Філософія українського Відродження та Просвітництва
Відродження, або Ренесанс – це соціальний і ідейний рух упродовж XIV–XVI століть у європейських країнах, який був спрямований проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став перехідним періодом між середньовічною культурою і культури нового часу. В Україну Відродження прийшло з північної Європи, де воно відбувалося у формі реформації, тобто у формі релігійних перетворень у дусі протестантизму. Реформація поширилась спочатку на Річ Посполиту, а звідти перекинулась і на Україну. Основними вимогами протестантського руху були такі: обмеження привілеїв католицького духовенства, встановлення простих і зрозумілих церковних обрядів, контроль мирян за діяльністю церкви, відділення церкви від держави. Усе це і визначило основні риси філософії Відродження в Україні (схема 4.2.).
Послаблення духовного диктату католицизму в Україні дало поштовх до розвитку науки та культури, появи світської освіти. У цей час зростає інтерес до соціально-політичної тематики, з’являються нові переклади творів Платона, Арістотеля, Демокріта, Епікура, поширюються і відомі ще за часів Київської Русі збірки апокрифічних праць письменників Візантії - «Бджола»,
«Прологи» та інші, а також оригінальні роботи Клімента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, перших київських митрополитів.
У цей період почали поширюватись в Україні ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів слід назвати Юрія Дрогобича (1450–1494), Станіслава Оріховського (1513–1566), Павла Русина (1470) та інших вчених, поетів, громадських діячів. Кожен з них тією чи іншою мірою усвідомлював належність до своєї нації і дбав про рідну культуру, незалежно від своєї гуманістичної діяльності.
Велике значення для відродження української культури мало виникнення книгодруку старослов’янською мовою. Значна заслуга в цьому належить Франціску Скорині (близько 1490–1551рр.) – великому слов’янському просвітителю. Скорина переклав з латині та грецької зрозумілою простим людям старослов’янською мовою низку богословських книг, що з’явилися в 1517–1519 роках. Серед них були «Псалтир», «Біблія», «Апостол» та інші. На початку 20-х років він заснував першу у великому князівстві Литовську друкарню.
Пізніше освітнє діло Ф. Скорини продовжив Іван Федоров (близько 1510–1583 рр.), засновник книгодруку в Україні та Росії. Саме він у 1564 році в Москві разом з П. Мстиславцем видав першу російську датовану друковану книгу «Апостол», а в 1573 році у Львові вийшла перша слов’янська «Азбука» та нове видання «Апостола». У 1580–1581 роках Федоров працював в Острозі, де й видав першу повну українську Біблію.
Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування книгодрукарської бази створили передумови до вирішення наступного завдання Ренесансу – поширення освіти, науки та культури серед усіх прошарків населення. І це завдання почало успішно вирішуватися в другій половині XVI століття. Почалося активне заснування в містах та селах нових народних шкіл. Крім того, перед просвітителями України постало ще одне важливе завдання – створення вищої школи. Тільки вона була в змозі створити справді великі прошарок народної інтелігенції, вчителів, письменників, духовних пастирів, здатних підняти українську культуру на новий щабель і зберегти український народ від асиміляції.
Засновником першого вищого навчального закладу в Україні був князь, київський воєвода Костянтин Острозький (1526–1608). Цей заклад був заснований на Волинi 1576 року і дістав ім’я свого засновника – Острозька колегія. До колегії князь запросив відомих українських та іноземних вчених, фахівців з різних галузей знань. Нарівні з богословськими дисциплінами, іноземними мовами, астрономією, математикою, фізикою та іншими предметами вивчалася філософія.
Острозький культурно-освітній центр своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток філософської думки в Україні. В ньому культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут відстоювалися життєздатності традицій слов’янської письменності, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї.
Філософськими ідеями позначені твори українського релігійного полеміста Герасима Смотрицького (помер у 1594 р.), першого ректора Острозької школи. В його праці «Ключі царства небесного» (1587) знаходимо характеристику кругообігу подій у світі.
Видатним українським письменником та релігійним митцем був молодший сучасник Г. Смотрицького Іван Вишенський (1550–1620). Свій палкий темперамент Іван Вишенський повною мірою виявив у боротьбі проти посилення в Україні католицьких та уніатських впливів. Монах-аскет усім серцем вболівав за свою вітчизну, палко виступав проти егоїзму, продажності панівних верхів населення, картав пихатість панів, неуцтво владик, заступався за пригнічені народні маси, але вихід з цих проблем він вбачав у повороті до старих традицій та рішуче виступав проти реформ у суспільстві, проти світської філософії.
До блискучої плеяди релігійних полемістів належать також Захарій Копистенський (помер у 1627р.) та Стефан Зизаній (близько 1570–1621 рр.) – гарячі та палкі захисники українського православ’я. Своїми промовами в церквах та міщанських домах, на ярмарках та битих шляхах вони привертали до себе простий люд. У боротьбі проти наступу католицизму Зизаній використовував навіть протестантську теорію про «папу-антихриста», за що був засуджений уніатським собором, але виправданий православ’ям. Прихильники католицизму та уніатства бачили в ньому серйозного супротивника і навіть замахувалися на його життя.
Визначним релігійним філософом того часу в Україні був Кирило Ставровецький (помер у 1646р.), перу якого належать такі твори: «Зерцало Богословія», «Вчительське євангеліє», «Перло багатоцінне». В них проглядається цілісний світогляд і намагання його наукового висловлення. Погляди Ставровецького дуалістичні. Він різко протиставляє невидимий світ (Бога) видимому. На його думку, видимий світ складається з 4 елементів, кожному з яких, яки у Арістотеля, відводиться своє особисте місце у світі: у центрі розташовується Земля, навколо неї – Повітря та Вода, зовнішню сферу становить Вогонь.
З усього сказаного можна зробити висновок, що в XVI столітті в Україні виникла професійна філософія. Однак на думку дослідника історії філософії в Україні Д. Чижевського, «самостійної філософської творчості цей період не дав. Але саме засвоєння хоч якихось основ філософської науки, традицій філософського навчання, філософського мислення, само по собі є великою цінністю».