ст. 157 ЦПК України), для пред'явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ч. 2 ст. 265 ЦПК України), для подання касаційної скарги (ч. 1 ст. 325 ЦПК України);

11) три місяці — для повідомлення суду держателем цінного папера на пред'явника або векселя про свої права на них (ч. 1 ст. 263 ЦПК України), для подання заяви про перегляд у зв'язку з новови-явленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК України) тощо;

12) один рік, наприклад, для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження (ч. 2 ст. 325 ЦПК України);

13) три роки, зокрема для пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні (ст. 391 ЦПК України).

2. Обчислення та закінчення процесуальних строків, наслідки їх пропущення

Правила обчислення процесуальних строків містяться у ст. 68 ЦПК України. Всі строки у цивільному процесі обчислюються роками, місяцями і днями. Процесуальні строки також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, наприклад, особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмови­тися від неї до закінчення касаційного провадження (ч. З ст. 330 ЦПК України); у разі перебування сторони у тривалому службо­вому відрядженні суд може зупинити провадження у справі до припинення цього відрядження (ст. 203 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 69 ЦПК України).

Процесуальні дії можна виконувати в будь-який день протягом усього проміжку часу до останнього дня строку, тобто до його за­кінчення. Отже, важливе практичне значення має питання закін­чення процесуальних строків.

Відповідно до ст. 70 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне чис­ло останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюва­ного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має (наприклад, у червні лише ЗО днів, а строк повинен був закін­читися 31 числа), строк закінчується в останній день цього місяця.

Перебіг строку, закінчення якого пов язане зподією, що повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Процесуальний строк протікає безперервно, із зарахуванням всіх неробочих днів. Якщо його початок припадає на вихідний чи святковий день, то строк все одно починає обчислюватися з цього дня, а не з найближчого робочого. Однак, коли закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, остан­нім днем строку є перший після нього робочий день.

Останній день строку триває до 24 години. Проте, якщо протя­гом даного строку слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент за­кінчення цього часу.

Строк не вважається пропугценим, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. Під­твердити це можна поштовим штемпелем, квитанцією і т. п.

Пропущення процесуального строку тягне за собою настання певних правових наслідків. Так, із закінченням строку, встановле­ного законом або судом, втрачається право на вчинення процесуаль­ної дії. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку (ст. 72 ЦПК України).

В окремих, встановлених законом випадках при порушенні стро­ків настають й інші наслідки, крім втрати права на вчинення проце­суальних дій. Наприклад, у разі подання заяви про забезпечення до­казів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. Якщо у зазначений строк особа не подає позовної заяви, вона зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України).

За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а та­кож за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому, притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази (частини 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Таким чином, із припущенням строку особи втрачають право на вчинення процесуальних дій, але не позбавляються певних проце­суальних обов'язків, також до них у деяких випадках можуть бути застосовані визначені законом санкції.