Порядок застосування примусових заходів медичного характеру
Надалі зосередимо увагу на розгляді порядку застосування, продовження, зміни і припинення примусових заходів медичного характеру
Відповідно до ч. 1 ст. 95 КК України продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. Комісія лікарів-психіатрів — це два чи більше лікарів-психіатрів, які колегіальне приймають рішення з питань, пов’язаних з наданням психіатричної допомоги[20].
Як зазначає ч. 2 ст. 95 КК України, особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на шість місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
У разі появи істотних змін у стані хворого (як позитивних, так і негативних) лікуючий лікар може клопотати про комісійний огляд для вирішення питання про припинення або зміну існуючого примусового заходу медичного характеру.
Незмінна стабільність психічного стану пацієнта під час лікування не звільняє лікарів-психіатрів від необхідності проведення комісійного огляду у визначений законом строк. Підставою для продовження судом примусового заходу медичного характеру є відсутність позитивної динаміки психічного розладу, а відтак, збереження ступеню суспільної небезпечності хворого та можливості заподіяння істотної шкоди життю та здоров’ю оточуючих осіб або власному Якщо ж ступінь суспільної небезпечності особи підвищується, то суд не має права змінювати відповідний примусовий медичний захід на більш суворий.
У разі значного поліпшення психічного стану особи або її повного одужання складається відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів, який направляється до суду для вирішення питання про припинення застосування примусового заходу медичного характеру.
Підставою припинення лікування є досягнення поставленої перед ним мети, тобто вилікування особи або таке покращання її стану здоров’я, при якому вона перестає становити небезпеку для суспільства, а відтак, усувається ризик заподіяння психічно хворим істотної шкоди собі та оточуючим.
У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (ч. 3 ст. 95 КК України). А згідно з ч. 4 цієї ж статті, у разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покаранню.
З метою визначення психічного стану особи у тих випадках, коли виникає сумнів з приводу її осудності або здатності до моменту провадження по кримінальній справі усвідомлювати свої дії та керувати ними, обов’язково проводиться судово-психіатрична експертиза.
У висновку експертизи на підставі аналізу психічного стану особи та характеру вчиненого нею суспільно небезпечного діяння даються рекомендації щодо того, якого саме примусового заходу медичного характеру потребує хворий.
Зміна примусового заходу медичного характеру може полягати у переведенні хворого для продовження обов’язкового лікування, наприклад, із психіатричного закладу з посиленим наглядом до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого переведення є зміна стану здоров’я хворого, внаслідок чого він стає менш суспільне небезпечним, ніж раніше. Так само (але у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я — виникненням небезпечного марення, агресивності та неможливістю у звичайних умовах убезпечити від нього інших громадян) може виникнути необхідність у госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом хворого, якому до цього надавалася у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога.
В практиці нерідко зустрічаються випадки, коли потенційні суб’єкти суспільно небезпечних діянь з огляду на наявні хворобливі потяги все ж вчиняють злочинні діяння, і чого можна було б уникнути за своєчасного вжиття відповідних попереджувальних заходів.
Так, гром. Б., 1970 р.н., постановою Косівського районного суду Івано-Франківської обл. було призначено примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. За обставинами справи Б., який страждав на параноїдну шизофренію в особистості з розумовою відсталістю, уніч на 25 грудня 2007 року в с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської обл. через сварку спричинив своєму батькові чотири різаних рани голови, а також три колотих рани грудної клітини, внаслідок чого потерпілий помер. Відомо, що Б. з приводу наявного у нього психічного розладу періодично, починаючи з 1992 року і до 2007 року, отримував стаціонарне лікування у психоневрологічній лікарні. Загалом Б. до вчинення суспільно небезпечного діяння перебував на стаціонарному лікуванні в психоневрологічних лікарнях 25 разів[21].
Зазначене свідчить про необхідність посилення нагляду за психічно хворими, особливо за тими, котрих можна віднести до категорії підвищеного ризику, що у свою чергу, надасть більше можливостей для своєчасного вжиття необхідних заходів з попередження вчинення ними суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи. Експерт не має права давати висновок з юридичних питань: про осудність, неосудність і обмежену осудність, винність, суспільну небезпечність особи, застосування до неї примусових заходів медичного характеру, визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським наглядом за нею. Вирішення цих питань належить до компетенції суду[10].
Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові заходи медичного характеру тривають доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.